Фінансові аспекти активізації інвестиційного процесу в Україні



Регіональна економіка

Глава V

ТЕОРЕТИЧНІ І ЕКОНОМІЧНІ ОСНОВИ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

3. Фінансові аспекти активізації інвестиційного процесу в Україні

Серед найважливіших проблем, котрі постають перед економістами різних теоретичних шкіл і напрямків, є аналіз факторів та потенцій економічного зростання, взаємозв’язку таких соціально-економічних процесів, як споживання і накопичення, інвестування і заощадження, пошук ефективного механізму забезпечення стабільного зростання економіки. Більше півстоліття тому англійський

економіст Дж. Кейнс у праці “Загальна теорія зайнятості, процента і грошей” розробив економічну теорію сучасної ринкової економіки. На її основі було створено підхід до аналізу проблем економічного зростання на підставі того, що попит не збігається з пропозицією, а збереження – з інвестиціями, з чого випливає, що важливу увагу в стабілізації економічного зростання необхідно приділяти формуванню попиту і, понад усе, попиту на капіталовкладення.

Важливим фактором макроекономічної стабілізації, з погляду Кейнса, є державне втручання в економічні відносини через регулювання накопичення та споживання

і передусім через податкову та бюджетну політику. При цьому провідна роль у кейнсіанській економічній теорії надається поняттю макроекономічної рівноваги. Кейнс розглядає взаємний зв’язок між запланованими видатками і національним доходом як центральне питання макроекономічного аналізу. Чи будуть спроможні сімейні господарства, фірми-виробники, урядові органи, які окремо формують видатки, придбати товари та послуги, які та чи інша економічна система може виробиш в умовах повної зайнятості? Цим питанням Кейнс займався, розглядаючи функціонування економічної системи на довгострокових часових відрізках. Особисте споживання, на яке спрямовується значна частина видатків господарських суб’єктів, становить більше двох третин усіх закупівель товарів і послуг, отже, треба мата уявлення про розрахунковий дохід після всіх податкових виплат як головний фактор, що визначає структуру споживчих видатків. Кожне збільшення доходу збільшує й видатки, однак на суму, нижчу від одержаного доходу. Частку заощаджень між зростанням доходу і зробленими видатками Кейнс називає граничною схильністю до споживання.

Функція споживання може бути виражена формулою

С = А + BP,

Де С – споживання; В – гранична схильність до споживання; Р – розрахунковий дохід; А – константа, яка характеризує величину споживання при розрахунковому доході, що дорівнює нулю, і називається автономним споживанням. Слід мати на увазі, що автономні витрата не залежать від змін у доходах.

Від ступеня зростання доходів залежить зростання податків і збільшення національного доходу, але рівновага між плановими витратами і національним продуктом досягти важко. Наприклад, національний доход зростає на 10 млн. дол., але це не призведе до збільшення планових витрат на ту ж суму, оскільки необхідний деякий час для нарощування виробництва товарів. Якщо ж відбувається зниження національного доходу, то різниця залишається в товарно-матеріальних запасах. Зміна рівня рівновага національного доходу більшою мірою, ніж зміна вихідного рівня автономних витрат, що його викликала, є ключовим моментом кейнсіанської моделі макроекономічної рівноваги. Це поняття в макроекономічній теорії започатковане як мультиплікаційний ефект. Відношення абсолютних величин рівноваги національного доходу до рівня автономних витрат, що їх викликали, називають мультиплікатором витрат.

Зміни в автономному споживанні можуть змінювати планові виграти, що якоюсь мірою компенсує часті розширення і звуження економічної системи в ході її розвитку за фазами ділових циклів. Це виходить з того, що споживач не розподіляє свій дохід на збереження і витрати кожного дня, щомісяця, щороку без змін, а це дуже важкий для оцінки фактор, який може повестися по-різному. У структурі національного доходу споживання з урахуванням мультиплікаційного ефекту становить дві третини його обсягу; збільшення споживання лише на один відсоток може викликати в темпах економічного зростання значно більший стрибок. Зростання упевненості споживачів може викликати економічне зростання, але й падіння впевненості веде до різкого зменшення економічних показників. Таким чином, економічний спад може бути викликаний не тільки помилками у проведенні грошово-кредитної політики, наприклад, різким скороченням грошової маси, яка перебуває в обігу, а й зменшенням споживання чи інвестиційних витрат, тісно пов’язаних з очікуваними економічними суб’єктами.

