Короткий термінологічний словник

ПСИХОЛОГІЯ ТА ПЕДАГОГІКА
Короткий термінологічний словник

Абстрагування (лат. abstractio – відтягую, відриваю) – відокремлення у свідомості одних ознак від інших, а також від об’єктів, яким вони властиві.

Абулія (гр. abulia – нерішучість) – психопатологічний синдром, який характеризується загальною в’ялістю, відсутністю будь-якої ініціативи, прагнення до діяльності, послабленням волі.

Агогіка (гр. а – не й agoge – відведення, віднесення) – наука про шляхи запобігання відхиленням у поведінці дітей та підлітків.

Адаптація

сенсорна (лат. adapto – пристосовую і sensorium – орган чуття) – зміна чутливості аналізатора під впливом подразника постійної сили, який діє протягом тривалого часу, а також пристосування до нього.

Акомодація (лат. accomodatio – пристосування) – зміна форми кришталика ока, завдяки якій на сітківці ока чітко фокусуються зображення предметів, що розташовані на різній віддалі від спостерігача.

Аксон (гр. axon – вісь) – довгий відросток нейрона, по якому збудження передаються іншим клітинам.

Актив учнівський (лат. activus – діяльний) – найініціативніша частина учнівського колективу. Істотно

впливає на формування громадської думки в групі чи закладі освіти та охоче займається громадською роботою.

Активація – стан нервової системи, який характеризує її збудження і реактивність; процес підсилення активності головного мозку.

Активізація пізнавальної діяльності – мобілізація вчителем, викладачем інтелектуальних, моральних та фізичних сил учнів, студентів для досягнення конкретної мети навчання й виховання.

Активність – риса темпераменту, що характеризується енергією впливу людини на навколишній світ і подоланням перешкод на шляху до мети.

Активність характеру – структурна властивість характеру, яка визначається ступенем протидії зовнішнім обставинам.

Актуалізація досвіду учнів (лат. actualis – справжній, теперішній) – відтворення в пам’яті учнів знань, уявлень, чуттєвого досвіду.

Акцентуація характеру (лат. accentus – наголос) – граничний варіант норми, наслідок посилення окремих рис характеру.

Алгоритм (лат. algorithmus – сукупність дій) – сукупність правил, дій для розв’язування певної задачі.

Аналіз (гр. analysis – розкладання) – метод наукового дослідження, що полягає в уявному чи фактичному розкладанні цілого на його складові. У психології – мисленнєва операція, що передбачає розчленування об’єктів у свідомості, виділення їх окремих частин, елементів, ознак і властивостей.

Аналіз продуктів діяльності – метод вивчення кількісного і якісного складу матеріалізованих результатів психічної діяльності людини – архівних матеріалів, щоденників, креслень, малюнків, виготовлених предметів тощо.

Аналізатор – орган чуття, який здійснює аналіз і синтез подразників, що надходять із внутрішнього і зовнішнього середовищ. Складається з рецептора, провідних нервових шляхів (доцентрових і відцентрових) і мозкової ділянки.

Андрагогіка (гр. andros – чоловік, доросла людина і agoge – відведення, віднесення) – наука про освіту і виховання людини упродовж усього її життя.

Анкета (лат. enquerere – розслідувати, шукати) – складений дослідником список запитань для повного контингенту осіб, відповіді на які є вихідним емпіричним матеріалом для узагальнень.

Анкетування – метод збирання фактів на основі письмового самозвіту досліджуваних за спеціально розробленою програмою.

Антинаркогенне виховання – виховна діяльність, спрямована на формування в молоді несприйнятливості до наркогенних речовин (тютюну, алкоголю, наркотиків).

Антропогенез (гр. anthropos – людина і genesis – походження) – процес виділення людини зі світу тварин та її розвитку.

Апперцепція (лат. ad – до і perceptio – сприймання) – залежність сприймання від змісту психічного життя і особливостей особистості.

Апраксія (гр. аргахіа – бездіяльність) – порушення здатності виконувати доцільні звичні дії і рухи, що виникає при ураженні окремих ділянок головного мозку.

Аргумент (лат. arguo – показую, виявляю) – підстава, доказ, які наводять для обгрунтування, підтвердження чого-небудь.

Архетип (гр. arche – початок, походження і typos – відбиток, форма) – центральне поняття аналітичної психології. Спосіб поєднання образів, які передаються від покоління до покоління. ЗаК.-Г. Юнгом, архетипи є структурними елементами людської психіки, які містяться в колективному несвідомому, задають загальну структуру особистості, структурують розуміння людиною світу та самої себе і є основою творчості.

Асиметрія функціональна півкуль головного мозку – неоднаковість функціонального призначення лівої і правої півкуль головного мозку людини. Ліва півкуля забезпечує оперування вербально-знаковою інформацією, а права – образами дійсності. У тварин такої асиметрії немає.

Асоціація (лат. associo – приєдную, з’єдную) – група, в якій міжособистісні стосунки опосередковує особистісно значущий для кожного зміст спільної діяльності.

Атракція (лат. attractio – притягування) – привабливість одного партнера по спілкуванню для іншого.

Аутизм (гр. autos – сам) – хворобливий стан психіки людини, що характеризується послабленням зв’язків із реальністю, зосередженістю на власних переживаннях, створенням свого примарного світу.

Афект (лат. affectus – пристрасть, хвилювання) – емоційний процес, який виникає у людини швидко, протікає бурхливо і характеризується значними змінами свідомості та порушенням вольового контролю за діями.

Афективно-комунікативна функція спілкування – функція спілкування, що проявляється у зміні інтенсивності, а інколи й модальності емоційних станів людини в процесі спілкування.

Бажання – усвідомлене і цілеспрямоване прагнення людини, яке не викликає довільних дій.

Бар’єри спілкування (франц. barriere – перешкода) – психологічні перешкоди, які виникають у спілкуванні.

Батьківський комітет школи – орган батьківської громадськості, який сприяє школі у вирішенні навчально-виховних і господарських питань.

Бездоглядність дитяча – відсутність у дітей та підлітків постійного місця проживання, певних занять, сімейного чи державного піклування й систематичного виховного впливу внаслідок утрати батьків, залишення сім’ї, втечі з виховного закладу тощо.

Бесіда – розмова, обмін думками між двома чи кількома особами. У психології використовується як метод вивчення психічних явищ у процесі безпосереднього спілкування за спеціально розробленою програмою. У педагогіці – метод навчання, за якого педагог за допомогою вміло поставлених запитань спонукає учнів, студентів до відтворення набутих раніше знань, до самостійних висновків і узагальнень на основі засвоєного матеріалу.

Бесіда репродуктивна (лат. ге і producere – знову виробляти) – бесіда, спрямована на відтворення раніше засвоєного матеріалу.

Бесіда фронтальна – бесіда, яка проводиться з усім класом або студентською групою.

Бібліогенне захворювання (гр. biblion – книга і genos – рід, походження) – захворювання, викликане читанням описів різних хвороб.

Важковиховуваність – у широкому розумінні, поняття, що пояснює труднощі у вихованні, з якими стикається педагог у виховномупроцесі; у вузькому розумінні, максимально наближений до норми рівень відхилень у поведінці дитини, яка потребує уваги й зусиль педагога для їх подолання.

Великі півкулі головного мозку – орган вищої нервової діяльності, до складу якого входять кора великих півкуль і приблизно 14 мільярдів підкіркових нервових клітин. Кора великих півкуль пов’язана зі свідомістю і вищими психічними функціями людини, з набутим досвідом і научанням.

Вербальний (лат. verbum – слово) – мовний, словесний.

Верніке центр – слухово-мовна ділянка кори головного мозку. При її ураженні людина ще може вимовляти окремі слова, але не розуміє мови інших людей.

Верхній абсолютний поріг чутливості – максимальна сила подразника, за якої виникає відчуття, ще адекватне подразнику, що діє.

Взаємодія відчуттів – зміна чутливості одного аналізатора під впливом подразнення інших органів чуття.

Взаємодія навичок – вплив однієї сформованої навички на формування і функціонування іншої.

Взаємохарактеристика – прийом самовиховання, що реалізується через складання і обговорення товаришами характеристик один одного.

Викладання – діяльність викладача в процесі навчання, під час якої він ставить перед учнями (студентами) пізнавальні завдання, повідомляє нові знання, організовує спостереження, лабораторні і практичні заняття, керує їх самостійною роботою, перевіряє якість знань, умінь і навичок.

Використання життєвого досвіду учнів, студентів – метод навчання, який полягає в осмисленні наукових основ перебігу процесів, які учні, студенти спостерігали в житті чи в яких самі брали участь.

Вимога негативна – вимога, яка своїм змістом і формою вираження демонструє негативне ставлення педагога до діяльності вихованця, до прояву його негативних якостей (осуд, погроза, недовір’я).

Вимога нейтральна – вимога, в якій не виявляється чітке ставлення вихователя до вихованця. Базується на ставленні вихованця до стимульованої діяльності (натяк, умовна вимога, вимога в ігровій формі).

Вимога позитивна – вимога, що виражає позитивне ставлення педагога до вихованця під час її пред’явлення (прохання, довір’я, схвалення).

Виправлення – складний психічний процес перебудови особистості, що відбувається під впливом перевиховання і самостійної роботи над усуненням відхилень у власній свідомості та поведінці.

Висновок – одержане логічним шляхом судження, яке містить нову чи додаткову інформацію.

Витіснення – спосіб уникнення внутрішнього конфлікту завдяки вилученню зі свідомості неприємної інформації.

Витримка – вольова якість, що виражається у вмінні людини своєчасно стримувати небажані спонуки, дії і вчинки.

Вихованість – відповідність рис і поведінки вихованця меті й завданням виховання.

Виховання – цілеспрямований та організований процес формування особистості.

Вища нервова діяльність – відображувальна умовно-рефлекторна діяльність кори головного мозку і найближчих до неї підкіркових центрів, на яких грунтується психічна діяльність людини і тварин.

Вищі психічні функції – загальна назва, яка об’єднує види пізнавальних процесів у людей. До В. п. ф. належать довільні і опосередковані форми уваги, сприймання, пам’яті, мислення, уяви і мовлення.

Відображення – загальна властивість матерії, яка проявляється у здатності матеріальних об’єктів відтворювати з різною адекватністю ознаки, властивості й характеристики інших об’єктів.

Відтворення – мнемічний процес, який забезпечує відновлення матеріалу, що зберігається в пам’яті.

Відчуття – відображення в мозку людини окремих властивостей предметів і явищ об’єктивного світу внаслідок їх безпосереднього впливу на органи чуття.

Відчуття пропріоцептивні (лат. proprius – власний і receptor – той, що сприймає) – відчуття, які виникають при подразненні рецепторів, розміщених у м’язах і суглобах.

Вікова педагогіка (дошкільна, шкільна педагогіка, педагогіка дорослих) – галузь педагогіки, що досліджує закони та закономірності виховання, навчання й освіти, організаційні форми і методи навчально-виховного процесу стосовно різних вікових груп.

Віктимологія (лат. victima – жертва і гр. logos – слово, вчення) – наука про людей, які стали жертвами несприятливих соціальних умов та насильств.

Власне відтворення – мимовільне або довільне відтворення об’єкта без його повторного сприймання.

Вольове зусилля – форма емоційного стресу, який мобілізує внутрішні ресурси організму, створює додаткову мотивацію дії і переживається людиною як стан значного напруження.

Вольові якості – відносно стійкі, незалежні від конкретної ситуації психічні утворення, що засвідчують досягнутий особистістю рівень свідомої регуляції поведінки, її влади над собою.

Воля – свідома організація і саморегуляція людиною своєї діяльності й поведінки, спрямована на подолання труднощів при досягненні поставлених цілей.

Впізнавання – відтворення об’єкта в умовах повторного сприймання.

Вправа – метод навчання, що передбачає багаторазове повторення певних дій або видів діяльності з метою їх засвоєння, яке спирається на розуміння і супроводжується свідомим контролем і коригуванням.

Вправа вступна – вправа, що сприяє засвоєнню нового матеріалу на основі розрізнення споріднених понять і дій.

Вправа підготовча – вправа, що готує учнів до сприйняття нових знань і способів їх застосування на практиці. Вправа пробна – вправа, яка за своєю сутністю є першим завданням на застосування щойно засвоєних знань.

Вправа творча – вправа, яка за змістом і методами виконання наближається до реальних життєвих ситуацій.

Вправа тренувальна – вправа, яка передбачає набуття учнями навичок у стандартних умовах (за зразком, інструкцією).

Вправляння – багаторазове виконання певних дій чи видів діяльності з метою їх освоєння, яке грунтується на розумінні й супроводжується свідомим контролем і коригуванням. У педагогіці – метод виховання, що полягає у поступовому створенні умов, у яких вихованець виконує певні дії з метою вироблення і закріплення позитивних форм поведінки.

