Фізико-географічні та історико-політичні особливості – ЗАГАЛЬНИЙ ОГЛЯД КРАЇН ЄВРОПИ



МІЖНАРОДНА ЕКОНОМІКА

Розділ 5
РЕГІОНИ СВІТУ

5.1. ЗАГАЛЬНИЙ ОГЛЯД КРАЇН ЄВРОПИ 5.1.1. Фізико-географічні та історико-політичні особливості
Європа – частина світу, її площа становить 9,9 млн. км2, разом з Азією утворює материк Євразія. У Європі проживає понад 800 млн. чол., тобто щільність населення досить висока. Європу омивають Атлантичний і Північний Льодовитий океани та їх моря.
У Європі переважають великі рівнини – Східноєвропейська, Середньоєвропейська, Середньо – та Нижньодунайська, а також Паризький басейн. На гори припадає

17 % території, основні – Альпи, Піренеї, Карпати, Апенніни, Урал, гори Скандинавського та Балканського півостровів. Діючі вулкани є в Ісландії та в Середземномор’ї. Активним є відомий вулкан Етна, виверження якого були зареєстровані у 122,1169, 1329, 1536,1669,1928,1964, 1971, 1986 та 1992 роках. У горах час від часу трапляються землетруси, інколи катастрофічної сили. Зокрема, у 856 році н. е. у Греції під час землетрусу загинуло 45 тис. чол. У 1755 р. землетрус у Лісабоні забрав 70 тис. людських життів. Землетрус у районі Неаполя (Італія) у 1980 р. спричинив смерть 4,5 тис. чол. У серпні 1999 р.
великий землетрус стався поблизу Стамбула, загинуло
понад 12 тис. чол. і було знищено 70 тис. будинків.
На більшій частині території Європи клімат помірний, на Заході – океанічний, на Сході – континентальний, на північних островах – арктичний і субарктичний, у Південній Європі –
На островах Арктики та вздовж узбережжя Північного Льодовитого океану розташовані арктичні пустелі й тундра, далі на південь – лісотундра, тайгові, змішані та широколисті ліси, лісостепи, степи, субтропічні середземноморські ліси та чагарники; на південному сході – напівпустелі.
Природно-кліматичні умови Європи загалом не можна вважати ідеальними, але ці умови цілком задовільні для господарської діяльності. На європейське узбережжя не насуваються цунамі, землетруси та виверження вулканів трапляються не скрізь і не часто, відсутні руйнівні тропічні урагани. Температура повітря та режим опадів взимку і влітку сприятливі для економічної діяльності. Рельєф здебільшого не заважає спорудженню шляхів сполучення та об’єктів економіки, веденню сільського господарства.

