Механізм державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності



Зовнішньоекономічна діяльність

1 ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ ОСНОВИ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА

1.4 Механізм державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності

Управління ЗЕД на підприємстві багато в чому залежить від того, які умови будуть створені в країні для розвитку його діяльності в зовнішній сфері, від ролі держави в регулюванні та підтримці розвитку ЗЕД па національному рівні.

В усіх країнах без винятку, а особливо в державах з перехідною економікою, де економічні відносини нестабільні, державне

втручання в розвиток ЗЕД є об’єктивною необхідністю. Це пов’язано, головним чином, з метою захисту національних інтересів при здійсненні ЗЕД, більш повного використання ЗЕД як фактора економічного зростання.

У період до перебудови економіка країни мала закритий характер. Управління економікою (у тому числі ЗЕД) будувалося на монополії держави та переважно на адміністративних методах керування. За таких умов безпосередній виробник не був зацікавлений у розвитку експортної діяльності. Прямі зв’язки між виробниками та споживачами були відсутні. Не було чіткої концепції ЗЕД, яка б відображала її мету,

пріоритети та методи їхнього досягнення.

В умовах ринкових відносин (переходу до них) характер впливу держави на економіку країни, у т. ч. ЗЕД, докорінно змінюється. Цей вплив набуває форми державного регулювання, що означає створення відповідних умов, які сприятимуть ефективному розвитку економіки країни в цілому та її складових частин.

Таким чином, державне регулювання ЗЕД підприємства в умовах переходу до ринкової економіки має полягати в створенні умов та сприянні розвитку його зв’язків із закордонними партнерами.

Україна самостійно формує систему та структуру державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності на її території.

Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності має забезпечувати:

– захист економічних інтересів України та законних інтересів суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності;

– створення однакових можливостей для суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності розвивати підприємницькою діяльність з всіма видами незалежно від форм власності та всі напрямки використання доходів, здійснення інвестицій;

– заохочення конкуренції та ліквідацію монополізму у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Держава та її органи не мають права безпосередньо втручатися у зовнішньоекономічну діяльність суб’єктів цієї діяльності, за винятком випадків, коли таке втручання здійснюється відповідно до цього й інших законів України.

Основою регулювання діяльності підприємств України на зовнішніх ринках є Закон “Про зовнішньоекономічну діяльність”. Крім того, у відповідних сферах регулюючу роль відіграють й інші Закони України:

– “Про захист іноземних інвестицій в Україні”;

– “Про чинність міжнародних договорів на території України”;

– “Про іноземні інвестиції”;

– “Про державну програму заохочення іноземних інвестицій в Україні”;

– “Про міжнародний комерційний арбітраж”;

– “Про режим іноземного інвестування” тощо.

Слід враховувати регулюючу роль інших законів України, якими передбачено ступінь управління зовнішньоекономічною діяльністю в конкретних її видах та напрямках. Зокрема, ст. 41 Закону України “Про цінні папери та фондову біржу” передбачає, що у випадку розбіжності положень цього Закону і правил міжнародного договору чинним є останній. Подібну ст. 22 містить і Закон України “Про інвестиційну діяльність”. Ст. 19 цього Закону містить положення про захист іноземних інвестицій.

Крім Законів України, важливе значення в регулюванні ЗЕД відіграють Укази Президента України. Серед них:

– “Про заходи для попередження експорту товарів походженням з України за цінами, що можуть розглядатися як демпінгові, і врегулювання торгових суперечок” від 25.07.94;

– “Про заходи здійснення єдиної державної політики регулювання імпорту” від 21.09.94;

– “Про використання Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів” від 04.10.94 тощо.

І, нарешті, існують нормативні рішення Кабінету Міністрів України, Міністерства економіки України та питань європейської інтеграції, інших міністерств і відомств, що регулюють окремі питання тарифного та нетарифного характеру.

Державне регулювання являє собою систему заходів законодавчого, виконавчого та контролюючого характеру, покликаних вдосконалювати ЗЕД в інтересах національної економіки.

Державне регулювання ЗЕД здійснюється методом розробки та реалізації державної зовнішньоекономічної політики. У сучасних умовах зовнішньоекономічна політика це система заходів, спрямованих на найбільш сприятливий розвиток економічних, науково-технічних, виробничих зв’язків із зарубіжними країнами, поглиблення та розширення участі в міжнародному поділі праці з метою розв’язання стратегічних завдань соціально-економічного розвитку країни.

