Методи обліку витрат на виробництво та калькулювання собівартості продукції



БУХГАЛТЕРСЬКИЙ ОБЛІК В УКРАЇНІ: ОСНОВИ ТА ПРАКТИКА В УКРАЇНІ

Розділ VII.

ОБЛІК ВИТРАТ ТА КАЛЬКУЛЯЦІЯ СОБІВАРТОСТІ ПРОДУКЦІЇ, РОБІТ І ПОСЛУГ

7.3. Методи обліку витрат на виробництво та калькулювання

Собівартості продукції

Облік витрат підприємства ведуть за трьома основними напрямками: за елементами; за місцями виникнення та центрами калькуляції; за об’єктами калькуляції (по окремим виробам (послугам), групам виробів (послуг), переділам, замовленням тощо).

Методом обліку витрат на виробництво є система прийомів і способів

їхнього спостереження, виміру, оцінки, реєстрації, узагальнення і розподілу за калькуляційними статтями та об’єктами обліку.

Розподіл витрат для фінансової звітності регулюється Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку № 16 “Витрати” та галузевими рекомендаціями, що узгоджуються з цим стандартом.

Розмаїтість об’єктів обліку й особливості різних виробництв вимагають застосування різних методів обліку витрат на виробництво. Визначальними факторами у виборі методу обліку витрат на виробництво та калькулювання собівартості продукції є: галузь діяльності та тип виробництва; особливості

технологічного процесу; номенклатура продукції; організаційна структура підприємства; тактичні та стратегічні плани підприємства тощо. Застосовуються наступні основні методи обліку витрат на виробництво: попроцесний, позамовний, попередільний, нормативний, котловий.

Попроцесний (попередільний) метод обліку витрат на виробництво є одним із самих розповсюджених на підприємствах. Переділ – це визначена сукупність технологічних операцій, завдяки виконанню яких на останній одержують продукт праці, готовий для цієї сукупності (напівфабрикат тощо). Витрати враховуються за процесами (переділами, фазами) виробництва визначених видів продукції. На всіх стадіях обліку витрати групуються стосовно виробництва визначеної продукції.

Попередільний метод може бути однопередільним та багатопередільним. При однопередільному методі всі операції з виготовлення кінцевої продукції підприємства здійснюються в одному цеху (дільниці). При багатопередільному методі виготовлення кінцевого продукту поділено на низку технологічних процесів, результатом яких є отримання напівфабрикату для наступного переділу. При цьому витрати враховуються за кожним переділом (фазою): переробка соломки льону в тресту, а трести у волокно; переробка молока за видами продуктів переробки – вершки, масло, сир тощо.

Позамовний метод полягає в тому, що витрати враховуються за окремими замовленнями. Цей метод обліку застосовується, наприклад, в ремонтних майстерних підприємств.

Нормативний метод забезпечує розкладання фактичних витрат на витрати за нормами, відхилення від норм і зміни норм. При цьому методі організується оперативний облік відхилень фактичних витрат від установлених норм. Наприклад, у технологічних картах і госпрозрахункових завданнях установлюються нормативні витрати і здійснюється облік виконання планових завдань. У багатьох документах щодня фіксуються витрати за нормами і фактичні (витрата пального й ін.).

Котловий метод обліку витрат на виробництво. На деяких підприємствах, особливо з невеликим обсягом виробництва, з метою скорочення витрат обліку застосовують знеособлений (котловий) метод обліку витрат виробництва). При цьому методі облік витрат ведеться в цілому по підприємству, а собівартість виробів визначається з допомогою розподілу витрат між виробами пропорційно плановій чи нормативній собівартості продукції, ціні. Основні недоліки цього методу у тому, що недооцінюється значення достовірності складання калькуляцій, відсутній поточний контроль витрат за окремими виробами.

За допомогою різних методів обліку витрат одержують різні вихідні дані для обчислення собівартості продукції. Такими даними є суми фактичних витрат за кожним об’єктом обліку. Метод визначення собівартості продукції визначається залежно від організації і технології виробництва та характеру вироблюваної продукції. В усіх випадках спочатку обчислюється собівартість виду продукції, а потім собівартість її одиниці.