Вчення про дві сигнальні системи – теорія І. Павлова, за якою людина має дві сигнальні системи. Перша з них є такою самою, як і у тварин. У ній сигнальну функцію виконують предмети і явища та їх властивості, що безпосередньо діють на рецептори. На основі першої у людини розвинулася друга сигнальна система – сукупність тимчасових нервових зв’язків, утворених за допомогою мови. Як сигнали перших сигналів слова складають суто людську сигнальну систему дійсності.

Гальмування позамежне (охоронне) – гальмування окремих ділянок кори головного мозку, яке виникає при перенапруженні відповідних нервових клітин.

Гальмування проактивне (лат. pro – раніше і activus – діяльний) – вплив попередньої діяльності на утворення тимчасових нервових зв’язків у наступній діяльності, який проявляється у зниженні ефективності запам’ятовування або послабленні раніше утворених тимчасових нервових зв’язків, що призводить до забування.

Гальмування ретроактивне (лат. retro – назад і activus – діяльний) – негативний вплив наступної діяльності на зв’язки, що утворилися раніше.

Гармонійний розвиток (гр. harmonia – стрункий порядок, зв’язок) – співмірний розвиток фізичних сил і розумових здібностей людини.

Генетична епістемологія – розроблений Ж. Піаже і його колегами напрям у дослідженні психології мислення, представники якого прагнули створити загальну теорію пізнання.

Геніальність (лат. genialis – властивий генієві, плідний) – найвищий ступінь розвитку здібностей, що виявляється у творчій діяльності, результати якої мають історичне значення.

Герогіка (гр. geron – стара людина і agoge – відведення, віднесення) – наука про соціально-педагогічні проблеми людей похилого віку.

Гештальт (нім. Gestalt – образ, форма) – цілісна форма, структура, цілісний образ – одне з основних понять гештальтпсихології, яке було введене для опису якісно своєрідних цілісних характеристик образів чи психічних структур.

Гіперболізація (гр. hyberbole – перебільшення) – прийом створення образів уяви, для якого характерне збільшення предмета або кількості його частин. Гіпоталамус (гр. hypo – під, знизу і talamos – розміщення) – скупчення ядерних нервових клітин із численними висхідними і низхідними волокнами нижче зорового бугра головного мозку.

Глибина мислення – якість мислення, що виявляється в здатності людини проникати в суть явищ, що пізнаються, виділяти їх суттєві характеристики, розкривати їх причини, виявляти їх зв’язки з іншими явищами, передбачати їх подальший розвиток.

Гнів – негативний емоційний стан, зумовлений появою серйозної перешкоди на шляху до задоволення важливої потреби. Має форму афекту.

Гнучкість мислення – якість мислення, що виявляється у здатності людини легко переходити від одного способу вирішення проблеми до іншого, якщо перший виявився невідповідним, бути вільною від шаблону, швидко реагувати на зміну обставин.

Головний мозок – передній відділ центральної нервової системи людини, розміщений у черепній коробці. Включає великі півкулі, проміжний мозок (таламус, гіпоталамус), середній мозок і задній мозок (мозочок, продовгуватий мозок).

Готовність до відтворення – властивість людської пам’яті легко і швидко пригадувати те, що потрібно в даний момент.

Гра дидактична – спеціальна гра для старших дошкільнят, за допомогою якої дорослі поступово залучають їх до процесу навчання.

Гра за правилами – вид дитячої гри, сутністю якої є виконання гравцями певних правил – абстрактних вимог.

Гра конструктивна (лат. constructio – побудова, складання) — гра, в якій дитина, діючи з предметами, осмислює їх значення і взаємодію.

Гра пізнавальна – метод, що передбачає захоплюючу розважальну діяльність, яка сприяє засвоєнню учнями знань, набуттю вмінь та навичок.

Гра сюжетно-рольова – колективна дитяча гра зі спільним задумом – сюжетом, відповідно до якого між учасниками розподіляються ролі. Сприяє розвитку в дітей комунікативних навичок і вмінь.

Гра функціональна (лат. functio – виконання, звершення) – гра дітей раннього віку, в ході якої вони, діючи з предметами, розкривають їх функціональні властивості і способи дій із ними.

Громадська думка – спосіб формування й вияву масової свідомості, що виражає ставлення людей до суспільно значущих подій фактів, важливий фактор соціальної комунікації. Як метод виховання за своєю суттю є колективною вимогою.

Група – об’єднання людей, створене на основі певної спільної для них ознаки, що виявляється в їх спільній діяльності, зокрема в спілкуванні.

Група велика – група, що охоплює кілька малих груп.

Група дифузна (лат. diffusio – поширення) – нестійке короткочасне об’єднання людей, що виникає лише на основі особистісно значущої діяльності.

Група мала – відносно стійке, нечисленне за складом об’єднання людей, у якому здійснюється безпосередній контакт між його членами.

Група неформальна – група, яка не має юридично закріпленого статусу, а виникає на основі спільності інтересів, симпатії, зближення поглядів, переконань тощо.

Група реальна (лат. rialis – суттєвий, дійсний) – контактне об’єднання людей, яке утворилося на основі спільної для них просторово-часової ознаки.

Група референтна (еталонна) (лат. referens – той, хто доповідає) – реальна чи уявна група, погляди, норми якої є зразком для особистості.

Група умовна – об’єднання людей, умовно створене дослідником на основі наявності у них спільної ознаки.

Група формальна (лат. formalis – складений за формою) – група, що має зовнішньо задані соціально значущі цілі діяльності, юридично визначений статус, нормативно закріплену структуру, призначене чи вибране керівництво і встановлені права та обов’язки її членів.

Групова робота на уроці – форма організації навчання в малих групах на основі співробітництва, з чітко розподіленими ролями.

Гуманізація освіти (лат. humanitas – людство, людяність) – основна складова нового педагогічного мислення, яка передбачає переоцінку всіх компонентів педагогічного процесу у світлі їх людино-творчої функції.

Гуманітаризація освіти – переорієнтація освіти з предметно-змістового принципу навчання основ наук на вивчення цілісної картини світу, насамперед культури, людини, на формування в молоді гуманітарного й системного мислення; система заходів, спрямована на пріоритетний розвиток загальнокультурних компонентів у змісті, формах і методах навчання, на формування особистісної зрілості учнів, студентів, розвиток їх творчих здібностей.

Демонстрування (лат. demonstratio – показування) – метод навчання, що передбачає використання приладів, дослідів, технічних установок та ін.

Державний стандарт освіти – сукупність норм, які визначають вимоги до освітнього, освітньо-кваліфікаційного рівнів.

Дидактика (rp. didaktikos – повчальний) – галузь педагогіки, яка розробляє теорію освіти, навчання, а також виховання у процесі навчання.

Дидактична структура уроку – сукупність змістово-процесуальних характеристик навчання, що визначається дидактичною метою уроку й забезпечує його цілеспрямованість.

Динамічний стереотип (гр. stereos – твердий і typos – відбиток, форма) – стійка система тимчасових умовно-рефлекторних зв’язків у корі головного мозку, яка виробляється у людини при багаторазовому повторенні тих самих впливів зовнішнього середовища.

Диспут (як метод виховання) (лат. disputo – міркувати, сперечатися) – спір на наукову, літературну чи іншу тему, колективне обговорення питань, що хвилюють.

Дисципліна навчальна (лат. discipulus – учень, послідовник) – дисципліна, що властива навчально-виховному процесу закладу освіти.

Дитина з ознаками непересічних здібностей – дитина, в якої дуже розвинуті окремі пізнавальні процеси (спостережливість, пам’ять, уява), що є потенційними ознаками обдарованості і згодом можуть розвинутись у спеціальні здібності.

Дитина з прискореним розумовим розвитком – дитина, яка рано починає проявляти розумову активність, має більшу ерудицію порівняно з ровесниками і підвищений темп засвоєння навчального матеріалу.

Дитина з ранньою розумовою спеціалізацією – дитина, якій властивий стійкий підвищений інтерес до певної галузі знань.

Дитина обдарована – дитина, в якої рано проявляються певні здібності і яка в своєму розвитку набагато випереджує своїх ровесників.

Диференційний поріг чутливості (лат. differens – різниця) – мінімальна різниця в інтенсивності двох подразників, яка викликає ледве помітну відмінність у відчуттях.

Диференційоване навчання – спосіб організації навчально-виховного процесу, що враховує типові індивідуальні особливості учнів, студентів.

Ділова спрямованість особистості – вид спрямованості особистості, що характеризується переважанням мотивів, породжених діяльністю і спрямованих на неї.

Дія – відносно завершений елемент діяльності, спрямований на досягнення певної проміжної мети і підпорядкований загальному мотиву діяльності.

Дія вольова – дія людини, спрямована на досягнення свідомо поставленої мети і пов’язана з подоланням труднощів.

Дія довільна – дія людини, зміст і засоби виконання якої підпорядковані свідомій цілі.

Дія мимовільна – дія людини, яка відбувається при виникненні неусвідомлюваних або недостатньо усвідомлюваних спонукань.

Дія мимовільна набута – орієнтувальні, захисні, хапальні реакції та виразні рухи, викликані умовними подразниками, що відбуваються завдяки діяльності кори головного мозку.

Дія мимовільна природжена – природжені орієнтувальні, захисні та хапальні реакції, а також виразні рухи людини.

Діяльність – внутрішня (психічна) і зовнішня (фізична) активність людини, що регулюється усвідомлюваною метою.

Домашня навчальна робота учнів – форма організації навчання; самостійна, позаурочна робота учнів з виконання навчальних завдань.

Домінанта (лат. dominans – панівний) – панівний осередок збудження в корі головного мозку, який визначає характер реакції організму в даний момент.

Доручення (як метод виховання) – метод, що передбачає вправляння вихованця в позитивних діях і вчинках.

Дослідна робота – метод навчання, що передбачає пошукові завдання і проекти, які дають змогу індивідуалізувати навчання, розширити обсяг знань учнів (студентів).

Духовна педагогіка – галузь педагогічних знань, що передбачає пріоритет релігії у вихованні й навчанні особистості.

Евристична (сократівська) бесіда – бесіда, у процесі якої викладач уміло сформульованими запитаннями скеровує учнів, студентів на формування нових понять, висновків, правил, використовуючи набуті ними раніше знання, спостереження.

Екологічне виховання (гр. oikos – оселя, середовище і logos – слово, вчення)- систематична педагогічна діяльність, спрямована на розвиток екологічної культури особистості.

Економічне виховання (гр. оікопотіке – мистецтво ведення домашнього господарства) – організована педагогічна діяльність, спрямована на формування економічної культури особистості.

Екскурсія (лат. exscursio – вибігання вперед, вилазка, поїздка) – форма навчання, яка передбачає відвідування учнями, студентами різноманітних об’єктів з метою пізнання їх особливостей.

Експеримент (лат. experimentum – проба, дослід) – метод духовного освоєння світу і людської діяльності, що грунтується на дослідах, випробовуваннях, моделюванні тощо. У психології – метод збирання фактів у спеціально створених умовах, які забезпечують активний прояв необхідних психічних явищ. У педагогіці – метод вивчення певного педагогічного явища в спеціально створених і контрольованих умовах.

Експеримент перевірковий – педагогічний метод, що передбачає перевірку гіпотези, сформованої у процесі усвідомлення проблеми.

Експеримент творчий (формуючий) – педагогічний метод, що передбачає конструювання нових педагогічних явищ і процесів.

Експеримент – констатація – педагогічний метод, що передбачає вивчення наявних педагогічних явищ і процесів.

Екстероцептивні відчуття (лат. exter – зовнішній і receptor – той, що сприймає) – відчуття, що виникають при подразненні рецепторів, розміщених на поверхні тіла.

Екстраверсія (лат. extra – зовні і vertere – повертати) – спрямованість особистості на навколишній світ.

Екстраверт – людина, реакції і поведінку якої в основному визначають зовнішні враження, а не внутрішні переживання.

Екстраверт емоційного типу – людина, почуття якої узгоджуються із загальноприйнятими критеріями і переживаннями і перебувають під впливом традиційних цінностей.

Екстраверт інтуїтивного типу – людина, якій властиво у зовнішньому світі сприймати те, що відбувається за межами подій.

Екстраверт мисленнєвого типу – людина, життєві прояви якої залежать від інтелектуальних висновків, хоча будь-яке її судження грунтується на зовнішніх критеріях (загальноприйнятих поглядах, традиціях).

Екстраверт сенсорного типу – людина, яку завжди притягують ті об’єкти, які викликають сильні відчуття.

Електроенцефалографів – метод дослідження діяльності головного мозку за допомогою графічного зображення електричних потенціалів, що виникають у нервових клітинах у процесі їх функціонування.

Емоції астенічні (гр. а і sthenos — без сили) – слабо виражені негативні переживання людини, які знижують її активність, загальний фізичний і психічний тонус і негативно впливають на працездатність.

