Категорія часу – ГРАМАТИЧНІ КАТЕГОРІЇ ДІЄСЛОВА



ДІЄСЛОВО

6. ГРАМАТИЧНІ КАТЕГОРІЇ ДІЄСЛОВА

Категорія часу

Час – граматична категорія дієслова, що виявляє себе в особових утвореннях – переважно дійсного способу,- відносячи дію або стан до моменту мовлення (теперішній час), вказуючи на те, що вона відбувалася до моменту мовлення (минулий і давноминулий часи), чи на те, що її здійснення почнеться після моменту мовлення (майбутній час). Окремі не особові утворення (дієприкметник, дієприслівник і присудкові форми на – но, – тої також мають певний стосунок до категорії часу,

але вона виявляється в них досить специфічно.

В особових утвореннях прийнято розрізняти два плани висловлення: план комунікації (розмова) і план однобічної інформації (розповідь про певні події, не розрахована на безпосереднє мовне спілкування). У плані комунікації момент мовлення є прямим, індикативним, у плані однобічної інформації – відносним, релятивним. Отже, в розмові часові форми чітко співвідносяться з відповідними часовими відрізками: теперішній час означає дію, що відбувається в момент розмови (- Що ти тепер робиш? – Читаю книжку), до цієї розмови (Учора весь Київ був у синьо-жовтих прапорах) або ж

відбудеться після неї (Через годину я поїду на вокзал). Значення форм теперішнього і минулого часу треба визнати тут реальним, тоді як майбутнього – ірреальним, гіпотетичним, адже дія ще тільки планується, і невідомо, чи не перешкодить що-небудь її виконанню. Напр.: ” – А ти господар і Кочубей. Розумієш? Та де ти що зрозумієш?” (Б. Лепкий). У розповіді часове значення прив’язане до різних моментів конкретної реалізації дії. Оповідач, розміщуючи події переважно в хронологічному порядку, все ж може забігати вперед, повертатися до того, про що вже раніше йшлося, зіставляти давні події з недавніми і под. У зв’язку з цим він може довільно міняти той часовий відлік, який вважає за межу між теперішнім і минулим, між теперішнім і майбутнім. Отже, в цьому разі момент мовлення не реальний, а уявний. А тому при відносному вживанні часових форм теперішній час може означати і позачасову ознаку (Вода кипить при 100 °С), і дію, виконану в минулому (Приходжу до нього, а він уже на мене чекає), і майбутню (Зараз же іду на зустріч), а теперішній і майбутній – ще повторювану колись і збережену в спогадах минулу (Коли до нього не прийдеш, він завжди радо зустрічає). Значення минулої дії при цьому увиразнюється, коли до форм дієслова додаються ще вставні слова було (підкреслює ретроспективне сприйняття дійсності) або бувало (окреслює ще дальшу ретроспективу і розчленованість дії), напр.: “Діду мій, дударику, Ти ж було селом ідеш, Ти ж було в дуду граєш” (Нар. пісня); “Бувало, в неділю, закривши мінею, по чарці з сусідом випивши тієї, Батько діда просить, щоб той розказав Про Коліївщину.,.” (Т. Шевченко); “А як усміхнеться, бувало, чого, як блиснуть жартом ті мов заплакані очі, то всі смутки злетять із тебе…” (С. Васильченко). Так ірреальна майбутня дія при переносному вживанні часової форми стає реальною минулою. І в розмові, і в розповіді використовуються також форми давноминулого часу, якими підкреслюється, що передавана ними дія вичерпала себе до моменту мовлення: Я ходив був до школи (потім цей процес з якихось причин припинився). Форми давноминулого часу вживаються не тільки в дійсному, а й в умовному способі: я ходив би – я ходив би був. Напр.: “Був і подався постаттю, а не зрушив – міцно за полу тримав Юхим” (А. Головко); “Я пам’ятаю, відкрився тоді ще географічний інститут. Я й туди хотів був вступити, та перешкодили якісь події” (О. Довженко); “Якби знала, що покине,- Була б не любила” (Т. Шевченко); “Пропав би був Вівчар, Та визволив Комар” (Л. Глібов).

