Називний відмінок – СЕМАНТИЧНІ ФУНКЦІЇ ВІДМІНКІВ



ІМЕННИК

СЕМАНТИЧНІ ФУНКЦІЇ ВІДМІНКІВ

Називний відмінок

Серед семи відмінків української мови центральним є називний, з яким пов’язана номінація будь-якого об’єкта навколишньої дійсності. Особливе місце називного з-поміж інших відмінків зумовлене тим, що в системі виражальних засобів предмета повідомлення останній позначає суб’єкт думки, тобто вказує на безпосереднього виконавця дії – особу або предмет, від яких виходить дія, напр.2 “А понад берегом походжає старий Половець… виглядає вітру чи хвилі” (Ю. Яновський);

“Опускає войовник

Сокиру, І сусід сусіда пізнає” (М. Рильський); “Зачувши людину, дятел перестав стукати” (Гр. Тютюнник); “Німі дерева тихо, урочисто брунькували” (О. Гончар); “Веселе сонечко ховалось В веселих хмарах весняних” (Т. Шевченко).

Провідною семантико-синтаксичною ознакою називного відмінка е функція суб’єкта, на рівні формально-граматичної структури такою ознакою є роль головного члена речення – підмета. Називний суб’єкта – необхідний складовий компонент простих двоскладних речень, де він “домінує як спеціалізований відмінок, взаємопов’язаний з присудком.

Присудок керує називним відмінком, з одного боку, а називний відмінок підпорядковує собі присудок, узгоджує його з собою – з другого” ‘. Тому форма відмінка не існує як незалежна, а зумовлюється сполучуваністю з предикатом – присудком; між обома компонентами двоскладного речення існує взаємокоординуючий зв’язок. Підмет у формі називного відмінка диктує присудкові форми числа і роду або особи і сам на вимогу присудка набуває форми називного. Називний у ролі підмета формує разом з присудком предикативний мінімум речення, напр.: “Я вранці голос горлиці люблю” (Л. Костенко); “Співали птиці в шибку із куща” (Л. Костенко); “Дорога йшла кудись на Овруч в лісах і травах до колін” (Л. Костенко); “…стомлений лелека спускається на хлів” (Л. Костенко).

Крім функції підмета називний відмінок виконує роль головного члена односкладних номінативних речень, конденсуючи в собі усю суб’єктно-предикатну структуру, напр.: “Високі скирти. Серпень. Спека. Усе так звично” (Л. Первомайський); “Рубіжне… Знову в путь. Володине… Кабанне… Нарешті Сватове, і крикнув потяг: “Стій!” (В. Сосюра); “Десь вибух. Десь вулкан. Руйновище. Заглада” (Л. Костенко); “Колодязь, тин і два вікна сумні” (В. Стус).

Називний відмінок є центральним і тоді, коли виступає у позиції присудка в складі предикативної форми, у даному випадку іменного складеного присудка, напр.: “Коли в людини є народ, тоді вона уже людина” (Л. Костенко).

Лексична наповненість називного відмінка не має обмежень. Практично кожне слово може функціонувати у формі називного з відповідним контекстом. У функції називного як суб’єкта дії наповненість поширюється лише на клас істот і метафоризованих понять. Іменники – назви неістот – у цій позиції формують додаткові семантичні нашарування основної змістової структури речення, пор.: “Дорога круто піднімалася вгору” (І. Нечуй-Левицький). Іменник на позначення просторового поняття (дорога) вживаний у ролі чинника дії, тобто тут поєдналися сема суб’єктності і сема локатива. Щодо суб’єкта дії у позиції називного відмінка – підмета, то він існує у вигляді численних морфологічних форм, які функціонують в контексті присудків різної дійової кваліфікації, дієслова можуть указувати на фізичну дію або процес перебігу дії, називати тривалу або одноактну завершену дію, односпрямований або різноспрямований рух, фіксувати перенесення дії на предмет тощо, дієслова мають неоднакову структурно-морфологічну будову. Тому наявність при предикатах дії якихось відтінків значення суб’єкта зумовлюється не опозиційними (протилежними) відтінками в семантемі суб’єкта, а особливостями характеру дії, позначеної предикатом. У реченні загальне (інваріантне) значення особи – діяча передається на фоні численних дієслівних форм, що позначають конкретну дію суб’єкта-агенса, напр.: “…диких бджіл густий прозорий мед Кривим ножем вирізує в дуплі він (рибалка)” (М. Рильський); “Потім іволга вронила ніжний перелив” (М. Стельмах); “Богдан зупинився, зашкарублою рукавицею обтер сніг з обличчя” (М. Стельмах). Будь-яка деталізація предикатів дії не доповнює семантичних ознак називного відмінка, у зв’язку з цим О. М. Пєшковський зазначав, що треба “…не змішувати з відмінковими значеннями лексичні значення керованого і керуючого слова, не прагнути до подрібнення значень – якому немає межі”

