ФЕМГНАТИВИ, Іменники спільного роду – ІМЕННИКИ СЕМАНТИКО-ГРАМАТИЧНОГО РОДУ



ІМЕННИК

ІМЕННИКИ СЕМАНТИКО-ГРАМАТИЧНОГО РОДУ

Іменники спільного роду

ФЕМГНАТИВИ

Серед іменників “спільного” роду окрему групу морфологічних одиниць утворюють словоформи, які потенційно є виразниками чоловічої або жіночої статі, а в структурі мови марковані граматичним жіночим родом, що й зумовило їх назву (лат. femina – жінка), напр.: просторіка, замазура, ненажера, невмивака, хапуга, нероба, невдаха, плакса, нечема, нахаба, непосида, нездара, хитрюга, ябеда, варивода, забіяка, всезнайка тощо. Позбавлені структурно-морфологічних

засобів вияву родової віднесеності, вони називають неозначену за статтю особу, тобто е нейтралізованими формами. Рід подібних найменувань виражається “поза” даними слів, тобто аналітично: флексією дієслова – присудка або флексією залежних від нього слів у ролі означення, напр.: “Не знав сіромаха, що виросли крила, що неба достане, коли полетить” (Т. Шевченко); “Та вона тут видає із себе тихоню” (Панас Мирний); “І такий вже тихоня: хоч проти шерсті його гладь” (М. Кропивницький); “Почвалала “сіромаха” Скільки видно через брід” (С. Олійник). Іноді грамему роду дозволяє визначити
тільки контекст, напр.: “З-за паркана вибігла немолода жінка, кинулась до замазури: – Боже мій! Як же ти замурзався та обідрався” (М. Руденко).

За типом семантичної функції іменники неозначеної особи не становлять єдності. Невелика частина імен називає особу – діяча, на цьому грунті зближується з маскулізмами, оскільки виконує аналогічну, тотожну роль у мовному вжитку, напр.: листоноша, суддя, слуга. Основна частина найменувань формує ряди експресивно-оцінних слів, які називають осіб за їх діями, вчинками, рисами характеру, зовнішніми ознаками, поведінкою, станом тощо. Здебільшого такі оцінки негативного змісту і загострюють увагу на поведінці, моралі, зовнішньому вигляді, рівні інтелекту, вроджених вадах тощо, напр.: сплюха, п’яниця, волоцюга, єхида, нікчема, заїка, каліка, недотепа, незграба. Група найменувань з експресією доброзичливості, співчуття, захоплення значно менша за обсягом, напр.: трудяга, сердега, сиротина, симпатяга, бідолаха, добряка, розумака. Перелічені особливості лексичного наповнення іменників не охоплюють усієї повноти змісту фемінативів. Назви із семою родової неозначеності особи утворюють численний, здебільшого стилістично забарвлений прошарок словникового складу, сфера вжитку якого часто перебуває за межами літературного мовлення.

Розгалуженість значеннєвих відтінків доповнюється різноманітним категоріальним набором твірних основ (дієслово, прикметник, іменник), на базі яких відбулося утворення фемінативів за допомогою не однотипних словотворчих афіксів, пор.: чванитися – чвань-к-о; роззявити – роззяв-а; хапати – хап-уг-а; сонний – сонь-к-о; незграб ний – не зграб-а; друзяка – друз-як-а. Однак перелічені розбіжності лексичного і структурно-морфологічного характеру не впливають на семантичну функцію фемінативів: носія ознаки (єхида – єхидна людина), носія процесуального стану (задавака – той (та), хто задається, хвастає). Усі похідні є словами – характеристиками, тобто означають, але не називають (номінують) особу, на цьому грунтується роль фемінативів у тексті – дати про людину якусь інформацію або висловити до неї своє ставлення. Цей сигніфікативний компонент властивий найменуванням обох статей, для яких роль присудка-предиката, вираженого прикметником, є спорідненою, пор.: нероба – людина не робоча.

На рівні змісту і форми окремого слова “розщеплення” родових ознак не відбувається. У структурі родової парадигми в парних протиставленнях ((цей) розумака – (ця) розумака) існує привативна опозиція, оскільки морфологічно виражений один член – грамема жіночого роду. Подібно до маскулізмів, тут наявна асиметрія змісту і форми, яка супроводжується граматичною омонімією. Назви осіб чоловічої і жіночої статі, наділені тотожними функціями носіїв стану або ознаки, передаються у мові однаковими за звучанням формами. Асиметричні відношення є наслідком нейтралізації, або використання, форм жіночого роду для позначення осіб чоловічої статі.

В українській мові іменниками потенційного роду є частина найменувань, маркованих граматичним середнім родом напр.: ледащо, мурло, базікало, мазило, одоробло, брехло, убоїще, пор.: “…дядько Биб, мовчкуватий вайло, перший на селі молотник…” (Г. Тютюнник); “Гей ти, вайлої – гукала вона на неї, коли Гафійці ненароком вилітало з рук веретено” (М. Коцюбинський). Омонімічні форми середнього роду на позначення осіб чоловічої і жіночої статі є специфікою саме української мови, від фемінативів вони відрізняються рівнем експресивно-емоційної насиченості компонентів парного протиставлення. “Причина перенесення імен agentis та ін. жіночих на чоловічі особи в “принизливому” ,- зазначав О. О. Потебня. Емоційний компонент у “фемінативах”, які виражають функцію носія жіночої статі, значно нижчий того ступеня метафоризації, якого досягають “фемінативи” у ролі носія чоловічої статі. Щодо морфологічних одиниць із структурними ознаками середнього роду, які контекстуально відтворюють грамеми чоловічої або жіночої статі, то їх рівень експресивної насиченості однаковий.

У тексті назви експресивно-емоційної оцінки можуть виконувати роль різних членів речення. Звичною для них, оскільки за суттю вони – предикати, є позиція іменної частини у складеному присудку або прикладки, напр.: “Може, хтось коли і тікав, тільки не я,- гордовито сказав Микола,- я не волоцюга” (І. Нечуй-Левицький); “Хіба ніхто не знає твого Івана, волоцюги всесвітнього” (Панас Мирний). У ролі підмета або додатка ці назви більше тяжіють до номінації особи, ніж до її характеристики, напр.: “І хлинули сльози. Поплакав сердега, утер рукавом” (Т. Шевченко); “Годинка сну всміхається трудягам” (М. Коцюбинський). Форми іменників потенційного роду можуть бути вживані як звертання, напр.: “Здоров був, друзяко, привіт, привіт” (А. Малишко). Крім того, у тексті назви експресивно-емоційної оцінки виконують функцію уточнення присудка, підмета, додатка, вокатива (звертання) у ролі підмета, напр.: “Беріть її…беріть її, ледацюгу!” (Л. Яновська); “Бач, як мете (Давид) до воріт і подається, “чортове” одоробло, в економію” (М. Стельмах); “Не ворог він – друзяка щирий був” (Дніпрова Чайка); “Миколо, мій друзяко давній, Ідеалісте непоправний” (І. Франко).


1 Звезда2 Звезды3 Звезды4 Звезды5 Звезд (No Ratings Yet)
Loading...


Маса першого бідона з олією.
Ви зараз читаєте: ФЕМГНАТИВИ, Іменники спільного роду – ІМЕННИКИ СЕМАНТИКО-ГРАМАТИЧНОГО РОДУ