Зовнішньоекономічна політика – складова частина внутрішньої економічної політики держави. Звичайно, розв’язання спільних завдань зовнішньоекономічної політики в кожній країні має свої специфічні особливості.

Основні складові зовнішньоекономічної політики України:

– зовнішньоторговельна політика;

– інвестиційна політика;

– політика науково-технічного співробітництва;

– валютно-фінансова політика;

– політика міграції робочої сили та ін.

Кожен з напрямків зовнішньоекономічної політики розв’язує проблеми з урахуванням етапу розвитку країни та сучасних тенденцій розвитку світового господарства.

Регулювання ЗЕД в Україні здійснюється з урахуванням таких цілей:

– забезпечення збалансованості економіки та рівноваги внутрішнього ринку країни;

– стимулювання прогресивних ринкових структурних змін в економіці;

– створення сприятливих умов для входження економіки України в систему міжнародного поділу праці, міжнародної економічної інтеграції, насамперед, інтеграції до Європейського Союзу.

Безпосередньо в галузі ЗЕД державне регулювання має забезпечити:

– захист економічних інтересів України та законних інтересів суб’єктів ЗЕД;

– створення однакових можливостей для суб’єктів ЗЕД з метою розвитку усіх видів підприємницької діяльності, незалежно від форм власності;

– розвиток конкуренції та ліквідацію монополії.

На території України відповідно до Закону про ЗЕД впроваджуються такі правові режими для іноземних суб’єктів господарської діяльності:

– національний режим, який означає, що іноземні суб’єкти господарської діяльності мають обсяг прав і обов’язків не менший, ніж суб’єкти господарської діяльності України. Національний режим застосовується щодо усіх видів господарської діяльності іноземних суб’єктів цієї діяльності, пов’язаної з їхніми інвестиціями на території України, а також щодо експортно-імпортних операцій іноземних суб’єктів господарської діяльності тих країн, що входять разом з Україною до економічних союзів;

– режим найбільшого сприяння, який означає, що іноземні суб’єкти господарської діяльності мають обсяг прав, преференцій та пільг щодо мита, податків і зборів, якими користується і/або буде користуватися іноземний суб’єкт господарської діяльності будь-якої іншої держави, якому наданий згаданий режим, за винятком випадків, коли зазначені мита, податки, збори і пільги по них встановлюються в межах спеціального режиму, визначеного нижче. Режим найбільшого сприяння надається на підставі взаємної угоди суб’єктам господарської діяльності інших держав згідно з відповідними договорами України, та застосовується у сфері зовнішньої торгівлі;

– спеціальний режим, який застосовується на територій спеціальних економічних зон відповідно до статті 24 Закону про ЗЕД, а також на територій митних союзів, до яких входить Україна, та у випадку встановлення будь-якого спеціального режиму відповідно до міжнародних договорів за участю України згідно зі статтею 25 Закону про ЗЕД.

Існує два основних напрямки зовнішньоторговельної політики:

– політика вільної торгівлі;

– протекціонізм.

Політика вільної торгівлі має місце коли держава утримується від безпосереднього впливу на зовнішню торгівлю. Ця політика забезпечує максимальну свободу для дії ринкових сил у прагненні одержати найбільші вигоди від міжнародного економічного обміну. Позитивні політичні наслідки пов’язані з підсиленням взаємозалежності держав. Політика вільної торгівлі дає переваги більш розвинутим країнам, хоча в чистому виді не застосовувалася.

Протекціонізм – державна політика, спрямована на захист вітчизняної економіки від іноземної конкуренції шляхом використання тарифних і нетарифних інструментів регулювання торгівлі.

Позитивні сторони протекціонізму:

– обмеження іноземної конкуренції з метою не допустити формування неефективної економічної структури в країні;

– забезпечення розвитку визначених галузей виробництва, коли в інших країнах вони вже більш розвинуті;

– скорочення безробіття.

Однак усунення іноземної конкуренції може призвести до застою, тому що послабляється зацікавлення вітчизняних підприємців у підвищенні технічного рівня й ефективності виробництва.

