Політологічний словник
Гімн державний (від грецьк. hymnos – похвальна пісня) – урочистий, величавий музично-пісенний твір, виконання якого пов’язано зі святковими публічними урочистостями, офіційними державними заходами, військовими парадами, політичними подіями, церковно-культовими ритуалами тощо. Г. д. – вияв усенародної єдності й форма прилюдної маніфестації національних почуттів. Нарівні з Державним гербом і Державним прапором Г. д. символізує державу, виражає державницьку ідею, соціальний ідеал народу, прославляє Батьківщину,
її історію та героїв. Оскільки Г. д. розраховані на загальне сприйняття й виконання, їм притаманна образність тексту, широка урочиста мелодія, розмірений (здебільшого маршовий) ритм. Г. д. належить значна роль у суспільно-політичному житті як засобам масової агітації, згуртування людей та виховання в них патріотичних почуттів. Своїм корінням гімни сягають глибокої давнини. Початково їх використовували для прославлення богів та героїв. Значного розвитку досягло творення гімнів в античній Греції. Після утвердження християнства широкого розвитку набули релігійні гімни. В Україні гімни були знані ще в ХVІІ-ХVІІІ
ст., але як форма урочистого та офіційного гімн з’явився лише в XIX ст. Історія українського народу багато віків розвивалася в умовах бездержавності, жорсткого національного та соціального гноблення. Та жив невмирущий дух народу, його сподівання на краще життя, незалежну державу. Свої прагнення та надії український народ втілював у музичній та пісенній творчості, в літературних творах видатних поетів. А коли наставав час відродження та розбудови державності України, ці здобутки ставали основою для створення Г. д. Моральними постулатами, національними гімнами стали для українського народу “Заповіт” Т. Г. Шевченка, “Гімн” (“Вічний революціонер”) та “Не пора…” І. Франка. В різні роки до тексту цих творів зверталися українські композитори M. Аркас, M. Лисенко, M. Вербицький, В. Заремба, К. Стеценко, Я. Степовий, М. Леонтович, Л. Ревуцький, П. Демуцький, М. Вериківський. Загальновизнаними національними гімнами та гімнами окремих державних утворень на різних етапах української історії були “Дай, Боже, в добрий час”, “Мир вам, браття”, “Боже великий єдиний, нам Україну храни”, “Я русин бив, єсьм і буду” та “Підкарпатські русини”. Свої два гімни “За тебе, Україно” та “Для тебе, Україно, живем” мали українські емігранти в Америці й Канаді. Власний партійний гімн має й Організація українських націоналістів -“Зародились ми великої години”. Справжнім символом відродження державності України став знаменитий “Запорізький марш” у музичній обробці В. Гуцала. Найвідомішим національним гімном України є “Ще не вмерла Україна”, мелодія якого в умовах сучасної незалежності стала офіційним Державним гімном України. Виникнення цього гімну (спочатку як поетичного твору, а згодом як пісні) пов’язане із посиленням національно-визвольного руху на українських землях у другій половині XIX ст. Автор пісні – видатний учений, основоположник вітчизняної науково обгрунтованої етнографії Павло Чубинський. Особливо популярним був гімн “Ще не вмерла Україна” у роки встановлення влади УНР та ЗУНР, однак спеціального закону, який монополізував би його як єдиний державний гімн, не було. УСРР і УРСР (1917-1944 pp.) формально теж не мали державного гімну. Його функцію виконував, як і в усьому СРСР, партійний гімн “Інтернаціонал”. Радянське політичне керівництво відмовилося від національних символів, що склалися в Україні історично. Воно керувалося при цьому виключно ідеологічними міркуваннями – інтернаціоналізм у розумінні більшовицької партії відкидав ідею батьківщини, а історичні традиції були принесені в жертву ідеї всесвітньої пролетарської революції. Таку концепцію відображав державний гімн УРСР “Живи, Україно, прекрасна і сильна” (текст М. Бажана і П. Тичини, музика авторського колективу під керівництвом О. Лебединця), офіційно затверджений в 1945 p. у зв’язку з виходом УРСР на міжнародну арену. Після прийняття Конституції У PCP 1978 p. Указом Президії Верховної Ради УРСР від 22 березня 1978 р. було затверджено останню редакцію цього гімну. 15 січня 1992 р. на засіданні Президії Верховної Ради України розглядалося питання про Державний гімн України. Вирішено було затвердити музичну редакцію Державного гімну України, автором музики якого є М. Вербицький. Що стосується слів гімну, то було запропоновано залишити текст П. Чубинського із змінами, в якому перший рядок повинен звучати “Ще не вмерла України ні слава, ні воля!”. Але така пропозиція через прийнятий Закон не була зреалізована. Згодом було утворено спеціальну Комісію з підготовки та проведення конкурсу на кращий текст державного гімну України. У процесі конкурсу до Комісії надійшло 784 проекти, які пройшли фахову експертизу. Розглянувши результати конкурсу, Комісія констатувала, що серед поданих проектів текстів не виявлено таких, які могли б стати основою державного гімну. Разом з тим до Комісії надійшло понад 500 пропозицій щодо затвердження історичного тексту П. Чубинського “Ще не вмерла Україна…” з певними змінами в тексті. Міністерство культури та мистецтв підготувало відповідний законопроект, який було розглянуто і схвалено на засіданні Кабінету Міністрів 14 червня 2000 р., підтримано Президентом України та внесено на розгляд Верховної Ради. Це питання обговорювалося на тематичній нараді під головуванням В. Литвина, на засіданнях комітетів Верховної Ради та її фракцій. Було досягнуто спільної думки, що історичний текст П. Чубинського є яскравим уособленням ідеї незалежності України і цілком відтворює форму й зміст самовизначення української нації з її героїчним і водночас драматичним минулим. Це уособлення вдало поєднується через сучасне з майбутнім нашої країни. Разом з тим було визнано за доцільне замість слів “Ще не вмерла Україна…” використовувати “Ще не вмерла України…” як варіант, що відповідає сучасним історичним умовам. Після обговорення на засіданні Верховної Ради 6 березня 2003 р. було прийнято Закон, підписаний Президентом. Стаття 1 Закону проголошує: Державним гімном України є національний гімн на музику М. Вербицького із словами першого куплета та приспіву твору П. Чубинського в такій редакції: “Ще не вмерла України
І слава, і воля,
Ще нам, браття молодії,
Усміхнеться доля.
Згинуть наші воріженьки,
Як роса на сонці.
Запануєм і ми, браття,
У своїй сторонці.
Душу й тіло ми положим
За нашу свободу,
І покажем, що ми, браття,
Козацького роду”.
Вівчарик М. М., Капелюшний В. П. Українська нація: витоки, становлення і сьогодення: Навч. посіб. – К., 2003; Державна символіка України: Навч. посіб. – К., 2004; Конституція України. – К., 1996.
А. Тороп
Loading...