Історичний розвиток Європи
Печери у Франції та Іспанії зберегли сліди кроманьйонців, які проживали там за 50-10 тис. років до н. е. Цивілізація в Європі почала розвиватися у районі Середземномор’я – мінойська культура (3000-1400 pp. до н. е.) на острові Крит і мікенська культура (1400-1200 pp. до н. е.) на материковій Греції. Згодом до Греції прийшли племена еллінів, іонійців та дорійців. Особливо процвітала Греція протягом 500-400 pp. до н. е. Цар Македонії Філіп II підкорив Грецію у 338 р. до н. е. Його син Олександр Македонський створив величезну імперію.
Етруски поселилися на Апеннінському півострові у VIII ст. до н. е. Римляни повстали проти них і утворили у 509 р. до н. е. республіку. До 300 р. до н. е. римляни завоювали весь півострів. Вони витіснили карфагенян з острова Сицилія під час першої Пунічної війни (264-241 pp. до н. е.). Перемогли Іспанію у другій Пунічній війні (218-201 pp. до н. е.). Рим повністю підкорив Грецію у 146 р. до н. е. і на початок II ст. Римська імперія займала велику територію.
Християнство у 313 р. стало офіційною релігією Римської імперії. У 395 р. ця імперія розкололася на Західну Римську імперію та Східну Римську імперію (Візантія). Західна імперія була завойована племенами вандалів і вестготів у 476 p., вони також захопили Іспанію. Інші германські племена – франки та бургунди – підкорили Галлію. Сакси, англи та юти заволоділи у V ст. Британськими островами. Королівство франків розрослося протягом VI-VIII ст. У 800 р. його короля Карла Великого було короновано імператором. Після його смерті у 814 р. імперія франків розпалася. У 962 р. король германців Отто заснував Священну Римську імперію.
Маври захопили Іспанію у VIII ст. Загарбницькі рейди вікінгів припадають на VIII-XI ст. Феодалізм у Європі поширився протягом ІХ-ХІ ст. У 1096-1270 pp. західноєвропейські феодали і католицька церква організували хрестові походи на Близький Схід, загарбницька мета яких прикривалась релігійними гаслами боротьби проти монархів.
Першим католицьким папою вважається Святий Петро – один з 12 апостолів Ісуса Христа (Іван Павло II був 265-м Римським Папою). Найбільшої могутності папство досягло у середні віки. У подальшому папська влада поступилася першістю світській владі монархів.
У XIV ст. економічний розвиток Європи серйозно загальмувала епідемія чуми. Упродовж 1337-1453 pp. Англія та Франція вели Столітню війну за території, що належали Англії і були втрачені у XIII ст. Оттоманська імперія, захопивши у 1453 р. Константинополь, знищила Візантію. Епоха Відродження припадає на XV-XVI ст. У середині XV ст. було винайдено друкарський верстат. З відкриттям Христофором Колумбом Америки (1492 p.) почалась епоха Великих географічних відкриттів. Європейці почали колонізацію нових територій.
На початку XVI ст. в Європі почалась Реформація – широкий громадський рух, що мав антифеодальний характер і набрав форми боротьби проти католицької церкви. Реформація призвела до релігійних війн у Німеччині, Франції та Нідерландах. Після них спалахнула Тридцятилітня війна (1618-1648 pp.), що велася католицькими і протестантськими коаліціями держав Європи.
Наймогутнішими європейськими державами у XVI ст. були Іспанія та Португалія. У наступному столітті пальму першості перехопили Нідерланди і Франція. Своїми війнами король Луї XIV знесилив Францію, і провідною державою Європи на початку XVIII ст. стала Англія. У середині XVIII ст. в Англії відбулася промислова революція. Могутність Оттоманської імперії ослаблювалася, а Росії та Пруссії – посилювалася.
Протягом 1789-1799 pp. у Франції відбувалася буржуазна революція. За часів правління Наполеона, який став імператором у 1804 p., Франція перетворилася на наймогутнішу державу Європи. Наполеонівські війни помітно змінили політичну карту Європи. У битві під Ватерлоо у 1815 р. Наполеон зазнав поразки, яка завдала нищівного удару французькій імперії.
Революційні заворушення відбулися в Неаполі та Іспанії (1820 p.), Бельгії та Франції (1830 p.), Австрії, Угорщині, Італії, Франції, Німеччині (1848 р.). У результаті воєнних і політичних кроків були об’єднані Італія (1861 р.) і Німеччина (1871 p.). З метою протистояння національно-визвольному руху балканських народів у 1867 р. була утворена Австро-Угорщина.
У 1861 р. в Росії було скасоване кріпосне право. Поразка Росії у війні з Японією призвела до революції 1905-1907 pp., внаслідок якої відбулися певні демократичні реформи.
Наприкінці XIX ст. у Європі інтенсивно розвивалась промисловість. Між провідними європейськими країнами розгорнулася боротьба за переділ колоній. Логічною розв’язкою суперечностей стала Перша світова війна (1914-1918 pp.). Більшовицька революція у Росії та Перша світова війна сприяли появі на карті Європі нових держав.
Під час економічної депресії і періоду кризи капіталізму (19291933 pp.) в Італії та Німеччині виник фашизм. Експансіоністська політика фашистських режимів призвела до Другої світової війни (1939-1945 pp.). Після війни СРСР став гегемоном Східної Європи. Західна і Східна Європа після закінчення війни розвивалися у протилежних напрямках (поділ Німеччини, план Маршалла, Рада Економічної Взаємодопомоги, НАТО, Варшавський договір, ЄЕС тощо).
Європа покінчила з диктатурами у Португалії (1974 p.), Греції (1974 p.), Іспанії (1975 р.) і соціалістичних країнах. На початку 90-х років об’єдналися обидві Німеччини, розпалися СРСР, Югославія, Чехословаччина. Європейське економічне співтовариство у 1992 р. переросло в Європейський Союз.
У 90-х роках і на початку XXI ст. пороховою бочкою Європи залишаються Балкани, де тривають кровопролитні міжетнічні конфлікти. Відбулася збройна інтервенція НАТО. Дехто вважає албанських вояків-сепаратистів у Сербії та Македонії терористами, хтось – бійцями національно-визвольного руху.
За формою правління країни Європи є республіками або конституційними монархіями, де глави держав “царствують, але не правлять”. За устроєм вирізняють унітарні (наприклад, Ірландія), федеративні (Німеччина) і навіть конфедеративні держави. Яскравим прикладом конфедерації є СНД. Історія свідчить, що конфедерації довго не існують. Вони або розпадаються, або перетворюються на федерацію. У назві Швейцарії присутнє слово “конфедерація”, але насправді вона є федерацією.
Давня освоєність Європи, відсутність серйозних географічних перешкод та інші чинники зумовили те, що Європа порівняно донедавна була ареною глобальних збройних конфліктів. Саме у Європі почалися дві світові війни XX ст. Якщо природа, загалом, берегла результати людської праці і не надсилала часто на Європу стихійних лих, то європейські народи своїми воєнними кампаніями завдавали господарству цієї частини світу великих збитків. Війни впродовж десятиліть і століть були неодмінним супутником Європи. Цикл “війна – мир – війна” здавався нескінченним.
Після Другої світової війни минуло понад півстоліття. Такого тривалого мирного періоду Європа ще не знала. Основним гарантом миру у Європі вважається процес економічної та політичної інтеграції, що почався невдовзі після Другої світової війни. Коли нації добровільно об’єднуються, тоді гармати мовчать. Коли ж вони роз’єднуються і намагаються підпорядкувати собі інші держави, тоді починають говорити гармати, що завдає шкоди економіці та навколишньому середовищу. Зокрема, під час Першої світової війни, щоб запобігти просуванню німецьких військ на Францію, у приморських місцевостях Бельгії були зруйновані захисні греблі і морська вода затопила значні площі бельгійської території.
Економікам європейських країн і населенню тісно у національних межах. Тому саме тут почалася економічна інтеграція, що передбачає вільний рух через державні кордони товарів, послуг, робочої сили і капіталів.
На жаль, Європа не є спокійним континентом. Локальні збройні конфлікти тривають. Час від часу загострюються відносини між Туреччиною і Грецією. Балкани і далі залишаються складним регіоном.


1 Звезда2 Звезды3 Звезды4 Звезды5 Звезд (No Ratings Yet)
Loading...


Малюнки ланцюги живлення.
Ви зараз читаєте: Фізико-географічні та історико-політичні особливості – ЗАГАЛЬНИЙ ОГЛЯД КРАЇН ЄВРОПИ