Інвестиції й інвестиційна діяльність



Зовнішньоекономічна діяльність

8 ІНВЕСТИЦІЇ В ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ

8.1 Інвестиції й інвестиційна діяльність

Законом України “Про інвестиційну діяльність” від 18 вересня 1991 року визначені такі поняття:

1. Інвестиції – усі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об’єкти підприємницького та іншого видів діяльності, у результаті якої створюється прибуток (доход) чи досягається соціальний ефект. До таких цінностей належать:

– кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні

папери, рухоме і нерухоме майно;

– майнові права, пов’язані з авторським правом, досвідом і іншими видами інтелектуальних цінностей;

– сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших знань, оформлених у вигляді технічної документації, звичок і виробничого досвіду, необхідного для організації того чи іншого виду виробництва, але незапатентованого (“ноу-хау”);

– права користування землею, водою, ресурсами, будинками, спорудами, устаткуванням, а також інші майнові права;

– інші цінності.

2.Інвестиційна діяльність – це сукупність практичних дій громадян, юридичних

осіб і держави щодо реалізації інвестицій.

Інвестиційна діяльність може здійснюватися у формі:

– інвестування, здійснюваного громадянами, недержавними підприємствами, господарськими асоціаціями, об’єднаннями і товариствами, а також суспільними і релігійними організаціями, іншими юридичними особами, заснованими на колективній власності:

– державного інвестування;

– іноземного інвестування;

– спільного інвестування коштів та цінностей громадянами і юридичними особами України й іноземних держав.

Об’єктом інвестиційної діяльності може бути будь-яке майно, у тому числі основні фонди й оборотні кошти у всіх сферах народного господарства, цінні напери, цільові грошові внески, науково-технічна продукція, інтелектуальні цінності, інші об’єкти власності, а також майнові права.

Суб’єктами інвестиційної діяльності (інвесторами й учасниками) можуть бути громадяни та юридичні особи України й іноземних держав, а також держави в особі урядів.

4.Інвестори – суб’єкти інвестиційної діяльності, що приймають рішення щодо вкладення власних, позикових і залучених майнових та інтелектуальних цінностей в об’єкти інвестування.

Інвестори можуть виступати в ролі вкладників, кредиторів, покупців, а також виконувати функції будь-якого учасника інвестиційної діяльності. Права всіх інвесторів, незалежно від форми власності, є рівними, і розміщення інвестицій у будь-які об’єкти є їхнім невід’ємним правом, що охороняється законом.

5.Учасники інвестиційної діяльності – громадяни та юридичні особи України, інших держав, що забезпечують реалізацію інвестицій як виконавці або замовлень на підставі доручення інвестора.

Інвестор визначає цілі, напрямки й обсяги інвестицій і залучає для їхньої реалізації на договірній основі будь-яких учасників інвестиційної діяльності, у тому числі і шляхом організації конкурсів і торгів. Держава і посадові особи не мають права втручатися в договірні відносини учасників інвестиційної діяльності понад свою компетенцію.

6.Інвестиційний цикл – комплекс заходів від моменту ухвалення рішення про інвестування до завершальної стадії інвестиційного проекту, зокрема науково-дослідні і дослідно-конструкторські роботи, прийняття інвестиційних рішень, планування та проектування, підготовка до будівництва, будівництво, вихід на проектні показники і режим окупності вкладень.

Ряд повторюваних інвестиційних циклів визначається як інвестиційний процес.

7.Інвестиційний процес – сфера економічної діяльності, що включає розробку інвестиційної стратегії відповідно до інвестиційного середовища, аналіз фінансово-інвестиційного ринку, формування і управління інвестиційним портфелем, оцінку ефективності інвестиційної діяльності.

8. Інвестиційна політика – частина економічної політики держави, що визначає обсяг, структуру і напрямок капіталовкладень, зростання основного капіталу (основних фондів) та їхнє підновлення на основі найважливіших досягнень науки і техніки.

9.Інвестиційне середовище – сукупність правових, економічних і інституціональних умов, які визначають правила функціонування різних типів цінних паперів на ринку, умови їхньої купівлі і продажу, тенденції динаміки цін, а також особливості руху капіталів і зміни щодо нерухомості.

Останнім часом в Україні значно збільшилася кількість активних учасників інвестиційного процесу. Проведення приватизації позначилося на різноманітті й ускладненні інвестиційного процесу, у першу чергу на його розсіюванні, появі різних фінансових посередників.

