Міжнародний географічний поділ праці

Розділ 1. ЗАГАЛЬНА ЕКОНОМІКО-ГЕОГРАФІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА СВІТУ

ТЕМА 6. СВІТОВЕ ГОСПОДАРСТВО

§ 34. Міжнародний географічний поділ праці

Суть поняття “міжнародний поділ праці”.

Світова економіка розвивається в напрямку поділу країн за їхньою спроможністю й прагненням виробляти й реалізовувати ті товари і послуги, які приноситимуть їм найбільші прибутки. А для цього технології виробництва певних товарів і послуг мають бути відпрацьовані в кожній країні до максимально можливого сучасного рівня.

Кожна країна світу виробляє

певний набір товарів і послуг, тобто бере участь у міжнародному поділі праці (мал. 71). Така участь створює для країн додатковий економічний ефект, даючи їм змогу повніше і з найменшими витратами задовольняти внутрішньодержавні потреби.

Міжнародний поділ праці зародився ще в мануфактурний період (XVII-XVIII ст.) і до промислового перевороту (кінець XVIII – початок XIX ст.) грунтувався на відмінностях у природно – кліматичних й географічних умовах, у запасах сировини та джерелах енергії. Сучасний міжнародний поділ праці припускає відокремлення і спеціалізацію різних видів трудової діяльності, обмін ними, їхню

взаємодію. Підприємства країн, що беруть участь у міжнародному поділі праці, виробляють значно більше продукції, ніж це потрібно для задоволення внутрішнього попиту. Тому ці надлишки вони реалізують на світовому ринку, здобуваючи натомість потрібну для них продукцію, що є надлишковою для споживачів інших країн.

Міжнародний поділ праці (МПП), або міжнародний географічний поділ праці (МГПП), – це спеціалізація окремих країн на виробництві певних видів продукції й послуг, а також наступний обмін ними.

Чинники розвитку та умови існування МГПП. Основою МГПП є конкурентна боротьба між країнами, яка зумовлює виробництво товарів і послуг всередині країни понад внутрішні потреби в розрахунку на міжнародний ринок.

Розвиток міжнародного географічного поділу праці визначається цілим рядом чинників:

– відмінностями в географічному положенні країн (центральне, периферійне, сусідське, приморське), що істотно впливає на їхню спеціалізацію, прискорюючи або гальмуючи розвиток тих чи тих видів виробництв і послуг;

– особливостями природних умов і забезпеченістю природними ресурсами. Це один з найпотужніших чинників спеціалізації країн світу на різних етапах їхнього розвитку. Зазвичай країни, які достатньо забезпечені різними видами природних ресурсів, спеціалізуються на матеріалоємних видах виробництв, і навпаки, країни з низьким ступенем забезпеченості змушені віддавати перевагу нематеріалоємним галузям;

– відмінностями в забезпеченості трудовими ресурсами. Країни, що добре забезпечені трудовими ресурсами, мають необхідні передумови для розвитку трудоємних галузей господарства, і навпаки. Надзвичайно велику роль у спеціалізації окремих країн і регіонів відіграють історично сформовані навички трудової діяльності;

Відмінностями в рівні соціально-економічного розвитку країн світу, зокрема стан науки і науково-технічної бази, технічної та технологічної оснащеності, раніше створеної матеріальної бази, інфраструктури тощо. Усе без винятку, країни світу беруть участь у між народному географічному поділі праці. Жодна з них не може собі дозволити замкнутися на своєму внутрішньому ринку, навіть такі економічні гіганти, як США, Японія, Німеччина, Росія, Китай та ін., що вдосталь забезпечені власними природними і трудовими ресурсами, мають складну багатогалузеву структуру господарства і потужний внутрішній ринок для збуту виробленої продукції.

Міжнародний географічний поділ праці

Мал. 71. Галузі міжнародної спеціалізації Німеччини (1), Еквадору (2), Росії (3)

Географічний поділ праці адекватний різноманіттю продукції.

Англійський економіст Адам Сміт (1723-1790) обгрунтував принцип абсолютних переваг міжнародного поділу праці: жодна країна не повинна виробляти все, потрібно купувати в інших ті продукти, які там дешевші або кращі, і продавати свої товари, що мають абсолютні переваги.

Видатний вітчизняний економіко-географ Іван Вітвер (1891-1966) виділив три головні умови, потрібні для існування МГПП:

– країна-виробник має мати будь-які переваги в розвитку даної галузі серед інших країн. Це може бути, наприклад, багатство на мінеральні ресурси чи родючі грунти, зручність транспортно-географічного положення, дешева робоча сила або висока кваліфікація робочих та інженерно-технічних кадрів, наявність потужного капіталу тощо;

– за межами країни-виробника мають існувати держави, у яких є попит на її продукцію за вищою ціною;

– витрати на перевезення продукції від місця виробництва до місця споживання не мають поглинати різницю між ціною виробництва і ціною продажу. Що дешевшим є транспортування, то на більші відстані можна перевозити товар і віддаленішим може бути місце виробництва товару від місця його збуту чи споживання.

Участь у МГПП диктується не лише одержуваною економічною вигодою, а й необхідністю зміцнення політичних зв’язків між країнами, насичення внутрішнього ринку окремими товарами й послугами тощо.

Початковою передумовою розвитку міжнародного географічного поділу праці були саме природно-географічні відмінності між різними країнами. З часом важливим чинником, що визначив участь країн у МГПП, став розмір їхньої території. Нині в міжнародному поділі праці зростає роль транснаціональних корпорацій (ТНК), які, спираючись на чіткий поділ праці між різними країнами, використовують відмінності, що існують між ними, у рівнях зарплати, забезпеченості трудовими ресурсами, екологічних обмеженнях, податкових нормах.

Міра участі окремих країн світу у МГПП неоднакова і визначається відмінностями в забезпеченні їх власними природними ресурсами, рівнем їхнього економічного розвитку, обсягами внутрішнього ринку й іншими чинниками. Економічно найпотужніші країни є лідерами і за масштабами участі в міжнародному географічному поділі праці.


1 Звезда2 Звезды3 Звезды4 Звезды5 Звезд (1 votes, average: 5.00 out of 5)
Loading...


Ви зараз читаєте: Міжнародний географічний поділ праці