Коаліція антигітлерівська



Політологічний словник

Коаліція антигітлерівська – військово-політичний союз держав і народів, що боролися під час Другої світової війни проти агресивного блоку Німеччини, Італії і Японії і їхніх сателітів. До кінця війни до неї входило понад 50 держав. Провідну роль у коаліції посідали її організатори – СРСР, Великобританія і США. Потреби колективної відсічі фашистським агресорам перетворили К. а. у закономірне явище, продиктоване самим життям. Етапи становлення цього союзного об’єднання що найбезпосередніше пов’язані з нападом

гітлерівської Німеччини на Радянський Союз. 22 липня

1946 р. у Москві була підписана “Угода між урядами СРСР і Великобританії про спільні дії у війні проти Німеччини”, що поклало початок документальному закріпленню формування коаліції. У липні 1941 р. СРСР запропонував урядам Чехословаччини і Польщі, що перебували у вигнанні в Лондоні, укласти угоди про спільну боротьбу із спільним ворогом, що і було реалізовано 18-20 липня. В серпні 1941 р., уклавши так звану Атлантичну хартію з Великобританією, Сполучені Штати практично перейшли межу, що відокремлювала їх від участі у світовій війні. У вересні 1941 р. СРСР вступив

у контакт із Національним комітетом Вільної Франції, запропонувавши надати допомогу у відновленні її незалежності. Цього ж місяця в Лондоні відбулася міжсоюзна конференція за участю СРСР, Бельгії, Чехословаччини, Греції, Польщі, Голландії, Норвегії, Югославії, Люксембургу і Вільної Франції, що висловили згоду з принципами Атлантичної хартії і висловилися за концентрацію воєнних та економічних ресурсів для найшвидшого звільнення народів Європи. 29 червня – 1 жовтня 1941 р. у Москві відбулася конференція представників СРСР, Великобританії і США, де була досягнута домовленість з питань воєнного постачання. В січні 1942 р. у Вашингтоні представниками 26 держав К. а. була підписана Декларація Об’єднаних Націй. Згідно з нею країни, що її підписали, зобов’язувалися використовувати усі свої воєнні та інші ресурси для боротьби проти блоку фашистських країн – агресорів і не укладати з ними сепаратного перемир’я або миру. 26 травня р. у Лондоні був укладений радянсько-британський договір про союз у війні проти фашистської Німеччини, який передбачав також співробітництво між двома країнами й у повоєнний період. За радянсько-американською угодою від 2 червня 1942 р. США зобов’язувалися продовжувати постачати СРСР оборонні матеріали, а уряд СРСР – сприяти зміцненню оборони США, домовившись про принципи взаємної допомоги у веденні війни проти Німеччини і Японії. Підписанням цього документа, що формально не був союзним договором, завершився процес договірного оформлення ядра К. а. Сфера співробітництва СРСР, Великобританії, США та інших держав К. а. під час війни була досить широкою: вони знайшли спільну основу для організації і координації спільних дій проти Німеччини, а потім і проти Японії; домовилися щодо умов, на яких дію американського закону про ленд-ліз було поширено і на СРСР; виробили загальну політику щодо виведення з війни Італії, Угорщини, Румунії, Фінляндії – союзників Німеччини; дійшли єдності в підтримці національно-визвольної боротьби народів окупованих гітлерівцями європейських країн; виробили основні принципи ООН як всесвітньої організації із забезпечення колективної безпеки; погодили принципи повоєнного мирного врегулювання тощо. Вирішенню цих завдань була підпорядкована діяльність союзників на конференціях міністрів і керівників провідних держав К. а. (Московська конференція 1943 р., Тегеранська конференція 1943 р., Кримська (Ялтинська) конференція 1945 р. Берлінська (Потсдамська) конференція 1945 р.). Тісне ділове співробітництво великих держав з найважливіших проблем воєнного і політичного характеру не обходилося без труднощів, зіткнення інтересів, розбіжностей, які нерідко набували гострого характеру. Це стосувалося і реально сповідуваних ними цілей ведення війни, і питань щодо відкриття другого фронту в Європі, і питань встановлення міцного демократичного повоєнного миру та ін. У міру наближення остаточної перемоги К. а. віддавала перевагу різним цілям: спочатку мета СРСР – ліквідація німецького агресора і допомога у звільненні поневолених народів; Великобританії – збереження і зміцнення світових позицій за рахунок розгрому основного конкурента; США – поширення у світі чотирьох свобод (свободи слова, віросповідання, свободи від нестатку і свободи від страху), що ввійшли пізніше в Атлантичну хартію. Ці засади з часом стали наповнятися або підмінюватися геополітичними компонентами і розрахунками, у зв’язку з чим розходження між союзниками почали поглиблюватися. Сталін і Черчілль виявилися прихильниками контролю над територіями, передоручивши формування вигляду післявоєнного світу авангардам своїх армій. Рузвельт не відмовлявся від ідеї “4 поліцейських” (домінування у світі США, СРСР, Великобританії і Китаю), але водночас дедалі упевненіше в політичній боротьбі почали домінувати такі американські переваги, як величезна армія, гігантське промислове виробництво, мережа воєнних баз на інших континентах тощо. Втім, К. а. зуміла забезпечити перемогу над фашистською Німеччиною і мілітаристською Японією, продемонструвавши широкі можливості демократичного співробітництва більшості держав світу. Вона припинила своє існування з початком так званої холодної війни.

Бережков В. М. Путь к Потсдаму. – М., 1979; Советский Союз на международных конференциях периода Великой Отечественной войны 1941-1945 гг. – М„ 1978 – 1980. – Т. 1- 6; История дипломатии в 6 томах. – М. 1987; Переписка Передседателя Совета Министров СССР с президентами США и премьер-министрами Великобритании во время Великой Отечественной войны 1941 – 1945 гг. – М., 1989. – Т. 1-2; Политологическая энциклопедия. – М., 2003.

А. Кудряченко


1 Звезда2 Звезды3 Звезды4 Звезды5 Звезд (No Ratings Yet)
Loading...


Жири фізичні та хімічні властивості.
Ви зараз читаєте: Коаліція антигітлерівська