КОНЮШИНА



КОНЮШИНА – існує кілька видів рослини, усі вони є чудовими медоносами.

К. біла. Чудовий медонос. Розповсюджений скрізь у нечорноземній смузі, за винятком сухих степів. Добре росте на вологих суглинках. Його обробляють у суміші з іншими травами. Стебло вкорінюється. Квітки білі, зібрані в пухкі голівки на довгих квітконосах. Листя трійчасте, на довгих черешках, дрібніше, ніж у К. червоної. Її нектаропродуктивність залежить від місця виростання. Вирощування К. білої вигідне тим, що цвіте вона з першої декади червня майже до кінця літа, і дає

сім’ям можливість наростити бджіл до зими.

Добрий медонос К. рожева, гібридна. Росте повсюдно на вологих грунтах, за винятком сухих степів. Вона дуже стійка в будь-яких кліматичних умовах, зимостійка. Висівають її зазвичай в суміші з К. червоною. Зустрічається в травосуміші на луках.

Стебло прямостояче або трохи вилягає. Листя трійчасте, гладеньке, яскраво-зелене. Квітки в середині білі, а ззовні рожеві. Першими розпускаються нижні квітки в суцвітті, але поступово протягом тижня цвітіння поширюється до вершини голівки, а нижні квітки до цього часу в’януть. Таке цвітіння може спостерігатися на посівах протягом

місяця. Нектар К. рожевої легкодоступний бджолам.

Цвіте з червня по вересень. Період цвітіння її набагато триваліший, ніж у К. білої, але пізні квітки майже не медоносні. Іноді ця конюшина виділяє нектар рясніше, ніж біла. У змішаних посівах з К. червоною рожева зацвітає раніше, тому бджоли беруть із неї нектар протягом 11-12 днів, поки не прийде строк скошування травостою. Нектар К. рожевої ароматний і безбарвний. Пилок коричневий. Мед із нього такий самий, як і з білої конюшини.

К. гірська – багаторічна трав’яниста рослина із родини бобових. Цей вид конюшини широко розповсюджений на всій середній смузі європейської частини. Росте на сухих місцях, схилах балок і ярів, під час цвітіння перетворюючи ландшафт на білий килим. Висота рослини може досягати 60 см, а кількість стебел однієї рослини може коливатися від 2 до 15. Стебло пряме, кругле, сильно опушене. Рослина слабко вкрита листям. На одному стеблі зазвичай росте 3-4 листочки, з пазух яких виходять бічні паростки, також сильно опушені знизу. Листя трійчасте; прикореневе – на довгих черешках, а стеблове – сидяче. Квітки К. дрібні, зібрані по 80-280 шт. у щільні голівки. За своєю будовою вони аналогічні квіткам К. білої, рожевої й буркуну. Віночок білого кольору. Усього 10 тичинок, з яких 9 зрослися у тичинкову трубку, а 1 – вільна. В основі зав’язі між нею й тичинковою трубкою виділяється нектар. Цукристість нектару коливається від 28 до 48 %. Цвіте К. гірська з початку червня й до кінця першої декади липня. У цей період бджоли до останнього дня цвітіння беруть із неї узяток. Висохлі квітки відцвілої рослини набувають бурого кольору.

Квітки К. гірської відкриваються пізно, після 11-ї год. З моменту розпускання квіток бджоли активно збирають із них нектар і пилок.

Квітки в кожній голівці розпускаються поступово знизу вгору. Період цвітіння однієї голівки триває близько 2 тижнів, а всієї рослини – до 25-30 днів.

Насіння рослини дозріває у серпні. Воно за своєю будовою та забарвленням нічим не відрізняється від конюшинового насіння.

К. червона – багаторічна кормова рослина. У культурі відома двоукісна конюшина, більш засухостійка, але менш зимостійка, й одноукісна. К. ч. добре росте на різноманітних грунтах, не розвивається на сильнокислих і засолених, вимагає достатнього зволоження. Двоукісна конюшина має головне стебло з 5-7 міжвузлями. У рік посіву може зацвісти, на 2-й рік зацвітає в другій половині червня. Одноукісна конюшина в 1-й рік життя дає лише прикореневу розетку, на 2-й рік уже має стебла з 8-9 міжвузлями. Зацвітає одноукісна конюшина на 2 тижні пізніше від двоукісної. Стебла гіллясті, піднімаються, кожне стебло закінчується квітковою голівкою. Листя трійчасте, на довгих черешках, ледь опушене. Квітки лілово-червоні, зібрані в голівки на довгих квітконосах. Кожна голівка цвіте тиждень, а весь посів – протягом місяця. У вологу погоду цвітіння триваліше. Нектаропродуктивність 1 га доступної бджолам К. червоної досягає 200 кг. Важкоприступність нектарників дозволяє з 1 га одноукісної конюшини зібрати лише 6-10 кг нектару, із двоукісної, віночки якої коротші, – до 30 кг. Концентрація цукру в нектарі квіток К. червоної складає у середньому 42 % .