10.Інвестиційний комплекс – це система підприємств і організацій, що виконують у виробництві функцію створення необхідних нерухомих основних фондів, достатніх для діяльності підприємств і організацій всіх галузей народного господарства. До складу інвестиційного комплексу входять:

– інвестори – вкладники капіталу;

– підрядні будівельні підприємства і фірми, незалежно від форм власності, субпідрядні спеціалізовані організації та будівельні кооперативи;

– проектні підприємства й архітектурні організації;

– промисловість будматеріалів, конструкцій та виробів;

– хімічна, металургійна, лісова, деревообробна промисловість у частині, пов’язаній з постачанням предметів для інвестиційного комплексу;

– машинобудівні підприємства, продукція яких призначена для створення нерухомих основних фондів і для будівництва виробництва;

– агреговані виробничі управлінські структури;

– інвестиційні банки;

– ринкова інфраструктура інвестиційного комплексу;

– органи державного регулювання ринкових відносин в інвестиційному комплексі.

Для уточнення змісту категорії “інвестиції” розглянемо основні сутнісні характеристики інвестицій підприємства як об’єкта управління.

1.Інвестиції як об’єкт економічного управління. Предметна сутність інвестицій безпосередньо пов’язана з економічною сферою її прояву. Незважаючи па розглянуті раніше досить значимі термінологічні розбіжності, інвестиції трактуються всіма дослідниками як категорія економічна, хоча і пов’язана з технологічними, соціальними, природоохоронними й іншими аспектами їхнього здійснення. Іншими словами, категорія “інвестиції” входить у поняттєво-категоріальний апарат, пов’язаний зі сферою економічних відносин, економічної діяльності. Відповідно, виступаючи носієм переважно економічних характеристик та економічних інтересів, інвестиції є суб’єктом економічного управління як на мікро-, так і на макрорівні будь-яких економічних систем.

2.Інвестиції як найбільш активна форма залучення накопиченого капіталу в економічний процес. У теорії інвестицій їхній зв’язок з накопиченим капіталом (заощадженнями) посідає центральне місце. Це визначається сутнісною природою капіталу як економічного ресурсу, призначеного для інвестування. Поняття “капіталіст” у першу чергу характеризує індивідуума, який інвестує свій капітал, а не тільки нагромаджує певний його запас. Тільки шляхом інвестування капітал як накопичена цінність втягується в економічний процес.

Однак не весь накопичений підприємством запас капіталу використовується виключно в інвестиційних цілях. Частина грошового або іншого капіталу через вимоги ліквідності являє собою форму страхового резерву, що забезпечує ритмічність господарської діяльності, платоспроможність тощо, зберігаючи пасивну форму. Інвестиції ж, на противагу цьому, слід розглядати як найбільш активну форму використання накопиченого капіталу.

Рівень споживання накопиченого капіталу як інвестиційного ресурсу, що втягується в реальний виробничий процес підприємства, має мінімальні економічні межі. Ці межі визначаються, з одного боку, граничним продуктом капіталу, а з іншого нормами вибуття (амортизації) капіталу у виробничому процесі, що підлягає відшкодуванню для забезпечення природного відтворення.

З. Інвестиції як можливість використання накопиченого капіталу у всіх альтернативних його формах. В інвестиційному процесі кожна з форм накопиченого капіталу має свій діапазон можливостей і специфіку механізмів конкретного використання. Найбільш універсальною з позицій сфери використання в інвестиційному процесі є грошова форма капіталу, яка, однак, для безпосереднього застосування в цьому процесі вимагає в більшості випадків його трансформації в інші форми. Капітал, накопичений у формі запасу конкретних матеріальних і нематеріальних благ, готовий до особистої участі в інвестиційному процесі, однак сфера його використання в таких формах має вузько функціональне значення.

Використовуваний в інвестиційному процесі капітал у всіх його формах може бути задіяний, насамперед, у виробничій діяльності підприємства. З цих позицій капітал як реальний інвестиційний ресурс характеризується в економічній теорії як “фактор виробництва”. При цьому в процесі виробництва продукції капітал, що інвестується, не є самодостатнім чинником, а використовується в комплексі з іншими економічними ресурсами (факторами виробництва). До числа основних факторів виробництва, з якими інвестований капітал комплексно взаємодіє у виробничій діяльності підприємства, належать праця (трудові ресурси), земля (природні ресурси) і т. п. Навіть для найпримітивнішого виробництва товарів і послуг потрібне об’єднання інвестованого капіталу як мінімум ще з одним фактором виробництва – працею. У процесі виробництва товарів і послуг капітал, що інвестується, разом з іншими виробничими факторами використовується не як їх простий конгломерат, а як взаємодіючий комплекс із цілеспрямовано сформованими визначеними внутрішніми пропорціями. При цьому в системі цього взаємодіючого комплексу для випуску того самого обсягу товарів можуть бути використані різні пропорції об’єднання інвестованого капіталу з іншими основними факторами виробництва. У теорії інвестування капіталу взаємозамінність факторами виробництва є однією з фундаментальних концепцій.

