Метод економічної теорії



Метод економічної теорії – засіб пізнання як певний комплекс прийомів і операцій з метою теоретичного відтворення економічної системи, її законів і суперечностей. Комплекс таких прийомів і операцій не є довільним, а узгоджується з об’єктивними законами розвитку дійсності, з найновішими досягненнями діалектики. Вчення про систему прийомів, способів пізнання і перетворення на цій основі реальної дійсності вивчає методологія. Діалектика відображає закономірності розвитку природи, суспільства, мислення, а діалектичний метод є гносеологічним

і логічним відображенням усієї діалектики. Головними структурними елементами М. е. т., як і предмета цієї науки, є: 1) філософські принципи (матеріалізму, розвитку, саморуху, відображення, суперечності, детермінізму, взаємодії, об’єктивності та ін.); 2) загальнонаукові (принципи системності, структурно-функціональний підхід, методи аналізу і синтезу, індукції та дедукції тощо); 3) закони діалектики (закон єдності та боротьби протилежностей, закон кількісно-якісних змін, закон заперечення заперечення); 4) категорії філософії (кількість і якість, сутність і явище, зміст і форма та ін.); 5) закони і категорії економічної
теорії; 6) дисциплінарні та міждисциплінарні методи (економіко-математичні та статистичні). Три перші групи структурних елементів не механічно накладаються на економічні явища і процеси, що вивчаються, а відображаються у М. е. т. (як окремої науки), набуваючи специфічних форм застосування, органічно вплітаються в економічне дослідження. Усі групи елементів діалектичного методу утворюють систему інструментів і методів пізнання, передусім економічних відносин (а в їх межах – відносин економічної власності) в їх взаємодії з розвитком продуктивних сил. Найелементарнішою, найпростішою клітиною в системі теоретичного знання і вихідним елементом у системі діалектики є метод абстракції (див. Абстрактне і конкретне в економічному дослідженні). Метод абстракції органічно пов’язаний з поняттям конкретного. Абстракція – щабель до з’ясування суті конкретного, одна з його сторін, граней, ланок, його протилежність. Конкретним є ціліший об’єкт в єдності його сторін, властивостей, ознак.