Отже, значення категорії часу найповніше виявляється в особових утвореннях. З не особових її не має тільки інфінітив, хоч і він включається в особові складні і складені форми майбутнього часу (робитиму, буду робити). Дієприкметник має два типи часових форм: тип внутрішній і тип зовнішній. Внутрішній тип словотвірний: дієприкметники теперішнього часу (активні) утворюються від особових дієслів теперішнього часу (працюють – працюючий), дієприкметники минулого часу (активні) – від основи інфінітива (пожовтіти – пожовтілий). Щодо пасивних дієприкметників, то вони утворюються від основ інфінітива і співвідносяться то з теперішнім часом, якщо інфінітив недоконаного виду (співана пісня – пісня, яку співають), то з минулим, якщо інфінітив доконаного виду (проспівана пісня – пісня, яку проспівали). Зовнішній тип часових форм виступає при творенні форм пасивного стану. В особових формах пасивні дієприкметники (переважно доконаного виду) виступають як їх складові: лист написаний – лист був написаний – лист буде написаний. Якоюсь мірою внутрішній і зовнішній типи часових форм мають також предикативні форми на по-, – то: писано – написано; написано – було написано – буде написано. Дієприслівники мають тільки внутрішній тип часових форм: від дієслів теперішнього часу утворюються дієприслівники теперішнього часу (роблять – роблячи), від дієслів минулого часу дієприслівники минулого часу (зробив – зробивши), напр.: “Балабуха не вставав з місця, цілий день нічого не ївши, і все держав Олесину руку в своїй руці” (І. Нечуй-Левицький); “Хотів би й я слідами йти твоїми, Узявши плащ і посох пілігрима!” (Ю. Клен). Внутрішній тип часових форм не має майбутнього часу. Кожна з часових форм, уживаних в активній формі, має своє функціональне призначення.

Теперішній час – форма граматичної категорії часу дієслова, прямим значенням якої є віднесення часу дії або стану до моменту мовлення (пишу, читаю, працюю, сиджу). Крім цього основного значення, яке протиставляється минулому й майбутньому часовим значенням, теперішній час може ще означати:

1) постійну дію, не обмежену будь-якими часовими рамками; звичайно таке значення мають дієслова, що характеризують певні сталі ознаки (стани) речовин та організмів: Кисень горить; Людина дихає повітрям;

2) дію, яку мовець оцінює як постійну, незмінну, напр.: “Родяться люди, турбуються, метушаться, живуть, умирають і знов, і знов, і знов. Пощо, нащо, яка тому остаточна ціль?..” (Б. Лепкий);

3) дію, яку мовець не пов’язує ні з яким конкретним часом, напр.: “В осередку повісті стоять дві головні постаті – Юрка і Катерини – і на них звернена вся художня уява автора. Малює він їх з великою любов’ю, яскраво, колоритно” (М. Вороний).

Звичайно форми теперішнього часу супроводжуються детермінантами – прислівниками, прислівниковими сполученнями,- які співвідносять дії з моментом мовлення, напр.: “Де стояв удень хутір, тепер чорніють самі скелі з мороку” (С. Васильченко). Якщо часові детермінанти прив’язують дію до минулого чи майбутнього, значення форм теперішнього часу нейтралізується (Йду я вчора вулицею й зустрічаю знайомого; Завтра я вирушаю в далеку подоріж). Моментові мовлення можуть передувати й дуже тривалі часові відрізки, які, однак, у цей момент мовлення включаються, напр.: “25 літ вже працює наш високошановний Марко Лукич на сцені взагалі і майже повних 15 літ на сцені спеціально українській” (М. Вороний).

Уживання форм теперішнього часу в значенні минулого вносить у характеристику дії новий значеннєвий відтінок: регулярність її колишнього вияву, напр.: “1 ось ти вперше сам, без інструктора береш розгін і піднімаєш літака в це вранішнє небо” (О. Гончар). Щодо вживання форм теперішнього часу в значенні майбутнього, то воно здебільшого супроводжується детермінантами вже, тепер, зараз, нині й под., що підкреслює значення найближчого майбутнього, яке настає, одразу ж після моменту мовлення: зараз іду.