4. Інвестиції як альтернативна можливість вкладення капіталу в будь-які об’єкти господарської діяльності. Капітал, що інвестується підприємством, цілеспрямовано вкладається у формування майна підприємства, призначеного для здійснення різних форм його господарської діяльності і виробництва різної продукції. При цьому з великого діапазону можливих об’єктів інвестування капіталу підприємство самостійно визначає пріоритетні форми майнових цінностей (об’єктів та інструментів інвестування), що в обліково-фінансовій термінології звуться “активи”. Іншими словами, з економічних позицій інвестиції можна розглядати як форму перетворення частини накопиченого капіталу в альтернативні види активів підприємства. З позицій можливостей вкладення капіталу у виробництво різних видів продукції інвестиції характеризуються як комбінаторний процес. У комбінації з іншими факторами виробництва інвестований капітал може бути використано для випуску як продукції споживчого призначення, так і капітальних товарів у формі засобів і предметів праці (формуючи в останньому випадку відкладене споживання у вигляді запасу реального капіталу).

5.Інвестиції як джерело генерування ефекту підприємницької діяльності. Метою інвестування є досягнення конкретного, заздалегідь обумовленого, ефекту, що може носити як економічний, гак і неекономічний характер (соціальний, екологічний та інші види ефекту). На рівні підприємств пріоритетною цільовою настановою інвестицій є досягнення, як правило, економічного ефекту, який може бути отриманий у формі приросту суми інвестованого капіталу, позитивного розміру інвестиційного прибутку, позитивного розміру чистого грошового потоку, забезпечення збереження раніше вкладеного капіталу і т. п.

Досягнення економічного ефекту інвестицій визначається їхньою потенційною можливістю генерувати прибуток. Як джерело прибутку інвестиції є одним з найважливіших засобів формування майбутнього добробуту інвесторів. Разом з тим потенційна можливість інвестицій приносити прибуток не реалізується автоматично, а забезпечується лише в умовах ефективного вибору інвестиційних об’єктів (інструментів). Здійснення такого вибору визначає одну з важливих функцій інвестиційного менеджменту.

6.Інвестиції як об’єкт ринкових відносин. Використовувані підприємством у процесі інвестицій різноманітні інвестиційні ресурси, товари й інструменти як об’єкт купівлі – продажу формують особливий вид ринку – “інвестиційний ринок”, що характеризується попитом, пропозицією і ціною, а також сукупністю визначених суб’єктів ринкових відносин. Інвестиційний ринок формується всією системою ринкових економічних умов, тісно пов’язаний з іншими ринками (ринком праці, ринком споживчих товарів, ринком послуг тощо) і функціонує під повним впливом різноманітних форм державного регулювання.

Попит на інвестиційні ресурси, товари й інструменти підприємства потрібний для реалізації своєї інвестиційної стратегії у сфері реального і фінансового інвестування. Крім підприємств суб’єктами попиту на інвестиційні товари й інструменти виступають і інші учасники економічного процесу, що здійснюють підприємницьку діяльність.

Пропозиція інвестиційних ресурсів, товарів і інструментів виходить від підприємств – виробників капітальних товарів, власників нерухомості, власників нематеріальних активів, емітентів, різних фінансових інститутів.

Ціна на інвестиційні товари й інструменти в системі ринкових відносин формується з урахуванням їхньої інвестиційної привабливості під впливом попиту та пропозиції. Ця ціна відбиває економічні інтереси продавців і покупців інвестиційних товарів та інструментів у конкретних умовах функціонування інвестиційного ринку. Ціною інвестиційних ресурсів виступає зазвичай ставка відсотка, що формується на ринку капіталу.

