Небанківські фінансові інститути



Фінансовий ринок

ОСНОВИ ФУНКЦІОНУВАННЯ ФІНАНСОВОГО РИНКУ

ТЕМА 3

ФІНАНСОВІ ПОСЕРЕДНИКИ

3.3. Небанківські фінансові інститути

У країнах з розвинутими ринковими відносинами небанківські фінансово-кредитні інститути представлені кредитними спілками, страховими компаніями, інститутами спільного інвестування, позичково-ощадними асоціаціями та ін. Посиленню ролі спеціалізованих небанківських інститутів на фінансовому ринку сприяють: зростання доходів населення; активний розвиток ринку цінних паперів; надання цими установами

спеціальних послуг, яких не можуть надавати банки.

Основними формами діяльності цих установ на фінансовому ринку є:

– акумуляція заощаджень населення;

– надання кредитів через облігаційні позики корпораціям і державі;

– мобілізація капіталу через усі види акцій;

– надання іпотечних і споживчих кредитів;

– надання кредитної взаємодопомоги.

Розглянемо основні види небанківських фінансових інститутів, що діють на території України.

Кредитна спілка – це організація, заснована фізичними особами на кооперативних засадах з метою задоволення потреб її членів у взаємному

кредитуванні, наданні фінансових послуг шляхом об’єднання грошових внесків.

Учасниками кредитної спілки є фізичні особи, об’єднані за спільним місцем роботи, за участю в одній професійній спілці, одній релігійній організації, спільним регіоном проживання. Засновуються кредитні спілки у вигляді кооперативів або взаємних фондів. Для застосування кредитної спілки необхідно не менше 50 осіб. Склад членів спілки може змінюватися впродовж її існування. Кожен член спілки, незалежно від розміру внеску, має право одного голосу.

Діяльність кредитної спілки грунтується на наступних основних принципах:

– добровільності вступу в кредитну спілку і волі виходу; рівноправності членів кредитної спілки;

– самоврядування;

– гласності.

Майно кредитної спілки складається зі вступних та членських внесків, доходу від надання кредитів, продажу пропагандистських матеріалів і ін. Частина доходу спілки розподіляється на вклади її членів пропорційно до внесених ними коштів. Дохід учасникам кредитної спілки виплачується у вигляді дивідендів.

Кредитна спілка надає позички своїм членам у розмірі, що обумовлюється статусом спілки. У визначених випадках кредитна спілка може здійснювати кредитування інших кредитних спілок та об’єднань. Будь-якою іншою діяльністю кредитним спілкам займатися заборонено.

Кредитна спілка є юридичною особою, має самостійний баланс, банківські рахунки, що відкриває і використовує відповідно до законодавства в самостійно обраних банківських установах, а також печатку, штамп і бланки зі своїм найменуванням, власну символіку. Кредитна спілка діє на основі самофінансування, несе відповідальність за свою діяльність і виконання зобов’язань перед своїми членами, партнерами і державним бюджетом.

Головною метою кредитних спілок є фінансовий та соціальний захист їх членів через залучення особистих заощаджень членів спілки для взаємного кредитування.

Каси взаємної допомоги – такі суспільні кредитні установи, які одержали широкий розвиток у закордонних країнах. Вони поєднують на добровільних засадах громадян для надання взаємної матеріальної допомоги і створюються при профспілкових організаціях для робітників та службовців, що є членами профспілки, у колгоспах – для колгоспників, у відділах соціального забезпечення місцевих рад для пенсіонерів.

Керування касою взаємної допомоги здійснюється загальними зборами її членів і обраним на ньому управлінням. Кошти каси взаємної допомоги формуються за рахунок вступних і членських внесків, пені за несвоєчасне повернення довгострокових позик, дотацій профспілкових органів та інших грошових надходжень.

Страхові компанії – це фінансові посередники, що здійснюють виплати своїм клієнтам при настанні певних подій, обумовлених у страховому полісі. Власник поліса сплачує премії страховій компанії, а компанія зобов’язується сплатити обумовлені суми при настанні певних подій. Тобто, укладаючи договори страхування, страховики приймають на себе ризики власників полісів і отримують плату за прийняття на себе ризику. Страхові внески використовуються страховими компаніями для придбання цінних паперів.

Страхові компанії володіють достатніми довгостроковими страховими резервами і є основними постачальниками довгострокового капіталу на національних фінансових ринках.

