Міфи політичні



Політологічний словник

Міфи політичні – 1) реакція на неможливість раціонально пояснити радикальні суспільно-політичні, соціальні зміни, що відбуваються в житті соціуму; 2) символічна мовна форма політичної культури, що фактично має ті самі цілі, що й ритуал; 3) драматичне, символічно сконструйоване представлення реальності, що сприймається на віру. В міфи, в тому числі і М. п., люди взагалі вірять, оскільки це дає змогу зрозуміти невідоме, маловідоме, бажане (удаване), їх використовують і з метою мобілізації значної кількості людей на певні

дії, наприклад, на підтримку непопулярних політичних рішень окремих політичних діячів, груп, партій, політичних режимів. Основні типи М. п.: головні або провідні, за структурою “ми і вони”; героїчні; псевдоміфи. Головні або провідні М. п. дають змогу у той чи інший спосіб формувати, спрямовувати колективну, загальнонародну свідомість. До них належать міфи про окремі нації (наприклад, про великі переваги американської нації), держави, політичні устрої, режими, форми правління. Є чимало міфів про унікальність окремих політиків – державних, громадських діячів або ж президентських форм правління чи, скажімо, народовладдя.
М. п. за структурою “ми і вони” створюють і використовують виключно з метою виокремлення якихось структур, їх протиставлення. Наприклад, політичні партії, громадські об’єднання, групи тиску надто часто використовують міфи “ми і вони” під час виборів, референдумів, опитувань громадської думки з єдиною метою – подати себе у виграшному вигляді, кращій ситуації, ніж їх супротивники. Героїчні М. п. пов’язані насамперед із конкретними людьми – політичними, державними діячами, лідерами, непересічними особистостями, що видаються загалу взірцями для наслідування. Псевдоміфи – це міфи сучасної, тимчасової, короткотривалої дії. Скажімо, у період виборів надто багато політиків формують і поширюють думку, що “лише вони і тільки вони спроможні вивести країну з кризи”, “покінчити з казнокрадством, корупцією і тіньовою економікою”, “вирішити проблему безробіття” та ін. Конструюють М. п. суб’єкти політичного процесу; а поширюються вони фактично всіма засобами інформації з урахуванням того, що психологічні міфи надто сприйнятливі людьми і потребують чимало зусиль для спростування, деміфологізації.

Амелин В. Н. Социология политики. – М., 1982; Гобозов И. А. Философия политики. – М., 1998; Головатий М. Ф. Політична психологія. – К., 2001; Лебон Г. Психология народов и масс. – СПб., 1896; Политология: Словарь – справочник / М. А. Василик и др. – М., 2000.

М. Головатий


1 Звезда2 Звезды3 Звезды4 Звезды5 Звезд (No Ratings Yet)
Loading...


Кліматична карта євразії.
Ви зараз читаєте: Міфи політичні