Як про це вже йшлося раніше, деякі дієслова втратили окремі (безособові) або й усі форми теперішнього часу (атематичне дієслово бути). Проте в художній літературі можна зустріти успадковані від церковнослов’янської мови особові форми від бути: єсм (і єсмь), ecu, є (і єсть), єсмо, есте, суть. Напр.: “Що ти їси? Ти у майбутнє міст над прірвою знедоленого віку” (Ю. Клен); “Ви – месники тепер за них, ви месники есте” (М. Бажай) ; “Але ж тату, суть і в нас статки – маєтки” (Б. Грінченко).

Минулий час – форма граматичної категорії часу дієслова, прямим значенням якої є вказівка на те, що дія або стан відбувалися (відбулися), виявлялися (виявилися) до моменту мовлення або ж завершилися в момент мовлення, напр.: “На двір отця Харитона наче набігла татарська орда, об’їла, обпила ще й вилаяла Онисю Степанівну” (І. Нечуй-Левицький). Зрідка формою минулого часу може передаватися майбутня дія: А тепер я пішов (- піду). Минулий час передається двома часовими формами: власне-минулим і давноминулим. Власне – минулий час виступає в Двох видових формах: доконаній і недоконаній. Минулий час доконаного виду залежно від детермінантів – прислівників і сполучень прислівникового типу – може передавати два значення: перфектне й аористичне. Якщо результат дії наявний тоді, коли про неї сповіщається, форми минулого часу доконаного виду означають і факт вчинення дії в минулому, й актуальність її результату в момент мовлення. Таке значення зветься перфектним. Найповніше воно виявляється тоді, коли дієслова у формі минулого часу доконаного виду виступають у реченні паралельно з дієсловами у формі теперішнього часу, напр.: “Пташки щебечуть, що чоловік аж сам себе не чує, зелені ліси ялинові позацвітали…” (Ю. Федькович); “Завечоріло вже, коня виводжу з стайні та сідлаю (Ю. Клен); “І лише одна Леся Українка сяє своєю натхненною поезією, немов дійшла до зеніту творчості, зависла в недосяжній височині, стоїть і розгортається і ллє своє благодійне проміння на зрошену тали ми снігами напровесні землю” (М. Вороний). Якщо форма минулого часу доконаного виду передає дію, що відбулася в будь-який проміжок часу до моменту мовлення, її значення називають аористичним, напр.: “Полюбила чорнобрива Козака дівчина. Полюбила — не спинила, Пішов та й загинув” (Т. Шевченко); “Олеся сіла на канапі й затулила носа напаханою хусточкою; її сестри переглядались, переморгувались…” (І. Нечуй-Левицький).

Формами минулого часу недоконаного виду передаються переважно аористичні дії, що відбувалися до моменту мовлення. В складносурядному реченні дієслова минулого часу недоконаного виду передають дії, які відбувалися паралельно, в одній часовій площині, напр.: “Минало літо, стигли грона, лягав у копи вже покіс, і Київ кликав в рідне лоно” (Ю. Клен). Якщо в цьому реченні замінити форми дієслів недоконаного виду на форми доконаного виду, то кожне наступне дієслово передаватиме пізніше виконану дію: минуло літо, вистигли грона, ліг у копи покіс, покликав Київ.

У формах давноминулого часу можуть виступати дієслова як доконаного, так і недоконаного виду, але переважають перші. Це пояснюється тим, що значення давноминулого (або ще передминулого) часу виникає при порівнянні часового перебігу двох дій у минулому: одна з них (власне – давноминула) передує іншій. Напр.: “І вже був рушив услід за прапорщиком та грузином, як раптом хтось шарпнув його за рукав” (А. Головко). Тому давноминулий час уживається переважно в складних реченнях: в одній його частині виступає форма давноминулого часу, в другій – минулого.