При самозапиленні К. червоної утворюється дуже мала кількість насіння, близько 11 % . Розвиток і будова її квітки виключає запилення за допомогою вітру. Тому запилення конюшини бджолами просто необхідне.

Численні дослідження показали, що для одержання високого врожаю насіння на 100 м2 К. червоної одночасно повинні працювати від 50 до 180 бджіл, отже, на 1 га з достатньою кількістю суцвіть на одиниці площі (на 1 м2 близько 300 суцвіть) повинна працювати одна сім’я, на 400 суцвіть – дві.

До посівів конюшини пасіки підвозять незадовго до цвітіння. Розміщають вулики таким чином, щоб бджоли працювали в радіусі не більше 250 м, бджоли не витрачатимуть багато часу на польоти й ефективніше працюватимуть. Якщо площа ділянки, що запилюється, перевищує 50 га, то доцільно організувати зустрічне запилення, коли вулики на ділянці розставляються групами через 500-600 м, і бджоли зможуть рівномірно працювати на всьому масиві.

Робота бджіл на запиленні К. червоної залежить від їхньої породи й від умов. У тих випадках, коли вони збирають тільки пилок, глибина конюшинової квітки й будова ротового апарата бджоли не відіграють ролі. Пилок доступний усім бджолам, а нектар – ні.

Установлено, що при однаковій кількості бджолосімей і рівномірному їхньому розміщенні на 1 га посіву активніше збирали нектар гірські кавказькі бджоли – по 18 кг конюшинового меду на одну бджолосім’ю, потім країнські – по 9,1 кг меду, за ними італійські – по 8,9 кг меду й на останньому місці опинилися середньоросійські бджоли – по 2 кг конюшинового меду на бджолосім’ю. Але помісі першого покоління сірих гірських кавказьких бджіл із середньоросійськими побили рекорд – по 18,6 кг конюшинового меду на бджолосім’ю.

При застосуванні дресирувань відвідуваність рослин, що запилюються, збільшується майже вдвічі, що виправдовує утримання будь-яких порід бджіл. Найпростіше й найефективніше дресирування поза вуликом, і воно має проводитися не менше ніж за 10-15 днів до початку цвітіння конюшини.

Бджоли можуть брати нектар із квітки К. червоної лише в тих випадках, коли рівень його у квітковій трубочці піднімається дуже високо, або коли квітка не дуже глибока, а хоботок у бджоли досить довгий. Особливо добре працюють бджоли кавказької породи, непогано – карпатські й поміcні, отримані в результаті схрещування середньоросійської з південними породами (сірою гірською кавказькою, італійською, карпатською). Слід зауважити, що середньоросійських бджіл для кращого запилення ними конюшини слід дресирувати. Середньоросійські бджоли запилюють конюшину тільки в теплу погоду, коли нектар у квітках піднімається та стає доступним для бджіл цієї породи. При несприятливій погоді, коли виділяється мало нектару, необхідно дресирувати також бджіл інших порід. Сім’ї, що вивозяться на запилення, повинні бути сильними, з великою кількістю літних бджіл і достатньою кількістю відкритого розплоду.

Усі вулики обладнують пилкоуловлювачами. Бджоли потребують пилку й приносять багато обніжжя. Для стимулювання бджіл до збирання пилку конюшини можна перед встановленням пасіки біля конюшинових посівів вилучити з гнізд усі наявні пергові стільники. Бджоли в такому випадку залишатимуть певну кількість пилку на пилкоуловлювачах, другу частину розміщатимуть в гнізді й активніше працюватимуть, щоб поповнити запаси перги.

Відомо, що не всі бджолосім’ї успішно працюють на посівах конюшини, деякі з них зовсім не збирають пилок, тому такі сім’ї треба вивозити на запилення інших культур. Дуже важливо, щоб під час цвітіння конюшини поблизу не цвіли інші медоноси, які відволікатимуть бджіл від відвідування насінників конюшини.


1 Звезда2 Звезды3 Звезды4 Звезды5 Звезд (No Ratings Yet)
Loading...


Як економно використовувати воду.
Ви зараз читаєте: КОНЮШИНА