Колоніалізм



Політологічний словник

Колоніалізм (від лат. Соїопіа – поселення)- панування більш розвинених країн (метрополій) над залежними від них і розташованими, як правило, поза їх межами.

Політичну основу К. становило примусове позбавлення населення колоній можливостей реалізувати свої суверенні права, які узурпувалися метрополіями. З погляду механізму цього процесу можна виокремити: К. збройний – підкорення силою, шляхом колоніальних воєн (Англія – в Індії, Бірмі; Франція – в Алжирі, В’єтнамі, на Мадагаскарі та ін.) та К. договірний

– примусове нав’язування нерівноправних угод про визнання васальної залежності, встановлення протекторату та ін. (Англією – окремим індійським князівствам, князівствам басейну Персидської затоки; Францією – Марокко, Тунісу та ін.). Збройний та договірний К. нерідко поєднувалися, доповнюючи один одного. Особливою формою був переселенський К. – переселення окремих верств населення метрополій до колоній (грецькі колонії у Північному Причорномор’ї, англійські – у Північній Америці, Австралії та ін.).

К. зародився у часи існування Стародавніх Греції та Риму. Під час “хрестових походів”

володіння на Близькому Сході здобули Генуя, Венеція та інші держави. Становлення К. як світової системи почалося у період первісного накопичення капіталу в європейських країнах. У міру подальшого розвитку капіталізму до колоніальної експансії вдаються найрозвиненіші на той час країни (Іспанія, Португалія, Англія, Голландія, Франція, Німеччина), внаслідок чого наприкінці XIX ст. світ був остаточно поділений між провідними колоніальними державами. Площа найбільшої тоді колоніальної імперії – Британської – становила 32,5 млн. кв. км, а власне Англії – лише 309,8 тис. кв. км – менш як 1 %.

За політичним режимом колонії поділялись на не самоврядні, у яких влада здійснювалась колоніальною адміністрацією або безпосередньо (“французька” модель), або із залученням представників місцевої верхівки із суто дорадчими функціями (“англійська” модель), та самоврядні, у яких населення, обрані ним посадові особи та політичні структури мали обмежені повноваження, головним чином у внутрішній політиці. Самостійність ряду країн (Афганістану, Китаю, Туреччини та ін.) формально не скасовувалась, але за допомогою кабальних угод суттєво обмежувалась, і вони перебували у становищі напівколоніальної залежності.

Спонукальними мотивами К. були прагнення правлячої верхівки та владних структур метрополій до розширення сфери панування, отримання прибутків від експлуатації населення та природних ресурсів колоній, зміцнення військово-стратегічних позицій. К. гальмував суспільний розвиток колоній, прирікав їх населення на відсталість, зубожіння та безправ’я. Це породжувало опір населення колоній, розгортання національно-визвольного руху, під тиском якого в середині другої половини XX ст. систему “традиційного” К. було зруйновано. Однак відчутні прояви непрямого, неоколоніального панування розвинених країн над колишніми колоніями зберігаються донині.

Політологічний енциклопедичний словник. – К., 1997.

В. Семко


1 Звезда2 Звезды3 Звезды4 Звезды5 Звезд (No Ratings Yet)
Loading...


Використання кристалів у техніці.
Ви зараз читаєте: Колоніалізм