Класифікація уроків



3.2. Класифікація уроків

Для чіткої організації навчально-виховного процесу уроки української мови поділяються на типи залежно від поставлених педагогічних завдань. У дидактичній та лінгводидактичній літературі цей поділ здійснюється за різними ознаками, а тому й досі нема єдиноприйнятої, загальновизнаної типології уроків, хоч сама проблема класифікації уроків почала розв’язуватися ще в середині минулого століття. Нею займалися О. Біляєв, В. Онищук, К. Плиско, М. Поздняков, О. Текучов, С. Чавдаров та ін.

Так, С. Чавдаров в основу класифікації

поклав мету уроку і виділив уроки подачі матеріалу, закріплення вивченого, перевірки знань учнів. Ця ще перша спроба згрупувати уроки, звичайно, досить недосконала.

Намагання розробити наукову класифікацію уроків належить М. Позднякову. В її основу покладено етапи засвоєння учнями мовного матеріалу й виділено такі типи уроків: повідомлення нового матеріалу, закріплення одержаних відомостей; перевірки одержаних відомостей; перевірки засвоєння знань і навичок: узагальнення засвоєного.

Класифікація М. Позднякова більш досконала, однак вона не охоплює усієї різноманітності уроків мови.

О. Текучов

її удосконалює, кладучи в основу мету уроку та його зміст. Залежно від мети він виділяє уроки повідомлення нових знань, закріплення вивченого, перевірки (контролю) знань і навичок. Особливе місце відводиться урокам повторення як різновидам уроків закріплення. Своєю чергою як різновид уроку повторення автор указує на уроки узагальнення. Погоджується вчений з типом уроку, що одержав назву комбінованого. Щодо змісту, то, за О. Текучовим, це уроки фонетики, граматики, словотвору, орфографії, розвитку мовлення (лексики, граматичної стилістики тощо).

Сучасні класифікації уроків теж не відзначаються одностайністю, що спостерігається в працях дидактів.

Так, В. Онищук виділяє: 1) урок засвоєння нових знань; 2) урок формування (засвоєння) вмінь і навичок; 3) урок застосування знань, умінь і навичок; 4) урок узагальнення і систематизації знань; 5) урок перевірки знань, умінь і навичок; 6) комбінований урок. Кожний з типів уроку має свою дидактичну мету, тому тут спостерігається загальний підхід до класифікації уроків на основі його навчальних цілей.

О. Пометун і Л. Пироженко пропонують п’ять типів уроків залежно від змісту, форм, методів та засобів навчання. Вони виділяють:

– уроки вивчення нового навчального матеріалу;

– уроки формування і вдосконалення умінь і павичок;

– уроки закріплення та застосування знань, умінь і навичок;

– уроки узагальнення та систематизації знань;

– уроки контролю та корекції знань, умінь і навичок.

Як бачимо, і ця типологія уроків не відзначається оригінальністю, хоча принципи їх виділення дещо інші. Крім дидактичної мети, автори в її основу кладуть умови навчання, зміст, технологію і засоби навчання. На їх думку, спочатку вчитель визначає, що планує зробити, а потім – як і якими засобами.

Лінгводидакти уроки української мови орієнтовно ділять на дві групи: аспектні й розвитку зв’язного мовлення. Саме цю класифікацію найчастіше кладуть в основу сучасні методисти, деталізуючи й конкретизуючи її. І в цьому є певний сенс. Аспектні уроки пов’язані з вивченням окремих аспектів мови. Головна мста їх – на основі теоретичних відомостей з мови сформувати частковомовленнєві уміння і навички (орфоепічні, лексичні, словотвірні, правописні). На цих уроках переважає засвоєння одиниць мовної системи та норм літературної мови.

Друга група – уроки розвитку зв’язного мовлення, що проводяться з метою формування і розвитку в учнів комунікативних умінь і навичок.

На думку О. Біляєва, класифікація уроків мови за метою здобула широкого визнання лінгводидактів та вчителів і є найбільш прийнятною, оскільки навчально-виховна та розвивальна мета уроку, як відомо, є тим центром, навколо якого організовуються усі складові змісту уроку та діяльність учителя й учнів на уроці.

