МЕТАЛУРГІЯ. МАШИНОБУДУВАННЯ. ХІМІЧНА, ЛІСОВА, ЛЕГКА ПРОМИСЛОВІСТЬ
Розділ 1 Загальна економіко-географічна характеристика світу
ТЕМА 4 СВІТОВЕ ГОСПОДАРСТВО
§ 17. МЕТАЛУРГІЯ. МАШИНОБУДУВАННЯ. ХІМІЧНА, ЛІСОВА, ЛЕГКА ПРОМИСЛОВІСТЬ
Металургія. Для виготовлення машин і різноманітного обладнання, транспортних засобів, домашньої побутової техніки використовуються метали, які є продукцією металургії. Металургія – група галузей, що виплавляють метали та їхні сплави, а також надають їм певної форми – виробляють прокат. Нині людству відомо близько 80 металів. Найпоширенішими з них є алюміній та залізо.
Металургія поєднує в собі гірничодобувну промисловість, чорну та кольорову металургію. Гірничодобувна промисловість розробляє поклади руд – природної мінеральної сировини, яка містить певну частку сполук металів. Продукцією чорної
Гірничодобувна промисловість розвивається в районах покладів необхідної для металургії сировини. Цією сировиною для чорної металургії є залізні та марганцеві руди, коксівне вугілля, флюсові вапняки, вогнетривкі глини, для кольорової металургії – алюмінієві (найчастіше боксити), мідні, поліметалеві, олов’яні та інші руди. Найбільше залізних руд видобувають Китай, Бразилія, Австралія, Індія, Росія, Україна (шосте місце), марганцевих руд – Україна і Габон, бокситів – Австралія, Бразилія, Гвінея, Китай, Ямайка, мідних руд – Чилі, США., Канада, Перу, Замбія, ДРК.
Чорна металургія є дуже матеріаломісткою галуззю. На 1 т чавуну витрачається близько 7 т сировини та палива. На одному підприємстві можуть поєднуватися кілька взаємозв’язаних виробництв. Такі підприємства називаються комбінатами. З огляду на це більшість підприємств чорної металургії розташовані поблизу сировини: або її повного комплексу (як у Китаї, Україні, Індії, Казахстані), або ж її окремих видів (зокрема, родовищ залізних руд у Швеції та Росії, коксівного вугілля – у Німеччині та Польщі). Якщо власної сировини мало, комбінати використовують імпортну. У такому випадку металургійні комбінати тяжіють до портів, наприклад у Японії, Республіці Кореї та Італії.
Перші позиції у світі за виплавкою сталі посідають Китай, Японія та США. Комбінати чорної металургії України дуже потужні. Вони дають на експорт сталевий прокат, зокрема труби. Навіть у період економічної кризи Україна посідає шосте місце за обсягом виробництва продукції чорної металургії. “Сталевим герцогством” називають Люксембург, у якому виплавляється найбільше сталі з розрахунку на кожного жителя – 10 т.
Оскільки чорна металургія є екологічно “брудною” галуззю і, до того ж, старі родовища сировини виснажені, у високорозвинених країнах нові потужності чорної металургії майже не нарощуються. Тут удосконалюються методи виплавки сталі. Так, на заміну старому мартенівському способу, який потребує багато палива та часу, прийшли нові, економічніші та ті, що дають якісну сталь: киснево-конвертерний та електродуговий. У країнах, що розвиваються, навпаки, ця галузь розширюється, набуваючи важливого значення. Зокрема, Республіка Корея та Бразилія за виплавкою сталі вже випередили Велику Британію.
Кольорова металургія в період НТР істотно обновилася. Якщо у першій половині XX ст. переважала виплавка важких металів (міді, свинцю, цинку, олова), то згодом на перші позиції вийшли легкі метали (алюміній, титан, магній), нарощується виробництво рідкісних (ітрій, лютецій, лактат) і штучних (технецій, америцій, кюрій) металів. Кількість розвинених країн, що мають кольорову металургію, зростає, оскільки вона забезпечує необхідними матеріалами точне машинобудування. У країнах, що розвиваються, переважають старі та екологічно брудні галузі.
