КОНТЕКСТУАЛЬНА ЗУМОВЛЕНІСТЬ ЗНАЧЕНЬ ВИГУКІВ – ВИГУК



ВИГУК

3. КОНТЕКСТУАЛЬНА ЗУМОВЛЕНІСТЬ ЗНАЧЕНЬ ВИГУКІВ

У питанні про значення вигуків учені – мовознавці стоять на діаметрально протилежних позиціях. Одні з них вважають, що вигуки не мають лексичного значення, тому що позбавлені його основи – предметно-понятійної співвіднесеності: вони не співвідносяться ні з предметами, ні з поняттями. Оскільки вигуки не виконують ні денотативної, ні сигніфікативної функцій, то вони не мають і статусу слова.

Інші твердять, що вигуки не мають значення в тому розумінні, в якому має його слово.

Звідси випливає, що вони все-таки мають значення, але якогось іншого характеру.

Треті пропонують переглянути концепцію значення слова й рекомендують брати до уваги не тільки співвіднесеність слова з об’єктами реальної дійсності та з поняттями про них, а й його позицію та зв’язки в системі інших однотипних йому слів, використання у процесі мовної комунікації. За цими критеріями вигуки трактуються як такі категоріальні мовні одиниці, що фіксують вираження почуттів та емоцій, що так само реально існують, як і предметний світ, бо виникають вони в суб’єкта здебільшого під впливом дії об’єктивних факторів

і є також важливими для пізнання світу й утвердження особистості в ньому.

У реченнєвій концепції вигуку, як уже підкреслювалося, виділяють лише його віддалену співвіднесеність із судженням, що має словесно не виражену, імпліцитну основу. Але вигуки не базуються, як речення, на семантиці судження, а виступають тільки його емоційним відповідником. Це зумовлює їх семантичну своєрідність, яка виявляється насамперед у тому, що вони не називають, а виражають індивідуальне ставлення мовця до ситуації. Як реченнєві одиниці, що є узагальнено – усвідомленими мовними знаками, вигуки передають надзвичайно широкий спектр емоцій і почуттів, які створюються не самими вигуками, а контекстуальним оточенням і відповідною інтонацією. Домінантне становище контексту й інтонації у формуванні значень вигуків зовсім не применшує ролі їх соціального усвідомлення, адже у свідомості мовців з тією чи іншою звуковою оболонкою вигуку пов’язується певний тип емоцій, почуттів чи волевиявлень. Вигук ой, наприклад, асоціюється з такими видами емоцій і почуттів, як захоплення, здивування, осуд, нетерплячість, бажаність, жах, переляк, біль, погроза, уболівання, сумнів, тоді як вигук геть – з наказом виконати певну дію. Переважна більшість вигуків, особливо первинних, є багатозначними. Залежно від семантики контексту та інтонації вони виражають різні емоції і почуття або волевиявлення. Більшу групу становлять вигуки, що спеціалізуються на вираженні емоцій, почуттів, переживань, фізичного та психічного стану людини тощо, їх називають емоційними. За допомогою емоційних, вигуків передається радість, захоплення, піднесення, сум,’ туга, горе, жах, страх, переляк, зневага, огида, осуд, докір, закид, обурення, презирство, гнів, невдоволення, досада, співчуття, уболівання, вагання, сумнів, рішучість, відчай, безвихідь, певність, висміювання, іронія тощо. До емоційних належать вигуки а! е! і! о! у! ай! ой! ій! ах! ех! ох! іх! ух! аг! еч! іч! ет! ба! ге! гі! тю! фе! фу! ха! хе! ко! ху! гай! пхі! пхи! тьфу! тьху! хху! ага! ого! гмі хм! брр! матінко! нене! господи! боже! леле! лелечко! мамочко! жах! страх! гвалт! слава! хвала! горе/ біда/ лихо! цур! ох, лихо моє тяжке! от горе! оце так лихо! боронь боже! ох, горе, горенько мені! біда та й годі! боже ж мій, боже! от тобі й маєш! от тобі й раз! та ін. Напр.: “- Е, якось воно буде… Зимою можна хурманкою заробити якого карбованця” (М. Коцюбинський); “О, чого це ти такий сердитий?” !(Г. Тютюнник); “Стис удлище, підсік… Ого, нівроку. Немов струна, співає волосінь, І короп кидається у глибінь” (М. Рильський); “- Ох, не перед добром, ох, не перед добром вони так п’ють” (Г. Хоткевич); “Тю, як це він не примітив такої гарної дівчини” (М. Коцюбинський); “- Не бачив хлопця? – Ні, не бачив. – Гм. Де ж він?” (Панас Мирний); “Присниться ж таке… Тьфу…” (М. Коцюбинський); “А, боже ж ти мій! Кинь, кинь, щоб ти луснуло…- Антоніна бігла за своїм п’ятирічним онуком Васильком” (О. Довженко).