Крайня форма протекціонізму – економічна автаркія означає прагнення країни обмежити імпорт тільки тих товарів, які у цій країні вироблятися не можуть, а експорт допускається тією мірою, у якій він забезпечує необхідний імпорт.

Виділяють кілька форм протекціонізму:

– селективний – проти окремих країн або товарів;

– колективний – об’єднання країн проти інших держав, які до об’єднання не входять;

– галузевий – захист певних галузей;

– прихований – здійснюється методами внутрішньої економічної політики.

Інструменти державного регулювання зовнішньої торгівлі поділяються на тарифні і нетарифні.

Тарифні методи – методи, засновані на використанні митних тарифів.

Нетарифні – всі інші.

Нетарифні методи регулювання мають низку переваг порівняно з тарифними методами. Основа переваги – обмежена можливість тарифного регулювання, одноманітність цієї системи. Система ж нетарифних бар’єрів досить розгалужена, завдяки чому досягається велика ефективність.

Головне завдання держави в галузі зовнішньої торгівлі – підтримати експортерів, зробити їх більш конкурентними на світовому ринку й обмежити імпорт, зменшивши конкурентоздатність іноземних товарів на внутрішньому ринку.

Заходи для регулювання зовнішньої торгівлі можна поділити на такі категорії:

Тарифні заходи

Імпортний митний тариф – містить у собі систематизований перелік (номенклатуру) ввезених товарів, методи визначення їхньої митної вартості та стягнення мита, механізм введення, зміни або скасування мита, правила визначення країни походження товару.

Активна частина імпортного митного тарифу – митні ставки, які за своїм економічним значенням є податком на ввезення іноземних товарів.

Паратарифні заходи

До них належать інші платежі, які стягнуто при ввезенні іноземних товарів: різні митні збори, внутрішні податки, спеціальні цільові збори. Ці кошти часом впливають на зовнішню торгівлю.

Заходи контролю за цінами

Ці заходи покликані забезпечити захист національних інтересів виробників. До них належать антидемпінгові та компенсаційні заходи, спрямовані проти експортних субсидій. Крім того, для захисту деяких вразливих секторів економіки (насамперед аграрного) можуть застосовуватися гнучкі імпортні збори, мета яких – довести внутрішню ціну товару до певного рівня.

Антидемпінгові заходи вживаються на підставі Закону України “Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту”. Цей Закон визначає механізм захисту національного товаровиробника від демпінгового імпорту з інших країн, митних союзів чи економічних угруповань. Він регулює підстави й порядок проведення антидемпінгових розслідувань та застосування антидемпінгових заходів.

Товар вважається об’єктом демпінгу, якщо в Україні його експортна ціна є нижчою від порівняної ціни на подібний товар у країні експорту у звичайних торгових операціях.

Цей Закон не виключає застосування:

– спеціальних правил у галузі сільського господарства;

– заходів, що застосовуються в межах Генеральної угоди з тарифів та торгівлі (ГАТТ) та Всесвітньої торгової організації (ВТО);

– спеціальних правил, які встановлюються міжнародними договорами України, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України.

При виникненні підозр про факт демпінгу створюється Міжвідомча комісія з міжнародної торгівлі. Комісія в межах своєї компетенції приймає рішення, організовує й контролює їх виконання. Акти Комісії, зокрема щодо проведення антидемпінгового розслідування та застосування антидемпінгових заходів, є обов’язковими для виконання.

На засіданнях Комісії приймаються рішення:

– про початок антидемпінгового розслідування;

– про позитивні чи негативні висновки, що стосуються наявності демпінгу та методи, які надають можливість визначити демпінгову маржу;

– про позитивні чи негативні висновки щодо наявності збитків та їх розміру;

– про визначення причинно-наслідкового зв’язку між демпінговим імпортом і збитками;

– про вживання антидемпінгових заходів.

У процесі розслідування встановлюється наявність та величина шкоди, яку завдано національному товаровиробнику в одній з таких форм, якщо інше не передбачене цим Законом:

– істотна шкода, завдана національному товаровиробнику;

– загроза завдання істотної шкоди національному товаровиробнику;

– істотна перешкода створенню або розширенню національним товаровиробником виробництва подібного товару – об’єкта розгляду.

