ГРА В ІСТОРІЇ



Соціологія короткий енциклопедичний словник

ГРА В ІСТОРІЇ – форма вільного самовиявлення людини, що характеризує переважно до рефлексивні рівні діяльності, відносин, спілкування, поведінки і духовного життя В античні часи (Сократ) Г. пов’язувалась у філософії з іронією, що підкреслювало відстороненість Г від буденного життя. В часи Середньовіччя, в епоху Відродження та романтизму (Франциск Асизький, карнавальна культу ра, Ф. Шлегель, Жан Поль) Г. невід’ємна від сміху чи романтичної іронії, що виражало ігрову умовність будь-яких

ієрархій та авторитетів. Можна, в контексті зх. європейської культури, виділити два основні етапи філос. осмислення Г.: клас. і не клас. Клас. філософія Г. грунтується на суб’єкт об’єктному баченні історії В межах такого підходу І. Кант пов’язує Г. з “безцільною цілевідповідністю”, що є однією з необхідних передумов можливості суб’єкта здійснювати цілісне, незацікавлене пізнання, не приписуючи цю цілісність самому світу.

Переосмислюючи ігрові ідеї І. Канта, Ф. Шиллер здійснив спробу витлумачити засновані на ігровому принципі теорет. моделі як певні ідеали, яким мають підпорядковуватись як реальний

процес істор. розвитку (“естетична держава”), так і процес осягнення світу (“естетичне пізнання”) При цьому Ф. Шиллеру вдалося виявити деякі істотні особливості Г. як культурно-естетичного феномена, розглядаючи її як безкорисливу діяльність, в якій людина утверджує в істор. процесі свою реальну свободу, долає відчуженість від інших людей і сягає гармонійного пізнання світу.

Важливі ігрові елементи людського життя простежує Г. Сковорода – через такі поняття, як “веселие сердечное”, “сродный труд”, концепцію двох натур і трьох світів. Однак при зіткненні з істор. реальністю означені клас, концепції виявляють свій утопічний характер. Неклас. підхід до Г. і виникає як прагнення позбутися цього утопізму.

Подальший розвиток філософії Г. пов’язаний з десубстанціалізацією історії та культури (В. Дільтей, О. Шпенглер, Й. Хейзїнга). Як самостійна галузь дослідження Г. виявляється передусім у Й. Хейзінги, який створює універсальну ігрову концепцію культури. Він розглядає Г. як єдність вистави і змагання, як основу людського співжиття в будь-яку істор. епоху, витлумачуючи її як один з головних засобів подолання стихії пристрастей і олюднення людини в ході істор. розвитку чи її індивідуальної соціалізації. У працях М. Гартмана, М. Хайдеггера, Г.- Г. Гадамера здійснюється онтологічний поворот у філос. розумінні Г. та її ролі в історії. За М. Хайдеггером, Г. – це своєрідна “мова трансценденції”, можливість, що відкриває себе свободі людського вчинку. Г. – Г. Гадамер елімінує суб’єктивність учасників “маятникового ігрового руху”, акцентуючи на приматі Г. самої по собі щодо свідомості гравців і розкриваючи значення аутентичного розуміння Г, для осмислення своєрідності історії, мови, мистецтва та ін. У ракурсі філософії історії та філос. антропологи досліджують Г. Ж.-П. Сартр, А. Камю, Е. Фінк, Р. Кайла, які розглядають Г. як засіб динамічного вияву можливої повноти екзистенції. Серед концепцій, що досить інтенсивно використовують поняття “Г.” та ігрових моделей – філос. – істор. теорія Г. Маркузе, теорії “мовних ігор” Л. Вітгенштейна, “соціальних ролей” Дж. Морено, “сценарію” Е. Берна та ін. У сучасному світі особливого значення набуває філос осмислення Г. як своєрідної передумови і складової поступальних істор. змін, подолання насильства, звільнення з-під гніту різних форм примусу: екон., соціального, ідесл.


1 Звезда2 Звезды3 Звезды4 Звезды5 Звезд (No Ratings Yet)
Loading...


Мембранні органели прокаріотів.
Ви зараз читаєте: ГРА В ІСТОРІЇ