Емоції стенічні (лат. sthenos – сила) – переживання, що поліпшують самопочуття людини, посилюють її енергію, спонукають до активної діяльності.

Емоційність – властивість темпераменту, яка вказує на швидкість виникнення і перебігу емоцій.

Емоція (лат. emovere – збуджувати, хвилювати) – узагальнена чуттєва реакція, що виникає у відповідь на різні за характером екзогенні (ті, що йдуть із навколишнього середовища) і ендогенні (ті, що виходять із власних органів і тканин) сигнали, які обов’язково викликають певні зміни у фізіологічному стані організму.

Емпатія (гр. empatheia – співпереживання) – здатність людини емоційно відгукуватися на переживання інших людей.

Естетична свідомість (гр. aisthetikos – чуттєво сприйманий) – одна з форм суспільної свідомості, що реалізується через художньо-емоційне освоєння дійсності у формі естетичних почуттів, переживань, оцінок, смаків, ідеалів.

Естетичне виховання – формування в особистості здатності сприймати і перетворювати дійсність за законами краси в усіх сферах діяльності.

Естетичне почуття – особливе почуття насолоди, яке відчуває людина, сприймаючи прекрасне у навколишній дійсності та творах мистецтва.

Естетичний ідеал – уявлення людини про прекрасне в абсолютному його вираженні.

Естетичний смак – здатність людини правильно оцінювати прекрасне, відрізняти прекрасне від потворного.

Етика (гр. etos – звичай, правила) – наука про мораль, природу, структуру та особливості походження й розвитку моральних норм і взаємовідносин між людьми в суспільстві.

Етнізація (гр. ethnikos – племінний, народний) – наповнення виховання національним змістом, що забезпечує формування в особистості національної свідомості.

Ефект ореолу (лат. effectus – виконання, дія і франц. aureole – сяяння) – вплив загального враження про людину чи раніше одержаної інформації про неї на сприймання і оцінку її як особистості.

Ефектор – орган (м’яз чи залоза), який реагує на дію зовнішніх чи внутрішніх подразників і є виконавчою ланкою рефлекторного акту.

Єдині педагогічні вимоги – загальна лінія у навчально-виховній роботі, вироблена педагогічним колективом; єдність вимог до дитини в родині; узгодженість дій школи, дошкільних і позашкільних установ, сім’ї й громадськості у вихованні дітей.

Жест (лат. gestus – положення, поза, рух тіла) – соціально сформований рух, що передає певний психічний стан людини.

Забезпечення успіху в навчанні – метод навчання, який передбачає допомогу педагога відстаючому учневі, студентові, розвиток у них інтересу до знань, прагнення закріпити успіх.

Забування – мнемічний процес, внаслідок якого поступово втрачається чіткість закріпленого в пам’яті матеріалу, зменшується його обсяг, виникають помилки при відтворенні, стає неможливим відтворення, а потім і впізнавання.

Загальна освіта – сукупність знань з основ наук про природу, суспільство, людину, а також необхідних кожній людині умінь і навичок.

Загальна педагогіка – галузь педагогіки, що вивчає головні теоретичні й практичні питання виховання, навчання й освіти, досліджує проблеми навчально-виховного процесу.

Загострення – акцентування якоїсь частини образу або певної його властивості.

Задатки – природжені анатомо-фізіологічні особливості нервової системи, що є природною основою для розвитку здібностей людини.

Закономірність виховання – стійкий, об’єктивний, істотний зв’язок у вихованні, реалізація якого сприяє ефективному розвитку особистості.

Закономірність навчання – об’єктивний, стійкий і істотний зв’язок у навчальному процесі, що зумовлює його ефективність.

Закріплення знань, умінь, навичок – спеціальна робота вчителя щодо реалізації дидактичного принципу міцності засвоєння учнями навчального матеріалу.

Заміщення – перенесення дії з недосяжного об’єкта на доступний.

Заохочення (як метод виховання) – метод, що реалізується через схвалення позитивних дій і вчинків з метою спонукання вихованців до їх повторення.

Запам’ятовування – процес пам’яті, внаслідок якого закріплюється новий матеріал шляхом пов’язування його з раніше набутим.

Запам’ятовування довільне – складна, цілеспрямована розумова діяльність, що підпорядкована певній мнемічній задачі.

Запам’ятовування мимовільне – запам’ятовування за відсутності усвідомленої мети запам’ятати певний матеріал.

Заперечення – намагання людини не сприймати повідомлення, яке її хвилює і може призвести до внутрішнього конфлікту.

Запущеність педагогічна – стійкі відхилення від норми в моральній свідомості, поведінці чи навчальній діяльності учня, студента, спричинені недоліками педагогічного впливу.

Зараження – пряме, безпосереднє, неусвідомлюване передавання однією людиною іншій переживань, образів, спонукань тощо.

Засіб виховання – вид суспільної діяльності, який може впливати на особистість у певному напрямі.

Засіб навчання – допоміжний матеріальний засіб школи (вищого навчального закладу), що виконує специфічні дидактичні функції. Застосування на практиці знань, умінь і навичок – перехід у навчальній діяльності від абстрактного до конкретного, що досягається різноманітними вправами, самостійною роботою на лабораторних і практичних заняттях.

Збереження – процес пам’яті, що забезпечує утримування результатів запам’ятовування протягом тривалого часу.

Звичка – дія чи елемент поведінки, які стали потребою.

Згадування – локалізоване в часі та просторі відтворення образів минулого.

Здивування – короткочасна емоційна реакція на раптові обставини, яка не має чітко вираженого позитивного чи негативного знаку.

Здібності – індивідуально-психологічні особливості, що виявляються в діяльності, є умовами її успішного виконання і спричиняють відмінності в динаміці оволодіння необхідними для людини знаннями, навичками і вміннями.

Здібності загальні – здібності, які певною мірою проявляються у всіх видах діяльності індивіда.

Здібності спеціальні – здібності, які проявляються лише в конкретних видах діяльності індивіда.

Злочинність дитяча – сукупність соціально небезпечних дій, здійснюваних дітьми й підлітками.

Змагання (як метод виховання) – метод, що передбачає здорове суперництво і самоутвердження в колективі дітей та молоді.

Зміст освіти – система наукових знань, умінь і навичок, оволодіння якими забезпечує всебічний розвиток розумових і фізичних здібностей учнів, формування їх світогляду, моральної поведінки, підготовку до суспільного життя.

Знання – узагальнений досвід людства про дійсність, що має форму фактів, правил, висновків, закономірностей, ідей, теорій.

Зовнішність людини – загальний вигляд людини, який створюють фізіономічна маска, одяг, зачіска, манера триматися тощо.

Ідеал (гр. idea – ідея) – позитивно емоційно забарвлений взірець досконалості, який людина намагається наслідувати.

Ідентифікація (лат. identicus – однаковий, тотожний і лат. facio – роблю) – спосіб розуміння людиною іншого індивіда через усвідомлене чи неусвідомлене уподібнення себе його характеристикам.

Ілюзія (лат. illudo – висміюю, обманюю) – неадекватне сприймання, яке викривлено, помилково відображає об’єкт, що діє на аналізатори.

Ілюстрування (гр. illustrator – той, хто освітлює, пояснює) – метод навчання, який полягає у використанні на заняттях наочності: плакатів, карт, рисунків на дошці, картин та ін.

Індивід (лат. individuum – неподільне)- людина як одинична природна істота, представник виду Homo sapiens.

Індивідуальна педагогічна бесіда – взаємодія вихователя з вихованцем, батьками, колегою, спрямована на взаєморозуміння, пошук шляхів співробітництва для стимулювання розвитку вихованця.

Індивідуальний стиль діяльності – індивідуальна система прийомів і способів дій, характерна для конкретної людини і доцільна для досягнення успішного результату. Індивідуальність – неповторне поєднання психологічних особливостей і рис людини, що визначає її своєрідність і несхожість на інших людей.

Індивідуація – за К.-Г. Юнгом, процес становлення особистості, який включає налагодження зв’язків між Воно і Самістю, тобто поєднує несвідоме і свідоме.

Індукція навичок (лат. inductio – наведення) – позитивний вплив наявної навички на формування нової.

Ініціативність (лат. initium – початок) – морально-психологічна риса особистості, яка полягає у здатності та схильності до активних і самостійних дій.

Інсайт (англ. insight – осягнення) – миттєве усвідомлення розв’язку певної задачі, вирішення проблеми, момент осяяння.

Інстинкт (лат. instinctus – спонукання) – сукупність природжених форм поведінки тварин і людей.

Інтелектуальні почуття (лат. intellego – відчуваю, пізнаю) – почуття, які виникають у процесі пізнавальної діяльності людини й зумовлені нею.

Інтенсивність відчуття (лат. intensio – посилення) – кількісна характеристика відчуття, що залежить від сили подразника, його значущості, функціонального стану рецептора і просторово-часових умов сприймання.

Інтеракція (лат. inter – між і actio – дія) – сукупність зв’язків і взаємовпливів людей, що складається в спільній діяльності.

Інтерв’ю (англ. interview – зустріч, побачення)- розрахована на обнародування бесіда з конкретною особою, що дає змогу показати погляди цієї людини на певне важливе питання, подію. У психології – метод отримання соціально-психологічної інформації шляхом усного опитування.

Інтерв’юер – особа, яка в процесі соціально-психологічного дослідження намагається одержати певну інформацію від іншої особи (респондента) чи від групи осіб в умовах мовної взаємодії.

Інтерес – (лат. interesse – бути всередині) – емоційний вияв пізнавальних потреб людини, що реалізується у спрямованості людини на певні об’єкти, прагненні глибше і повніше їх пізнати.

Інтерес безпосередній – інтерес до змісту певної діяльності та процесу її виконання.

Інтерес вузький – інтерес до певного виду діяльності.

Інтерес нестійкий – короткотривалий інтерес до певного об’єкта чи виду діяльності.

Інтерес опосередкований – інтерес до певної галузі діяльності, зумовлений її зв’язком із чимось іншим, що безпосередньо пов’язане з інтересами особистості.

Інтерес стійкий – інтерес до об’єкта чи певної галузі діяльності, який зберігається у людини протягом тривалого часу або всього життя.

Інтерес широкий – інтерес, що проявляється до декількох галузей діяльності.

Інтерес (як емоція) (лат. interesse – бути всередині) – позитивний емоційний стан, що є одним із провідних мотивів навчання і сприяє засвоєнню знань, навичок і вмінь.

Інтеріоризація (лат. interior – внутрішній) – процес перетворення зовнішніх, реальних дій із предметами на внутрішні, ідеальні.

Інтероцептивні відчуття (лат. receptor – той, що сприймає) – відчуття, які виникають при подразненні рецепторів у внутрішніх органах і тканинах людини.

Інтерференція навичок (лат. inter — перебування поміж, знищення і ferens – той, хто несе, приносить) – негативний вплив наявної навички на формування нової.

Інтроверсія (лат. intro – усередину і vertere – повертати) – спрямованість свідомості й уваги, думок, почуттів і переживань людини на свій внутрішній світ.

Інтроверт – людина, яка в діях і вчинках більше керується своїми думками і внутрішніми переживаннями, ніж зовнішніми враженнями і впливами.

Інтроверт емоційного типу – людина, яка зосереджена на собі і всюди керується своїми переживаннями, не враховуючи наявних подій і фактів.

Інтроверт інтуїтивного типу – людина, яка інтуїтивно може проникати в майбутнє, але її інтуїція звернута на суб’єктивний психічний світ.

Інтроверт мисленнєвого типу – людина, схильна до теоретизування, мислення якої мало залежить від загальноприйнятих ідей і традицій, а керується власними критеріями.

Інтроверт сенсорного типу – людина, яка в своїх діях керується здебільшого власними емоціями і сприйняттям, а нелогічними міркуваннями.

Інтроспекція (лат. introspecto – заглядаю всередину) – спостереження за власною психічною діяльністю, самоспостереження.

Інформаційно-комунікативна функція спілкування (лат. іп – formo – пояснюю і comunico – з’єдную, повідомляю) – функція, що об’єднує процеси формування, передавання і приймання інформації людьми.

Історія педагогіки і школи – галузь педагогіки, що вивчає розвиток педагогічних ідей і практику освіти різних історичних епох.

Катехізисна бесіда (гр. katechesis – настанова) – бесіда, спрямована на відтворення тверджень, які потребують дослівного запам’ятовування.

Каузальна атрибуція (лат. causa – причина і attributio – приписування) – причинне пояснення вчинків партнера шляхом “приписування” йому почуттів, намірів і мотивів поведінки.

Керівник – особа, що управляє трудовою діяльністю групи на основі адміністративно-правових повноважень і узвичаєних норм співжиття.