Менша група вигуків передає різні волевиявлення людини: наказ, розпорядження, спонукання, заклик, заохочення до якоїсь дії, оклик, звертання, бажання привернути чиюсь увагу до когось або чогось. У межах цієї групи виділяються наказово-спонукальні і апелятивні вигуки. Наказово-спонукальні в свою чергу поділяються на наказові й спонукальні. Наказові вигуки виражають наказ, вимогу виконати якусь дію. До них належать: геть! годі! цить! марш! тсс! цсс! гайда! буде! Напр,: “Геть сперед очей! Чого стовбичиш?” (І. Цюпа); “Та цитьте, чортові сороки.- Юпітер грізно закричав” (І. Котляревський); ” – Марш звідси! Я тут житиму” (Остап Вишня).

Спонукальні вигуки спонукають до якоїсь дії. Це вигуки ну! нум! нумо! ану! Напр.: “- Заграй, мій милесенький, а оці маленькі послухають. Ну ж заграй” (А. Головко); “- Та годі вам клопотатись. Нумо вечеряти…” (Марко Вовчок); “Дід удвох з Грицьком і отару зайняли, – Ану, рушай, додому час, гукнув дід уже з шляху” (Панас Мирний).

За допомогою апелятивних вигуків привертають чиюсь увагу, звертаються до когось, прикликають тварин або птахів. Перші два значення передають вигуки агов/ алло/ ау!

Ей! гов! гей! агей! Напр.: “- Валю, чуєш, агов, я живий” (А. Малишко); “- Агей, Іване, чи не страшно тобі під землею?” (Ю. Яновський).

Для прикликання тварин та птахів використовуються вигуки паць-паць-паць! киць-киць-киць! кось-кось-кось! уть-уть-уть! ціп-ціп-ціп! та ін. Напр.: “Він набрав у капелюх вівса, ходив за жеребцем і кликав: кось-кось…” (С. Чорнобривець); “Там, серед одного двору, стояла молодиця ще з заспаним лицем, нерозчесаною головою і голосно викрикувала на всю околицю: тю-тю, курочки, тю-тю – тю-тьу. Там неслось: ціп-ціп-ціп” (Панас Мирний).

До апелятивних вигуків зараховують і ті, що виражають привітання, пробачення, подяку, прощання, просьбу, божбу тощо: здрастуйте! добридень! добривечір! здоровенькі були! доброго здоров’я! до побачення! прощайте! (прощавайте!) бувайте здорові! щасливої на добраніч! дякую! спасибі! вибачте! пробачте! даруйте! простіть! їй-богу! їй – бо! та ін. Напр.: ” – Здрастуйте, товариші…- Здрастуй! Здравія желаем! Доброго здоров’я! – загомоніли повстанці” (О. Довженко); “- Добрий день,- привіталась, переступивши поріг.- Доброго здоров’я,- відповіла Килина, уникаючи дивитись на гостю” (Є. Гуцало); “О л е н к а (входить): Добривечір! З неділею будьте здорові. Всі: Доброго здоров’я! Спасибі, будь і ти здорова” (І. Нечуй-Левицький); “- За службу нічого не скажу, а от лаяв мене, їй-бо, славно, все направляв на путь істини і, головне, злості не таїв” (М. Стельмах); “…він для мене страшний. Ій богу я його боюся” (І. Нечуй-Левицький).


1 Звезда2 Звезды3 Звезды4 Звезды5 Звезд (No Ratings Yet)
Loading...


Речення з непоширеними звертаннями.
Ви зараз читаєте: КОНТЕКСТУАЛЬНА ЗУМОВЛЕНІСТЬ ЗНАЧЕНЬ ВИГУКІВ – ВИГУК