Металургія важких і легких металів відрізняється принципами розміщення підприємств. Виробництво важких металів дуже матеріаломістке, тому комбінати, що виплавляють мідь, свинець, цинк, олово, тяжіють до сировини, тобто до місць видобування руд. Для виплавляння легких металів потрібно багато електроенергії. З огляду на це підприємства титанової та магнієвої промисловості розміщені біля джерел дешевої електроенергії. Металургія алюмінію складається з двох територіально розірваних стадій: виробництва глинозему, зорієнтованого на сировину (на 1 т глинозему йде 6 т різноманітних матеріалів), та виплавляння металевого алюмінію, наближеного до електростанцій. Тому перша стадія виробництва алюмінію, як правило, склалася в країнах, що розвиваються, а друга – у високорозвинених державах.
Алюмінієва промисловість є головною галуззю кольорової металургії. Алюміній нині має найширше застосування: його використовують у авіабудуванні, автомобілебудуванні, електротехніці, ракетобудуванні, створенні легких будівельних конструкцій. Виробництво глинозему набуло поширення в Австралії, Китаї, Бразилії, Ямайці, Росії; металевого алюмінію – у Китаї, Росії, Канаді, США, Австралії. В Україні алюмінієва промисловість також набула важливого розвитку.
Мідна промисловість працює на рудах, 3/4 покладів яких припадає на країни, що розвиваються. Основними виробниками чорнової та рафінованої міді є Чилі, Перу, Індонезія, а також Австралія, Росія, Китай, Японія, США, Канада, Польща.
Свинцево-цинкова промисловість як сировину використовує поліметалеві руди. Основними виробниками цих металів є Китай, Австралія, США, Перу, Канада, Японія, Німеччина, Мексика. Олов’яна промисловість найбільшого розвитку набула в Росії, Китаї, Малайзії, Болівії, ДРК.
Таким чином, основними виробниками чорних та кольорових металів є високорозвинені країни. Проте останнім часом у виробництві кольорових металів зростає частка країн, що розвиваються, особливо багатих на відповідну сировину.
Машинобудування є найважливішою галуззю промисловості сучасного світу. Воно виникло понад 200 років тому в Англії. Тоді поняття “машина” (з лат. – пристрій, знаряддя) означало технічний засіб, робота якого грунтується на використанні механічного руху. Але з того часу воно значно розширилося. Сучасне машинобудування стало дуже наукомістким.
Картосхема 4. Машинобудування світу
У високорозвинених країнах воно поглинає більш як половину всіх витрат на науково-дослідницькі роботи. Загальносвітовою тенденцією є постійне ускладнення машин. Сьогодні машинами називають і “некласичні” пристрої, робота яких грунтується не лише на механічних процесах: телевізори, радіоприймачі, роботи, електронні годинники, лазерні верстати, комп’ютери тощо. Разом з тим у наш час відбувається перехід від громіздких машин до мініатюрних: міні-ЕОМ, міні-телевізорів, міні-телефонів тощо.
Сучасне машинобудування має понад 70 різних галузей, які за своїми технічними особливостями поділяються на три групи: загальне машинобудування, транспортне машинобудування і точне машинобудування.
Загальне машинобудування є досить металомістким, тому зорієнтоване на споживача та райони чорної металургії. Його основними галузями є важке та сільськогосподарське машинобудування, а також тракторобудування та верстатобудування.
Транспортне машинобудування в наш час розвивається швидкими темпами. До нього входять автомобілебудування, суднобудування, авіаракетобудування, залізничне машинобудування. Ці галузі дуже працемісткі, тому здебільшого тяжіють до великих міст із кваліфікованими кадрами.
Автомобілебудування перетворилося на одну з найбільших галузей не лише машинобудування, а й обробної промисловості в цілому. Якщо у середині XX ст. у світі складалося майже 4 млн автомобілів щорічно, то нині – понад 50 млн. З цієї кількості 70 % припадають на легкові автомобілі, решта – на вантажні, автобуси, тролейбуси, мотоцикли тощо. Найбільше автомобілів виробляють Японія (майже 1/4 світового виробництва), Німеччини (1/6), США (близько 1/8), Франція, Південна Корея, Іспанія, Італія. В останні десятиліття були створені автоскладальні заводи у країнах, що розвиваються: Сінгапурі, Бразилії, Мексиці, Аргентині, Південній Африці, Єгипті, на Філіппінах. Вони працюють на імпортних деталях, використовуючи дешеву робочу силу. Деякі з цих країн, наприклад Республіка Корея, налагодили виробництво власних марок автомобілів та створюють свої філії за кордоном.