Коефіцієнт розумової обдарованості (IQ) (англ. intellectual quotient – коефіцієнт інтелектуальності) – стандартизований кількісний показник рівня розумового розвитку людини, який одержують за допомогою тестів інтелекту.

Козацька педагогіка – педагогіка українського народу, спрямована на формування мужнього громадянина (козака – лицаря), з яскраво вираженою українською національною свідомістю, твердою волею і характером.

Колектив (лат. collectivus – збірний, нагромаджений) – група, в якій міжособистісні стосунки опосередковуються суспільно цінним і особистісно-значущим змістом спільної діяльності.

Колективне несвідоме – колективний досвід людства, який передається від покоління до покоління і проявляється в поведінці конкретної людини.

Коливання уваги – періодичні, короткочасні мимовільні зміни рівня інтенсивності уваги.

Комунікатор (лат. comunico – спілкуюся з кимось) – людина, яка повідомляє інформацію, кодуючи її за допомогою різних знаків.

Конвергенція очей (лат. converge – сходжуся, наближаюся) – зведення на предметі зорових осей обох очей.

Константність сприймання (лат. constans – незмінний, постійний) – відносна постійність перцептивного образу (розміру, форми і кольору) при зміні відстані, положення спостерігача, освітленості предмета тощо.

Консультація (лат. consulto – прошу поради) – порада, пояснення педагога учням і студентам з будь-якого питання.

Конфлікт (лат. conflictus – зіткнення) – зіткнення протилежних думок, цілей, інтересів, позицій; крайнє загострення суперечностей.

Конформність (лат. conformis – подібний, відповідний) – здатність людини за внутрішньої незгоди піддаватися тиску групи, що проявляється у зміні її поведінки відповідно до вимог групи.

Концентрація уваги – міра заглибленості людини у певний вид діяльності.

Кора головного мозку – поверхнева оболонка півкуль головного мозку, утворена сімома шарами вертикально орієнтованих нервових клітин.

Корекційна педагогіка (лат. correctio – виправлення, поліпшення) – галузь педагогіки, предметом якої є виховання, навчання та освіта дітей із вродженими чи набутими відхиленнями у фізичному або психічному розвитку.

Корпорація (лат. corporatio – зв’язок) – група, в якій міжособистісні стосунки опосередковує особистісно-значущий для її індивідів, але асоціальний зміст групової діяльності.

Критерії ефективності педагогічного процесу – показники, що виражають рівень вихованості учнів.

Критичність мислення (гр. kritike – здатність розрізняти) – якість мислення, що передбачає вміння індивіда суворо оцінювати свої думки і сторонні впливи, піддавати їх сумніву і перевіряти.

“Крок уперед” – прийом самовиховання, що передбачає щоденне планування на наступний день роботи над собою.

Кругозір учня – уявлення, поняття й фактичні відомості про предмети, явища природи, громадського життя й людської психіки, властиві учням на кожному етапі їх розумового розвитку.

Культура поведінки (лат. culture – догляд, освіта, розвиток) – дотримання основних норм людського спілкування, вміння знаходити адекватні засоби у спілкуванні з оточуючими.

Лабораторна робота (лат. labor – праця) – метод навчання, що передбачає самостійну роботу учнів, студентів за завданням педагога із застосуванням навчальних приладів, інструментів, матеріалів, установок та інших технічних засобів.

Латентний період відчуття (лат. latentis – прихований) – час, який проходить від початку дії подразника на орган чуття до появи реакції на нього.

Лекція (лат. lectio – читання) – як метод навчання передбачає усний виклад великого за обсягом, складного за логічною побудовою матеріалу. Як метод виховання реалізується шляхом послідовного, системного викладу інформації з певної проблеми, який має на меті сформувати у слухачів певні погляди і переконання.

Лекція вдвох – лекція, яка передбачає проблемний виклад матеріалу в діалозі двох викладачів, що моделює реальні ситуації обговорення теоретичних і практичних питань двома дослідниками.

Лекція вступна – лекція, що дає загальне уявлення про завдання і зміст навчальної дисципліни, розкриває структуру й логіку конкретного навчального предмета, викликає до нього інтерес, показує його взаємозв’язок з іншими предметами.

Лекція заключна – лекція, що передбачає підбиття підсумків вивченого матеріалу з певного навчального предмета, виділення вузлових питань і зосередження уваги на практичному значенні здобутих знань для подальшого навчання.

Лекція із заздалегідь запланованими помилками – лекція, що передбачає вкраплення у її текст певної кількості наперед підібраних помилок змістового, методичного характеру, які слухачі повинні виявити.

Лекція проблемна – лекція, що передбачає засвоєння нової інформації шляхом її “відкриття”.

Лекція-візуалізація (лат. visualis – зоровий) – лекція, на якій демонструють явища і процеси у зручній для зорового сприйняття формі, використовуючи такі демонстраційні матеріали, які не тільки доповнюють слова, а й самі виступають змістовними повідомленнями.

Лекція-прес-конференція – лекція, зміст якої будують на основі отриманих лектором запитань від студентів.

Лідер (англ. leader – вести, керувати) – особистість, за якою інші члени групи визнають право брати на себе найвідповідальніші рішення, що зачіпають їх інтереси і визначають напрям та характер діяльності всієї групи.

Лідер авторитарний (rp. autoritas – влада) – лідер, який на практиці застосовує владний одноосібний стиль управління.

Лідер демократичний (гр. demos – народ) – лідер, який використовує стиль управління, що характеризується розподілом владних повноважень між ним і членами групи, спільним прийняттям рішень і взаємною повагою.

Літота (гр. litotes – простота) – прийом створення образів уяви, який полягає у підкресленому применшенні, недомовленості.

Локалізація психічних функцій (лат. localis – місцевий) – місце розташування в центральній нервовій системі людини тих мозкових структур, які пов’язані з її психічними процесами, станами і властивостями.

Локус контролю (лат. locus – місце) – індивідуальна якість людини, яка характеризує її схильність приписувати відповідальність за наслідки своєї діяльності зовнішнім силам (екстернальний локус контролю) чи внутрішнім станам і переживанням ( інтернальний локус контролю).

Макрорівень спілкування (гр. makros – великий, довгий) – рівень аналізу, який передбачає вивчення розвитку спілкування протягом життя людини.

Мезорівень спілкування (гр. mesos – середній) – рівень аналізу спілкування, на якому вивчають окремі контакти між людьми при виконанні певних завдань чи спілкуванні на певну тему.

Меланхолік (гр. melas – чорний і chole – жовч) – людина, яка має меланхолійний темперамент, що характеризується переважанням процесів гальмування над процесами збудження в корі головного мозку, а також слабкими психічними процесами.

Мета – ідеальний образ об’єкта, який у свідомості задовольняє потребу, що виникла.

Мета виховання – сукупність властивостей особистості, які прагне сформувати суспільство.

Метод аналізу результатів діяльності учня – метод, що передбачає вивчення кількісного і якісного складу результатів різних видів діяльності, успішності, участі у конкурсах, громадської роботи учнів, студентів, який дає змогу скласти уявлення про їх освітній рівень, вихованість та ін.

Метод виховання (гр. methodos – спосіб пізнання) – спосіб взаємопов’язаної діяльності вихователів і вихованців, спрямованої на формування у вихованців певних поглядів, переконань, а також навичок і звичок поведінки.

Метод моделювання – математичний метод, що передбачає створення й дослідження моделей.

Метод навчання – спосіб упорядкованої взаємодії вчителів та учнів, за допомогою якого вирішуються проблеми освіти, виховання і розвитку в процесі навчання.

Метод науково-педагогічного дослідження – шлях опанування складних психолого-педагогічних процесів формування особистості, встановлення об’єктивних закономірностей виховання і навчання.

Метод педагогічного спостереження – метод, що передбачає спеціально організоване сприймання педагогічного процесу в природних умовах.

Метод психолого-педагогічного тестування – метод визначення рівня знань, умінь або загальної інтелектуальної розвиненості особистості за допомогою карток, малюнків, задач – шарад, ребусів, кросвордів, запитань.

Метод ранжування – математичний метод розміщення зафіксованих показників у певній послідовності (зменшення чи збільшення), визначення місця елемента у певній множині (наприклад, складання списку учнів залежно від рівня їх успішності).

Метод реєстрування – математичний метод, який полягає у виявленні певної якості в явищах даного класу та її обрахуванні за наявністю або відсутністю (наприклад, кількості скоєних учнем негативних вчинків).

Метод узагальнених незалежних характеристик – метод, що передбачає узагальнення відомостей про учнів, студентів, отриманих із різних джерел (від учителів, батьків, ровесників), зіставлення цих відомостей, їх осмислення.

Методи контролю – сукупність методів навчання, які дають змогу перевірити рівень засвоєння учнями, студентами знань, сформованості вмінь і навичок.

Методи контролю й аналізу ефективності виховання – методи виховання, що передбачають з’ясування результативності конкретних виховних заходів, виховної роботи загалом у певному колективі.

Методи організації та здійснення навчально-пізнавальної діяльності – сукупність методів, спрямованих на передавання і засвоєння учнями знань, формування умінь та навичок.

Методи стимулювання і мотивації навчально-пізнавальної діяльності – методи навчання, спрямовані на формування позитивних мотивів учіння, що стимулюють пізнавальну активність і сприяють збагаченню учнів, студентів навчальною інформацією.

Методи стимулювання діяльності й поведінки – методи виховання, які виконують функції регулювання, коригування і стимулювання поведінки і діяльності вихованців.

Методи формування свідомості – методи різнобічного впливу на свідомість, почуття і волю вихованця з метою формування у нього поглядів і переконань.

Методи формування суспільної поведінки – методи різнобічного впливу на свідомість, почуття і волю вихованців з метою формування у них навичок і звичок суспільної поведінки.

Мислення – суспільно зумовлений, нерозривно пов’язаний із мовленням психічний процес пошуків і відкриття суттєво нового, опосередкованого й узагальненого відображення дійсності у процесі її аналізу і синтезу.

Мислення абстрактне (лат. abstractio – відтягнення, відвертання) – мислення за допомогою понять, які розкривають суть предметів і виражаються в словах і знаках.

Мислення аутичне (гр. autos – сам, один) – відірване від дійсності мислення, яке керується лише бажаннями, уявленнями і намірами особистості.

Мислення дискурсивне – розгорнуте мовне мислення людини, опосередковане її попереднім досвідом. Система взаємопов’язаних логічних міркувань, у якій кожна наступна думка зумовлена попередньою.

Мислення інтуїтивне (лат. intuitio – уява, споглядання) – швидке, згорнуте і мало-усвідомлюване мислення, що не має чітко виражених етапів.

Мислення наочно-дійове – мислення, що грунтується на безпосередньому сприйманні предметів у процесі дій із ними. Мислення патогенне (гр. phatos – біль, страждання і genesis – походження) – мислення, що передбачає роздуми, уявлення, пов’язані з образою, соромом, невдачею, страхом чи іншими негативними переживаннями, які можуть підсилювати психологічне напруження і призвести до виникнення психічних розладів.

Мислення практичне (гр. praktikos – діяльний) – мислення, що спрямоване на вирішення практичних задач або перетворення практичних ситуацій.

Мислення продуктивне (творче) (гр. produco – створюю) – мислення, продуктом якого є принципово новий або вдосконалений образ певного аспекту дійсності.

Мислення реалістичне (лат. realis – суттєвий, дійсний) – мислення, що спрямоване на зовнішній світ, відображає його і керується його законами.

Мислення репродуктивне (лат. ге і produco – знову створюю) – мислення, що виявляється у вирішенні проблем за наявним зразком, віднесенні кожної нової проблеми до вже відомого типу.

Мислення саногенне (лат. sanatio – лікування, оздоровлення) – мислення, свідомо спрямоване на подолання негативних емоційних розладів і психічне оздоровлення людини.

Мислення теоретичне (гр. theoria – діяльний, активний) – процес пізнання і створення законів та правил. Здійснюється за допомогою понять без звернення до досвіду чи практичних дій з реальними предметами.

Міжпредметні зв’язки педагогіки – зв’язки педагогіки з іншими науками, що дають змогу глибше пізнати педагогічні факти, явища і процеси.

Мікрорівень спілкування (гр. mikros – малий) – рівень аналізу спілкування, на якому вивчають окремі сполучені акти спілкування, що виступають у ролі його елементарних одиниць.

Міміка (гр. mimikos – наслідування) – зовнішнє вираження психічних станів за допомогою м’язів обличчя.

Міцність запам’ятовування – індивідуальна особливість пам’яті, яка виражається в збереженні сприйнятого матеріалу і швидкості його забування.

Мовлення – процес практичного використання мови для спілкування.

Мовлення внутрішнє – видозміна зовнішнього мовлення. Використовується людиною для планування й організації діяльності, а також для внутрішнього контролю за всіма психічними процесами.

