Евфонія (милозвучність) мовлення
Стилістика української мови
Евфонія (милозвучність) мовлення
Однією з позитивних і, водночас, визначальних ознак мовлення є його евфонія, милозвучність (грец. eophonia, від eu – добре і phone – звук). Ця якість мовлення досягається певними мовними засобами, переважно лексичними і фонетичними. Винятково важливими й прямими елементами мовленнєвої евфонії є евфемізми – слова чи сполучення слів, якими замінюють точні назви з негативним, непристойним чи неприємним емоційним забарвленням, напр.: нерозумний замість дурний; акція замість
Отже, евфемізми – це слова і сполучення слів, які використовуються замість прямих назв предметів, явищ, дій. Вони нерідко позначені образністю, позитивною чи негативною емоційністю, експресією. Досить часто евфемістичними тенденціями спрощується, отже й полегшується, фонетичне звучання слів.
Деякі евфемізми породжені мислено-мовленнєвим табу (франц. tabou, від полінез. tapu – заборонений, священний) – забороною
Евфонія мовлення найчастіше створюється такими виражальними мовними засобами, мовними одиницями:
– певними словами й сполученнями слів, стилістично вдалою для деяких мовленнєвих ситуацій структурою речень, котрими гармонійно відтворюється позитивний мовно-почуттєвий стан людини;
– стилістично вдалим використанням певних фонетик о-звукових ресурсів мови, якими може створюватись мелодійність звучання, образність висловлюваного.
Треба розрізняти евфонію (милозвучність) мови і евфонію (милозвучність) мовлення. Евфонія мови – це тільки своєрідна матеріально-фонетична, лексична, фразеологічна, граматична й стилістична можливість, здатність мови, тобто природна милозвучність її різнотипних одиниць. Евфонія мовлення – це конкретне милозвучне використання наявних у мові засобів, її одиниць – від фонетичних до синтаксичних.
Одним із засобів евфонічного мовлення слугують такі різновиди звукових повторів, як асонанс, алітерація, анафора, епіфора тощо, ритм і взагалі ритмомелодика.
Найчастіше милозвучність мовлення створюється на фонемному й фонемно-морфемному рівнях, добором стилістично зручного для вимови службового слова, певної фонеми (звука) в складі слова або афікса – префікса, суфікса чи закінчення: в – у – у в – уві – ві, від – од, з – зі – із, б – би, і – й, ж – же, – ся – – сь, – ти – ть, хоч – хоча, ще – іще та ін. Напр.: в очах – у полі; – у (ві-, уві – ) сні; він увійшов – вона ввійшла; він відпочив (одпочив) – вона відпочила; І тихо, як із далини, із спогадів… оповідала вона про життя своє (А. Головко); писала б – писав би; він іде (пор. він йде – складно для вимови, немилозвучно) – вона йде; дружні та інтимні стосунки, а не дружні і інтимні; підіймалися вгору – підіймались угору; працювати вранці – працювать уранці; будемо – будем; він іще в хаті (іще – відтінок розмовності, фольклорності) – вона ще в хаті; синові – сину; по-юнацькому – по-юнацьки; розмовляю по-українськи – …по-українському; на тому боці – на тім боці.
Евфонії (милозвучності) також сприяють:
– спрощення в групах приголосних: тиждень тижня, вісті – вісник, радість – радісний, волость волосний;
– вставлення голосного між приголосними (вікно вікон, весни весен) чи приголосного між голосними (павук, героїка: геро іка), пор. рос. паук, героїка);
– додавання голосного на початку окремих слів: іржа, імла, вухо, вулиця;
– зникнення початкової фонеми: голка, гра, Гнат;
– вставлення між приголосними голосного звука з метою усунення збігу приголосних: огнь (церковнослов’янське й давньоукраїнське) і вогонь (сучасне);
– явище дисиміляції (розподібнення) хто із кто: з двох проривних кат сформувалося звукосполучення з фрикативного і проривного, що полегшило вимову цього слова.
Основу евфонічного мовлення становить властива йому своєрідна фонетична сутність, нормативна і стилістично вмотивована вимова окремого звука і найрізноманітніших поєднань звуків, дотримання орфоепічних, інтонаційних та інших норм. Внаслідок щонайбільшої орієнтації на дотримання ознак евфонічності мовлення створюються художні тексти, особливо поетичні. Евфемізми є також досить важливою ознакою деяких жанрів мовлення публіцистичного, саме тих його текстів, яким властива підвищена емоційність, створювана актуальністю змісту і мовними засобами образності – тропами, синонімікою, виразною мелодійністю, іншими засобами мовленнєвої естетики.
Отже, евфонія мовлення – одна з бажаних ознак мовлення в межах усіх стилів мови, але найбільше стилістична досконалість у використанні евфонізмів виявляється у мовленні художньому.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)
Loading...