Автор виділяє такі основні типи уроків мови: вивчення нового матеріалу; закріплення вивченого; перевірки й обліку набутих знань, умінь і навичок; аналізу контрольних робіт; узагальнення і систематизації вивченого; повторення теми. розділу. Крім того, виділяються уроки розвитку зв’язного мовлення за такими різновидами: уроки, присвячені виконанню учнями творчих робіт “малих жанрів”, і уроки проведення та аналізу великих за обсягом письмових переказів і творів. Окремо виділяється урок підготовки до контрольного твору.

Відзначимо, що розглянута класифікація стала традиційною. Учителі тривалий час користуються нею, вносячи в структуру уроків окремі інноваційні елементи. Однак реформування шкільної освіти потребує нових підходів до типології і структурування уроків. Отже, класифікація уроків – категорія змінна і в теоретичному плані потребує удосконалення. Сучасні праці з лінгводидактики демонструють наукові пошуки вчених у цьому напрямі.

Цікавою є класифікація уроків, запропонована К. Плиско. Вона вважає, що “типи уроків доцільно виділяти за метою організації, тобто залежно від того, для чого вони організовуються – для вивчення нової інформації, закріплення чи застосування її. Цю думку поділяє С. Караман. “При цьому, – уточнює вчений, – розглядаємо типи уроків як цілісну систему, тобто здійснюємо системний підхід. Склад системи визначаємо з урахуванням її основи і меж. Основою служать етапи пізнання змісту, а межами – цілі навчання і ланки засвоєння інформації”.

Керуючись метою навчання мови і грунтуючись на етапах пізнання, автор визначає склад системи і типів уроків з урахуванням ланок засвоєння. Модель системи типів уроків має такий вигляд:

Ця модель дає нові знання про типи уроків, їх місце в системі, визначає зв’язки між ними і зовнішнім середовищем. За С. Караманом, система уроків включає три типи, інваріантом якої є урок вивчення інформації, бо він акумулює в собі основні ознаки інших типів уроків – варіантів системи.

Слід мати на увазі, що названі типи уроків містять не лише мовну, але й мовленнєву інформацію. Тому на всіх уроках має місце робота з розвитку мовлення, в тому числі й зв’язного. Кожен тип уроку об’єднує в собі за спільною дидактичною метою методичні варіанти уроків, що передбачають формування знань, умінь і навичок (1 тип), зміцнення знань, умінь і навичок (2 тип), удосконалення знань, умінь і навичок (3 тип).

К. Плиско пропонує методичні варіанти уроків першого типу оформити так:

1. Урок формування нових понять, вивчення мовних явищ.

2. Урок формування нових способів дій.

3. Урок формування нових понять і способів дій.

Уроки закріплення інформації спрямовані на відтворення, закріплення й повторення вивченої інформації. Одночасно здійснюється систематизація й узагальнення засвоєного мовного й мовленнєвого матеріалу.

Методичні варіанти 2 типу уроків такі:

1. Уроки закріплення (відтворення) мовних понять і способів дій. 2. Уроки повторення вивченої інформації. 3. Уроки узагальнення систематизації вивченої інформації.

Навчальною метою уроків застосування вивченої інформації є вдосконалення знань, умінь і навичок. Для її реалізації проводиться робота з розвитку мовлення, а також перевірки й корекції інформації.

Методичними варіантами 3 типу уроків є:

1. Уроки розвитку зв’язного мовлення.

2. Уроки перевірки і корекції засвоєної інформації.

3. Уроки аналізу контрольних робіт.

Усі сучасні класифікації уроків по суті модифікують традиційну, якої й дотримується більшість учителів. Очевидно, перевага її в тому, що на кожному новому етапі розвитку освіти, зокрема й навчання української мови, вона легко модифікується, піддається організаційним і структурним змінам, залишаючись у своїй основі науково апробованою й виправданою.

Однак зміни в змісті мовної освіти, зміщення акцентів у змістових лініях шкільної програми викликають необхідність творчого використання різних типів уроків, моделювання навчального процесу з урахуванням вимог концепції мовної освіти 12-річної школи і Державного стандарту базової повної середньої освіти, головною метою якого є формування комунікативної компетенції на основі мовленнєвої діяльності учнів.