На рівні предикатів – присудків відбувається розрізнення семантеми суб’єкта дії і семантеми суб’єкта стану. Виділення окремого значення – суб’єкта стану – зумовлене семантичною природою предиката – характеризувати суб’єкт. Останнє виявляється у констатації його процесуального стану, якісної ознаки тощо, напр.: “Вона стоїть без хустки, сива, пишноволоса” (Гр. Тютюнник); “Гнат був щасливий” (М. Коцюбинський); “Обсипана рожевим світлом, Настя здавалася запашною трояндою” (М. Коцюбинський).

Називний відмінок у функції суб’єкта стану наділений порівняно з називним суб’єкта дії більшими можливостями щодо лексико – семантичного наповнення, іменники з грамемою називного, крім номінації істот, є назвами конкретних об’єктів позамовної дійсності, напр.: “Між горами старий Дніпро, неначе в молоці дитина, Красується, любується на всю Україну” (Т. Шевченко); “…садочки зацвіли; Неначе полотном укриті, Росою божою умиті біліють” (Т. Шевченко); “Море так невинно голубіє під стінами скель” (М. Коцюбинський).

Формально-синтаксична позиція називного суб’єкта стану визначена граматичним підметом, який взаємокоординує з присудком – предикатом; стан як процесуальну ознаку передають дієслова, для яких характерна морфологічна ознака неперехідності, напр.: “Так літував Іван у полонині, аж поки вона не спустіла” (М. Коцюбинський); “Прокіп хазяйнував на панськім полі” (М. Коцюбинський)! “Бійці з захопленням дивилися, як молодший лейтенант став на якийсь широкий карниз і швидко пішов босими ногами вище” (О. Гончар).

Стан носія називний відмінок передає у поєднанні з дієсловами на позначення відповідного фізичного, фізіологічного, психічного стану, напр.: “Пишається калинонька, явір молодіє” (Т. Шевченко); “Радіє вітер в буйнім вирі, радіє все, що на землі” (Г. Черінь); “Сонно всміхаються стомлені рожі” (Г. Черінь). Значення носія якісної ознаки відтворюється у контексті з присудками – атрибутами, напр. і “І дівчина біля криниці Співає, радісна така ж” (Г. Черінь).

Родовий відмінок

У реченні родовий відмінок простежується у складі субстантивних словосполучень, які утворилися при конденсації висловлювання. Як залежний член віддієслівних або відприкметникових іменників він у цій ситуації дублює семантичну функцію називного відмінка, напр.: “Густий запах пізніх гречок… повівав з поля” (М. Коцюбинський) “Пізні гречки густо пахли + Запах повівав з поля. Вихідною структурою віддієслівного словосполучення запах гречок, де залежний іменник у формі родового відмінка позначав логічний суб’єкт, є елементарне речення (Гречки пахнуть), яке семантично співвідноситься з називним відмінком іменника у позиції граматичного підмета і взаємокоординуючим присудком. Семантично родовий відмінок, подібно до називного, на рівні формальних одиниць виражає значення суб’єкта дії, стану або якісної ознаки, напр.: “Його виходу ніхто не помітив” (Ю. Смолич); “Тупіт коня. Вершник сунув прямо на Івана” (Г. Колісник) д “Ніяких слідів перебування людини – все так заросло, переплелося навколо. Тиша” (О. Довженко); “Гх (вівчарів) регіт покривав сонні зітхання худоби> (М. Коцюбинський); “Він…вбирав у себе гамір пташок” (М. Коцюбинський); “Іншим разом Кармазин відзначив би старшинську винахідливість подоляка” (О. Гончар).

Похідний характер родового відмінка 1 зумовлений актуальним членуванням, поділом на тему і рему і є наслідком функціональної транспозиції, закріпленої” морфологічними формами. Однак тотожність базової структури не гарантує у поверхневому вираженні повністю ідентичних функцій називного і родового відмінків. Перехід предикативного центра речення у позицію теми трансформує дієслово в граматичний іменник з тотожним значенням, але іншою синтаксичною роллю. Поява у віддієслівного деривата категоріальних ознак іменника, виражених засобами словотвору, а головне – його підметова позиція акцентують зовнішні прояви перенесення функції і, до певної міри, нівелюють при цьому акценти на семантемі суб’єкта родового транспозиційного, надаючи йому під впливом морфологічної структури речення відтінку об’єкта.

