Монетаризм



Монетаризм (англ. money – гроші) – сучасна неоконсервативна економічна концепція, в якій гроші та грошова система розглядаються як вирішальний фактор економічної структури суспільства і є головною причиною інфляції, а грошово-кредитна політика – найважливішим інструментом стабілізації внутрішнього механізму відтворення, економічної політики держави. Тому М. спрямований проти активного втручання держави в економіку. М. виник усередині 50-х XX ст., його засновником є лауреат Нобелівської премії М. Фрідмен. Теоретико-методологічні витоки

М. – ідеї представників першого раннього етапу меркантилізму. Концепція М. також грунтується на засадах філософії позитивізму, позитивної економічної теорії. Передумовою виникнення М. у XX ст. була критика теорії Дж. Кейнса наприкінці 30-х американськими економістами Л. Мізесом і Ф. Хаєком. Однак монетарна концепція, одним із постулатів якої є модифікована кількісна теорія грошей, у 30-40-х не розвивалася, що пояснювалося ефективністю кейнсіанських методів регулювання економіки в цей період і неефективністю монетаристських інструментів регулювання економічної кон’юнктури під час кризи 1929- 1933. Водночас теорія
Кейнса абстрагувалася від динаміки цін (переважали немонетарні пояснення їх зміни), стверджувалося, що зміни цін і заробітної плати є негнучкими для досягнення рівноваги в короткому періоді, тому нехтувала важливими шляхами впливу грошових факторів на стан економічної кон’юнктури (за винятком впливу грошей на норму відсотка, а відсотка – на кон’юнктуру), на зміну сукупного попиту, зайнятості та доходу. Крім того, інфляційні процеси у теорії Кейнса розглядалися як малоймовірні. У 50- 70-ті широко використовувалися такі інструменти неокейнсіанської моделі регулювання економіки: податкова, кредитно-бюджетна, амортизаційна політика та ін. Але нехтування грошовими важелями регулювання, висока активність господарської кон’юнктури у 50- 60-х та інші фактори спричинили надмірний попит, посилення інфляційних тенденцій. До того ж інфляція супроводжувалася зростанням безробіття, поглибленням диспропорцій в економіці, хронічною дефіцитністю державних бюджетів та ін. У 60-70-ті боротьба з інфляцією стає першорядним завданням державних стабілізаційних програм. Для М. центральною є проблема інфляції, подолання якої можливе насамперед з допомогою грошово-кредитної політики, яка розглядається також як важливий засіб антициклічного та антикризового регулювання (Фрідмена це поштовхнуло до розробки монетарної концепції циклу). Інфляція, кризи, циклічне безробіття, платіжна криза та інші негативні явища і процеси спричинені, на думку монетаристів, хаотичними коливаннями грошової маси, непродуманою грошовою політикою держави. Все це зумовило своєрідний “ренесанс” кількісної теорії грошей, зміцнення неокласичного напряму в західній економічній теорії, складовою якої є концепція М. Тому деякі країни взяли на озброєння рекомендації М. разом з ідеями теорії “економіки пропозиції” американського економіста А. Лаффера. Монетаристськими методами окремі країни Заходу намагалися також побороти стагфляцію – одночасне зростання цін і спад виробництва. Доповнюючи кількісну концепцію грошей, Фрідмен та інші монетаристи доводили, що зміна обсягів пропозиції грошей не лише спричиняє підвищення “середнього” абсолютного рівня цін, коливання товарних цін (згідно з класичною теорією), а й призводить до зміни обсягів виготовлюваної продукції. Це відбувається за рахунок зміни структури “портфеля активів”, до якого відносять гроші, облігації, капітальні блага та ін. При цьому з певними застереженнями використовуються ідеї Кейнса про те, що за наявності у господарстві невикористаних виробничих потужностей і вільної робочої сили збільшення грошової маси сприяє їх залученню до процесу виробництва і зростанню реальних обсягів продукції. Чим ближча економіка до стану повного використання ресурсів, тим більше приріст грошової маси стимулює зростання цін, а не національного доходу. Такий підхід значною мірою збігається з позицією кейнсіанської теорії (справжня інфляція починається, за Кейнсом, з досягненням повної зайнятості). Новим аспектом є теза про роль інфляційних очікувань – за інфляції очікування зростання цін сприяє передусім ще більшому їх зростанню, а не збільшенню реального доходу. У концепції М. ключовою є теза про високу стабільність попиту на гроші, зокрема на “касові залишки” (готівка плюс чекові депозити). Фрідмен називав її високостабільною функцією на касові залишки і протиставляв функції споживання