Відповідно до рішення Комісії Міністерство економіки України починає антидемпінгове розслідування й проводить його разом з іншими органами виконавчої влади в Україні.

Антидемпінгове розслідування проводиться з метою встановлення фактів демпінгу та шкоди. Період розслідування обирається, як правило, терміном до одного року, але не менше шести місяців, які безпосередньо пов’язані з початком антидемпінгової процедури. В окремих випадках період розслідування може перевищувати один рік. Відомості, що не стосуються періоду розслідування, як правило, не враховуються.

На підставі антидемпінгового розслідування вживаються заходи для захисту національних товаровиробників.

Захист від субсидованих товарів здійснюється на підставі Закону України “Про захист національного товаровиробника від субсидованого імпорту”.

Цей Закон визначає механізм захисту національного товаровиробника від субсидованого імпорту з інших країн, митних союзів чи економічних угруповань, регулює підстави та порядок порушення та проведення антисубсидійних розслідувань, а також застосування компенсаційних заходів.

Закон застосовується щодо субсидованого імпорту товару, який ввозиться в Україну з території країни походження або з території країни – посередника.

Відповідно до нього Закону можуть вживатися компенсаційні заходи щодо субсидованого імпорту в Україну з метою усунення наслідків субсидії, яка безпосередньо чи опосередковано надається для виробництва, переробки, транспортування або експорту товару, ввезення якого на митну територію України завдає шкоди національному товаровиробнику подібного товару.

Ввезення в Україну товару вважається об’єктом компенсаційних заходів, якщо відповідно до статей 6-9 цього Закону цей імпортований товар користується пільгами від нелегітимної субсидії.

Кількісні обмеження та ліцензування

На ввезення та вивезення товарів встановлюються кількісні обмеження (квоти).

Контингування (квоти) – регулювання зовнішньоекономічної діяльності шляхом обмеження ввезення/вивезення іноземних або вітчизняних товарів певною кількістю чи сумою на встановлений період часу.

Ембарго – повна заборона ввезення іноземних товарів на внутрішній ринок.

У світовій практиці встановлюється заборона на квоти на промислову продукцію. Дозволяються квоти на сільськогосподарську продукцію та деякі інші товари (наприклад, текстиль, іноді готову продукцію, якщо необмежене ввезення іноземних товарів може завдати шкоди національним галузям). Квоти поділяються на:

– глобальні – на певний період часу встановлюється ліміт на кількість чи вартість товару, який можна імпортувати/експортувати поза залежністю від країни імпортера/експортера. Використовується рідко, оскільки існує небезпека втратити ринки імпортерів;

– індивідуальні – встановлюється в межах глобальної квоти; існує розподіл, що враховує частки імпортерів у попередньому році чи зобов’язання купувати певну кількість товарів (на підставі двосторонніх угод). Найчастіше індивідуальні квоти мають сезонний характер, тобто вводяться на певний відрізок часу (наприклад, в осінні періоди, коли реалізується продукція нового врожаю). Економічні наслідки – обмеження пропозиції, збільшення темпів зростання доходів національного виробника.

Ліцензування – для ввезення (вивезення) певних товарів потрібно одержати встановлений документ. Таким чином, здійснюється нагляд (моніторинг) за торгівлею цими товарами. Такий нагляд не є обмежувальним заходом, але полегшує введення подібних заходів у разі потреби.

Ліцензування експорту (імпорту) товарів здійснюється у формі автоматичного або неавтоматичного ліцензування.

Автоматичне ліцензування визначається як комплекс дій органа виконавчої влади з надання суб’єкту зовнішньоекономічної діяльності дозволу на здійснення протягом певного періоду експорту (імпорту) товарів, щодо яких не встановлюються квоти. Автоматичне ліцензування експорту (імпорту) як адміністративна процедура з оформлення та видачі ліцензії не несе обмежувального впливу на товари, експорт (імпорт) яких підлягає ліцензуванню.

Неавтоматичне ліцензування визначається як комплекс дій органа виконавчої влади з надання суб’єкту зовнішньоекономічної діяльності дозволу на здійснення протягом певного періоду експорту (імпорту) товарів, щодо яких встановлюються визначені квоти. Неавтоматичне ліцензування експорту (імпорту) як адміністративна процедура з оформлення та видачі ліцензії використовується у випадку встановлення квот на експорт (імпорт) товарів.