Мовлення зовнішнє – словесне мовлення, яким людина користується для повідомлення інформації іншим людям в усній чи письмовій формі.

Мовлення писемне – мовлення, яке передбачає передавання його змісту за допомогою символів (літер, знаків, ієрогліфів тощо), що зображуються на матеріальних носіях.

Модуль (гр. modulus – міра) – логічно завершена частина теоретичних знань і практичних умінь з певної навчальної дисципліни.

Модульно-рейтингове навчання – навчання цілісними, логічно впорядкованими і обгрунтованими частинами (модулями). Результати М.-р. н. є підставою для визначення місця (рейтингу) учня чи студента серед однокласників, одногрупників.

Мозковий стовбур – частина центральної нервової системи, до якої входять довгастий мозок, вароліїв міст, середній і проміжний мозок. М. с. здійснює вегетативні функції, природжені рухи, рефлекси орієнтації в просторі, підтримує тонус м’язів, кістяка тощо.

Мозочок – один з нижчих відділів головного мозку, з діяльністю якого пов’язане функціонування деяких безумовних рефлексів.

Мораль (лат. moris – звичай) – система ідей, принципів, законів, норм і оцінок, що регулюють стосунки між людьми.

Моральна свідомість – одна зі сфер суспільної свідомості, що відображає реальні стосунки і регулює моральний аспект діяльності людини.

Моральна спрямованість – стійка суспільна позиція особистості, що складається на світоглядній основі мотивів поведінки і виявляється в різних умовах як властивість особистості.

Моральне виховання – виховна діяльність, що має на меті формування стійких моральних якостей, потреб, почуттів, навичок і звичок поведінки на основі ідеалів, норм і принципів моралі, участі у практичній діяльності.

Моральні звички – корисні для суспільства стійкі форми поведінки, які є внутрішньою потребою особистості і виявляються у будь-якій ситуації й умовах.

Моральні переконання – пережиті та узагальнені моральні принципи, норми.

Моральні почуття – запити, оцінки, спрямованість духовного розвитку особистості.

Моральність – етичне поняття, що означає практичне втілення етичних норм і принципів.

Мотив навчання (лат. motus – рух) – спонукальна причина навчально-пізнавальної діяльності людини.

Мотивація – спонукання, що викликають активність особистості й визначають її спрямованість.

Мрія – особлива форма творчої уяви, за допомогою якої людина створює образи бажаного майбутнього.

Навичка – часткова автоматизація виконання і регулювання доцільних рухів.

Навіювання – психологічний вплив однієї людини на іншу, який частково або й повністю не усвідомлюється як тим, хто його здійснює, так і тим, хто йому піддається.

Навчальна дискусія – метод навчання, який полягає в обговоренні учителем і учнями, студентами спірного питання навчального матеріалу.

Навчальна програма – документ, що визначає зміст і обсяг знань з кожного навчального предмета, уміння і навички, які необхідно засвоїти, зміст розділів і тем з розподілом їх за роками навчання.

Навчальний план – документ про склад навчальних предметів, які вивчають у певному закладі освіти, їх розподіл, тижневу й річну кількість годин, що відводяться на кожний навчальний предмет, про структуру навчального року. Навчальний посібник – книга, матеріал якої розширює межі підручника, містить додаткові, найновіші та довідкові відомості.

Навчальний рік – час, що відводиться для занять у навчальному закладі від їх початку до літніх канікул.

Навчання – цілеспрямована взаємодія вчителя та учнів, у процесі якої засвоюються знання, формуються вміння й навички.

Надсвідоме – рівень психічної активності особистості при виконанні творчих завдань, який не піддається індивідуальному усвідомлено вольовому контролю.

Наочно-образне мислення – мислення образами, уявленнями, перетворення ситуації в образній формі.

Наполегливість – вольова якість, що виявляється в умінні людини активно викликати дії, потрібні для подолання труднощів, і енергійно діяти під час досягання мети.

Народна педагогіка – галузь педагогіки, що охоплює накопичений віками народний досвід, погляди на мету, завдання, засоби і методи виховання та навчання підростаючого покоління.

Наслідування – свідоме чи несвідоме повторення, відтворення людиною психічних особливостей і поведінки інших людей.

Настрій – загальний емоційний стан людини, який характеризує її життєвий тонус упродовж певного часу, породжений емоціями, що переважали в недалекому минулому чи є наявними.

Науковий світогляд – цілісна система наукових, філософських, політичних, моральних, правових, естетичних понять, поглядів, переконань і почуттів, які визначають ставлення людини до навколишньої дійсності й самої себе.

Научання, научування – набуття людиною знань, умінь, навичок і нових форм поведінки.

Національна школа (лат. natio – народ) – навчальний заклад, у якому навчають дітей рідною мовою.

Національне виховання – виховання дітей та молоді на культурно-історичному досвіді рідного народу, його традиціях, звичаях і обрядах, багатовіковій мудрості та духовності.

Невроз – функціональне психічне захворювання, яке розвивається внаслідок тривалого впливу психотравмуючих факторів, емоційного чи розумового перевантаження.

Нейрон (гр. neuron – жила, нерв) – нервова клітина, що передає нервові сигнали.

Необіхевіоризм (гр. neos – новий і англ. behaviour – поведінка) – напрям у американській психології, який у 30-х роках XX ст. прийшов на зміну класичному біхевіоризму. Згідно з ним основним завданням психології повинно стати дослідження процесу научання.

Несвідоме – сукупність психічних явищ, що виникають під впливом чинників, яких людина не відчуває і про які нічого не знає.

Нестійкість уваги – особливість уваги, яка виявляється у легкому відвертанні, відволіканні уваги іншими об’єктами.

Нижній абсолютний поріг чутливості – мінімальна сила подразника, що. діючи на аналізатор, спричиняє ледве помітне відчуття.

Нові інформаційні технології (HIT) навчання – методологія і технологія навчально-виховного процесу, яка грунтується на використанні новітніх електронних засобів, насамперед ЕОМ.

Обдарованість – високий рівень розвитку загальних і спеціальних здібностей, що є передумовою творчих досягнень.

Образ ейдетичний (гр. eidos – вид, вигляд) – надзвичайно яскравий наочний образ, відтворений через тривалий час після припинення дії предмета на органи чуття.

Обсяг уваги – кількість об’єктів, які людина може одночасно сприйняти за короткий проміжок часу.

Онтогенез (гр. ontos – суще і genesis – народження, походження) – індивідуальний розвиток організму з моменту народження до смерті.

Освіта – процес і результат засвоєння учнями систематизованих знань, набуття умінь і навичок, формування на їх основі наукового світогляду, моральних та інших рис особистості, розвиток її творчих сил і здібностей.

Осмисленість сприймання – властивість перцептивного образу бути усвідомленим.

Осмислення (розуміння) навчального матеріалу – процес мисленнєвої діяльності, спрямований на розкриття істотних ознак, якостей предметів, явищ і процесів та формування теоретичних понять, ідей, законів.

Основний психофізичний закон – закон Вебера – Фехнера про залежність інтенсивності відчуття від сили подразника, що діє.

Особистісна спрямованість особистості – переважання в особистості мотивів, спрямованих на забезпечення власного благополуччя.

Особистісне несвідоме – сукупність раніше усвідомлених переживань, які стали забутими або витісненими зі свідомості.

Особистісно-орієнтована технологія навчання – навчання, центром якого є особистість дитини, її самобутність, самоцінність.

Особистість – суспільна істота, наділена свідомістю і представлена психологічними характеристиками, які є стійкими, соціально зумовленими і виявляються у суспільних зв’язках, відносинах з навколишнім світом, іншими людьми та визначають поведінку людини.

Оцінка дня, що минув – прийом самовиховання, що полягає в обліку своєї діяльності, щоденному оцінюванні її результатів з виставленням оцінок за певні вчинки.

Оцінювання знань – визначення й вираження в умовних одиницях (балах), а також в оціночних судженнях учителя знань, умінь та навичок учнів відповідно до вимог навчальних програм.

Пам’ять – процеси запам’ятовування, зберігання, відтворення і забування індивідом його попереднього досвіду.

Пам’ять довготривала – основний вид людської пам’яті, який характеризується тривалим збереженням набутих знань, навичок і вмінь.

Пам’ять довільна – процеси запам’ятовування і відтворення, які відбуваються відповідно до поставленої мети щось запам’ятати чи відтворити. Пам’ять емоційна – пам’ять, що виявляється в запам’ятовуванні та відтворенні людиною своїх емоцій і почуттів.

Пам’ять короткочасна – пам’ять, яка характеризується швидким запам’ятовуванням матеріалу, негайним його відтворенням і швидким забуванням.

Пам’ять механічна – пам’ять, що грунтується на простому багаторазовому повторенні матеріалу без розуміння його змісту.

Пам’ять мимовільна – процеси запам’ятовування і відтворення, які відбуваються без спеціально поставленої мети щось запам’ятати чи відтворити.

Пам’ять образна – пам’ять, що проявляється у запам’ятовуванні образів і уявлень про предмети, явища, властивості та зв’язки між ними.

Пам’ять рухова – пам’ять, що проявляється у запам’ятовуванні й відтворенні людиною своїх рухів.

Пам’ять сенсорна – пам’ять, яка характеризується дуже коротким (до 2 секунд) збереженням сприйнятої інформації, що фіксується в рецепторах.

Пам’ять словесно-логічна – специфічний вид пам’яті, що проявляється в запам’ятовуванні й відтворенні думок, понять, суджень.

Пам’ять смислова – пам’ять, що грунтується на розумінні матеріалу, який запам’ятовується.

Патріотизм (гр. patriotes – земляк, співвітчизник) — одне з найглибших громадянських почуттів, змістом якого є любов до батьківщини, відданість своєму народові, гордість за надбання національної культури.

Педагогіка (гр. pais – дитя і ago – веду) – сукупність теоретичних і прикладних наук, що вивчають процеси виховання, навчання і розвитку особистості.

Педагогіка народного календаря – складова народної педагогіки, що передбачає виховання дітей та молоді шляхом залучення їх до сезонних робіт, підтримання звичаїв, участі у святах і обрядах.

Педагогіка народознавства – напрям сучасної педагогіки, який вивчає шляхи та засоби практичного засвоєння учнями культурно-історичних надбань минулих поколінь: традицій, звичаїв, обрядів свого народу.

Педагогічна вимога – педагогічний вплив на свідомість вихованця з метою спонукати його до позитивної діяльності або гальмувати його дії та вчинки, що мають негативний характер.

Педагогічна деонтологія (гр. deontos – належне, потрібне, необхідне) – народні знання про виховні обов’язки батьків перед дітьми, вчителів перед учнями, вихователів перед вихованцями, про етичні норми, необхідні для виконання педагогічних функцій.

Педагогічна діагностика – виявлення за допомогою спеціальних методик стану навчально-виховної роботи, окремих її напрямів з метою коригування змісту, форм і методів їх реалізації в педагогічному процесі.

Педагогічна майстерність – характеристика високого рівня педагогічної діяльності, що грунтується на високому рівні фахових знань і вмінь педагога, його загальній культурі та педагогічному досвіді.

Педагогічна техніка – уміння використовувати психофізичний вплив як інструмент виховання.

Педагогічна технологія (гр. techne – мистецтво, майстерність і logos – слово, вчення) – сукупність психолого-педагогічних настанов, які визначають спеціальний підхід і поєднання форм, методів, способів, прийомів, виховних засобів (схем, креслень, діаграм, карт).

Педагогічний вплив – педагогічно доцільна організація життєдіяльності учнів, у процесі якої вони набувають необхідних рис і якостей, знань, навичок і звичок.

Педагогічний досвід – практика педагогічної діяльності людини і її результат, який виявляє рівень опанування її об’єктивними закономірностями.

Педагогічний процес (лат. processus – просування вперед) – спеціально організована, цілеспрямована взаємодія педагогів і вихованців, метою якої є вирішення освітніх проблем і розвиток особистості.

Педагогічний такт – почуття міри в застосуванні педагогічного впливу на вихованців, коли оптимально враховуються умови ситуації, її соціальні та педагогічні наслідки.

Перевиховання – виховний процес, спрямований на подолання негативних рис особистості, що сформувалися під впливом негативних умов виховання.

Переключення уваги – перенесення людиною уваги з одного об’єкта, виду діяльності на інший.

Переконання – система мотивів, що спонукають особистість діяти відповідно до своїх поглядів, принципів, світогляду.

Переконування – спосіб комунікативного впливу, при якому вихователь звертається до свідомості, почуттів вихованців з метою формування у них певних поглядів, переконань та норм поведінки.

Перцептивні дії – система дій, спрямованих на обстеження предмета у процесі сприймання.

Перцепція (лат. perceptio – сприймання) – чуттєве сприймання зовнішніх об’єктів.