Розподіл витрат на Україні проводять згідно Типових положень по плануванню, обліку і калькулюванню собівартості продукції, затверджених нормативними актами та Законів України. Розподіл витрат для фінансової звітності регулюється П(с)БО № 16 “Витрати”.

Витрати виробництва підприємства утворюють собівартість продукції. Вони відбиваються в бухгалтерському обліку у виді виробничих витрат (витрат на виробництво). Шляхом калькулювання визначаються витрати на виробництво кожного виду продукції. Отже, калькуляція є системою виміру витрат на виробництво продукції.

Калькуляція – це заключний етап обліку витрат на виробництво і виходу продукції, у процесі якого визначеними прийомами і методами групуються витрати й обчислюється собівартість продукції.

Методом калькулювання є сукупність прийомів обчислення собівартості виду продукції і її одиниць. Предметом калькуляції є те, що в ній відбивається, тобто витрати (витрати виробництва) підприємства, що утворюють собівартість продукції. З іншого боку, калькуляція використовується в бухгалтерському обліку для грошової оцінки окремих об’єктів обліку.

У підприємницькій діяльності застосовуються наступні методи калькулювання собівартості продукції: простий, виключення витрат на побічну продукцію, коефіцієнтів, розподілу витрат пропорційно обгрунтованій базі, нормативний, комбінований.

Простий метод заснований на прямому розрахунку собівартості виду продукції (робіт, послуг). Цей метод застосовується, коли в результаті виробничого процесу одержують тільки один вид однорідної продукції й відсутнє незавершене виробництво. У цьому разі об’єкт обліку витрат збігається з об’єктом калькуляції. Собівартість виду продукції визначається загальною сумою врахованих витрат за таким об’єктом, а собівартість калькуляційної одиниці – шляхом ділення суми витрат на кількість одиниць продукції (робіт, послуг).

Метод виключення витрат на побічну продукцію застосовується, коли фактична собівартість побічної продукції не обчислюється. Ця продукція (гній, пух, перо і т. д.) оцінюється за заздалегідь установленими цінами і виключається із сум витрат за відповідним об’єктом. Сума витрат, що залишилася, складає собівартість основної продукції. Таким методом сільськогосподарські підприємства обчислюють собівартість приросту маси худоби і птиці, собівартість яєць та іншої продукції.

Метод коефіцієнтів застосовується, коли витрати, враховані за одним об’єктом, потрібно розподілити між видами продукції. Для розподілу витрат установлюються коефіцієнти. Такий метод широко застосовується у сільському господарстві. Так собівартість продукції зернових культур обчислюється з урахуванням коефіцієнтів для зерна 1 ц = 1,0, а соломи 1 ц = 0,08), для льону відповідні коефіцієнти для насіння 1 ц = 1,0 і соломка 1 ц = 0,25).

Знайшов застосування метод коефіцієнтів при визначенні собівартості продукції також у виробництвах, де виготовляється одночасно продукція кількох сортів, марок і т. д. При цьому методі вся виготовлювана продукція приводиться до одного умовного виробу, наприклад, погонного метра, тони умовного чавуну, умовної банки. Всі витрати діляться на кількість вироблених умовних одиниць продукції і, виходячи з собівартості одиниці умовної продукції, визначається з допомогою коефіцієнтів собівартість конкретного її виду. Коефіцієнти розроблюються на кожному підприємстві з врахуванням умов виробництва (використовуваної техніки, сировини і матеріалів, кваліфікації кадрів, фактичної організації виробництва тощо). Тому, розраховані коефіцієнти не є для підприємства незмінними і періодично переглядаються.

Метод розподілу витрат пропорційно обгрунтованій базі застосовується, коли в результаті виробничого процесу одержують кілька видів продукції, що калькулюється, на яку коефіцієнти не встановлені. У такому разі витрати, враховані за визначеним об’єктом, розподіляються між видами продукції пропорційно встановленій базі. Такою базою, наприклад, може служити продажна вартість продукції.

Нормативний метод засновано на попередньому складанні нормативних калькуляцій на підставі технічно обгрунтованих норм витрат за основними статтями в натуральному та грошовому виразі. Фактична собівартість продукції при нормативному методі калькуляції складається з витрат за діючими нормами плюс-мінус відхилення від норм і зміни норм. При цьому методі ведуть облік змін діючих поточних норм та визначення їх впливу на собівартість продукції, виявляють відхилення фактичних витрат від діючих норм за причинами та винними. Нормативний метод обліку витрат дає змогу здійснювати повсякденний і безперервний оперативний облік і контроль поточних затрат на виробництво. Ця система обліку витрат універсальна і може застосовуватись на підприємствах усіх галузей.