Ліцензування експорту товарів впроваджується в Україні у випадку:

– значного порушення рівноваги щодо визначених товарів на внутрішньому ринку, особливо сільськогосподарської продукції, продуктів рибальства, продукції харчової промисловості та промислових товарів широкого вживання першої необхідності або інших товарів, які мають вагоме значення для життєдіяльності в Україні;

– необхідності забезпечення захисту життя, здоров’я людини, тварин чи рослин, навколишнього природного середовища, суспільної моралі, національного багатства художнього, історичного чи археологічного значення, захисту прав інтелектуальної власності, а також відповідних вимог державної безпеки;

– експорту дорогоцінних металів, крім банківських металів;

– необхідності вживання заходів захисту вітчизняного товаровиробника;

– необхідності забезпечення захисту патентів, торгових марок та авторських прав;

– необхідності забезпечення виконання міжнародних договорів України.

Рішення про застосування режиму ліцензування експорту (імпорту) товарів, у тому числі встановлення квот (кількісних чи інших обмежень), приймається Кабінетом Міністрів України за поданням центрального органа виконавчої влади з питань економічної політики з визначенням переліку конкретних товарів, експорт (імпорт) яких підлягає режиму ліцензування, періоду дії цього режиму та кількісним або іншим обмеженням щодо кожного товару.

У випадку застосування антидемпінгових, компенсаційних чи спеціальних заходів щодо захисту вітчизняного товаровиробника рішення про введення режиму ліцензування приймається Міжвідомчою комісією з міжнародної торгівлі відповідно до законодавства.

Стосовно кожного виду товару може встановлюватися Тільки один вид ліцензії.

Ліцензії видаються центральним органом виконавчої влади з питань економічної політики, а також у межах наданих їм повноважень – відповідним республіканським органом Автономної Республіки Крим, структурним підрозділом обласних, Київської та Севастопольський міських державних адміністрацій.

Ліцензії видаються на підставі заявок суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності, що подаються за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади з питань економічної політики.

Для одержання ліцензії заявники звертаються, як правило, до одного органа виконавчої влади. У разі потреби в одержанні погодження можливе звернення до декількох органів виконавчої влади, але не більше ніж до трьох.

Розгляд заявок на одержання ліцензій може здійснюватися в порядку їхнього надходження, що визначається за датами реєстрації заявок, одночасно або після закінчення оголошеного терміну їхнього прийняття.

Ліцензування може бути як складовою частиною квотування, так і самостійним інструментом регулювання. Тоді, у першому випадку – це лише документ, що підтверджує право ввезення/вивезення товару в межах одержання якоїсь квоти; у другому випадку існує певний ряд форм ліцензування:

– індивідуальна ліцензія – разовий дозвіл на імпорт/експорт товару. Видається державним органом влади імпортеру/експортеру, є іменною (зазначено юридичну особу);

– відкрита індивідуальна ліцензія – дозвіл на імпорт/експорт товару без обмеження кількості;

– генеральна ліцензія – постійно чинний дозвіл па імпорт/експорт товару без обмежень як за кількістю, так і за часом; ліцензія є безособовою;

– автоматична ліцензія – дозвіл, який видається негайно після заявки на імпорт/експорт товару (спрощена форма одержання ліцензії).

Квотна рента – специфічний доход при введенні квоти, що виникає зі штучного підвищення ціни. Його одержує власник права ввезення товару па внутрішній ринок. А її одержувачами можуть бути різні суб’єкти залежно від порядку надання ліцензії:

– аукціон – продаж ліцензій па конкурсній основі (ціна, як правило, дорівнює квотній ренті, йде державі);

– безкоштовна передача – рента йде національному суб’єкту – імпортеру;

– передача ліцензії країні – виробнику – добровільне кількісне обмеження експорту, прийняте в межах офіційної міжурядової чи неофіційної угоди про встановлення пільг.

Подібність у застосуванні квот і тарифів полягає в тому, що:

– ціна на імпортні товари зростає;

– доходи національних виробників зростають.

Розходження – у випадку введення тарифу імпортер не обмежений кількістю ввезеного товару, тобто мірилом для нього є економічна доцільність ввезення товарів.