Родовий відмінок може дублювати функцію знахідного відмінка, напр.: читання книги – читати книгу, аналогічно перевезення вантажів, проведення референдуму, проведення виборів, розподіл землі, прибирання приміщення тощо.

Родовий відмінок уживається для вираження семи об’єкта, який охоплений дією не повністю, а частково. Названий у цій функції родовим партитивним цей відмінок може позначати речовину – предмет, який при поділі на частини не втрачає своїх понятійних ознак, напр.: “І рибалка випливає, Несе на сорочку баговиння зеленого” (Т. Шевченко); “Я вам завтра сушеної суниці і липового цвіту принесу” (М. Стельмах). У цій ситуації дієслово-предикат називає конкретну дію, яка, переходячи на об’єкт, охоплює його неозначену частину.

Іноді сема партитивності поєднується із семою квантитативності (кількісності). Це буває тоді, коли іменник у формі родового називає предмети, які можуть служити одиницями виміру частини якогось іншого предмета, напр.: “Восени ложка води, а цебер грязі” (прислів’я); “Вона тримала в руках пучок материнки” (В. Земляк). Словосполучення з квантитативно-партитивним родовим відмінком складаються з іменника на позначення кількості, міри, залежного від нього іменника-партитива, які одночасно перебувають у залежності від дієслова – присудка, формуючи сему частини означеного об’єкта, охопленого дією.

Зрідка форми родового передають не значення частковості предмета, а лише його відтінок, напр.: “Викресали чумаки вогню і підпалили з берега комиш” (М. Коцюбинський); “Я стану терном при сухій дорозі, Щоб людям дати світла і снаги” (А. Малишко).

Функцію родового партитивного можуть виконувати іменники, які називають множинні речовинні об’єкти, що позначають ціле, яке варіюється в частковому, або ціле, але окреме, що входить у групу назв множини, пор.: картопля, цибуля, морква і гриби, горіхи, сірники, напр.: Привезли на базу картоплі; “Упоравшись, Харитя… поклала в торбинку хліба та цибулі” (М. Коцюбинський). З родовим відмінком такі іменники формують значення об’єкта, частково охопленого дією, повне охоплення дією предмета передбачає використання форм знахідного, напр.: Привезли на базу картоплю.

В іменниках чоловічого роду в назвах неістот, зокрема конкретних предметів, трапляються омонімія форм родового і знахідного відмінків спричинена появою в знахідному відмінкові флексії родового, при цьому виникає паралелізм форм знахідного, пор.: “Назад човна погнав один з мадярів” (О. Гончар) і “Назад човен погнав один з мадярів”, аналогічно: “Яшко обернувся розчарований…- Насоса… забув” (О. Гончар); “Селянин розгублено підвівся, узяв кошика і, заточуючись, пішов своєю дорогою” (М. Стельмах); “Легенько повернув бінокля праворуч” (Ю. Яновський). Обидві відмінкові форми знахідного виражають значення об’єкта і в плані змісту є еквівалентними. Морфологічні ознаки дієслова: перехідність, вид – смислорозрізнювального впливу не мають; самі дієслова називають безпосередню конкретну дію, яка стосується всього об’єму чи обширу предмета. Розрізнення існує у сферах застосування паралельних відмінкових форм, які для іменників на – а обмежені розмовно-побутовим стилем і художньою літературою.

Дієслова хотіти, бажати, воліти, жадати, боятися, страхатися, прагнути, домагатися, сторонитися, дочекатися, дотримуватися, торкатися, досягати, потребувати, позбавляти тощо в поєднанні з формами родового відмінка формують в останнього функцію об’єкта стану, тому спеціалізація родового зумовлена лексико-семантичним змістом дієслова, напр.: “Може, хто курятини бажає, то й таке у нас є” (Г. Тютюнник); “Просо вітру не боїться, а дощеві кланяється” (прислів’я); “Максим… наказав козакам загону дотримувати цілковитої тиші” (І. Ле).

Зрідка відмінкова форма родового виконує функцію локатива, зокрема вказує на обмежений простір, частково зайнятий місцем дії, напр.: “Альпіністам не вдалося досягти вершини, сходячи на Джомолунгму” (журн.).


1 Звезда2 Звезды3 Звезды4 Звезды5 Звезд (No Ratings Yet)
Loading...


Які річки належать до басейну індійського океану.
Ви зараз читаєте: Називний відмінок – СЕМАНТИЧНІ ФУНКЦІЇ ВІДМІНКІВ