Перцепція соціальна (лат. socialis – товариський, громадський) – сприймання, розуміння й оцінювання людьми соціальних об’єктів (інших людей, груп, соціальних спільнот).

Підручник – книга, яка містить основи наукових знань із певної навчальної дисципліни, викладені згідно з цілями навчання, визначеними програмою і вимогами дидактики.

Пізнання – процес цілеспрямованого відображення об’єктивної реальності у свідомості людей.

Післядія в аналізаторі – інерція відчуттів, яка проявляється в існуванні позитивного і негативного послідовних образів.

Пластичність (гр. plastikos – мазь, пластир) – риса темпераменту, яка є свідченням гнучкості, легкості пристосування людини до нових умов.

Пластичність характеру – здатність індивіда змінювати окремі властивості характеру при зміні зовнішніх умов.

Поведінка – система взаємопов’язаних реакцій і дій людини й тварин у взаємодії з навколишнім середовищем. Подразник адекватний (лат. adaequatus – рівний, відповідний) – подразник, до сприймання якого даний орган пристосований і який у звичайних умовах його збуджує.

Подразник неадекватний – подразник, до сприймання якого даний орган не пристосований і який у звичайних умовах його не збуджує.

Подразник підпороговий – подразник малої сили, який ще не зумовлює відчуття і сигнал про нього не передається в кору головного мозку.

Позашкільні навчально-виховні заклади – широкодоступні заклади освіти, в яких діти та юнацтво здобувають знання, уміння і навички за інтересами, що забезпечують потреби особистості у творчій самореалізації та організації змістовного дозвілля.

Покарання (як метод виховання) – метод, що реалізується через несхвалення, осуд негативних дій та вчинків вихованців з метою їх припинення або недопущення в майбутньому.

Політехнічна освіта (гр. poly – багато і techne – мистецтво, майстерність) – сукупність знань про головні галузі й наукові принципи виробництва, оволодіння загально-технічними вміннями, необхідними для участі в продуктивній праці.

Поняття – форма мислення, яка відображає загальні, істотні ознаки предметів і явищ дійсності.

Порівняння – мисленнєва операція, що дає змогу встановити схожі і відмінні ознаки об’єктів, що аналізуються.

Послідовний образ негативний (лат. negativus – заперечний) – наступна фаза у перетворенні позитивного послідовного образу, при якій у випадку кольорового подразника основний колір замінюється на додатковий.

Послідовний образ позитивний (лат. positivus – умовний) – результат інерції зору, завдяки якій після припинення дії подразника протягом короткого часу зберігається відтворений образ, який за яскравістю і кольором є відповідним подразнику, що діяв.

Послідовність мислення – якість мислення, що передбачає уміння людини дотримуватися логічних правил і не суперечити собі в міркуваннях, доводити і обгрунтовувати свої оцінки і висновки.

Потреба – стан живого організму, який виражає його залежність від об’єктивних умов існування та розвитку і спонукає до активності відносно цих умов.

Потяг – неусвідомлюване, нецілеспрямоване спонукання, що виражається в чуттєвому переживанні потреби і не викликає активних дій.

Почуття – специфічна форма відображення дійсності, в якій виявляється стійке суб’єктивно-емоційне ставлення людини з властивими їй потребами до предметів і явищ, які вона пізнає і змінює.

Почуття двоїсте (амбівалентне) (лат. ambo – обидва і valentia – сила, міць) – складне, суперечливе переживання, в якому полярні емоції переплітаються, зливаються чи переходять одна в одну, утворюючи нову якісну характеристику почуття.

Почуття невизначено-орієнтувальне – короткочасне емоційне переживання людини при зустрічі з новим об’єктом.

Пояснення – метод навчання, що полягає в словесному тлумаченні слів, термінів, понять, явищ, принципів дій приладів, використання наочних посібників тощо.

Пояснювально-ілюстративне навчання – технологія навчання, при якій пізнавальна діяльність має репродуктивний характер.

Правила для учнів – організаційно-методичний документ, який визначає основні обов’язки й норми поведінки учнів у школі, родині, громадських місцях.

“Правила моєї поведінки” – прийом самовиховання, що передбачає складання вихованцем правил власної поведінки.

Правове виховання – виховна діяльність закладу освіти, сім’ї, правоохоронних органів, спрямована на формування в молоді правової свідомості, навичок і звичок законослухняності.

Прагнення – усвідомлений мотив, у якому виявлена потреба, що може бути задоволена за допомогою вольових зусиль.

Практикум – вид лабораторної роботи у старших класах. Проводиться після вивчення великих розділів курсу. Має повторювальний і узагальнювальний характер.

Практична робота (гр. praktikos – активний, діяльний) – метод навчання, при якому педагог організовує детальний розгляд учнями (студентами) окремих теоретичних висновків навчального предмета й формує уміння та навички їх практичного застосування шляхом індивідуального виконання учнем (студентом) відповідно сформульованих завдань.

Предмет дидактики – зміст освіти підростаючого покоління і організація процесу, що забезпечує оволодіння цим змістом.

Предмет педагогіки – навчально-виховна діяльність, що здійснюється в закладах освіти людьми, уповноваженими на це суспільством.

Предметний гурток – науково-освітній гурток, який організовують для розширення й поглиблення знань учнів з різних предметів та розвитку в них інтересу до відповідних галузей науки, техніки, видів спорту, мистецтва.

Предметність сприймання – особливість сприймання, яка проявляється в тому, що властивості предмета відображаються в образі не ізольовано, а як такі, що належать предмету та перебувають зовні.

Привчання (як метод виховання) – метод, що грунтується на вимозі до вихованця виконувати певні дії, наприклад дотримуватися вимог шкільного режиму.

Пригадування – активний процес відтворення у свідомості людини її попереднього досвіду.

Прийом виховання – частина, елемент методу виховання, необхідний для ефективнішого застосування методу в конкретній ситуації. Прийом вияву вмінь учителя – виховний прийом, що передбачає самоствердження вчителя у дитячому колективі, завоювання авторитету шляхом демонстрування вчителем своїх умінь, здібностей, досягнень у певній галузі, що викликає захоплення вихованців.

Прийом іронії – виховний прийом, що реалізується через викликання у вихованців відчуття сорому, ніяковості за негідні вчинки, поведінку.

Прийом наказу – виховний прийом, що реалізується через категоричну вимогу вихователя виконати певне завдання, не допускати порушень дисципліни тощо.

Прийом натяку – виховний прийом, що реалізується через розповідь про аналогічний учинок і створення обставин, за яких вихованець повинен сам відчути провину, порівнюючи свої дії з позитивними прикладами.

Прийом удаваної байдужості – виховний прийом, що реалізується через створення педагогом ситуації, яка демонструє недоречність негативних дій вихованців та спонукає їх припинити ці дії.

Приклад у вихованні – метод формування свідомості, в якому конкретизуються моральні, естетичні норми, правила поведінки.

Прикладні дослідження в педагогіці – дослідження, які на основі фундаментальних знань дають відповіді на питання, що безпосередньо пов’язані з практикою.

Принцип виховання (лат. principium – основа, начало) – керівне твердження, яке відображає загальні закономірності процесу виховання і визначає вимоги до змісту його організації і методів.

Принцип навчання (дидактики) – твердження, що визначає зміст, організаційні форми і методи навчальної роботи школи.

Принципи педагогічного процесу – система основних вимог до навчання і виховання, дотримання яких дає змогу ефективно вирішувати проблеми всебічного розвитку особистості.

Принциповість – вольова якість, що виявляється в умінні людини керуватися у своїх діях і вчинках стійкими принципами і твердими переконаннями, в істинності яких вона впевнилася і які прийняла як керівництво до дії.

Пристрасть – стійке, глибоке й сильне переживання, що на певний час визначає спрямованість думок і дій людини.

Проблема (гр. problems – задача, утруднення) – складне теоретичне або практичне завдання, що потребує вивчення, дослідження й вирішення.

Проблемне навчання – різновид розвиваючого навчання, істотною рисою якого є здатність формувати творче мислення особистості та прищеплювати навички наукового пошуку.

Програма виховання (гр. programma – розпорядження, оголошення) – короткий виклад основних положень і цілей діяльності навчально-виховного закладу щодо виховання учнів, студентів упродовж усього періоду їх навчання.

Програмоване навчання – різновид репродуктивного підходу до навчання, який передбачає використання спеціальних програм управління процесом засвоєння знань.

Проекція (лат. projectio – викидання) – неусвідомлене перенесення власних бажань і переживань, у яких людина не хоче зізнатися собі через їх соціальну неприйнятність, на інших людей.

Просемінар (лат. seminarium – розсадник) – перехідна від уроку до семінару форма організації пізнавальної діяльності учнів через практичні й лабораторні заняття, в структурі яких є окремі компоненти семінару.

Просторова локалізація відчуттів (лат. localis – місцевий) – відтворення у відчуттях місця перебування подразника.

Професійна адаптація (лат. adapto – пристосовую) – процес пристосування людини до професійної діяльності, її умов, досягнення бажаної продуктивності праці й відповідності між професійними намірами, інтересами, якостями особистості та вимогами до діяльності.

Професійна діагностика (лат. professio – спеціальність) – система психологічного вивчення особистості з метою виявлення її професійно значущих рис і якостей.

Професійна консультація – надання особистості на основі її вивчення науково обгрунтованої допомоги щодо найоптимальніших для неї напрямів і засобів професійного самовизначення.

Професійна орієнтація – система організації та проведення навчально-виховної роботи, спрямованої на засвоєння учнями необхідних знань про соціально-економічні й психофізіологічні умови правильного вибору професії, формування у них уміння аналізувати вимоги різних професій до психологічної структури особистості, а також свої професійно значущі якості, шляхи й засоби їх розвитку.

Професійна освіта – сукупність знань, практичних умінь і навичок, необхідних для виконання роботи в певній галузі трудової діяльності.

Професійне інформування – система виховної роботи, що передбачає ознайомлення учнів із різними професіями.

Професійний відбір – система роботи, спрямована на надання допомоги учневі у виборі конкретної професії.

Професійні педагогіки – галузі педагогіки, що вивчають особливості, форми і методи навчання людей, які здобувають або мають певний фах (лікувальна, театральна, військова, спортивна педагогіки та ін.).

Профільне навчання – форма диференційованого навчання, яка забезпечує глибоке засвоєння системи навчальних предметів певного напряму і достатній рівень оволодіння рештою навчальних дисциплін.

Процес виховання – система виховних заходів, спрямованих на формування всебічно і гармонійно розвиненої особистості.

Психіка (гр. psychikos – душевний) – властивість високоорганізованої матерії, що проявляється у відображенні об’єктивної дійсності.

Психічні властивості – стійкі індивідуально-психічні особливості людини, які характеризують її як особистість чи індивідуальність і виявляються в її поведінці.

Психічні процеси (лат. processus – проходження) – складні види внутрішньої діяльності людини, спрямовані на пізнання себе і навколишнього світу. Психічні стани – емоційно забарвлені мінливі стани людини, які виникають під впливом різних обставин життя, стану здоров’я та інших факторів.

Психологічний захист – регулятивна система, яку особистість використовує для усунення психологічного дискомфорту, переживань, які загрожують Я-образу, і зберігає його на бажаному і можливому за певних обставин рівні.

Психологія (гр. psyche – душа і logos – слово, вчення) – наука про факти, закономірності та механізми психічного життя людей і тварин.

Радість – позитивний емоційний стан, пов’язаний із можливістю задовольнити актуальну потребу, імовірність чого раніше була невелика чи невизначена.

Раціоналізація (лат. rationalis – розуміння) – псевдорозумне пояснення людиною своїх бажань, учинків, зумовлене причинами, визнання яких загрожувало б утратою самоповаги.

Реактивність (лат. re – проти і activus – діяльний) – властивість темпераменту, яка характеризує силу емоційної реакції людини на зовнішні та внутрішні впливи.

Реверберуюче коло збудження (лат. reverbero – відбиваю, відкидаю) – замкнене коло циркуляції збудження в певній групі нейронів головного мозку.

Регресія (лат. regredior – повертаюсь) – повернення до попередніх, безпечніших, простіших і примітивніших стадій психічного життя, на яких переживалося почуття задоволення.

Редукціонізм (лат. reductio – повернення) – методологічна установка, спрямована на зведення явищ одного порядку до явищ якісно іншого порядку.

Режим шкільний (лат. regimen – правління) – організований порядок чергування й характер зв’язків різних видів навчання, праці та відпочинку школярів.

Рейтинг (англ. rate – оцінювати, визначати клас) – позиція учня (студента) в класі (групі) за результатами навчання з певного предмета, яка визначається рейтинговим показником, тобто величиною, яка є відсотковим відношенням суми опорних оцінок з усіх модулів до суми максимально можливих.

Ремінісценція (лат. reminiscentia – спогад) – повніше і точніше відтворення матеріалу через певний час після заучування, ніж зразу після нього.