7.Інвестиції як об’єкт власності і розпорядження. Як об’єкт підприємницької діяльності інвестиції є носієм прав власності і розпорядження. Якщо на первісному етапі інвестування капіталу титул власності і права розпорядження їм були пов’язані з тим самим суб’єктом, то в міру подальшого економічного розвитку відбувається поступовий їхній розподіл. Спочатку цей розподіл відбувся у сфері функціонування грошового капіталу, що втягується в інвестиційний процес (у міру виникнення і розвитку кредитних відносин), а потім і капіталу реального (у міру виникнення і розвитку лізингових відносин). У сучасних умовах підприємство, що використовує різноманітні форми капіталу в інвестиційному процесі, може володіти правами розпорядження без права власності на нього. У цьому разі права власності і розпорядження капіталом як інвестиційним ресурсом є розділеними в розрізі окремих суб’єктів економіки. Прикладом такого розподілу прав є функціонування капіталу в системі інвестиційно-фінансових інститутів, акціонерних товариств тощо., коли власники капіталу як накопиченого інвестиційного ресурсу передають право розпорядження ним іншим особам.

Інвестований капітал як об’єкт власності може виступати носієм усіх форм цієї власності – індивідуальної приватної, колективної приватної, муніципальної, загальнодержавної і т. п. Носієм титулу власності капітал виступає, насамперед, як накопичений інвестиційний ресурс. При розподілі в економічному процесі прав власності і використання капіталу як інвестиційного ресурсу в розрізі різних суб’єктів роль цього капіталу як об’єкта власності носить пасивний характер.

Інвестований капітал як об’єкт розпорядження може виступати у всіх дозволених законодавством формах і видах цього розпорядження. Носієм прав розпорядження може виступати при цьому як фінансовий, так і реальний капітал. В економічному процесі роль інвестованого капіталу як об’єкта розпорядження носить активний характер щодо капіталу як об’єкта власності.

Таким чином, використання капіталу як інвестиційного ресурсу в економічному процесі не обов’язково пов’язане з наявністю титулу власності. Це використання може здійснюватися особами, що безпосередньо мають права.

Як об’єкт власності і розпорядження капітал як інвестиційний ресурс формує також певні пропорції його використання окремими підприємствами, які відбиваються співвідношенням власного і позикового капіталу. Це співвідношення характеризується в економічній теорії терміном “структура капіталу”. Воно впливає па багато аспектів ефективності інвестицій, а відповідно і на характер прийнятих підприємством інвестиційних рішень.

8. Інвестиції як об’єкт тимчасової переваги. Процес інвестування капіталу безпосередньо пов’язаний з фактором часу. З позицій цього фактора призначений до інвестування капітал може розглядатися з одного боку як запас раніше накопиченої економічної цінності з метою можливого її збільшення в процесі інвестиційної діяльності, а з іншого – як задіяний економічний ресурс, здатний збільшити обсяг споживання благ інвестора в будь-якому інтервалі майбутнього періоду. При цьому економічна цінність сьогоднішніх і майбутніх благ, пов’язаних з інвестиціями, для власників інвестованого капіталу є нерівнозначною. Економічна теорія стверджує, що сьогоднішнє благо завжди оцінюються індивідуумом вище благ майбутніх. Ця особливість економічного обігу індивідуумів в економічній теорії позначається терміном “тимчасова перевага”, суть якого полягає в тому, що за інших рівних умов можливості майбутнього споживання завжди мають меншу цінність порівняно 3 поточним споживанням. Для того, щоб перебороти зазначений стереотип тимчасової переваги і спонукати власника капіталу до інвестування, відмовивши його від використання з метою споживання, необхідно забезпечити за таку відмову досить вагому для нього винагороду у формі інвестиційного доходу.

Між інвестуванням капіталу й одержанням інвестиційного доходу часовий проміжок може характеризуватися великим чи меншим інтервалом. Відповідно перед інвестором завжди стоїть альтернатива тимчасової переваги використання капіталу – обрати для інвестиційної діяльності коротко – чи довгострокові об’єкти (інструменти) інвестування з відповідно диференційованим рівнем інвестиційного доходу.

9.Інвестиції як носій фактора ризику. Ризик є найважливішою характеристикою інвестицій, пов’язаною з усіма їхніми факторами і видами. Як носії фактора ризику інвестиції виступають і як джерело доходу в підприємницькій діяльності інвестора. Здійснюючи інвестиції, інвестор завжди повинний усвідомлено йти на економічний ризик, пов’язаний з можливим зниженням чи неотриманням суми очікуваного інвестиційного доходу, а також можливою втратою (частковою чи повною) інвестованого капіталу. Отже, поняття ризик і прибутковість інвестицій у підприємницькій діяльності інвестора взаємозалежні.

