Лексична стилістика і її одиниці



Стилістика української мови

Лексична стилістика і її одиниці

Лексична стилістика – де найоб’ємніший за мовно-значеннєвими ознаками розділ стилістики; вчення про функції, зумовлені семантикою слів, комплекс знань про стилістичне використання повнозначних, не повнозначних слів і вигуків.

Загальна характеристика лексичної стилістики.

Лексика мови неоднорідна, різнозначеннєва. Вона поділяється на велику кількість семантичних (частково й граматичних) груп слів, за кожною з яких закріпились певні неповторно-індивідуальні

функції. Тому цілком вмотивовано розглядати стилістику кожної окремої групи лексики:

– стилістику загальновживаної лексики, яка використовується в усіх стилях мови;

– стилістику лексики, яка функціонально обмежена, неоднакова за активністю використання;

– стилістику іншомовних лексем;

– стилістику лексико – семантичних груп слів – полісемічних, омонімів, паронімів, синонімів, антонімів;

– теорію і практику використання тропів, тобто слів і сполучень слів, ужитих образно, переносно – метафор, метонімій, синекдох, епітетів;

– стилістику архаїзмів, історизмів, неологізмів.

Об’єктом

лексичної стилістики є слова в усіх виявах властивої їм семантики. Слова вживаються за різних умов і з неоднаковою метою, розгалуженою і неоднозначною стилістичною функцією.

Лексика сучасної української літературної мови – один з найважливіших об’єктів стилістики. Теоретичне осмислення й практичне використання слів з властивою їм стилістичною функцією забезпечує високий рівень мовленнєвої культури кожного мовця.

В українській мові понад мільйон лексичних одиниць. Кожне слово має свою неповторну стилістику, мовленнєве буття, функціонування. У лексиці (і фразеології) української мови найбільше відображається національно-самобутній характер українського народу, його минуле, сучасний стан і перспективи подальшого розвитку. У ній по-особливому виявляється не тільки логічне, а й образне світосприймання українців, їхнє мислення, почуттєвість.

Лексика мови, становлячи особливу структурну частину мовної системи, перебуває в безпосередніх зв’язках з усіма іншими мовними системами – фонетичною, фразеологічною, граматичною. Слово, на відміну від морфеми, в структурі мови є тією мінімальною одиницею, що здатна виражати значення самостійно, вільно відтворюватись у мовленні (усному, писемному). Окреме слово, як і кожна його фонема, усвідомлюється кожним носієм мови, вирізняється серед інших слів. Повнозначне слово здебільшого поєднує в собі дві семантичні реалії: поняттєву і експресивно-емоційну. Слово з його семантикою – це одночасно й продукт думки, і витвір людської чуттєвості. Сам по собі лексичний склад мови існувати не може. Він стає мовним фактом лише тоді, коли втілюється в звуках чи літерах. Вони матеріальні, тому тільки з них формуються слова і синтаксичні конструкції, які завжди виконують певну стилістичну функцію (функції).

Про сучасний стан української лексики, про використання певних її шарів свідчать, зокрема, такі статистичні дані: у СУМІ пояснюється семантика майже 134 тисяч слів (словникових статей). 18 181 слово з-поміж них – це слова обмеженого й особливого використання: вульгарних слів – 47, діалектних – 2623, застарілих – 2067, значеннєво-зневажливих – 317, іронічних – 44, народнопоетичних – 98, поетичних – 218, розмовних – 9656, фольклорних – 12, рідковживаних – 3095, фамільярних – 4.

Таке розшарування української лексики засвідчує її стилістичну різнобарвність, водночас і функціональні можливості, які комунікативно реалізуються в реченні з одного слова і в кілька чи багатослівних реченнях. Самі ж власне граматичні характеристики речення з погляду суто стилістичного не мають принципово важливого значення: немає речень стилістично більш чи менш спроможних, як і немає слів більш чи менш стилістично вагомих. Кожне слово стилістично неповторне, через що зовсім адекватно не може бути замінене ніяким іншим словом.

Співвідношення активної і пасивної лексики неоднакове, особливо в розмовно-побутовому, художньому і публіцистичному стилях мови. Вона постійно змінюється як семантично, так і стилістично: слова набувають нових оцінно-емодійних значень, оновлюваних відтінків. Такою є сама сутність і логіка життя, в якому завжди і скрізь нове співіснує з уже наявним, більш чи менш звичним, нерідко й архаїчним, віджилим, функціонально пасивним; нове зазвичай стверджується, долаючи старе. В цьому чи не найбільше виявляється прогрес мови, який завжди відображає не тільки позитивне, а й негативне в житті народу – творця і носія мови. Поширений у навчально-виховній сфері вислів Народ – творець мови метафоричний за своєю сутністю: ним фіксується тільки наслідок соціально-колективного творення мови. Насправді ж кожне слово з його початковим значенням (також і з його пізнішими значеннями) завжди мало свого індивідуального творця, хтось (усе-таки один) першим витворив і вимовив слово з чітко визначеною семантикою. Не завжди можна з упевненістю сказати, хто саме це зробив. Наприклад, слова прозор, брунькоцвіт, злотозор з вірша українського поета Павла Тичини (1891 -1967) вважають поетовими неологізмами, тому що не відомо, чи використовувались вони раніше у мовленні інших.

Отже, творення окремого слова – це завжди наслідок певного мовленнєво-індивідуального зусилля. Слів у мові дуже багато, незліченною є також кількість мовленнєвих зусиль усіх носіїв мови (навіть і окремої особи). Це й слугує основою для такої висновково-метафоричної оцінки: творцем мови є народ.

Спершу індивідуальну, а згодом і масову основу має витвір і кожної окремої стилістичної функції слова, яка, звісно, як і семантика слова, через свою нематеріальність може сприйматись не сама по собі, а тільки на основі тієї своєрідної матерії, якою є фонетичний склад мови, його фонеми, звуки.

Стилістичні можливості мови практично неосяжні, незліченні. Кожен з мовців тільки в найсуттєвіших виявах і ознаках опановує стилістичні можливості мови, її різнотипні одиниці, особливо слова, які сприймаються окремо чи в мовленнєвому контексті.

У “Толковом словаре русского языка” (за ред. Д. Ушакова) виділено 36 стилістичних груп лексики. На думку Л. Щерби, таких груп значно більше: “…всяке вживання слів в іншому контексті, ніж той, який зумовлюється відтінком їхньої групи, може викликати той або інший стилістичний ефект”.

Стилістичне значення (функція) слова в усіх актах комунікації нашаровується на його лексичне значення, доповнює його певним значеннєво-емоційним відтінком, забарвленням.

У мові наявні групи слів якнайширшого і обмеженого використання. За стилістичною сутністю прийнято виокремлювати лексику загальновживану, загальнозрозумілу, котра доповнюється, розгортається іншими шарами лексики, які відрізняються стильовими ознаками (лексика розмовно-побутова, офіційно-ділова, художня та ін.), професійною зорієнтованістю, належністю/неналежністю до літературної мови тощо.


1 Звезда2 Звезды3 Звезды4 Звезды5 Звезд (No Ratings Yet)
Loading...


Транспорт речовин у тварин.
Ви зараз читаєте: Лексична стилістика і її одиниці