Репродуктивний рівень розвитку здібностей (лат. re і produco – знову створюю) – нижній рівень розвитку здібностей, який проявляється в діяльності людини, спрямованій на відтворення уже відомих зразків матеріальної і духовної культури.

Ретикулярна формація (лат. reticulum – сітка і formatio – утворення) – відносно автономне сітковидне утворення, розміщене в підкіркових ділянках і стовбурі мозку, яке здійснює активацію головного мозку і контролює рефлекторну діяльність спинного мозку.

Реферат (лат. refero – доповідь) – короткий усний чи письмовий виклад основних тез учення, наукової праці, дослідження або змісту книги; доповідь на певну тему, що містить огляд друкованих джерел.

Референтометрія (лат. referens – той, хто доповідає) – спосіб виявлення референтності членів групи для кожного індивіда, що входить до неї.

Рефлекс (лат. reflexus – відображений) – опосередкована нервовою системою відповідь організму на подразник.

Рефлекс безумовний – спадково закріплена форма реакції організму на біологічно важливі впливи ззовні чи зміну його внутрішнього стану.

Рефлексія – усвідомлення суб’єктом того, як його сприймає партнер по спілкуванню.

Рефлекторна дуга – шлях, який проходить нервове збудження в організмі (рецептор – мозкова ділянка – ефектор).

Рецептор (лат. гесіреге – отримувати) – периферійна спеціалізована частина аналізатора, яка перетворює енергію впливу подразника на процес нервового збудження.

Реципієнт (лат. recipiens – той, хто одержує) – людина, яка сприймає і декодує повідомлення комунікатора.

Ризик – активна дія, спрямована на привабливу ціль, досягнення якої пов’язане з елементами небезпеки.

Рівень домагань – прагнення досягти мети тієї складності, на яку людина вважає себе здатною.

Рішучість – вольова якість, що виражається в здатності людини своєчасно і без зайвих вагань приймати обгрунтовані та відповідальні рішення, твердо і непохитно впроваджувати їх у життя.

Родинна педагогіка – складова народної педагогіки, в якій зосереджено знання й досвід щодо створення і збереження сім’ї, започаткування та продовження сімейних традицій (трудових, моральних, мистецьких).

Розвиваюче навчання – спрямованість принципів, методів і прийомів навчання на ефективний розвиток пізнавальних процесів школярів: сприймання, мислення, пам’яті, уяви тощо.

Розвиток людини – процес фізичного і психічного становлення та формування її особистості під впливом зовнішніх і внутрішніх, керованих і некерованих чинників, серед яких провідну роль відіграють цілеспрямоване виховання та навчання.

Розповідь – метод навчання, що передбачає послідовне розкриття змісту невеликого за обсягом навчального матеріалу.

Розповідь науково-популярна – розповідь, яка передбачає теоретичний аналіз певних явищ.

Розповідь описова – послідовний виклад ознак, особливостей предметів і явищ навколишньої дійсності (наприклад, опис музею-садиби).

Розповідь художня – образний переказ фактів, учинків дійових осіб (наприклад, розповідь про географічні відкриття).

Розподіл уваги – здатність людини одночасно виконувати два або більше видів діяльності.

Розумове виховання – цілеспрямована діяльність педагогів із розвитку інтелектуальних здібностей і мислення людини, прищеплення культури розумової праці. Рушійні сили виховного процесу – сукупність внутрішніх і зовнішніх суперечностей, вирішення яких сприяє просуванню до нових цілей.

Самоактуалізація – прагнення людини до повнішого виявлення, розвитку і реалізації своїх особистісних можливостей.

Самоаналіз – прийом самовиховання, який передбачає критичні роздуми над своєю поведінкою, окремими вчинками.

Самовиховання – свідома діяльність людини, спрямована на вироблення у собі позитивних рис і подолання негативних.

Самоврядування дитяче – право дітей самостійно вирішувати питання управління своїм колективом, мати власні керівні органи.

Самозаборона – прийом самовиховання, який реалізується через свідоме позбавлення себе чогось приємного.

Самозаохочення – прийом самовиховання, який використовується після подолання особистістю певних труднощів, власних негативних рис.

Самозобов’язання – прийом самовиховання, що передбачає планування роботи над формуванням чи подоланням певних рис особистості на конкретний період.

Самоконтроль – прийом самовиховання, який полягає у систематичному фіксуванні (подумки або письмово) свого стану і поведінки для того, щоб попередити небажані думки, емоції, вчинки.

Самонавіювання – прийом самовиховання, який передбачає повторення подумки або вголос певних суджень з метою формування чи подолання певних рис своєї особистості.

Самонаказ – прийом самовиховання, який полягає у прийнятті особистістю твердого рішення не відступати від своїх принципів, поводитися тільки належним чином.

Самообслуговування дітей – обслуговування дитиною самої себе, задоволення своїх побутових потреб власними силами.

Самоосуд – прийом самовиховання, який полягає у незадоволенні власними діями, вчинками, поведінкою.

Самооцінка – прийом самовиховання, суть якого зводиться до зважування подумки своїх можливостей і оцінки своїх дій та вчинків.

Самопереключення – прийом самовиховання, за якого подумки або в діях переходять до справ, які викликають позитивні емоції.

Самопереконання – прийом самовиховання, який полягає втому, що вихованцю пропонують у певній ситуації знайти аргументи і за їх допомогою переконати себе в тому, що він учинив правильно (неправильно).

Самопідбадьорювання – прийом самовиховання, який передбачає підтримання себе у ситуаціях розгубленості, зневіри у власних силах та можливостях.

Самоповага – компонент образу Я особистості, який визначається відношенням досягнень особистості до того, на що вона претендує.

Самопримус – прийом самовиховання, який виявляється у спонуканні себе до малоприємних занять, уникненні звичних пасивних форм проведення вільного часу тощо.

Самосвідомість – усвідомлення людиною себе як особистості (своїх якостей і рис, стосунків з іншими людьми, місця і ролі в суспільстві).

Самостійна навчальна робота – різноманітна індивідуальна чи колективна навчальна діяльність учнів (студентів), яка здійснюється на навчальних заняттях або вдома за завданням педагога, під його керівництвом, однак без його безпосередньої участі.

Самостійне спостереження – метод навчання, що передбачає самостійне сприймання учнями, студентами явищ дійсності у процесі навчання.

Самостійність – вольова якість, що передбачає вміння людини обходитися у своїх діях без сторонньої допомоги і критично ставитися до чужих впливів, оцінюючи їх відповідно до своїх поглядів і переконань.

Самостійність мислення – якість мислення, що виявляється в здатності людини ставити нові проблеми, знаходити нечувані, нерідко оригінальні підходи до їх вирішення, виявляти ініціативу в творчому пошуку.

Самохарактеристика – прийом самовиховання, що реалізується через складання власної характеристики.

Сангвінік (лат. sanguis – кров) – людина, яка має сангвінічний темперамент, що проявляється в енергійності, великій емоційності, легкому пристосуванні до різних обставин і нових людей, хорошому самопочутті та інших якостях особистості.

Семінар (лат. seminarium – розсадник)- організаційна форма навчання, яка передбачає обговорення проблем, що стосуються прочитаної лекції чи розділу курсу.

Сензитивність (лат. sensus – відчуття) – властивість темпераменту, яка визначається найменшою силою зовнішніх впливів, необхідною для виникнення психічної реакції людини.

Сенсибілізація (лат. sensibilis – чутливий) – підвищення чутливості нервових центрів унаслідок взаємодії аналізаторів і систематичного вправляння.

Середовище – сукупність зовнішніх явищ, які стихійно діють на людину і впливають на її розвиток.

Симптомокомплекс (гр. symptoma – ознака і лат. соmрlexus – поєднання, зв’язок) – група взаємопов’язаних ознак чи властивостей, які залежать одна від одної і характеризують одне явище.

Синапс (гр. synapsis – з’єднання) – місце контакту нейронів одного з одним та з клітинами органів, мікроскопічне спеціалізоване утворення, через яке передається нервове збудження.

Синестезія (гр. synaisthesis – спільне почуття, одночасне відчуття) – виникнення під впливом подразнення одного аналізатора відчуття, характерного для іншого аналізатора.

Синтез (гр. synthesis – з’єднання, складання) – мисленнєва операція, об’єднання предметів і явищ за їх спільними й істотними ознаками. Система освіти (гр. systema – утворення) – сукупність навчально-виховних закладів, які систематично і послідовно виховують, навчають і готують до життя підростаючі покоління відповідно до завдань суспільства.

Сором – негативний емоційний стан, що виражається в усвідомленні невідповідності власних думок, учинків і зовнішності не тільки сподіванням оточуючих, а й власним уявленням про належну поведінку і зовнішність.

Соціалізація (лат. societas – спільність, суспільство) – процес перетворення людської істоти на суспільного індивіда, утвердження його як особистості, залучення до суспільного життя як активної, дієвої сили.

Соціальна педагогіка (лат. socialis – товариський, громадський) – галузь педагогіки, що вивчає закономірності та механізми становлення й розвитку особистості в процесі здобуття освіти та виховання в різних соціальних інститутах.

Соціальна роль (лат. socialis – товариський, громадський і role – список, перелік) – нормативно схвалений зразок поведінки, якого інші люди очікують від кожного, хто займає дану соціальну позицію.

Соціальний контроль (лат. socialis – товариський, громадський і франц. Controler – перевіряти) – оцінювання відповідності поведінки особистості наявній ситуації і вибраній ролі в процесах взаємодії людей.

Соціограма (лат. societas – спільність, суспільство і гр. gramma – риска, лінія) – графічне зображення результатів, одержаних за допомогою соціометричного тесту при дослідженні міжособистісних стосунків у малих групах.

Соціометрична зірка – особа, яка в умовах соціометричного дослідження одержала найбільшу кількість позитивних виборів у певній групі.

Соціометричний критерій – конкретне запитання, на яке повинен відповісти кожен досліджуваний при проведенні соціометричного дослідження.

Соціометрія (лат. societas – спільність, суспільство і гр. met – гоп – міра)- метод кількісного визначення взаємозв’язків, які утворюються між членами групи в процесі міжособистісного спілкування і взаємодії.

Спадковість – відновлення в нащадків біологічних особливостей батьків.

Спинний мозок – складова частина центральної нервової системи, яка здійснює здебільшого природжені форми поведінки. Має форму довгого тяжа, розташованого у хребетному каналі.

Спілкування – процес взаємодії між двома чи кількома особами, що полягає в обміні інформацією пізнавального чи емоційно-оцінного характеру.

Спостереження – цілеспрямоване збирання психологічних фактів поведінки і діяльності особистості з метою їх подальшого аналізу і тлумачення. Сприймання – відображення у свідомості людини предметів і явищ об’єктивної дійсності за їх безпосередньої дії на органи чуття.

Статеве виховання – складова загального процесу виховної роботи, що забезпечує правильний статевий розвиток дітей і молоді та оволодіння нормами взаємин із представниками протилежної статі, а також правильне ставлення до проблем статі.

Створення ситуації новизни – метод навчання, що передбачає акцентування на кожному занятті новизни знань, якими збагатилися учні, створення психологічної атмосфери, в якій вони отримують моральне задоволення від усвідомлення власного інтелектуального зростання.

Стереотипізація (лат. stereos – твердий і гр. typos – відбиток, форма) – привнесення в образ партнера по спілкуванню рис, якими наділяють представників певної професійної чи національної групи.

Стиль керівництва анархічний (гр. anarchia – безладдя) – стиль керівництва, при якому керівник існує лише номінально, а фактично група постійно піддається різноманітним випадковим управлінським впливам.

Стійкість уваги – часова характеристика уваги, що визначається тривалістю збереження цілеспрямованої уваги на певному об’єкті чи виді діяльності.

Стійкість характеру – здатність людини протидіяти зовнішнім впливам і умовам, які намагаються його змінити.

Страждання – негативний емоційний стан, пов’язаний з одержаною інформацією про неможливість задоволення найважливіших життєвих потреб, що до цього часу вважалося ймовірним.

Стратометрична концепція колективу (лат. stratum – шар, настил і гр. metron – міра) – теорія колективу А. Петровського, згідно з якою міжособистісні стосунки в колективі утворюють багаторівневу структуру, що має в основі спільну діяльність, а компонентами є різні страти (шари) з відображеними в них різними характеристиками міжособистісних стосунків.

Страх – негативний емоційний стан, який виникає у людини при появі уявної або реальної загрози для її життя чи благополуччя.

Стрес (англ. stress – напруга) – емоційний стан організму, який виникає у напружених обставинах і виявляється у порушенні перебігу психічних процесів, координації рухів, у дезорганізації та гальмуванні всієї діяльності.

Структурність сприймання (лат. structure – побудова, розміщення) – властивість перцептивного образу відображати будову об’єкта сприймання.

