Менеджмент контрактний



Менеджмент контрактний – сучасне професійне управління виробничо-комерційною і/або іншою діяльністю фірми, компанії з боку вищих менеджерів, які зобов’язані ухвалювати ключові рішення стосовно підготовки й підписання угоди з контрагентами відповідного рівня та її виконання. У М. к. фірма розглядається як мережа контрактів між коаліцією власників факторів виробництва, що опосередковують обмін між ними, забезпечують ефективне управління всередині фірми (мікрорівень) і в зовнішньому середовищі (макрорівень). Центральним є довготерміновий

контракт про внутрішні специфічні ресурси фірми. Сукупність контрактних відносин індивіда можна розглядати як джерело і результат його цілеспрямованої діяльності у взаємодії з соціальним середовищем, яке формує соціальну поведінку (діяльність, спрямована на досягнення певних особистісно значущих соціальних результатів, соціальної винагороди у формі будь-якого блага). Така поведінка є соціальним відношенням, що має контрактну природу, тобто означає безпосередню або опосередковану соціальну взаємодію, оскільки індивід має справу як з благами, так й іншими людьми, групами, організаціями, соціальними інститутами,
які виробляють і контролюють ці блага. Вивчення контрактних відносин і М. к. як самостійної течії започатковані у США на початку XX ст. в соціологічному інституціоналізмі Т. Вебленом, Дж. Коммонсом (вперше чітко визначив соціолого-управлінський напрям інституціоналізму як М. к.). Зокрема, у теорії Коммонса поняття трансакції угоди, договору здійснення стало центральним, а в дослідженні процесів торгів на мікроаналітичному рівні трансакцію слід розглядати як базову одиницю аналізу, фірму – як явище, що гармонізує відносини між учасниками угоди, які перебувають у стані реального або потенційного конфлікту. Коммонс виділяв три типи трансакцій: угоди, управління, раціонування. У трансакції угоди для здійснення відчуження і привласнення прав власності та свобод потрібна взаємна згода сторін, що грунтується на інтересі кожної з них відповідно до відносної сили сторін угоди, статусу та ін. У цій трансакції умовою є обмін еквівалентів. В трансакції управління ключовим є відношення влади – підлеглість, що передбачає взаємодію між людьми, за якої право ухвалювати рішення належить одній зі сторін внаслідок делегування, узурпації. Цей вид трансакції характерний для внутріфірмових відносин, для бюрократичних організацій, внутрішньо-ієрархічних відносин загалом. У трансакції раціонування невідповідність правового становища сторін зберігається, але місце управляючої сторони посідає колективний орган, який виконує функцію специфікації прав. Таким є формування федерального бюджету урядом і затвердження органом представницької влади, рішення арбітражного суду та ін. Запропонована Коммонсом ідея безперервності контрактних відносин набула розвитку в теорії та практиці американського корпоративного права і “колективних торгів”, охопленого терміном “відносницька контрактація”, відправною точкою якого, за американським ученим Л. Макнейлом, став “весь досвід взаємодії сторін, нагромаджений за час існування відносин між ними”. Соціолого-управлінський механізм у таких випадках заснований на глибокій, перевіреній роками довірі людей одне до одного для реалізації важливих довготермінових та/ або достатньо серйозних угод. Головна особливість соціологічного інституціонального підходу до концепції М. к. полягає в тому, що будь-які організації розглядаються як мережа явних і неявних контрактів у коаліційній структурі фірми при здійсненні угод різного типу – трансакцій і пов’язаних з ними витрат. Зміст концепції М. к. виявляється в укладанні й супроводженні угод передусім за правилами гри, що грунтуються на професійній основі. Тому доречно говорити про репутацію людей та їх бізнесу, а отже, про необхідність тісного поєднання професіоналізму та неформальних контрактних елементів. Важливо й те, що в контракті неможливо передбачити всі нюанси господарської діяльності і не завжди можна виконати його умови без опортуністичної поведінки (обману, спотворення інформації тощо). В контексті теорії агентських відносин поширена модель “принципал – агент”: агент (виконавець) обирає способи дії, які впливають на добробут обох сторін; принципал (менеджер, підприємець) контролює лише результати дії й не в змозі точно відокремити внесок агента від впливу зовнішнього середовища. На думку О. Вільямсона, контракти завжди неповні й тому містять три складові обміну рідкісними ресурсами: їх ціну, специфічність ресурсів, застережні заходи. Звідси – потреба в органах контролю, які б регулювали відносини між учасниками угоди на стадії її виконання. Контракт тим складніший, чим складніші залучені до обміну блага і чим складніша структура трансакційних витрат. Розрізняють також соціальний контракт – суспільно визнані норми поведінки, взаємин, що породжують зобов’язання між групами (приблизно відповідають політичним та економічним правилам) та контракт, який містить обіцянку. Економічні контракти, які містять обіцянки, реалізуються не лише на рівні фірм, корпорацій, профспілок, політичних партій, а й у вигляді “ділових мереж”, що мають канали інформації, якими передаються “пучки” прав власності та частка доходу всіх членів мережі, чому також сприяють контракти цього типу (концепція ділових мереж тут не розглядається). Центральним поняттям у моделі соціально-психологічного контракту, розробленій Е. Шейном, є поняття психологічного контракту – юридично не закріплена, але взаємно врахована працівниками та адміністрацією угода про умови взаємовигідної співпраці, тобто набір неписаних взаємних очікувань працівника і представників фірми. Для працівника це можуть бути форми оплати робочої сили й умови праці, можливість навчання, майбутньої кар’єри, самовираження, підтримання почуття власної гідності; для адміністрації – лояльність працівника, уміння берегти комерційні таємниці, діяти в інтересах організації.


1 Звезда2 Звезды3 Звезды4 Звезды5 Звезд (No Ratings Yet)
Loading...


Переказ твору садок вишневий коло хати.
Ви зараз читаєте: Менеджмент контрактний