МАРКС Карл



Соціологія короткий енциклопедичний словник

МАРКС Карл (05.05.1818, Трір – 14.03.1883, Лондон) нім. економіст, філософ, соціолог і громадський діяч. Нар. у заможній єврейській родині, яка прийняла протестантизм. Здобув освіту в ун-тах Бонна і Берліна, де вивчав право і філософію. Примикав до гуртка “лівих гегельянців”, які прагнули поєднати ідеї Гегеля з соціаліст, вченнями. Виступав у пресі як публіцист ліворадикальної орієнтації. Разом з Ф. Енгельсом був одним із засновників і активних діячів європейського комуніст, руху. За свою публіцистичну

та громадсько-політ. діяльність висилався з Німеччини, значну частину життя провів у еміграції в Англії, де і помер.

Соціол. ідеї М. формувалися під впливом гегелівської філософії, клас. екон. теорії, соціаліст, та комуніст, учень. М. негативно ставився до контівської ідеї соціології як позитивної науки і загалом не вважав себе за соціолога. Водночас він був переконаний, що обгрунтоване ним разом із Ф. Енгельсом матеріалістичне розуміння історії є рев. переворотом у поглядах на суспільство і здатне виступати методол. засадами усіх сусп. наук. У ранніх роботах М. наголошується, що “сутність людини” не є абстрактом,

властивим окремому індивіду, а реалізується в усій сукупності її соціальних відносин. М. критикував усю попередню філос. традицію за те, що вона не змогла осмислити дійсність у її суб’єктивному вимірі, як “людську матеріальну чуттєву діяльність”, або “практику”. Цю діяльність М. розглядав як поєднання процесів “опредметнення” (уречевлення) та розпредметнення людських “сутнісних сил”.

Значну увагу у працях М. приділено проблемі “відчуження” результатів людської діяльності, зокрема у сфері матеріального в-ва. Причину “відчуження” він вбачав у суперечності між сусп. характером в-ва і приватною формою власності на засоби в-ва та неконтрольованим впливом ринкової стихії. Подолання “відчуження” і, отже, гуманізація відносин у матеріально-виробничій сфері як базовій сфері сусп. життя можливі згідно з М. на шляху рев.-практ. зміни існуючих форм власності і систем політ, влади. Поняття “практики”, яке у нім. клас, філософії вживалося переважно в абстрактно-етичному контексті, у М. наповнюється соціол. змістом.

Таким же змістом М прагне наповнити і категорії клас, політ, економії, такі як “матеріальне в-во”, “спосіб в-ва”, праця, капітал та ін. Матеріальне в-во за М. – це не лише процес в-ва життєвих благ, а процес творення форм сусп. взаємодії, тих чи інших форм сусп. відносин. “У сусп. виробництві свого життя, – писав М., – люди вступають у певні, необхідні, не залежні від їхньої волі відносини – виробничі відносини, які відповідають певному рівневі розвитку їх матеріальних продуктивних сил. Сукупність цих виробничих відносин складає економічну структуру суспільства, реальний базис, над яким вивищується юридична і політична надбудова і якому відповідають певні форми суспільної свідомості. Спосіб виробництва матеріального життя зумовлює соціальний, політичний і духовний процеси життя взагалі Не свідомість людей визначає їх буття, а навпаки, їх суспільне буття визначає їхню свідомість”.