Рівень ризику інвестицій перебуває в прямої залежності від рівня очікуваної їхньої прибутковості. Чим вище очікуваний інвестором рівень прибутковості інвестицій у кожній з їхніх форм, тим вищим (за інших рівних умов) буде супутній йому рівень ризику, і навпаки. Іншими словами, об’єктивний зв’язок між рівнями прибутковості і ризику інвестицій має прямо пропорційний характер.

10.Капітал як носій фактора ліквідності. Усі форми і види інвестицій характеризуються певною ліквідністю, під якою розуміють їхню здатність бути реалізованими при необхідності за своєю реальною ринковою вартістю. Ця можливість інвестицій забезпечує вивільнення капіталу, вкладеного в різноманітні об’єкти та інструменти при умовах несприятливих економічних і інших умов його використання у певній сфері підприємницької діяльності, в окремому сегменті чи ринку в задіяному регіоні. Процес вивільнення вкладеного капіталу, забезпечуваний його ліквідністю, характеризується терміном “дезінвестиції”. Капітал, що звільняється в процесі дезінвестицій, може бути реінвестований в інші об’єкти та інструменти. Таким чином, ліквідність інвестицій дозволяє формувати не тільки прямий, а й зворотний потік капіталу, задіяного як інвестиційний ресурс.

Різні форми і види інвестицій мають різний ступінь ліквідності. Ці розбіжності визначаються ступенем мобільності різних форм капіталу як інвестиційного ресурсу, функціональними особливостями конкретних видів реальних інвестиційних товарів (інвестиційних об’єктів) та інвестиційними якостями різних фінансових інструментів інвестування, рівнем розвитку інвестиційного ринку і характером його державного регулювання, що склалося, кон’юнктурою інвестиційного ринку й окремих його сегментів та інших умов.

Основним параметром оцінки ступеня ліквідності різних форм і видів інвестицій виступає рівень їхньої ліквідності. Він визначається з урахуванням періоду часу, протягом якого інвестований у різні об’єкти й інструменти капітал може бути конвертований у грошову форму без втрати його реальної ринкової вартості. Чим нижче можливий період конверсії раніше інвестованого капіталу в грошову форму, тим вищим рівнем ліквідності характеризується той чи інший вид інвестицій.

Ліквідність інвестицій є об’єктивним чинником, що обумовлює вибір конкретних їхніх форм і видів при прогнозуванні необхідного рівня їхньої майбутньої прибутковості.

Проведений огляд найбільш важливих характеристик інвестицій підприємства показує, наскільки багато аспектною і складною з теоретичних і прикладних позицій є ця економічна категорія. При цьому всі розглянуті характеристики, що відбивають особливості інвестицій підприємства, тісно взаємозалежні і вимагають комплексного висвітлення при визначенні їхньої економічної сутності. З урахуванням розглянутих основних характеристик економічна сутність інвестицій підприємства в найбільш узагальненому вигляді може бути сформульована таким чином.

Інвестиції підприємства являють собою вкладення капіталу у всіх його формах у різні об’єкти (інструменти) його господарської діяльності з метою одержання прибутку, а також досягнення іншого економічного або неекономічного ефекту, здійснення якого базується на ринкових принципах і пов’язане з факторами часу, ризику і ліквідності.

У системі забезпечення ефективного функціонувати підприємства інвестиції відіграють важливу роль. Здійснення інвестицій є найважливішою умовою вирішення практично всіх стратегічних і значної частини поточних завдань розвитку і забезпечення ефективної діяльності підприємства.

Практичне здійснення інвестицій забезпечується інвестиційною діяльністю підприємства, яка є одним із самостійних видів його господарської діяльності і найважливішою формою реалізації його економічних інтересів.

Інвестиційна діяльність підприємства являє собою цілеспрямовано здійснюваний процес вишукування необхідних інвестиційних ресурсів, вибору ефективних об’єктів (інструментів) інвестування, формування збалансованої за обраними параметрами інвестиційної програми (інвестиційного портфеля) та забезпечення її реалізації.

