ФРЕЙДОМАРКСИЗМ



Соціологія короткий енциклопедичний словник

ФРЕЙДОМАРКСИЗМ – течія у фрейдизмі, представники якої прагнуть поєднати ідеї психоаналізу і марксизму. Як і сам З. Фрейд, фрейдомарксисти визнають наявність глибинного конфлікту між первісними людськими інстинктами і вимогами сусп. життя, однак слідом за К. Марксом наголошують на принциповій відмінності між типами суспільств, у результаті чого конфлікт пов’язується з недосконалими формами сусп. організації, тоді як перебудова суспільства відкриває перспективу зняття цього конфлікту.

Представники фрейдомарксизму – Герберт Маркузе, Вільгельм Райх, Альфред Лоренцер, Клаус Хорн, Оскар Негт та ін. Близький до цієї течії у своїх окремих працях Еріх Фромм.

Праці фрейдомарксистів охоплюють широке коло питань соціології культури і цивілізації, соціалізації особистості, естетики і педагогіки. Типовою щодо цього є книга Г. Маркузе “Ерос і цивілізація” (1940), де доводиться, що конфлікт між інстинктами і цивілізацією не є нерозв’язним. Репресивність цивілізації пов’язана лише з певним істор. її різновидом, який грунтується на відчуженні. Принцип задоволення суперечить не цивілізації як

такій, а тій її істор. формі, у якій реалізується у ній принцип реальності, коли матеріальні й духовні блага розподіляються несправедливим чином і частина людей зазнає “додаткових репресій. Загалом для індустріально – капітал. цивілізації властива гіпертрофія принципу продуктивності, що спричиняє деформацію структури особистісних мотивацій і призводить до зростання кількості неврозів, психічних відхилень. Вихід із цієї ситуації Маркузе вбачав у розвитку “нової чуттєвості” і переорієнтації на ін. цінності (“Нарис про звільнення”, 1969).

Значне місце у роботах представників фрейдомарксизму відводиться питанню про соціально-психічні передумови виникнення фашизму. Вільгельм Райх вказує на те, що фашизм коріниться у масовій дрібнобурж. психології. Фашизоїдні риси психіки породжуються вадами виховання у сім’ї, кризою особистісної ідентичності (“Масова психологія фашизму”, 1933). Альфред Лоренцер досліджував значення мовного спілкування як чинника соціалізації особистості, прагнучи примирити об’єктивізм марксист, підходу із суб’єктивністю психоаналізу. У працях Клауса Хорна зроблено спробу психоаналіт. тлумачення природи і евол. демокр. ін-тів, а також феномена бюрократизації. Ліворадикальні фрейдомарксисти (М. Шнайдер, М. Гватарі, Ж. Делез) прагнуть перенести у політ, площину проблему профілактики і лікування психічних захворювань. Починаючи з 60 – 70-х рр., деякі ідеї фрейдомарксизму набувають подальшого розвитку у працях постструктура-лістів, насамперед Мішеля Фуко.


1 Звезда2 Звезды3 Звезды4 Звезды5 Звезд (No Ratings Yet)
Loading...


Батьківська поведінка птахів.
Ви зараз читаєте: ФРЕЙДОМАРКСИЗМ