Етнополітичні конфлікти (форми, способи регулювання)



Політологічний словник

Етнополітичні конфлікти (форми, способи регулювання) – врегулювання етнополітичних конфліктів – процес складний і потребує пошуку нового, компромісного для всіх конфліктуючих сторін балансу інтересів, що задовольняли б супротивників. Багатоаспектний характер етнополітичних конфліктів зумовлює різноманітність шляхів їх розв’язання. Вчені-етноконфліктологи здебільшого сходяться на таких етапах вирішення конфліктів. Перший етап – прийняття стратегічних рішень, спрямованих на попередження та нейтралізацію

кризових явищ у міжнаціональних і міжетнічних відносинах на основі попереднього створення правових, політичних, соціально-економічних тощо умов з метою їх цивілізаційного розвитку. Загальнодержавними найважливішими діями щодо запобігання етнополітичним конфліктам можуть бути: створення політико – правової бази, зорієнтованої на забезпечення рівності прав громадян; забезпечення етнонаціональним меншинам доступу до політичного впливу в усіх сферах суспільного життя; періодична модернізація механізму державного регулювання етнонаціональних процесів на різних рівнях; вирішення проблем облаштування
та соціальної адаптації осіб, які повертаються з місць депортації; розв’язання нагальних соціальних потреб біженців і мігрантів; створення інформаційної системи моніторингу прогнозування й оцінки розвитку етнополітичних та міжетнічних проблем, розробка інструментарію їх попередження та ін.; уникнення вирішення міжетнічних суперечностей за допомогою силових методів. На ескалацію етнополітичного конфлікту визначальний вплив мають “конфліктогенні фактори”: поліетнізм усього людства та більшості держав світу; існування різноманітних форм етносоціальної організації народів (від розвинених націй до невеликих народностей та етнічних груп); недостатність правового захисту етнонаціональних меншин у поліетнічних державах; відсутність державних гарантій у забезпеченні і задоволенні етнічних потреб і запитів; міграційні та еміграційні процеси; формування та протистояння політичних чи громадських рухів за етнічною ознакою тощо.

Другий етап розв’язання етнополітичного конфлікту передбачає здійснення заходів, спрямованих на його врегулювання, шляхом як силового, політичного, економічного впливу на його учасників, так і засобами дипломатичних переговорів. Серед них ефективними можуть бути такі заходи: надання національно-культурної, національно-територіальної, національно-персональної автономії тим етносам, які цього домагаються чи потребують; здійснення соціально-економічної політики, спрямованої на підвищення життєвого рівня відсталих регіонів, народів та етнічних груп; розширення та удосконалення культурної інфраструктури з урахуванням потреб етнокомпонентів поліетнічного суспільства; збільшення квот в органах влади для представників конфліктуючих сторін; залучення третьої сторони, так званого третейського судді (міжнародної організації, держави чи групи держав); залучення громадськості. Під час проведення дипломатичних переговорів сучасна конфліктологія передбачає ряд дієвих засобів розв’язання етнополітичного конфлікту: у центр переговорного процесу повинні ставитись ті питання, що спричинили конфлікт; супротивні сторони конфлікту повинні прагнути до усунення психологічного і соціального напруження, демонструючи взаємну повагу один до одного; учасники конфліктуючих сторін повинні створити атмосферу відкритого рівноправного обміну думками, публічного обговорення взаємно незручних питань; конфліктуючі сторони повинні прагнути до компромісу, який передбачає взаємні поступки або поступки слабшій стороні або тій стороні, яка зуміла обгрунтовано довести свої вимоги тому, хто добровільно відмовився від частини власних вимог. Під час третього етапу розв’язання етнополітичного конфлікту приймаються рішення, пов’язані з одноразовими діями, спрямованими на недопущення розростання етнополітичного конфлікту. їхній спектр може бути найрізноманітніший: нейтралізація “бойовиків”; охорона життєво важливих об’єктів; організація прийому та розміщення біженців; відновлення зруйнованих комунікацій; посилення інформаційно-роз’яснювальної роботи; запровадження надзвичайного стану на території, яка втягнута в конфлікт; розпуск незаконних збройних формувань; заборона окремих організацій тощо. Усі способи врегулювання етнополітичних конфліктів можна звести до трьох варіантів. По-перше, повна перемога однієї сторони над іншою, тобто вирішення конфліктної ситуації з позицій сили. По-друге, поразка конфліктуючих сторін, коли жодна з них не здобула помітної перемоги над іншою. У цьому разі супротивні сторони змушені для врегулювання конфліктної ситуації звертатися до посередників (“третейського судді”), шукати компромісне вирішення проблеми, яке зазвичай лише тимчасово задовольняє дві сторони. По-третє, можливий і такий варіант розв’язання конфлікту, коли досягнуто консенсусу між супротивними сторонами у вигляді угоди з основних питань і встановлення конструктивної взаємодії.

Євтух В. Міжетнічний конфлікт у суспільному розвитку поліетнічних країн // Сприяння поширенню толерантності у поліетнічному суспільстві / О. Майборода, Р. Чілачава, Т. Пилипенко та ін. – К., 2002; Здравомыслов А. Г. Межнациональные конфликты в постсоветском пространстве. – М., 1997; Идентичность и конфликт в постсоветских государствах. – М., 1997; Котигоренко В. Причинність етноконфліктів: впливи глобалізації // Політична думка. – 2002. – № 1; Маруховська О. О. Врегулювання етнополітичних конфліктів: наука чи мистецтво // Віче. – 1998. – № 1.

О. Антонюк


1 Звезда2 Звезды3 Звезды4 Звезды5 Звезд (No Ratings Yet)
Loading...


Правило відносної незалежності адаптацій.
Ви зараз читаєте: Етнополітичні конфлікти (форми, способи регулювання)