Конфесійний стиль мови і мовлення – Стилі і форми мови
Стилістика української мови
Конфесійний стиль мови і мовлення
Мовлення в межах конфесійного (лат. confesio – визнання, сповідь) стилю, або конфесійне мовлення, обслуговує культово-професійні потреби священнослужителів – дияконів, священиків, єпископів, інших духовних осіб, а також (меншою мірою) парафіян, тих, хто вірить у Бога.
Розумово-мовленнєву основу конфесійного стилю становить Біблія (грец. biblia – книги) – найпоширеніша у всьому світі книга. В ній зібрано різні за часом написання, мовою і змістом твори. Християни та іудеї
Найповніше конфесійний стиль виявляється у богослужінні. Завдяки цьому його первісна форма – писемна – стала й усною. По-особливому і меншою мірою цей стиль реалізується в проповідях.
Стилетвірні особливості конфесійного стилю, як і всіх інших стилів, бувають лексичними і граматичними.
Лексичні особливості. Лексика конфесійного стилю тематично спеціальна, стандартна, дещо незвична, особлива, чітко відмежована від лексики інших стилів. Це передусім такі стилістеми-найменування:
– центральні, основоположні Бог, Ісус (Ісус Христос), Дух Святий,
– назви служителів релігії: патріарх, митрополит, єпископ, архієрей, архімандрит, протоієрей, піп, священик, дяк, диякон, монах, пастор, ксьондз, чернець, святий, священнослужитель, чудотворець, духовенство, триєдиний, чоловіколюбний, Богочоловік, праведник та ін.;
– назви таїнств, елементів християнської обрядовості: хрещення, миропомазання, покаяння (сповідь), причастя, вінчання, Різдво, Великдень, Пасха (Великдень ), Трійця, Благовіщеня, Покрова, Стрітення Господнє, Спас, або Преображення, Різдво Богородиці;
– назви постів – Різдвяний піст (Пилипівка), Петрівка, Спасівка;
– назви різних конфесійних реалій, понять – літургія, вівтар, престол, храм, церква, ікона, молитва, кадило, гріх, піст, провидіння, триєдиний, абат, автокефалія, акафіст, алілуя, амінь, антихрист, архієрейський собор, благодать, благочинний, блюзнірство, Ватикан, відлучення, відспівування, вікарій, віротерпимість, Вульгата, гомілетика, декалог, дзвін церковний, душа, екзегетика, екстремізм релігійний, екуменічний рух, енцикліка, есхатологія, євангелічні церкви, єктенія, єпархія, єпитимія, єресь, жертвоприношення, ігумен, ієрей, інок, інтронізація, кадило, канонізація, каплиця, катехізис, католикос, клір, клірос, конклав та ін.
– деякі поняття – назви неправославних релігій: індульгенція, кірха, конгрегація, Аллах, костьол (костел), курія, маца, мечеть, нунцій, халіф, целібат, Ягве (Яхве, Єгова) і т. ін.
Серед конфесійної лексики немало старослов’янізмів: агнець, взивати, воздати, возсідати, ректи, сотворити, сотворения, уповати, упованіє та ін.
Отже, для цього стилю характерним є: вживання “поважних” слів і висловів, за якими здавна закріпилось церковно-релігійне значення; велика кількість своєрідних абстрактних найменувань; широке використання у православ’ї церковнослов’янізмів і лексем, запозичених із Біблії, зокрема в її українському перекладі.
Граматичні(морфологічні, синтаксичні) особливості. Поширені серед них такі:
– переважання розповідних, до того ж стандартно-стійких, здебільшого синтаксично повних, простих і складних речень найрізноманітнішої будови: як він наближався до сходу з гори Оливної, то весь натовп учнів, радіючи, почав гучним голосом Бога хвалити за всі чуда, що бачили…;
– синтаксична схожість початкових структур, часто з тим самим службовим словом: А як молитися, то…; А ти, коли молишся…; А як молитися…
Мовлення конфесійного стилю урочисте, йому притаманні інверсія, велика сконцентрованість маркованих одиниць, висока і водночас своєрідна ритмомелодика, елементи прощальності тощо.
Цими та іншими, часто подібними, засобами в поєднанні із “священною” лексикою створюється поважність, навіть святковість вислову, напр.: В церкві не було нікого: ні біля престолу, ні перед царськими воротами в храмі вірних, ні в темному притворі. Листки увару хрумтіли сиро під ногами, й пахло млісною вогкістю боліт під теплий ранок. Реєнтий Падаличка стріпнув гіллячки зі свого крилоса, обточив краще май при образі святої Варвари. Дияконськими дверми пройшов іконостас і вернувся знову до престолу здовж стіни, й тоді в сутінках, за вівтарем, наткнувся лицем на босі ноги, що гойднулися в’яло в повітрі. Відступив під стіну, протягнув перед собою руки й налапав знову ноги. Були студені, ціпкі, й це був отець Зданович… (Степан Тудор).
У мові культових творів багато тропів (епітетів, порівнянь, метафор, алегорій, символів, слів із переносним значенням тощо).
На таких розумово-почуттєвих засадах і сформувався своєрідний релігійно-християнський стиль писемного й усного висловлювання, сповненого певних ритуалів, усталених зразків на лексичному й синтаксичному рівнях мовлення.
У дорадянський час навіть вітання у буденні, а ще більше в святкові дні (крім святкових типу Христос воскрес! – Воістину воскрес!) велося також і в релігійних, конфесійних формах: Слава Ісусу! – Навіки слава!; З Божим днем Вас!; З Богом! (під час прощання); Мир дому сьому і всім живущим у ньому (казав священик, входячи до помешкання селян) та ін.
Суттєві ознаки конфесійного стилю в основному сформувалися за часів Київської Русі. Досить активно українське конфесійне мовлення розвивалось у XVI – XVII ст. Його використання в Україні майже повністю припинилось із забороною викладання старою українською мовою в Києво-Могилянській академії (1753). З того часу (крім, частково, 1918 – 1928) і аж до проголошення незалежної української держави конфесійний стиль українською мовою майже не реалізовувався, отже, й не розвивався.
Нині в Україні конфесійна лексика набуває поширення. Збереглися й основні особливості класичного релігійного мовлення.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)
Loading...