Кожна з цих сторін після її вичленування за допомогою методу аналізу, з’ясування суті через принцип суперечності може бути розкрита у певному визначенні (див. Метод сходження від абстрактного до конкретного). Важливий засіб пізнання економічних відносин у їх взаємодії з розвитком продуктивних сил – поєднання аналізу й синтезу (див. Аналіз; Синтез). Виділене (методом абстракції) економічне відношення і розчленовані (методом аналізу) окремі його сторони потребують застосування принципу матеріалізму (див. Принцип матеріалізму в економічному дослідженні). Головним елементом діалектичного методу дослідження в економічній теорії, його ядром є закон єдності і боротьби протилежностей у його гносеологічній функції, або принцип суперечності. Найважливішою специфічною формою використання цього принципу є діалектична єдність суспільної форми та речового змісту; інші важливі специфічні форми: суперечність між речовою і суспільною формами продуктивних сил (щодо капіталізму – це боротьба між суспільним характером виробництва і відносинами капіталістичної власності або між окремими ланками цих сторін) і між окремими суспільними формами (наприклад, між прибутком і заробітною платою, між різними формами капіталу), між речовим змістом і організаційною формою; між організаційною та речовою формами (див. Закон суперечності в економічному дослідженні). За сучасних умов при розгляді суті цього закону акцентують на єдності сторін (а не на їх боротьбі, знищенні одного полюса іншим), що на практиці означає спробу знайти між ними консенсус, узгодити інтереси та ін. Такого висновку дійшов ще Ф. Енгельс у своїх останніх працях. Так виникають нові форми розвитку, нові реалії, в яких поєднуються ознаки попередніх суперечностей. Важливу роль в економічному дослідженні відіграє закон заперечення заперечення, у своїй гносеологічній функції (закони діалектики, перетворені на методологічні принципи, прийоми, вимоги) він набуває у певній сфері дослідження специфічних форм застосування (див. Закон заперечення в економіці). У пізнанні специфіки економічних відносин у їх взаємодії з розвитком продуктивних сил істотне значення має принцип історизму. Його основними вимогами є вивчення сучасного стану розвитку економічної системи (окремих її підсистем, елементів і компонентів), їх генезису (в т. ч. різних етапів і стадій), виявлення тенденцій наступного розвитку, а також історії обгрунтування економічних законів і категорій та їх ієрархії (див. Принцип історизму в економічному дослідженні). Важливий засіб пізнання сутності економічних явищ і процесів – системно-структурний підхід. Він означає характеристику економічної системи як органічної цілісності, тобто підпорядкування собі всіх елементів системи або створення з них ще відсутніх в неї органів, необхідність розглядати будь-яке явище як складну (або відносно складну) систему, що охоплює окремі відносно самостійні елементи, взаємодія яких зумовлює виникнення якостей і властивостей цілісної органічної єдності, не властивих окремим елементам явища (ціле відрізняється від частини існуванням системи зв’язків між складовими елементами). Конкретизацією цілісності є структурний аналіз – вивчення внутрішніх зв’язків між окремими підсистемами, де структура є способом взаємозв’язку її елементів, внутрішньою організацією системи, виражає її сутність і розвивається за загальними для неї (системи) економічними законами. Наступна конкретизація цілісного підходу – виявлення в системі загальної мети (див. Мета економічна). Системно-структурний підхід передбачає, що в процесі еволюції соціально-економічної системи виникають варіанти й моделі її розвитку, альтернативність, тому можливе існування не однієї, а декількох відносних істин, і дослідник повинен знайти пріоритетну істину, що наближається до абсолютної. Наступним елементом М. е. т. є гносеологічні аспекти закону кількісно-якісних змін, зокрема, кількісний та якісний підхід. Якісний аналіз застосовується переважно для характеристики суспільної форми способу виробництва (визначаються аспекти сутності кожної економічної категорії), кількісний – його речового змісту (відкриває можливості широкого застосування економіко-математичних методів дослідження) (див. Кількість і якість в економічному дослідженні). Важливим у діалектичному методі дослідження в економічній теорії є виокремлення економічного аспекту в аналізованих явищах і процесах, зокрема суспільних феноменів, які, крім економічного, охоплюють політичний, юридичний та ін. аспекти. Однак це не означає, що можна обмежитися економічним аналізом і не досліджувати вплив конкретного економічного процесу на соціальні відносини, політику, право тощо. Важливо враховувати і зворотний вплив надбудовних відносин на економічне життя. Елементом діалектики в економічній теорії є метод історичного та логічного (див. історичне). Складова діалектичного методу дослідження – діалектика загального, особливого та одиничного, в якому загальне – спільна властивість чи ознака класу предметів, явищ або процесів (наприклад, виробництво взагалі, що виражає відносини людини і природи, закони розвитку продуктивних сил, завдяки чому встановлюються зв’язок і послідовність у розвитку людського суспільства). Ознаки і властивості, характерні для декількох суспільних способів виробництва, належать до особливого (спільні ознаки товарних відносин, закони товарного виробництва). Одиничне властиве лише окремому суспільному способу виробництва, характеризує його суспільну форму, специфічні економічні закони. Водночас загальне, особливе й одиничне виділяють і в межах окремого суспільного способу виробництва. Загальне, особливе та одиничне перебувають у нерозривному зв’язку, єдності, переходять одне в одне. їх слід розглядати в діалектичній єдності, переоцінювання одного з них спотворює уявлення про суть економічних явищ і процесів. Ще один елемент діалектичного методу дослідження в економічній теорії – єдність наукової теорії та суспільної практики (така практика є основою і критерієм правильності економічної теорії). Важлива складова суспільної практики – економічний експеримент (див. Метод економічного експерименту). Одним з найновіших елементів М. е. т. є синергетичний підхід (див. Синергетичний підхід в економічному дослідженні). У західній економічній літературі часто уживають поняття “модель”, яке нерідко ототожнюють з поняттями “принципи”, “закони”, а важливою ланкою методології тут є їх персоналізація, суб’єктивна оцінка індивідом явищ і процесів, яка набула завершеності у визначенні вартості товару або послуги в концепції граничної корисності. Звідси й назва методу – принцип граничності. Близьким до суб’єктивної оцінки людиною явищ і процесів є використання в “економікс” психологічних оцінок. Крім того, використовується функціональний підхід, за якого економічні явища аналізуються не переходом від розкриття суті до форм її вияву, до поверхневих явищ, а через взаємозалежність і взаємне визначення. Згідно з ним, жодна категорія не є абсолютною, незмінною. У цьому він повністю збігається з вимогами діалектичного методу. Сучасна західна економічна наука значною мірою використовує аналіз законів, які відображають статичну рівновагу економічної системи (своєрідну миттєву фотографію потреб, ресурсів, технології та ін.), та законів, які відображають явища в динаміці, еволюції. Зокрема, закон спадної продуктивності має сенс лише у статичній моделі економічного розвитку. її використання називають іще нерівноважним методом, на противагу статистичному, або рівноважному, обгрунтованому у працях американського економіста Й. Шумпетера.


1 Звезда2 Звезды3 Звезды4 Звезды5 Звезд (No Ratings Yet)
Loading...


Апостроф після префіксів приклади.
Ви зараз читаєте: Метод економічної теорії