Дж. Кейнс бачить шляхи виходу з економічного спаду через регулювання фіскальної системи, величини податків і державних закупівель. Його внесок в державне регулювання економіки і його нове бачення грошей, фінансів та кредиту, його далекоглядність в обгрунтуванні державного втручання в розширене відтворення виробництва, аналіз процесів зайнятості і нарощування обсягів виробництва через інвестиції та виважені бюджетну і фіскальну політику були тоді передовими і тепер не втратили свого великого практичного значення. Разом з тим Дж. Кейнс недооцінював впливу зростання цін на процеси відтворення виробництва, впливу грошей як міри вартості на забезпечення високих темпів підйому економіки та не надавав значення тому, що підвищення попиту без пропозиції призводить до інфляційних процесів. Ці недоліки призвели до появи прихильників неокласичної теорії грошей, які висунули теорію монетаризму. Її започаткувала група економістів, провідне місце серед яких посідає М. Фрідман (США). Основою їх вчення є кількісна теорія грошей, і вони вважають, що нестабільність в економіці починається в грошовій сфері. Тобто грошова маса є головною у витратах економіки. Фінанси, бюджет та інвестиції, за їх вченням, якщо вони не підкріплені динамікою грошової маси, мають другорядне значення. Такий висновок відсуває кейнсіанську теорію економічних факторів – бюджетної політики та інвестицій – на задній план, а на передній ставиться культ грошей, які забезпечують гарантію здійснення платежів.

Таким чином, кейнсіанську модель економічного регулювання економіки та роль бюджету в цьому процесі поставлено під сумнів. На наш погляд, як кейнсіанська модель, так і монетаризм М. Фрідмана мають позитивні якості. Кейнсіанська модель регулювання економіки дала можливість подолати тяжкі негативні наслідки великої депресії в США і в Англії.

Економічна криза, яку переживає Україна, в чомусь подібна до великої депресії, але йде з тяжчими наслідками. Не секрет, що валовий внутрішній продукт в Україні скоротився більш ніж на половину, капітальні вкладення та державні закупівлі – ще більше. Водночас виробничі потужності простоюють або ж їх можливості використовуються менш ніж на половину.

Кейнсіанська теорія регулювання економіки якраз і передбачає такі кризові явища, а також шляхи виходу з економічної кризи за рахунок державних інвестицій в економіку на капітальні вкладення для впровадження передових технологій, повної відмови від закупівлі імпортних товарів, емісії грошової маси для покриття бюджетного дефіциту за умов ефективного використання її в пріоритетних напрямках виробництва, створення виробничих потужностей всіх форм власності для виробництва однойменних товарів для вільної конкуренції їх на ринку та впровадження енергозберігаючих технологій на основі жорсткого режиму економії.

Розраховувати на ідеальні моделі не можна. Практика показала, що стримування грошової маси може певний час гальмувати зростання цін. Але тільки монетарними методами зупинити інфляційні процеси, падіння виробництва, розв’язати проблему економічної кризи не вдається.

Протягом останніх років практика засвідчила, що необхідний цілий комплекс заходів, які включають удосконалення податкової системи, валютного регулювання, цінової політики та цільового спрямування бюджетних витрат. Приймаючи неокейнсіанську модель державного регулювання економіки, не слід відкидати монетаристську теорію, бо її можна застосувати при стабільній економіці для поступального руху вперед. Тим більше, що на відміну від кейнсіанської моделі монетаристську модель повністю не було впроваджено в жодній державі, а використовувалися тільки її елементи. В умовах глибокої економічної кризи дотримання монетаристської теорії може призвести до негативних наслідків. Реалії сьогодення – постійне зниження виробництва продукції, а на цій основі – неплатежі і зростаючий дефіцит бюджету. Монетаристськими методами можна ліквідувати дефіцит товарів за рахунок дефіциту грошей, але якщо це ціль, то вона призведе до жорстких негативних явищ.

Сьогодні все має бути підпорядковано стабілізації вітчизняного виробництва і його розвитку на пріоритетних, конкурентоспроможних напрямках. Залучати кошти в державний бюджет для придбання новітніх технологій та розвитку виробництва необхідно за рахунок зменшення податкового тиску на підприємства державного сектора економіки і прийняття заходів щодо оподаткування організацій тіньової економіки, яка недодає в бюджет до 50 відсотків податків. Потрібно ввести систему оподаткування, яка б стимулювала виробництво і викликана довіру, тобто таку систему, що відповідає теперішньому стану економіки.