Інвестиційна діяльність підприємства характеризується такими основними особливостями:

А) вона є головною формою забезпечення зростання операційної діяльності підприємства та щодо її цілей і завдань має підпорядкований характер. Незважаючи на те, що окремі форми інвестицій підприємства можуть генерувати на окремих етапах його розвитку більший прибуток, ніж операційна діяльність, головним стратегічним завданням підприємства є розвиток операційної діяльності і забезпечення умов зростання сформованого нею операційного прибутку. Інвестиційна діяльність підприємства покликана забезпечувати зростання формування його операційного прибутку в перспективному періоді за двома напрямками:

1) шляхом забезпечення зростання операційних доходів за рахунок збільшення обсягу виробничо-збутової діяльності (будівництво нових філій при просуванні на інші регіональні ринки; розширення обсягу реалізації продукції за рахунок інвестування в нові виробництва і т. н.);

2) шляхом забезпечення зниження питомих операційних витрат (своєчасна заміна фізично зношеного устаткування; відновлення морально застарілих виробничих основних засобів та нематеріальних активів тощо);

Б) форми і методи інвестиційної діяльності набагато менше залежать від галузевих особливостей підприємства, ніж операційна діяльність. Цей зв’язок опосередковується тільки об’єктами інвестування. Механізм же цієї діяльності практично ідентичний на підприємствах будь-якої галузевої спрямованості. Це визначається тим, що інвестиційна діяльність підприємства здійснюється переважно в тісному зв’язку з фінансовим ринком (ринком капіталу та ринком грошей), галузева сегментація якого практично відсутня, у той час як операційна його діяльність здійснюється переважно в рамках конкретних галузевих сегментів товарного ринку і має чітко виражені галузеві особливості операційного циклу;

В) обсяги інвестиційної діяльності підприємства характеризуються важливою нерівномірністю за окремими періодами. Циклічність масштабів цієї діяльності визначається низкою умов – необхідністю попереднього накопичення коштів (інвестиційних ресурсів) для початку реалізації окремих великих інвестиційних проектів; використанням сприятливих зовнішніх умов здійснення інвестиційної діяльності (на окремих етапах економічного розвитку країни несприятливий “інвестиційний клімат” різко знижує ефективність цієї діяльності); поступовість формування внутрішніх умов для важливих “інвестиційних ривків” (сформований підприємством потенціал позаобігових операційних активів має зазвичай достатній “запас міцності”, тобто має резерви підвищення його продуктивного використання до певних меж; лише при досягненні таких меж приріст обсягів операційної діяльності викликає необхідність зростання цих активів);

Г) інвестиційний прибуток підприємства (а також інші форми ефекту інвестицій) у процесі його інвестиційної діяльності формується звичайно зі значним “кроком запізнювання”. Це означає, що між витратами інвестиційних ресурсів (інвестиційними витратами) і одержанням інвестиційного прибутку проходить звичайно досить великий період часу, який визначає довгостроковий характер цих витрат. Диференціація розміру “кроку запізнювання” залежить від форм протікання інвестиційного процесу. При послідовному протіканні інвестиційного процесу інвестиційний прибуток формується відразу ж після завершення інвестування коштів; при рівнобіжному його протіканні формування інвестиційного прибутку можливе іще до повного завершення процесу інвестування коштів; при інтервальному протіканні інвестиційного процесу між періодом завершення інвестування коштів і формуванням інвестиційного прибутку минає певний час;

Д) інвестиційна діяльність формує особливий самостійний вид грошових потоків підприємства, що істотно розрізняються в окремі періоди своєю спрямованістю. Впродовж окремих періодів сума негативного грошового потоку з інвестиційної діяльності підприємства може значно перевищувати суму позитивного грошового потоку з неї. Крім того, сума інвестиційного прибутку за окремими періодами має високий рівень коливання;

Е) інвестиційній діяльності підприємства притаманні специфічні види ризиків, які об’єднуються поняттям “інвестиційної ризик”. Рівень інвестиційного ризику зазвичай значно перевищує рівень операційного (комерційного) ризику. Це пов’язано з тим, що в процесі інвестиційної діяльності ризик втрати капіталу (тобто “катастрофічний ризик”) має більшу імовірність виникнення ніж у процесі операційної діяльності. Механізм формування рівня інвестиційного прибутку будується в тісному зв’язку з рівнем інвестиційного ризику;

Ж) найважливішим вимірювачем обсягу інвестиційної діяльності, що характеризує темпи економічного розвитку підприємства, виступає показник його чистих інвестицій. Чисті інвестиції являють собою суму валових інвестицій, зменшену на суму амортизаційних відрахувань у певному періоді.


1 Звезда2 Звезды3 Звезды4 Звезды5 Звезд (No Ratings Yet)
Loading...


Фізико географічне районування південної америки.
Ви зараз читаєте: Інвестиції й інвестиційна діяльність