Ідеологія



Політологічний словник

Ідеологія (від грецьк. idea – поняття, ідея і logos – учення) – система переконань та ідей, поглядів на суспільство та його політичне життя, яка відображає ідеали, світогляд, інтереси, умонастрої людей, класів, соціальних верств, політичних партій та громадських рухів, а також охоплює цінності, нормативні й цільові схильності та способи їх досягнення. Інколи І. розглядають як систему взаємодіючих символів і структур, як своєрідну реакцію на соціальне напруження у суспільстві, а тому трактують її як симптом та ліки

(фрейдизм). Вперше термін “І.” запровадив у науковий вжиток французький філософ Д. де Трасі (кінець XVIII ст. – початок XIX ст.), який визначив її як науку про ідеї, їх виникнення та функціонування. Процес формування І. як теорії має кілька етапів. Першим кроком на цьому шляху були теоретичні пошуки мислителів Нового часу. Епоха французьких просвітителів показала великий вплив і мобілізаційний потенціал І. на політичні події XVIII-XX ст. І. підготувала та очолювала всі революції нової і новітньої історії. Проте у середині XX ст. на Заході з’явилася концепція “кінця І.”, так звана теорія деідеологізації (Д. Белл,
3. Бжезинсьий, Р. Бейлі, Ф. Фукуяма). Ці ідеї тривали не довгий час і почався процес відродження теорії І., реідеологізації. Існує декілька сучасних концепцій І., зокрема: І) “розширювана” (Т. Парсонс) – трактує І. як систему цінностей конкретного суспільства, яка виступає як універсальні орієнтації соціально-політичної діяльності; 2) “директивна” (марксизм) вважає І. одним із різновидів наукового знання, який у системній формі науково обгрунтовує прагнення соціальних класів до політичної влади; 3) “культурологічна” (М. Вебер, К. Мангейм) яка вважає І. важливим елементом не тільки політичної, а й загальної культури. Історичний досвід політичного життя підтверджує, що І. є системою переконань, яка закономірно виходить на політичну сцену в часи скрутних криз суспільства і здатна порушувати стан соціальної аномалії у кризових умовах. По-друге, вона є системою цінностей, яка має рису віри й тому має особливо великий орієнтаційний потенціал. Кожна І. має власні функції: орієнтаційну (основні уявлення про суспільство, соціальний прогрес, людину і владу; система сенсів та орієнтацій людської діяльності), мобілізаційну (пропонування ідеалу досконалішого суспільства, мотивація політичної діяльності та мобілізація суспільства), інтегративну (наділення сенсом та надання значущості політичним подіям), амортизаційну (ослаблення соціального напруження в критичних ситуаціях, надихання владних політичних сил після поразки до нових активних дій), висловлення й захисту інтересів соціально-політичних угруповань (партій, рухів, об’єднань та ін.). І. глибоко взаємопов’язана з політикою. Вона наділяє її системою ідеалів і цінностей, сприяє вибору мети, спрямовує політику. У комплексному вигляді структурні складники політичної І. (ідеал, гіпотеза, концепція, теорія, гасло) становлять політичну програму діяльності суб’єктів політичного процесу, а політична програма – це пропонований план діяльності класу, соціальної групи, партії, уряду, політичного блоку, регіональних громадських організацій, світових спільнот тощо. У політичній програмі теоретично обгрунтовуються основні позиції суб’єкта політичного процесу в усіх сферах суспільного життя, визначається послідовність його дій, шлях і цілі пропонованих політичних перетворень, їх засоби, методи діяльності тощо. Політична наука визначає типологію сучасних політичних І. залежно від тих ідей, на яких вони грунтуються. І. не можна розглядати поза соціальною практикою, в тому числі й поза управлінням суспільством у цілому, тому що будь-яка ідеологія безпосередньо впливає на суспільно-політичну практику.

Головні І. сучасності виникали і формувалися протягом останніх п’ятисот років людської цивілізації. Кожна з них розробляла проекти побудови найкращого суспільного життя. Проте нові соціально-економічні та суспільно-політичні реалії сприяли появі нових ідеологічних течій, підгрунтям яких ставали новітні ідеологеми сучасного життя. До найпоширеніших і впливових І. належать: лібералізм, консерватизм, комунізм, соціал-демократизм та фашизм. Деякі науковці додають до цього списку фемінізм, комунітаризм, націоналізм, анархізм, технократизм, екстремізм, анархо-синдикалізм, расизм, але це вже скоріше різновиди тієї чи іншої головної І. Так, дуже незначна відмінність існує між фашизмом, радикальним націоналізмом, расизмом та екстремізмом. Політичні І. формуються на основі певних соціально-економічних відносин і мають за мету активізацію суб’єктивного чинника. Плюралізм ідейно-політичних течій, підходів, методологічних принципів, терпимість до інакодумства є запорукою

Стабільності будь-якого політичного ладу. Сучасна політична думка все більше окреслює контури майбутньої планетарної І. гуманізму, яка може мати перспективу.

Головатий М. Ф. Соціологія політики. – К., 2003; Макаренко В. П. Главные идеологии современности. – Ростов н/Д, 2000; Михальченко Н. И. Марксистская политическая идеология. – К., 1991; Політологічний енциклопедичний словник. – К., 1997. Політологія / За ред. проф. Ф. М. Кирилюка. – К., 2004; Тощенко Ж. Т. Идеологические отношения. – М., 1988.

А. Пахарєв


1 Звезда2 Звезды3 Звезды4 Звезды5 Звезд (No Ratings Yet)
Loading...


Алгоритм з розгалуженням.
Ви зараз читаєте: Ідеологія