Сьогодні на внутрішньому ринку України домінують товари, завезені з інших країн, вони займають у загальному обсязі товарообороту до 50 відсотків, а це підриває економіку держави і потребує захисту товаровиробників України як на законодавчому рівні, так і за рахунок використання фінансово-кредитних важелів. Україна має великі запаси вугілля, залізної руди та інших природних ресурсів. Займаючи лише 0,5 відсотків світової суші, вона видобуває близько 5 відсотків світових корисних копалин. За економічним потенціалом вона займала друге місце серед республік колишнього Союзу. Сьогодні ж навпаки, в Україні недостатньо енергоносіїв, промислово-технологічна база потребує переобладнання і реконструкції. Ресурсоємність промислової України в три рази, а енергоємність у дев’ять разів перевищує європейські стандарти. Орієнтація на експорт товарів у країни з ринковою економікою та на одержання кредитів від МВФ, Світового та інших банків себе не виправдала. Вихід – у жорсткій економії коштів, що призведе до дуже болючого зниження рівня соціальної захищеності населення та його життєвого рівня. Прихованим безробіттям в Україні охоплено більше 30 відсотків працездатного населення, а рівень відкритого не досягає і двох відсотків. Грошова маса, бюджет, кредит та інші показники об’єднані в систему, розвиваються в новій економічній системі не ординарно. Сьогодні важко означити траєкторію розвитку фінансово-кредитної системи України. Оптимально слід вирішувати проблему на основі системного аналізу та використовувати програмно-цільовий підхід.

Поряд з цим реалізацію даного підходу не можна здійснити без відпрацювання механізму регулювання, який дозволяє коригувати відхилення від програмної траєкторії руху. Наприклад, збільшення або зменшення грошової маси, необхідність змін у кредитуванні цільових програм, проведення заходів з коригування прибуткової і видаткової частин бюджету тощо. Такий підхід дозволить ввести науково обгрунтовану систему управління цими Процесами.

Слід зазначити, що в державі простежується процес децентралізації управління формуванням бюджету (консолідований бюджет), що призвело до необхідності створення казначейства, яке відповідає разом з його органами на місцях за використання коштів державного бюджету. Районні, міські фінансові органи та облфінуправління несуть відповідальність за використання коштів відповідних місцевих бюджетів. Можна навести приклади проблем розподілу кредитних ресурсів, оподаткування і введення місцевих податків. Все назване, включаючи взаємовідносини органів місцевого управління з підприємствами, організаціями і установами, різко підвищує роль і відповідальність органів місцевого управління за економічний розвиток регіонів.

В умовах переходу до ринкової економіки ефективним методом державного регулювання процесів економічного розвитку має бути планування в державному секторі економіки і регулювання діяльності недержавного сектора. Планування і регулювання має охоплювати як в цілому економіку держави (індикативне планування), так і місцеві органи управління на основі об’єктивної інформації з питань формування місцевих бюджетів, використання кредитних ресурсів та податкової політики.

Вихід з економічної кризи дасть змогу проводити дослідження за допомогою економічного програмування, основне значення якого базується на необхідності реалізації комплексної програми подальшого розвитку економіки держави, а також окремих програм, до яких належать фінансові, кредитні, податкові, цінові та ін. Не останнє місце в цьому процесі може належати і тіньовому капіталу. Мова йде про нейтральні гроші. Поняття нейтральних грошей, на, нашу думку, включає в себе гроші, які повністю виключені з грошового обігу на певний період: місяць, півроку, рік і т. д.

Нейтральні гроші слід відрізняти від нейтральності грошей, яка, згідно з гіпотезою Юма, є явищем, коли відбувається не реальне збільшення показників економічного зростання, а номінальне зростання їх значення.