Майбутній час – форма граматичної категорії часу дієслова, прямим значенням якої є віднесення дії або стану до часу, який настає після моменту мовлення (напишу, прочитаю, буду працювати, сидітиму). У розділі “Формальні особливості дієслова” вже йшлося про те, що є три форми майбутнього часу: проста (доконаного виду), складна (історично утворена від сполучення інфінітива з особовими формами допоміжного дієслова яти: ходити + йму = ходитиму) і складена, в основі якої лежить також інфінітив, що сполучається з самостійними, не перетвореними в афікси особовими формами допоміжного дієслова бути (буду ходити, будеш ходити, буде ходити і под.). Проста форма майбутнього часу щодо лексичної семантики ідентична з формою теперішнього часу (перепишу – переписую, досліджу – досліджую, прочитаю – читаю). Між цими формами подвійна граматико – семантична відмінність: перші завжди доконаного виду й означають дії або стани, що настають після моменту мовлення, другі завжди недоконаного виду й означають дії, співвідносні з моментом мовлення, напр.: “У вас тут звірі, а у нас вам буде добре, ми вас охоронятимемо” (укр. казка).

Форми майбутнього часу доконаного виду можуть уживатися переносно, означаючи дії, регулярно повторювані в минулому, особливо коли вони супроводжуються вставними словами було й бувало, напр.: “Було поплинуть по ріці човном, як пустять їх гуляти” (Леся Українка). Проте й без вставних слів повторюваність дії в минулому чітко простежується, якщо в ширшому контексті поряд із формами майбутнього й теперішнього часів уживається ще й форма минулого часу, напр.: “Прийде ніч – приходять вони до покою; постелено, вечеря стоїть. Повечеряли вони тільки сбое, не видно нікого. Ідуть спати. Лягає вона. Тая машкара вкладається в її ногах – так вона боїться. Прийде райок – налагоджено вже вмиватися і вбрання налагоджено” (укр. казка). Наявність форми минулого часу в такому контексті Кажана, але не обов’язкова, напр.: “Як не встигнемо наставити самовар, то вхопить тебе за коси та як сіпне, то трохи голови не одірве” (І. Нечуй-Левицький); “Отож як прийде неділя або свято, то хто-небудь бере волів і воза та й іде чи до церкви, чи в гості” (укр. казка); “Де-не-де ще прорветься сміливий поклик до праці, до борні, але зараз же той поклик і затихає під приступом пекучого болю” (М. Вороний). Дуже поширеною структурою, за допомогою якої передається регулярна повторюваність дії в минулому, є вживання дієслова в формі теперішнього часу в головному реченні складнопідрядного речення і дієслова в формі майбутнього часу доконаного виду у підрядному реченні. Як правило, підрядне речення в цих випадках уживається перед головним, напр.: “Як тільки зима настане, бере чоловік самотяжні санки і йде по дрова до лісу” (укр. казка). Вживаючись у поєднанні із сполучником як (як крикне, як ударить, як кинеться і под.), форми майбутнього часу означають раптову позачасову дію, напр.: “У брянських лісах з’явився лев, та такий величезний, що, бувало, як заричить, так усі звірі тремтіли, як осикове листя” (укр. казка); “Назавтра вранці приходить Іван Голик до моря, як крикне богатирським голосом, молодецьким посвистом, так усе море й забушувало” (укр. казка).

Складна і складена форми майбутнього часу переносних значень не мають, означаючи тільки такі дії і стани, що настають після моменту мовлення. Обидві ці форми утворюються лише від дієслів недоконаного виду. Перша з них (вона ще зветься синтетичною) – одне з характерних явищ граматичної структури української мови. Перетворені в афікси колишні особові форми дієслова я ти (йму, имешь, иметь, ймемо, ймете, ймуть) усталилися в постпозиції до колишнього інфінітива (в діалектах виступають також у препозиції). Дієслово яга. мало модальне значення й вживалося для вираження майбутньої дії поряд з іншими модальними дієсловами (начати, всчати, хотєти та ін.). Форма майбутнього складеного часу (вона ще зветься аналітичною) (буду працювати, будеш працювати, буде працювати і т. д.) властива й іншими слов’янським мовам..


1 Звезда2 Звезды3 Звезды4 Звезды5 Звезд (No Ratings Yet)
Loading...


Контрольна робота з фізики світлові явища.
Ви зараз читаєте: Категорія часу – ГРАМАТИЧНІ КАТЕГОРІЇ ДІЄСЛОВА