Кейнса. На відміну від кількісної теорії грошей, він розглядає взаємозв’язок не грошей і цін, а грошей і доходів. Зіставляючи динаміку постійних доходів і грошової маси, Фрідмен дійшов висновку про швидше зростання “касових залишків” порівняно з доходом у тривалому періоді (згідно зі статистичними розрахунками, зростання доходів на 1 пункт супроводжується збільшенням потреби у грошах на 1,8 одиниці). Заперечуючи тезу Кейнса про зумовленість економічного циклу коливаннями інвестицій, Фрідмен стверджував, що такою причиною є зміни грошової маси, невідповідність між попитом на гроші та їх пропозицією, зокрема, випередження грошовим попитом грошової пропозиції. Причиною такого випередження є те, що власники різних активів оцінюють їх на основі не реальної, а завищеної (або заниженої) динаміки цін, тобто переоцінюють або недооцінюють реальну вартість своїх активів. Наслідок – циклічний характер пристосування цих величин, що зумовлює, на думку Фрідмена, циклічні коливання в економіці. З урахуванням цього повинні формуватися тактика і стратегія грошово-кредитної політики уряду і центрального банку. Водночас Фрідмен стверджує, що намагання протидіяти циклічним коливанням за допомогою гнучкої грошово-кредитної політики більшою мірою шкідливе для господарства, ніж корисне, через недосконале знання механізму впливу грошей і затримки у провадженні такої політики і в процесі регулювання. Крім того, він запропонував короткотермінову і довготермінову моделі впливу грошової маси на економічну кон’юнктуру. У першому випадку зростання такої маси зумовлює зниження відсоткових ставок, розширення попиту і скорочення безробіття; у другому – зростають обсяги виробництва, доходів, а отже, попит на гроші, що зумовлює зростання норми відсотка, якому не відповідає зміна попиту на гроші та їх пропозиція. Тому замість гнучкої кредитно-грошової політики він пропонує центральним банкам рівномірно і поступово, тривалий час збільшувати грошову масу приблизно на 3-4% щорічно незалежно від економічної кон’юнктури, що корелюється з темпами зростання національного доходу за цей час (так званий основний грошовий закон або “грошове правило” М.). Для М. характерними є, по-перше, однобічний несистемний підхід як до сутності грошей, так і до їх впливу на економічний цикл, на господарську кон’юнктуру. Хоч гроші розвиваються за окремими законами і закономірностями, на їх еволюцію впливають також інші закони цілісної економічної системи, відносини економічної власності та ін. По-друге, не комплексний підхід до практичних рекомендацій, пропозиції використовувати лише грошово-кредитну політику. Тому навіть окремі прихильники цієї концепції обстоюють розробку синтетичної моделі державного регулювання економіки. Фрідмен у пізніх працях визначав свою концепцію як складову ширших теоретичних розробок. По-третє, недостатньо обгрунтований поверхневий аналіз причин промислового циклу (з використанням методу формальних статистичних зіставлень, інфляції, шляхів їх регулювання). Американський економіст Дж. Тобін зауважував, що циклічне випередження збільшення грошей порівняно з грошовим доходом не вказує на напрям причинності, дії причинно-наслідкових зв’язків. Обгрунтовано критикували М. і за відсутність передавальних механізмів (каналів і форм), зміни від динаміки грошової маси до інших параметрів економічної системи (промисловий цикл, національний дохід та ін.). По-четверте, М. значною мірою грунтується на постулюванні сумнівних положень про наявність надстабільного попиту на касові залишки з боку учасників господарського обороту, про пряму залежність між потребою в таких залишках і величиною грошового доходу та ін. По-п’яте, обстоюючи визначальну роль грошей в економічній структурі, М. таким чином, виходить з теоретико-методологічних засад мінової концепції. По-шосте, значною мірою антиісторичний підхід до ролі держави в сучасній економіці. Вона, на думку Фрідмена, повинна лише створювати умови для активізації ринкового механізму. Монетаристські рекомендації є найпростішими (серед численних сучасних методів регулювання економіки) і водночас антигуманними, оскільки спрямовані передусім на скорочення соціальних витрат держави. Ці рекомендації взято на озброєння експертами МВФ, їх значною мірою враховано в програмах економічного розвитку України, розроблених кількома урядами в 90-х під егідою цієї міжнародної організації з метою отримання кредитів.


1 Звезда2 Звезды3 Звезды4 Звезды5 Звезд (No Ratings Yet)
Loading...


Синоніми антоніми омоніми пароніми.
Ви зараз читаєте: Монетаризм