Дослідження показують, що зростання нейтральних грошей відбувається в періоди зростання інфляції і особливо в період гіперінфляції, коли держава не може забезпечити чіткої гарантованої індексації грошових заощаджень громадян, які знаходяться на вкладах у банках. В цих умовах недовіри до національних грошей населення обмінює свої заощадження на валюту (долари, фунти стерлінгів, німецькі марки тощо). За різними джерелами інформації, заощадження, які не задіяні в грошовому обігу і мертвим капіталом лежать у населення, становлять від 15 до 25 млрд. дол. На нашу думку, нейтральні гроші у практичній діяльності Національного банку України та і в дослідженнях більшості науковців майже не враховуються.

Виходячи з наведеного, пропонується при організації процесу прогнозування монетарної політики враховувати показники наявних нейтральних грошей як у населення, так і в приватних підприємств і організацій. Визначення нейтральних грошей проводиться за формулою

Н= (Уpl + Уб) – Ур2 + Н1,

Де Н – нейтральні гроші; Ур1 – грошова маса в обігу на початок року; Ур2 – грошова маса на кінець року; Уб – грошова маса, випущена в обіг у поточному році; Н1 – сума нейтральних грошей на початок року.

Нейтральні гроші відображають різницю між сумою грошової маси в обігу на початок року та нових банкнот, випущених в обіг за рік, і грошовою масою в обігу на кінець року плюс нейтральні гроші на початок року.

Нейтральні гроші складаються із заощаджень (не спрямованих на купівлю товарів або на рахунки в банки), закупленої валюти, яка знаходиться у населення чи в приватних підприємствах у сейфах і не бере участі в грошовому обігу, а отже, і в стабілізації та розвиткові економіки України. Визначення їх проводиться за формулою

Н=П+О+С+З+В,

Де П – гроші, заощаджені населенням, але не внесені в банки і не призначені для купівлі товарів; О – гроші, одержані від офіційної підприємницької діяльності, але приховані від оподаткування, а тому вони не лежать на рахунках банків; С – пенсії, стипендії, спрямовані на заощадження, але не внесені на особисті рахунки в банки; З – гроші, одержані від нелегального бізнесу; В – валютні заощадження, не внесені на особисті чи розрахункові рахунки в банки і не беруть участі в розбудові незалежної держави.

Слід зазначити, що гроші, одержані від наркобізнесу, проституції, ігрового бізнесу, незаконної торгівлі зброєю тощо, частково можна теж віднести до нейтральних. Але вони добуваються злочинним шляхом і повинні повністю вилучатись у державний бюджет. Окремого розгляду потребує питання “відмивання”, легалізація цих грошей як всередині країни, так і за її межами.

Нейтральні гроші при страхуванні державою вкладів громадян на випадок їх обезцінення або банкрутства банку можуть і повинні брати участь у стабілізації економіки України.

Комплекс заходів щодо розробки фінансово-кредитної політики держави та становлення системи управління фінансовою й кредитною системами відповідно до розбудови в Україні нових економічних відносин дозволять стабілізувати економіку і надати їй позитивного поступального руху. Стан економіки України свідчить, що немає достатньо виваженої стратегії економічних перетворень. Це підтверджує аналіз виконання планів та програм розвитку, реструктуризації і стабілізації економіки.

Економічна наука, практика розвитку ринкової економіки передових держав показують необхідність чіткого державного регулювання інвестиційної діяльності, тим більше в умовах економічної кризи. Передусім цього потребує виробничий сектор, упровадження новітніх технологій на перспективних напрямках його розвитку. Функціонування підприємств усіх форм власності в умовах ринкових відносин чекає на проведення ефективної інвестиційної політики, яка має спиратись на забезпечення якнайменших витрат на залучення інвестицій, формування чіткої системи фінансування та одержання максимального прибутку на вкладені кошти. Інвестиції можуть провадитись як за рахунок залучених, так і за рахунок власних коштів не тільки на рівні підприємств, а й на державному рівні. На рівні підприємств до власних коштів належать амортизаційні відрахування та реінвестована частина чистого прибутку, а до залучених – “кредити банків, позички інших установ, емісія акцій та облігацій. На рівні держави можна виділити два види інвестицій: фінансові і виробничі. До перших слід віднести вкладення коштів у купівлю акцій, облігацій та інших цінних паперів, до других – кошти, вкладені у виробництво для його розширення, реновації, модернізації та купівлі новітніх технологій.

Перехід до ринкової економіки дає змогу поділити інвестиції на приватні і державні. Приватні інвестиції вкладаються в ті галузі виробництва, які мають високий прибуток, або коли є гарантія, що впровадження в них новітніх технологій дозволить одержати високі прибутки. Державні інвестиції направляються, як правило, на пріоритетні напрямки розвитку виробництва як за рахунок бюджетних коштів, так і за рахунок довгострокових кредитів.