Складання автомобілів у Детройті (США)
Суднобудування втратило своє колишнє значення. Після нафтової кризи 70-х pp. XX ст. виробництво танкерів значно скоротилося. Змінилися й визнані лідери у цій галузі. Велика Британія, що з початку XIX ст. і до Другої світової війни давала більш як половину морських суден світу, тепер опинилася в другому десятку. Нині майже 40 % морських суден світу дає Японія, ще 30 % – Республіка Корея, на третьому місці зі значним відривом перебуває Німеччина – менше 5 %. Судноскладальні заводи, що використовують імпортні комплектуючі, виникли у Сінгапурі, Тайвані, Бразилії, Аргентині.
У період НТР великого значенні! набуло авіаракетобудування. Безперечними лідерами у цій галузі є США, Франція та Китай. Роль залізничного машинобудування дещо зменшується.
Точне машинобудування стало надбанням другої половини XX ст. Воно надало світові новітню продукцію приладобудування, електротехніки й особливо електроніки. Точне машинобудування науко-містке, тому тяжіє до великих міст – наукових центрів. Якщо у 80-х pp. XX ст. найбільшу кількість побутової техніки виробляли Японія, США, Німеччина та Франція, то тепер їх потіснили азіатські нові індустріальні країни та Китай. Зокрема, світовим лідером у складанні телевізорів, радіоприймачів, годинників, пральних та швейних машин зараз є Китай.
Отже, існує три головних машинобудівних регіони світу: Північна Америка (30 % світового виробництва; тут пріоритетний розвиток мають авіаракетобудування і точне машинобудування; головну роль відіграють США), Західна Європа (дає майже 30 %, в основному продукцію автомобілебудування, верстатобудування і точного машинобудування; безперечна першість тут належить Німеччині) та Східна і Південно-Східна Азія (концентрує понад 20 % світового машинобудування; тут переважають електроніка та суднобудування; осередком розвитку галузі виступає Японія; зростає роль нових індустріальних країн) (картосхема 4).
Хімічна промисловість як одна з галузей “авангардної трійки” має, подібно до машинобудування, високі темпи зростання. Головними регіонами її розвитку є високорозвинені країни. Перелічити навіть незначну частку її продукції досить важко, адже у світі використовують понад 400 тис. хімічних речовин. Сьогодні відбувається процес хімізації – широке застосування хімічних матеріалів і технологій в усіх сферах господарства та побуті. Хімічна промисловість створює речовини, яких немає в природі. Вони є дешевшими, часто якісно кращими за натуральний аналог. Хімічна промисловість має дуже широку сировинну базу: це мінеральні ресурси (кухонна та калійна солі, самородна сірка, фосфорити, пірит, нафта, природний газ, вугілля), деревина, вода, атмосферне повітря, а також виробничі відходи. Сама хімічна промисловість є потужним забруднювачем навколишнього середовища.
Картосхема 5. Хімічна промисловість світу
До складу хімічної промисловості входять три галузі: гірничо-хімічна (яка видобуває мінеральну сировину для подальшої переробки), основна хімія (синтезує неорганічні сполуки: кислоти, соду, сажу, мінеральні добрива) та хімія органічного синтезу (основною продукцією є полімери – складні високомолекулярні сполуки, які синтезуються переважно з нафти та природного газу: пластмаси та синтетичні смоли, синтетичний каучук, хімічні волокна, фотоплівка і т. ін.).
Найбільший регіон розвитку хімічної промисловості – Європа, на яку припадає 40 % продукції цієї галузі (картосхема 5). Швидкими темпами розвивається хімічне виробництво у Німеччині, Франції та Італії. Старі галузі (содова та мінеральних добрив) тут зорієнтовані на сировину, нові (зокрема нафтохімія), що працюють на імпортній сировині, тяжіють до морських портів.
Північна Америка за розвитком хімічної промисловості майже не поступається перед Європою. США належать перші позиції у світі за синтезом полімерів, виробництвом мінеральних добрив та сірчаної кислоти. Тут, на узбережжі Мексиканської затоки, склався найбільший у світі район нафтохімії.
