Генерація політична



Політологічний словник

Генерація політична (лат. generatio – розмноження, народження) – політична спільність людей приблизно однієї вікової категорії, які мають спільний соціальний досвід, здобутий у період їх соціалізації. Роки політичного формування (вік приблизно від 17 до 25 років) охоплюють такі значущі для розвитку особистості події, як початок професійної діяльності, здобуття вищої освіти, військова служба, одруження тощо. Деякі великомасштабні суспільні події, такі як війни, економічні кризи, політичні зміни (рівнозначні революціям),

настільки важливі, що мають вирішальний вплив на політичні погляди багатьох, якщо не більшості людей, чиї роки формування випали на ці події. Характерний приклад з радянського періоду історії – генерація “шістдесятників”, чия політична молодість припала на час XX з’їзду КПРС, період “відлиги” після періоду “зими” сталінізму.

З античних часів поняття “генерація” (“покоління”) мало біологічний, а точніше генеалогічний зміст, означаючи послідовне походження групи організмів від спільного попередника. З XIX ст. поняття поколінь дедалі більше використовується в соціально-історичному

значенні. У творах О. Конта, Дж. Ст. Мілля, А. Курно, В. Дільтея поняття “генерація” постає як методологічний принцип, як мірило історичного часу, що допомагає зрозуміти і пояснити історичні зміни, що відбуваються у суспільстві. У XX ст. проблема поколінь набула політичного забарвлення. Видатний іспанський філософ X. Ортега-і-Гассет вважав, що генерацію становлять ровесники – люди одного віку, які займають спільний простір і мають спільну долю. Історичний розвиток залежить від ступеня згуртованості покоління. Протидія його двох основних елементів – еліти і маси – відповідає полемічним епохам, або часу молодих, а їх єдність – кумулятивним епохам, або часу старих. X. Ортега-і-Гассет поділяв епохи поколінь протягом життя людини на рівні періоди по 15 років кожний (відповідно до життєвих циклів). У потенційному або наявному конфлікті між різними Г. п. з приводу влади він вбачав критичну точку історичних змін і підставу для припущення про більш-менш переконливу зміну тональності історії кожні 15 років.

На думку К. Манхайма, генерація за сприятливих умов виробляє свій власний “стиль мислення”, який суттєво, іноді навіть докорінно відрізняється від “стилю мислення” інших генерацій і є початковим моментом в її діяльності у сфері культури та ідеології. Історія суспільної думки при цьому трактується як послідовна зміна різних “стилів мислення”, котрі в цілому збігаються зі зміною поколінь їх творців. Однак у кожній генерації виокремлюються антагоністичні спільності (units), існує не тільки конфлікт поколінь, а й конфлікт усередині кожної генерації. Класичне ж (згадане вище) визначення Г. п. сформулював у 1942 р. 3. Ньюман у праці, присвяченій дослідженню генераційної свідомості націонал-соціалістських лідерів та їх послідовників. Дослідники нацистського і радянського тоталітаризму відкрили, що радикальні та революційні політичні рухи більшою мірою знаходять підтримку серед тих людей, чиї формуючі роки припали на періоди великих соціально-політичних та економічних змін, ніж серед тих, хто сформувався в періоди відносної стабільності.

Генераційний підхід досить міцно утвердився в західній політології. Використання його теоретичних та дослідних схем дає нові можливості масової структуризації політичного процесу, виявлення латентних, але стійких механізмів політичної трансформації суспільства.

Політологічний енциклопедичний словник: Новч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. – К., 1997.

О. Рублюк


1 Звезда2 Звезды3 Звезды4 Звезды5 Звезд (No Ratings Yet)
Loading...


При відніманні степені.
Ви зараз читаєте: Генерація політична