Народний суверенітет



Політологічний словник

Народний суверенітет – ідея, що стала найвищим досягненням у рамках різноманітних теорій суспільного договору, розроблюваних представниками західної політичної думки XVII – XVIII ст. – Т. Гоббсом, Б. Спінозою, Дж. Локком, Ш. Монтеск’є, Ж.-Ж. Руссо. Ідея Н. с. не була новою. Вона з’явилась на грунті рефлексій про причини виникнення держави та про природу прав людини, які держава не може коригувати чи відчужувати. Адже держава – результат домовленості між людьми. Такий погляд на державу був поширений ще з ведійських

часів і знайшов закріплення в концепціях стародавніх аріїв. По-своєму він тлумачився в буддизмі (трактат “Дігха Нікайя”), у вченні давньокитайського мислителя Мо-Цзи, грецьких софістів та епікурейців, у Платона. В епоху Середньовіччя Августин Блаженний та Фома Аквінський стали тими християнськими мислителями, які сприйняли ідею суспільного договору. Попри це, до Нового часу жоден мислитель не порушував питання про можливість розірвання суспільного договору за ініціативою народу у тому разі, якщо владар (як уособлення держави) не виконував покладені на нього обов’язки. На такий революційний, так
би мовити, висновок виявилися спроможними зрештою мислителі нової епохи – епохи буржуазних революцій, які заговорили про вимоги до державної влади, про її критерії та межі, про співвідношення свободи людини і повноваження державної влади. Зокрема, про суверенітет народу як наслідок суспільного договору вперше заговорив Б. Спіноза, а найбільш яскраво і обгрунтовано цю ідею було розвинуто Дж. Локком та Ж.-Ж. Руссо. Зокрема, Ж.-Ж. Руссо (в праці “Суспільний договір або принципи політичного права”) зазначав, що народ є найвищим суддею щодо влади. Тільки народ наділений правом встановлювати ту чи іншу форму правління і тільки він може її змінити. В разі обмеження державою прав народу останній може піднятися на повстання, повалити узурпаторів і встановити владу, яка відповідатиме його волі. “Якщо ж народ просто підкорюється, – стверджував Ж.-Ж. Руссо, – він знищує себе і перестає бути народом”.

Гроций Г. О праве войны и мира. – М., 1956; Спиноза Б. Богословско – политический трактат. – М., 1935; Гоббс Т. О гражданине // Гоббс Т. Сочинения: В 2 т. – Т.1. – М., 1989; История политических учений. Вып. 2 / Под ред. проф. О. В. Мартышина. – М., 1996; ЛоккДж. Два трактата о правлении // Локк Дж. Сочинения. – Т. З. – М., 1988; Монтескье Ш. О духе законов // Монтескье Ш. Избранные произведения. – М., 1956; Руссо Ж.-Ж. Рассуждения о происхождении и основаниях неравенства между людьми // Руссо Ж.-Ж. Трактаты. – М., 1990; Руссо Ж.-Ж. Общественный договор или принципы политического права // Руссо Ж.-Ж. Трактаты. – М., 1990.

М. Кормазіна


1 Звезда2 Звезды3 Звезды4 Звезды5 Звезд (No Ratings Yet)
Loading...


5 спонукальних речень.
Ви зараз читаєте: Народний суверенітет