Ступінь глибини характеру – властивість, що визначається головними ставленнями особистості, які лежать в основі характеру.

Сублімація (лат. sublimo – підіймаю, підношу) – витрата або переключення енергії лібідо на різні дозволені види діяльності.

Судження – відображення зв’язків між предметами і явищами об’єктивної дійсності чи між їх ознаками і властивостями, виражене в словесній формі.

Схематизація (гр. schema – вид, форма) – прийом створення образів уяви, для якого характерне спрощене зображення об’єкта у загальних рисах, що властиві багатьом об’єктам.

Такт педагогічний (лат. tactus – відчуття, почуття) – почуття міри в застосуванні засобів педагогічного впливу на дітей.

Таламус (гр. talamos – розміщення) – найбільше з утворень середнього мозку, в якому відбувається первинне оброблення сенсорної інформації.

Талант (гр. talanton – вага, міра, рівень здібностей) – поєднання високо-розвинутих спеціальних здібностей, яке дає людині змогу створювати такі продукти діяльності, що виділяються своєю новизною, досконалістю і мають високу суспільну значущість.

Творча особистість – індивід, який володіє високим рівнем знань, потягом до нового, оригінального, вміє відкинути звичайне, шаблонне. Притаманні їй творчі здібності є умовою успішного здійснення творчої діяльності.

Творчий рівень розвитку здібностей – найвищий рівень розвитку здібностей людини, який проявляється у творчому мисленні, спрямованому на створення нових зразків матеріальної і духовної культури.

Творчість – продуктивна людська діяльність, здатна породжувати якісно нові матеріальні та духовні цінності суспільного значення.

Темп навчання (лат. tempus – час) – ступінь швидкості, з якою розгортається навчальний процес, виконується програма і засвоюється навчальний матеріал.

Темп реакції – властивість темпераменту, що проявляється у швидкості перебігу різних психічних явищ.

Темперамент (лат. temperamentum – устрій, узгодженість) – сукупність індивідуально-психологічних якостей, яка характеризує динамічний та емоційний аспекти поведінки людини і виявляється в її діяльності та спілкуванні.

Темперамент афективно-екзальтований (лат. affectus — настрій, хвилювання і exaltus – дуже високий) – темперамент, властивий людям, які легко захоплюються радісними подіями і впадають у відчай від сумних.

Темперамент афективно-лабільний (лат. affectus – настрій, хвилювання і labilis – нестійкий, рухливий) – темперамент, властивий емоційним людям із різкими перепадами настрою.

Темперамент гіпертимний (гр. hyper – надміру і thymia – душа)- темперамент, властивий активним, комунікабельним, ініціативним і життєрадісним людям.

Темперамент дистимний (лат. dis – префікс, що надає поняттю протилежний чи заперечний смисл і гр. thymia – душа) – темперамент, властивий людям з уповільненістю дій, пасивною життєвою позицією і зниженою мовленнєвою активністю.

Тест (англ. test – випробування) — короткочасне стандартизоване випробування, спрямоване на визначення у того, кого досліджують, показників розвитку певних психічних властивостей. Тестовий контроль – метод навчання, який передбачає вибір учнем чи студентом одного або кількох варіантів відповідей із запропонованого переліку.

Техніка педагогічна (гр. technikos – вправний) – комплекс знань, умінь і навичок, необхідних педагогу для чіткої організації навчальних занять, ефективного застосування на практиці обраних методів педагогічного впливу як на окремих учнів, студентів, так і на дитячий, студентський колектив загалом.

Технічне мислення – мисленнєва діяльність, спрямована на виконання різноманітних технічних завдань.

Технологічний прийом (гр. techne – мистецтво, майстерність і logos – слово, вчення) – компактний, частковий спосіб вирішення конкретної педагогічної або навчальної проблеми.

Технологія групової навчальної діяльності – технологія, яка реалізується в малих групах, об’єднаних загальною навчальною метою, і грунтується на опосередкованому керівництві вчителем, співпраці його з учнями.

Технологія навчання – шлях освоєння конкретного навчального матеріалу в межах предмета, теми, питання.

Технологія навчання як дослідження – технологія навчання, яка грунтується на використанні в навчальній діяльності дослідницьких прийомів та методів і сприяє глибокому засвоєнню учнями знань, суб’єктивному відкриттю для себе нових знань на основі вже наявних, формуванню умінь та навичок, інтересу до пізнавальної, творчої діяльності.

Технологія розвивального навчання – технологія, мета якої полягає у забезпеченні розвитку пізнавальних можливостей школяра.

Технологія формування творчої особистості – технологія навчання, яка створює умови для формування творчих здібностей учнів.

Типізація (гр. typos – відбиток, форма) – прийом створення образів уяви, для якого характерні виділення істотного в однорідних фактах і втілення його в новому конкретному образі.

Точність запам’ятовування – індивідуальна особливість пам’яті, яка характеризується кількістю зроблених помилок при відтворенні матеріалу після його запам’ятання.

Тривалість відчуття – часова характеристика відчуття, що визначається часом дії подразника, його інтенсивністю і функціональним станом організму.

Трудове виховання – процес залучення молоді до різноманітних педагогічно організованих видів суспільно корисної праці з метою передання їй виробничого досвіду, розвитку в неї творчого практичного мислення, працьовитості й свідомості людини праці.

Увага – спрямованість і зосередженість свідомості, що передбачає підвищення рівня сенсорної, інтелектуальної чи рухової активності індивіда.

Увага довільна – увага, яку особистість свідомо викликає, спрямовує і регулює.

Увага мимовільна – увага, що виникає в процесі взаємодії людини з навколишнім середовищем без її свідомого наміру і без будь-яких вольових зусиль з її боку.

Увага післядовільна – увага, що виникає на основі інтересу до процесу діяльності.

Уважність – стійка властивість особистості, основою якої є наявність у людини сформованої звички завжди бути уважною.

Узагальнення – мисленнєва операція об’єднання предметів і явищ за їх спільними й істотними ознаками.

Уміння – зумовлена знаннями і навичками готовність людини успішно досягати свідомо поставленої мети діяльності в мінливих умовах її протікання.

Умовивід – форма мислення, в якій з одного або кількох пов’язаних суджень виводиться нове судження, яке дає нові знання про предмети чи явища.

Умовний рефлекс – тимчасовий нервовий зв’язок, який утворюється в корі головного мозку при поєднанні умовного (індиферентного) і безумовного подразників.

“Упізнай себе” – прийом самовиховання, що передбачає зачитування часткової характеристики на учня, який повинен здогадатися, що мова йде про нього.

Управління – діяльність, спрямована на прийняття рішень, організацію контролю об’єкта управління згідно з метою, аналіз і підведення підсумків на основі достовірної інформації.

Урок – форма організації навчання, за якої вчитель проводить заняття з групою учнів постійного складу, одного віку й рівня підготовки впродовж певного часу й відповідно до розкладу.

Установка – неусвідомлювана готовність особистості до діяльності, за допомогою якої може бути задоволена потреба.

Учіння – цілеспрямований процес засвоєння учнями, студентами знань, оволодіння уміннями та навичками.

Уява – процес створення людиною на основі її попереднього досвіду образів об’єктів, яких вона безпосередньо не сприймала і не сприймає.

Уява активна – уява, при якій образи створюються за участю волі. При цьому створені образи спонукають людину до діяльності.

Уява пасивна (лат. passivus – недіяльний) – уява, в якій створюються образи, що не втілюються в життя, намічаються програми поведінки, що не здійснюються або не можуть бути здійснені.

Уява репродуктивна (лат. ге і produco – знову створюю) – процес створення образів уяви, що відповідають опису.

Уява творча – процес самостійного створення нових образів, які реалізуються в оригінальних і цінних продуктах діяльності.

Уявлення пам’яті – відтворення у свідомості людини образів предметів і явищ, які вона раніше сприймала.

Факультатив (лат. facultas – можливість) – навчальний предмет, курс, що вивчається учнями і студентами за бажанням з метою поглиблення й розширення наукових і прикладних знань.

Фізичне виховання – система соціально-педагогічних заходів, спрямована на зміцнення здоров’я та загартовування організму, гармонійний розвиток функцій і фізичних можливостей людини, формування життєво важливих рухових навичок та вмінь.

Філогенез (гр. phyle – рід, плем’я, вид і genos – походження) – історичний розвиток різних родів і видів організмів.

Флегматик (гр. phegma – слиз) – людина, яка має флегматичний темперамент, що характеризується спокійністю, врівноваженістю, малою емоційною збудливістю, сповільненістю рухових і мовленнєвих реакцій, високою працездатністю і малою комунікабельністю.

Форма організації навчання – зовнішнє вираження узгодженої діяльності вчителя та учнів, що здійснюється у встановленому порядку і в певному режимі.

Формалізм у навчанні (лат. formalis – складний за формою) – механічне заучування навчального матеріалу без достатнього розуміння і вміння застосовувати його на практиці.

Формування особистості – становлення людини як соціальної істоти внаслідок впливу середовища і виховання на внутрішні сили розвитку.

Френологія (гр. phren – розум і logos – слово, вчення) – вчення про локалізацію здібностей у певних ділянках мозку. Наукові дослідження мозку не підтвердили ідей френології.

Фрустрація (лат. frustratio – обман, розлад, руйнування планів) – психічний стан емоційного напруження, який викликають об’єктивно нездоланні (або суб’єктивно уявлювані) перешкоди, що виникають на шляху до важливої мети.

Фундаментальні дослідження в педагогіці – дослідження, що мають на меті розкриття загальних особливостей педагогічних явищ, наукове обгрунтування педагогічної діяльності.

Функція волі гальмівна – ситуативне вольове стримування небажаних проявів емоцій, дій і вчинків, які не відповідають світогляду і моральним переконанням особистості.

Функція волі спонукальна – свідоме посилення активності людини, спрямоване на подолання зовнішніх і внутрішніх перешкод на шляху до мети.

Функція емоцій регулятивна (лат. regulo – впорядковую) – функція емоцій, яка виражається в тому, що стійкі переживання стимулюють і спрямовують поведінку, змушуючи людину долати труднощі, чи стримують перебіг діяльності, блокують її.

Функція емоцій сигнальна (лат. signum – знак) – здатність переживань виступати в ролі сигналів, які інформують людину про характер процесу задоволення потреб.

Функція спілкування регулятивно-комунікативна (лат. regulo – впорядковую і comunico – пов’язую, спілкуюсь) – функція спілкування, що реалізується у регулюванні не тільки власної поведінки, а й поведінки інших людей.

Характер (гр. charakter – прикметна риса, ознака) – складне й індивідуально-своєрідне поєднання рис людини, яке формується в процесі її розвитку під впливом умов життя та виховання і виявляється в її поведінці.

Характер типовий (гр. typos – відбиток, форма) – характер, у якому втілені основні риси й особливі прикмети, властиві певному народу, нації, верстві населення тощо.

Холерик (гр. chole – жовч) – людина, що має холеричний темперамент, якому властивий сильний, рухливий, але не врівноважений тип вищої нервової діяльності.

Центральна нервова система – основний орган психічної діяльності людини, який включає в себе головний і спинний мозок, що розташовані відповідно в черепі та хребті.

Цілеспрямованість – вольова якість, що полягає в умінні людини керуватися у своїх діях і вчинках загальними і стійкими цілями, зумовленими її стійкими переконаннями.

Цілісність сприймання – властивість перцептивного образу відображати предмет у всій сукупності його рис як єдине ціле.

Часткові (предметні) методики – галузі педагогіки, предметом дослідження яких є закономірності викладання і вивчення конкретних навчальних дисциплін у закладах освіти всіх типів.

Читацька конференція – одна з форм керівництва позакласним читанням дітей, яка полягає в обговоренні вихованцями книг і творчості окремих письменників у школі, клубі тощо.

Читацькі інтереси особистості – перевага, яку особистість віддає певним жанрам літератури, творам певного автора чи певного змісту.

Чуттєвий тон – певний емоційний відтінок психічного процесу, усвідомлюваний як властивість предмета, що сприймається суб’єктивно.

Швидкість запам’ятовування – індивідуальна особливість пам’яті, яка визначається кількістю повторень, необхідних людині для запам’ятання певного обсягу матеріалу.

Швидкість мислення – якість мислення, що визначається часом, протягом якого різні люди справляються з виконанням тих самих завдань.

Якість відчуття – основна властивість певного відчуття, яка відрізняє його від інших відчуттів. Зумовлена фізико – хімічними властивостями подразників, адекватних для даного аналізатора.

Я-концепція (лат. conceptio – сприйняття) – динамічна система уявлень людини про себе, на основі якої вона вибудовує взаємовідносини з іншими людьми.


1 Звезда2 Звезды3 Звезды4 Звезды5 Звезд (1 votes, average: 5.00 out of 5)
Loading...


Ви зараз читаєте: Короткий термінологічний словник