За цих умов сучасна класифікація уроків могла б бути такою:

1. Урок засвоєння знань (формування мовної і мовленнєвознавчої компетенцій).

2. Урок формування знань, умінь і навичок (формування мовної і мовленнєвої компетенцій).

3. Урок повторення, узагальнення і систематизації знань, умінь і навичок (формування мовленнєвої компетенції).

4. Уроки розвитку комунікативних умінь і навичок (формування комунікативної компетенції).

5. Урок контролю знань, умінь і навичок (перевірки володіння усіма видами мовленнєвої діяльності).

Така типологія уроків української мови дозволяє модернізувати традиційну класифікацію, не порушуючи системи уроків, їх цілей, завдань, і пристосувати її до виконання головної мети – формування мовної особистості, що володіє високим рівнем комунікативної готовності і комунікативної самореалізації.

О. Біляєв пропонує в окремий тип виділити уроки зв’язного мовлення. Його класифікація має такий вигляд: 1. Урок навчального переказу. 2. Урок контрольного переказу. 3. Урок аналізу контрольного переказу. 4. Урок навчального твору. 5. Урок підготовки до контрольного твору. 6. Урок контрольного твору. 7. Урок аналізу контрольного твору.

Ця класифікація тривалий час слугувала основою уроків зв’язного мовлення. Не втратила вона своєї цінності й досі. Однак комунікативно-діяльнісний і функціонально-стилістичний підходи до навчання створили необхідність виділення й інших типів уроків зв’язного мовлення: уроки аудіювання, читання, складання діалогів та ін. Вони за іншим принципом – комунікативно-діяльнісним – не вкладаються в рамки існуючої класифікації. Цікаву класифікацію уроків зв’язного мовлення пропонує Г. Шелехова. Визначаючи за основу цих уроків провідну мету, вона виділяє 1) уроки формування нових понять (про текст, стилі, типи мовлення, ситуацію спілкування, вимоги до мовлення та ні.); 2) уроки формування комунікативних умінь і навичок; 3)

Уроки контролю; 4) уроки вдосконалення усних і письмових висловлювань. Однак і ця система уроків зв’язного мовлення не розкриває до кінця їх суті, ролі і місця в навчальному процесі. Ділком зрозуміло, що виникає потреба переосмислення сутності уроків зв’язного мовлення, місця в системі уроків, їх структури, цільового призначення, технології проведення. Ця проблема ще чекає свого наукового дослідження.

Очевидно, такий тіш уроків доцільно назвати уроками формування мовленнєво-комунікативної компетенції, або уроками комунікації, теоретичною основою яких будуть мовленнєвознавчі поняття, а практичною – усі види мовленнєвої діяльності, спрямовані на формування комунікативної компетенції учнів.

Реформування мовної освіти, надання їй комунікативного спрямування викликало до життя уроки, безпосередньо пов’язані з мовленнєвою діяльністю учнів. Це уроки аудіювання, читання, говоріння (складання діалогів, полілогів, усні відгуки на повідомлення товариша тощо).

Уроки аудіювання і читання можна об’єднати в одну групу – уроки сприймання усної і писемної інформації. Щодо уроку складання діалогів, то він більше тяжить до уроків творчих робіт (творів), однак має свою специфіку за формами і технологією проведення, оскільки процес навчання діалогів (полілогів) основується на попарному (груповому) навчанні і потребує особливої організації. Усні відгуки на відповідь товариша належать до особливої категорії уроків усного мовлення (усний переказ, твір). Особливу групу уроків становлять уроки опрацювання ділових паперів, як і робота над діловим мовленням взагалі.

З усього сказаного випливає, що класифікація уроків мови – гнучка система різних типів уроків, що склалася історично і здатна, щораз модифікуючись, забезпечувати навчання мови на різних етапах розвитку освіти. А реформування і стандартизація мовної освіти вимагає нових досліджень і наукового осмислення типології уроків української мови.


1 Звезда2 Звезды3 Звезды4 Звезды5 Звезд (No Ratings Yet)
Loading...


Звіт про виконану роботу.
Ви зараз читаєте: Класифікація уроків