Аналіз показує, що на сьогоднішній день немає відповідних умов для створення режиму найбільшого сприяння інвестиційній діяльності ні на мікро-, ні на макрорівнях. Зараз у підприємств немає бази для проведення заходів з відтворення виробництва, а там більше, для інвестиційної діяльності в розширенні виробництва та придбання новітніх технологій, що потребує вирішення проблеми на рівні держави. Для виходу з економічної кризи держава повинна мати науково обгрунтовану і прораховану програму інвестиційної діяльності, яка б увібрала в себе весь комплекс проблем та інвестиційних програм регіонів. Необхідно чітко визначитися з пріоритетними напрямками вкладення інвестицій і конкретними проектами, які мають великий економічний ефект. Головним же втілювачем проектів у фінансовому аспекті є банк, через який провадиться фінансування інвестицій. На сьогоднішній день ми маємо центральний банк – Національний банк України, який чіткою монетарною політикою стримує інфляційні процеси і який ефективно виконує свої функції, та комерційні банки, серед яких і Промінвестбанк, сама назва якого свідчить про його цільову спрямованість – інвестиційну діяльність. Однак в діяльності Промінвестбанку, як нам здається, функція інвестування виробництва виконується дуже недостатньо.

Державну політику в інвестиційній діяльності мають визначити вибір мети, оцінка ситуації та стратегічна спрямованість. В процесі її реалізації необхідно забезпечити: стратегічне планування, фінансову підтримку проектів; постачання інформацією про новітні технології та створення сприятливого інвестиційного клімату; нагляд за інвестиційною діяльністю та її оцінку; надання інвестиційних кредитів як за рахунок державних, так і за рахунок міжнародних інвестицій через Український інвестиційний банк, що ставить, проблему створення розгалуженої системи спеціалізованих банків – як державних, так і комерційних.

На наш погляд, уваги потребує і діяльність інвестиційних філіалів окремих банків, які є такими лише за назвою. Ясно, що пріоритети інвестиційних проектів мають визначитися на конкурсній основі, а захищеність їх впровадження повинна спиратися на спеціально створювану страхову компанію із страхування інвестиційних проектів. Страхова компанія може створюватись за участю інших держав чи компаній. Слід сказати, що в Україні вже створено широку мережу інвестиційних фондів, інвестиційних та трастових компаній. На рівні держави провадиться державне регулювання ринку цінних паперів, але вторинний ринок ще недостатньо розвинутий.

Для розвитку інвестиційної діяльності необхідне об’єднання коштів банків, страхових компаній та підприємств і створення за їх безпосередньою участю фінансово-промислових компаній і груп. В час економічної кризи було б доцільно включити в ці компанії та групи наукові установи, тому що без науки не може бути науково-технічного прогресу і розробки та впровадження в життя новітніх технологій. Практично в зародковому стані в Україні перебуває венчурний бізнес – мале, ризикове підприємництво в інноваційній сфері, в системі науково – і експериментально-дослідницьких розробок.

В умовах глибокої економічної кризи в Україні, коли в державному бюджеті немає коштів для капітальних вкладень, а комерційні банки не надають довгострокових кредитів, включаючи і кредити на інвестиції, держава має залучити для використання у виробничому процесі нейтральні гроші, тобто гроші, які повністю виключені з грошового обігу і які не знаходяться на рахунках у банках через недовіру населення до грошово-кредитної політики держави. Підвищення довіри населення до заходів, проведених урядом щодо впровадження твердих грошей (гривні), та гарантії держави щодо залучення нейтральних грошей дадуть можливість навіть без залучення іноземного капіталу впровадити в життя перспективні інвестиційні проекти. Ці заходи сприятимуть стабілізації економіки України і створенню умов для активізації банківської, інвестиційної сфер і, головне – виробництва, що забезпечить зростання доходів бюджетів усіх рівнів.


1 Звезда2 Звезды3 Звезды4 Звезды5 Звезд (No Ratings Yet)
Loading...


Господарське життя в античних полісах північного причорномор'я.
Ви зараз читаєте: Фінансові аспекти активізації інвестиційного процесу в Україні