Третім регіоном високого розвитку хімічної промисловості є Східна та Південно-Східна Азія, потужним осередком якого є Японія, де виробництво базується на імпортній сировині. Швидкими темпами розвивається хімічна промисловість Китаю, яка спеціалізується переважно на виробництві мінеральних добрив, а також нових індустріальних країн, відомих хімією полімерів та напівпродуктів для них.
Лісова промисловість. Розвиток галузей лісової промисловості залежить переважно від розміщення лісових ресурсів. У північному лісовому поясі, на який припадає значна частка хвойних порід, що широко використовуються в целюлозно-паперовій промисловості, лідерами в заготівлі деревини є США, Канада, Росія та Скандинавські країни. Ці держави, а також Японія, Китай, Німеччина, Франція, Італія виробляють найбільше паперу, який називають “хлібом культури”.
Країни південного лісового поясу, де переважають листяні породи, вивозять за кордон переважно неперероблену деревину. Ці породи дерев використовуються на деревообробних підприємствах Європи, Північної Америки, Японії. Колоди, дикт, деревний шпон для оздоблення меблів експортують Бразилія, країни Екваторіальної Африки та Південно-Східної Азії.
Легка промисловість – одна з найстаріших, але її значення не зменшується. Основними її галузями є текстильна, швейна, шкіряно – взуттєва, хутрова та галантерейна.
Текстильна промисловість виробляє тканини. У період НТР галузь модернізується, вдосконалюються технології виробництва, скорочується виробництво натуральних тканин, а синтетичних розширюється. Основними виробниками тканин є США (безперечний лідер за виготовленням натурального шовку та синтетичних тканин, значний виробник бавовняних тканин), Китай (утримує світову першість у виробництві бавовняних та вовняних тканин), Індія (розвиває бавовняну та джутову промисловість), Японія (особливо відома натуральним шовком), Росія (лідер за метражом лляних тканин), Бразилія, Мексика, Аргентина (відомі вовняними та бавовняними тканинами), Єгипет (дає якісні бавовняні тканини). Отже, крім високорозвинених країн, текстильна промисловість широко представлена у країнах, що розвиваються. Щодо країн Європи, то їхня текстильна промисловість переважно обслуговує внутрішній ринок: вироблені тут тканини дуже якісні, але дорогі, тому не витримують конкуренції на світовому ринку з дешевшою продукцією країн, що розвиваються.
Розвитком швейної промисловості вирізняються Італія, Індія, Республіка Корея, які є значними експортерами готового одягу, шкіряно – взуттєвої – Італія,. Світовими містами – законодавцями моди в Європі є Париж, Відень, Мілан, Лондон, у Північній Америці – Нью-Йорк.
Отже, майже всі галузі світової промисловості сконцентровані переважно в трьох регіонах світу: Європі, Північній Америці, Східній та Південно-Східній Азії.
КОРОТКО ПРО ГОЛОВНЕ:
– Металургійна промисловість має три галузі: гірничодобувну, чорну та кольорову металургію. В період НТР зростає роль кольорової металургії, хоча й нині головним конструкційним матеріалом залишається сталь. Найбільшими виробниками сталі у світі є Китай, Японія, США, більшості кольорових металів – США, Канада, країни Європи, Японія, а також країни, що розвиваються, з багатою сировинною базою (Чилі, Перу, Індонезія та ін).
– Машинобудування є найважливішою галуззю промисловості. До його складу входять загальне, транспортне і точне машинобудування. У період НТР пріоритетного розвитку набули автомобілебудування, авіаракетокосмічне машинобудування, електроніка. Головними регіонами поширення галузі є Північна Америка, Західна Європа, Східна та Південно-Східна Азія.
– Хімічна промисловість забезпечує світове господарство новітніми матеріалами. Вона складається з гірничо-хімічної промисловості, основної хімії та хімії органічного синтезу. Європа, Північна Америка, Східна та Південно-Східна Азія є головними регіонами розвитку хімічної промисловості світу.
– Розвиток лісової промисловості залежить від розміщення лісових ресурсів. Високорозвинені держави спеціалізуються на виробництві паперу та продукції деревообробної промисловості, країни, що розвиваються, займаються лісозаготівлею.
– Легка промисловість є однією з найстаріших галузей. У її розміщенні спостерігається зрушення вбік країн, що розвиваються. Сьогодні за темпами її розвитку Китай, Індія, Бразилія, Мексика, Аргентина, Єгипет наздогнали США, Японію, країни Європи.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)
Loading...