Державні субсидії та фінансові пільги

Субсидії – грошова виплата урядом національним виробникам з метою їх підтримки та дискримінації імпорту.

Субсидії за характером виплат поділяються на:

– прямі – безпосередні виплати експортеру після здійснення ним операції в розмірі різниці витрат та отриманого їм доходу (дотації виробнику при виході на зовнішній ринок). Заборонені ВТО, оскільки їхнє застосування достатньо очевидне для торгових партнерів і може викликати відповідні заходи;

– непрямі (приховані) – надання експортерам пільг зі сплати податків, повернення імпортного мита, пільгових умов страхування, допомоги в структурній перебудові тощо.

Субсидії надаються як виробникам товарів, що конкурують з імпортом, так і виробникам експортних товарів.

Експортні субсидії – нетарифний метод регулювання, який надає бюджетні виплати експортерам, що дає їм можливість продавати товар па іноземному ринку за нижчою ціною, ніж на внутрішньому.

Імпортний депозит

Імпортний депозит – своєрідна застава в грошовій формі, яку імпортер має внести в банк перед закупівлею партії іноземного товару. Розмір цієї застави, термін, валюта фіксуються в кожній державі законодавчо. Це своєрідний кредит, який імпортер дає державі, але не одержує за нього відсотків; через якийсь час кошти повертаються імпортеру, у підсумку витрати імпортера зростають.

Державна система розміщення замовлень

Державна система розміщення замовлень – купівля державними підприємствами товарів, випущених національними виробниками, навіть незважаючи на те, що ці товари можуть бути дорожчими за імпортні.

Валютне регулювання

До валютного регулювання належать:

– зовнішні валютні обмеження (наприклад, кліринг – торгівля між країнами на основі взаємозаліків);

– обмеження, пов’язані з купівлею та продажем валюти;

– механізм диференціації валютних коефіцієнтів (встановлення різного курсу для певних торгових угод);

– девальвація – зниження курсу національної валюти;

– ревальвація – підвищення курсу національної валюти.

Монополія держави

Держава встановлює свою монополію на торгівлю певними товарами або взагалі на зовнішню торгівлю ними.

Технічні бар’єри

Технічні бар’єри – обмеження, що виникають через те, що національні технічні, адміністративні й інші норми та правила побудовано так, щоб створити бар’єр на шляху іноземного товару (наприклад, стандарти, атестація, перевірка якості товару тощо).

Товари, ввезені на територію України, підлягають обов’язковій сертифікації на відповідність фармакологічним, санітарним, фітосанітарним, ветеринарним та екологічним нормам. Ця сертифікація здійснюється у разі, якщо такі ж вимоги, відповідно до законів України, діють і стосовно аналогічних товарів національного виробництва.

У тому випадку, якщо імпортовані товари не мають аналогів в Україні, суб’єкт ЗЕД має пред’явити сертифікат, що підтверджує відповідність технічних, фармакологічних, санітарних, фітосанітарних та інших характеристик таких товарів чинним міжнародним стандартам та вимогам або чинним національним стандартам і вимогам держави, яка є провідним експортером цього товару.

При цьому іноземні суб’єкти господарської діяльності можуть пред’являти сертифікати на відповідність товару зазначеним вимогам тільки в тому разі, якщо між Україною та державою – експортером укладено договір про взаємне визнання результатів сертифікації товарів.

Для підтвердження походження імпортованого чи експортованого товару митний орган у передбачених законом випадках має право вимагати сертифікат про походження цього товару.

При вивезенні товару з митної території України такий сертифікат видається за умови, що він необхідний для країни, у яку такий товар буде ввозитися. Його видача здійснюється також, якщо її передбачено міжнародними договорами України.

Випадки обов’язкового надання сертифіката про походження товару при ввезенні його на митну територію України передбачено ст. 282 Митного кодексу.

Відповідно до вимог Всесвітньої торгової організації (ВТО) митний тариф має стати основним інструментом регулювання зовнішньої торгівлі. Застосування з цією метою інших засобів регламентується низкою положень Генеральної угоди про тарифи та торгівлю (ГАТТ).


1 Звезда2 Звезды3 Звезды4 Звезды5 Звезд (No Ratings Yet)
Loading...


Біохімічний метод.
Ви зараз читаєте: Механізм державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності