Еволюція кейнсіанства



Історія економічних вчень

КЕЙНСІАНСТВО ТА ЙОГО ЕВОЛЮЦІЯ

9.3. Еволюція кейнсіанства

Вчення Кейнса згодом розділилося на ліве кейнсіанство і неокейнсіанство.

Найбільш визначним представником лівого кейнсіанства була Джоан Робінсон. Ліві кейнсіанці, погоджуючись із Кейнсом у тому, що основна проблема капіталізму – проблема ефективного попиту, бачать головну причину недостатності попиту в нерівномірному розподілі національного доходу. Засобом підвищення попиту вони вважають обмеження діяльності монополій. Щодо державних

витрат як засобу підвищення зайнятості ліві кейнсіанці наполягають на соціальній орієнтації цих витрат: відмові від гіпертрофії військових витрат, збільшенні вкладень у житлове і дорожнє будівництво, охорону здоров’я, освіту, соціальне страхування та ін.

Неокейнсіанство пов’язане, зокрема, з діяльністю англійських вчених Роя Харрода (1900-1978) і Миколи Калрода (1908-1986).

Неокейнсіанці багато в чому пішли далі свого вчителя. Якщо у Кейнса втручання держави розглядається як спорадичне, то в неокейнсіанців як постійне. Кейнс практично відсторонюється від змін, внесених науково-технічним прогресом. У неокейнсіанців

вплив НТП включений до аналізу економічних процесів. Неокейнсіанці наполягають на форсованих державних вкладеннях у наукові дослідження, нову техніку, а також на проведення активної політики структурної перебудови господарства у зв’язку з досягненнями науки і техніки.

У неокейнсіанській моделі поряд із мультиплікатором істотну роль відіграє акселератор. Акселератор виражає відношення приросту інвестицій до зумовленого ним приросту доходу. Величина акселератора V виражається формулою Еволюція кейнсіанства де І – інвестиції; У – дохід.

Ідея акселератора виходить з висунутого ще в 10-ті роки XX ст. французьким економістом Альбертом Афтальйоном (1874-1956) принципу: кожен приріст доходу викликає більший (у відсотковому виразі) приріст сукупних інвестицій, індукованих цим приростом доходу. Нобелівський лауреат Д. Хікс об’єднав ідеї мультиплікатора й акселератора в рівнянні національного доходу:

Еволюція кейнсіанства

Де А, – автономні інвестиції; У – національний дохід.

Залежно від співвідношення мультиплікатора й акселератора динаміка національного доходу може бути рівномірною або циклічною.

Неокейнсіанці стоять у джерел так званих теорій економічного зростання. Одна з перших теорій економічного зростання, належала Рою Форбсу Харроду. Він висунув її ще в 40-ві роки. Харрод бачить основний недолік концепції Кейнса в тому, що в ній економічна динаміка розглядається тільки під кутом зору впливу нагромадження капіталу на економічну ситуацію. Харрод включає в аналіз вплив величини національного доходу на розмір інвестицій; він досліджує відношення зростання зайнятості робочої сили, доходу на душу населення і наявного капіталу. Він запровадив поняття “коефіцієнт капіталу”, що відображає капіталомісткість національного доходу. Критерій капіталомісткості Харрод використовує, аналізуючи вплив технічного прогресу на економіку. Одні інновації, знижуючи витрати праці, збільшують витрати капіталу в його речовинній формі; інші, навпаки, дають можливість заощаджувати речовинний капітал, але спричиняють додаткові витрати живої праці. Ці зміни співвідношень витрат зумовлюють істотні зрушення і на ринках праці та засобів виробництва. Харрод запропонував систему з трьох рівнянь динаміки, кожне з яких відображає особливий тип економічного зростання: фактичне зростання, гарантоване зростання (яке відповідає очікуванням підприємців) і потенційно можливе зростання (зумовлене обсягом наявних ресурсів).

Інший варіант теорії зростання розробив американський неокейнсіанець Євсій Дейвід Домар (нар. 1914 р.). Погоджуючись із Кейнсом у тому, що інвестиції створюють дохід, який збільшує попит, Домар акцентує увагу на тому, що одночасно інвестиції ведуть до зростання пропозиції товарів. Основна проблема полягає в тому, щоб визначити обсяги інвестицій, які забезпечують зростання доходу, бо це дорівнює збільшенню пропозиції товарів внаслідок збільшення виробничих потужностей. Зайнятість при цьому розглядається як функція відносин доходу до виробничих потужностей. Домар запропонував “головне рівняння зростання”, у якому фігурує “темп урівноваженого зростання” – темп приросту інвестицій, за якого врівноважується приріст пропозиції та попиту на товари. На відміну від Р. Харрода Є. Домар включає до аналізу мінливу в ході розширень виробництва місткість ринку.

З критикою кейнсіанських моделей Р. Харрода і Є. Домара виступив американський економіст Роберт Солоу (нар. 1924 р.), відзначений згодом Нобелівською премією за внесок у теорію економічного зростання. Використовуючи апарат диференціальних рівнянь, Солоу створив модель економічної динаміки. У центрі його уваги – заміщення праці речовинним капіталом. За Солоу, у тривалій перспективі за відсутності технічного прогресу капітал, праця й обсяг виробництва зростатимуть однаковими темпами. Темпи економічного зростання при цьому залежать не від норми заощаджень, що визначає капіталовкладення, а від пропозиції праці. Зниження трудомісткості робить зростання виробництва відносно незалежним від зростання пропозиції праці. Тому вирішальним фактором прискорення економічного зростання є технічний прогрес.


1 Звезда2 Звезды3 Звезды4 Звезды5 Звезд (No Ratings Yet)
Loading...


Роль законів ньютона в розвитку фізики.
Ви зараз читаєте: Еволюція кейнсіанства