Динаміка сусп. змін, перехід від одного типу суспільства до іншого зумовлені згідно з М. конфліктом між рівнем розвитку сусп. продуктивних сил і існуючими виробничими відносинами, юридичним вираженням яких виступають форми власності. На відміну від О. Конта, який обстоював вчення про стадії прогресу людського розуму, М. веде мову про прогрес екон. сусп. формування, щаблями якого виступають азійський, античний, феодальний і сучасний бурж. способи в-ва. Кожна з перелічених М. “сусп. формацій” характеризується більш високим рівнем розвитку продуктивних сил, ніж попередня, однак, досягнувши певної межі, вичерпує можливості свого розвитку, бо її виробничі відносини стають кайданами дальшого розвитку продуктивних сил. Тоді настає епоха соціальної революції – перевороту в екон. засадах суспільства і усій його політ, і правовій надбудові. Хвилю політ, революцій, яка прокотилася впродовж XVIII – XIX ст, країнами Зх. Європи, М. розумів саме як свідчення вичерпаності можливостей бурж, способу в-ва і назрілої потреби переходу до нового, комуніст, способу в-ва. Останній, на думку М., має зберегти властивий бурж. суспільству високий рівень розвитку продуктивних сил і сусп. поділу праці, однак в-во, обмін і розподіл здійснюватимуться тут в інтересах усього суспільства Перехід до комуніст, способу з-ва здатний, вважав М., покласти край основній суперечності, властивій бурж. суспільству, – суперечності між сусп. характером в-ва і приватною формою присвоєння і розподілу, між безконтрольним збагаченням капіталістів і прогресуючим зубожінням основної маси трудівників. Виділяючи буржуазію і пролетаріат як основні антагоністичні класи бурж. суспільства, М. не заперечував існування численних проміжних соціальних груп, однак доводив, що у межах цього суспільства вони не мають практично ніякої ініціативи.

Значну увагу М. приділяв також аналізові форм сусп. свідомості – ідеології, релігії, філософії та ін. Він прагнув виявити насамперед ті сусп. потреби і інтереси, якими зумовлено появу і функціонування тих чи інших форм сусп. свідомості. Так, релігію М. розглядав як певну ідеол. форму, завдяки якій усвідомлюють своє життя знедолені маси у класово-антагоністичному суспільстві. Загалом же явища культури, як він вважав, не мають власної логіки розвитку і є більш або менш опосередкованою формою відображення тих чи інших сусп. потреб та інтересів.

Соціол. спадщина М. продовжує залишатися предметом гострих ідеол. і наук.-теорет. дискусій. Порівняно з новими фактами і ідеями концептуальні схеми М. здатні працювати і в межах сучасних соціол. парадигм. Водночас слід мати на увазі й те, що спадщина М. вельми інтенсивно використовувалась і продовжує використовуватися для обгрунтування тоталітарних ідеологій, що зумовлює потребу її дальшого неупередженого наук, аналізу. М. Вебер розглядав матеріаліст, розуміння історії як одну з можливих соціол. каузальних гіпотез, а своє дослідження про протестантську етику і дух капіталізму вважав за спробу позитивного подолання істор. матеріалізму. Й. Шумпетер звертав увагу на примхливе поєднання в роботах М. елементів наук, аналізу і проповіді. Ідеї М. здобули подальший розвиток у концепціях сучасного неомарксизму і фрейдомарксизму (франкфуртська школа), теорії соціального конфлікту (Р. Дарендорф, Л. Козер), теорії “культурного капіталу” П. Бурдьє, в концепціях світо-системного аналізу (І. Валлерстайн). У Радянському Союзі теорет. спадщину М. у її вкрай догматизованій і вульгаризованій формі (марксизм – ленінізм, сталінізм) використовували як офіційну держ. ідеологію і як знаряддя придушення опозиційних режимові поглядів, у т. ч. і в наук, сфері (лисенківщина у біології та ін.). Водночас робились цікаві спроби дальшого розвитку раціонального змісту марксист, діалектико – матеріаліст. методу на філос. та спеціально – наук. теренах (М. Бахтін, Л. Виготський, Е. Ільенков, П. Копнін, М. Мамардашвілі та ін.). У поєднанні з ідеями того чи іншого харизматичного лідера відповідним чином канонізований марксизм і сьогодні залишається офіційною держ. ідеологією в ряді країн – як це має місце, напр., у Китаї.


1 Звезда2 Звезды3 Звезды4 Звезды5 Звезд (No Ratings Yet)
Loading...


Второстепенные члены предложения дидактический материал.
Ви зараз читаєте: МАРКС Карл