Аналог нормативних затрат на Заході – “стандартні витрати” (“стандарт-кост”). Їх об’єднує одна ідея – встановлення нормативів (стандартів), виявлення і облік відхилень з метою виявлення і усунення проблем в виробництві та реалізації продукції. Проте вони мають і відмінності. По-перше: у вітчизняній практиці нормативи і стандарти більш жорстко регламентуються. І, по-друге, є відмінності у русі витрат на рахунках бухгалтерського обліку.

Калькуляція собівартості з повним розподілом витрат між виробами – це визначення повної собівартості продукції. В повну собівартість входять прямі та непрямі витрати. Прямі витрати відносяться прямо на виготовлювану продукцію. Це матеріальні витрати, витрати на заробітну плату основного персоналу, змінні накладні витрати, що залежать від обсягу випуску продукції. Постійні накладні витрати та дискреційні витрати не можна безпосередньо віднести на собівартість одиниці продукції. Такі витрати розподіляються між видами виробів відповідно до обраної бази. Після розподілу всіх витрат одержують калькуляцію собівартості з повним розподілом витрат між виробами. Визначається повна собівартість готової продукції, незавершеного виробництва, матеріалів на складах.

Частина витрат підприємницької діяльності носить періодичний характер і не може бути вся списана на собівартість, оскільки пов’язана з виробництвом у майбутньому. Такі витрати відносять до витрат майбутніх періодів і списують в послідуючих звітних періодах.

Калькуляція собівартості за змінними витратами (директ-костинг).

Особливістю методу директ-костинг є розподіл затрат постійні та змінні. Змінні затрати прямо залежать від об’єму продукції і асортименту. Постійні витрати від обсягу і асортименту продукції не залежать, їх величина переважно залежить від тривалості звітного періоду. Такий розподіл спрощує облік і підвищує оперативність одержання даних і, в тому числі, про прибуток.

Слід зазначити, що розподіл витрат на постійні та змінні є в цілому умовним. Ті самі витрати, наприклад, залежно від місця виникнення, можуть бути або постійними, або змінними. В суттєвій мірі віднесення витрат до прямих чи змінних залежить від керівництва, рішень, які воно приймає.

Ще одна особливість директ-костингу – поєднання виробничого і фінансового обліку. Тобто, досягається можливість регулярного контролю за собівартістю і розміром отриманого прибутку. В свою чергу директ-костинг підрозділяють на простий і розвинений. При простому методі в обліку використовують лише змінні витрати, а при розвиненому в собівартість включають і прямі постійні.

При директ-костингу розраховують маржу (маржинальний доход) – різницю між ціною реалізації і змінними витратами. Якщо маржа дорівнює постійним витратам, то досягається точка рівноваги, за якою починається рентабельне виробництво товару. Точку рівноваги (Q) розраховують за формулою:

Методи обліку витрат на виробництво та калькулювання собівартості продукції

Де Q – обсяг виробництва в критичній точці;

Р – ціна реалізації одиниці продукції;

V – змінні витрати на одиницю продукції;

С – постійні витрати.

Звідки

Методи обліку витрат на виробництво та калькулювання собівартості продукції

Тобто, критична точка є наслідком відділення постійних витрат на маржу із змінних витрат.

Параметричні калькуляції складаються для обчислення собівартості продукції визначеної якості. Для цієї мети з усієї сукупності корисних речовин, що містяться в продукті, виділяється основний параметр, що найбільш повно і точно характеризує його споживчу вартість. Наприклад, для цукрового буряка таким параметром є його здатність задовольняти потребу в цукрі.

Комбіновані методи засновані на застосуванні одночасно кількох методів обчислення собівартості.


1 Звезда2 Звезды3 Звезды4 Звезды5 Звезд (No Ratings Yet)
Loading...


Міссісіпі рід іменника.
Ви зараз читаєте: Методи обліку витрат на виробництво та калькулювання собівартості продукції