Предметом безпосередньої діяльності страховика може бути лише страхування, перестрахування і фінансова діяльність, пов’язана з формуванням страхових резервів, їх розміщенням і керуванням ними. Допускається виконання зазначених видів діяльності у виді надання послуг для інших страхувальників на підставі укладених угод про спільну діяльність.

Об’єктами страхування можуть бути майнові інтереси, що не суперечать законодавству України та пов’язані:

– з життям, здоров’ям, працездатністю і додатковою пенсією страхувальника або застрахованого особи (особисте страхування);

– з володінням, користуванням і розпорядженням майном (майнове страхування);

– з відшкодуванням страхувальником заподіяної їм шкоди фізичній особі або його майну, а також шкоди, заподіяного юридичній особі (страхування відповідальності).

З метою додаткового забезпечення страхових зобов’язань страховики можуть на підставі договору створити Фонд страхових гарантій, що є юридичною особою. Джерелами поповнення фонду страхових гарантій є добровільні відрахування від страхових резервів (сформованих страховиками, що діють в Україні), а також доходи від розміщення цих коштів. Розмір відрахувань у Фонд страхових гарантій і порядок використання коштів цього Фонду встановлюються страхувальниками, що приймають у ньому участь.

Інститут спільного інвестування (ICI)- корпоративний інвестиційний фонд або пайовий інвестиційний фонд, який провадить діяльність, пов’язану з об’єднанням (залученням) грошових коштів інвесторів з метою отримання прибутку від вкладення їх у цінні папери інших емітентів, корпоративні права та нерухомість.

В залежності від порядку здійснення його діяльності може бути:

Відкритого типу – якщо він бере на себе зобов’язання здійснювати в будь-який час за вимогою інвесторів викуп пінних паперів, що були ним емітовані;

Інтервального типу – якщо він бере на себе зобов’язання здійснювати за вимогою інвесторів викуп цінних паперів, що були емітовані цим інститутом протягом обумовленого в проспекті емісії терміну, але не рідше одного разу на рік;

Закритого типу – якщо він не бере на себе зобов’язань щодо викупу цінних паперів, що були ним емітовані до моменту його реорганізації або ліквідації.

Терміновим – (створюється на певний строк, встановленні! в проспекті емісії, після закінчення якого зазначений ICI ліквідується чи реорганізується) або безстроковим (створюється на невизначений термін);

Диверсифікованого виду – якщо він одночасно відповідає таким вимогам:

– кількість цінних паперів одного емітента в активах ICI не перевищує 10 % загального обсягу їхньої емісії:

– сумарна вартість цінних паперів, що складають активи ICI, у випадку, якщо їх кількість більше 5 % загального обсягу їх емісії, на момент придбання цих паперів не перевищує 40 % вартості чистих активів ICI;

– не менш 80 % загальної вартості активів ICI складають кошти, ощадні сертифікати, облігації підприємств і місцевих позик, державні цінні папери, а також інші цінні папери, що допущені до торгів на фондовій біржі;

Недиверсифікованого виду – ICI, які не мають усіх ознак диверсифікованого ICI.

Корпоративний інвестиційний фонд – це ICI, який створюється у формі відкритого акціонерного товариства і провадить лише діяльність із спільного інвестування. Корпоративний інвестиційний фонд не може бути заснований юридичними особами, в статутному фонді яких частка держави або органів місцевого самоврядування перевищує 25 %. Він провадить свою діяльність, якщо 70 чи більше відсотків середньорічної вартості активів, що належать йому на правах власності, вкладені в цінні папери. Корпоративний інвестиційний фонд не відповідає по зобов’язанням держави, а держава не відповідає по зобов’язанням корпоративного інвестиційного фонду.

Пайовий інвестиційний фонд – це активи, що належать інвесторам на праві загальної часткової власності, знаходяться під керуванням компанії з управління активами та обліковуються останньою окремо від результатів її господарської діяльності. Він не є юридичною особою.

Керування активами ICI здійснює компанія з управління активами. Компанією з управління активами може бути юридична особа, що створюється відповідно до законодавства України.

Частка держави в статутному фонді (капіталі) такої компанії не може перевищувати 10 відсотків. Компанія не може поєднувати діяльність з управління активами з іншими видами професійної діяльності на ринку цінних паперів.

Компанія з управління активами може одночасно здійснювати керування активами кількох ICI.

Ломбарди – кредитні установи, що створюються для надання населенню послуг щодо збереження предметів домашнього споживання й особистого користування, а також видачі позичок під заставу цих предметів. Ломбард здійснює свою діяльність на основі господарського розрахунку, має статутний фонд, у встановленому порядку користується позичками комерційних банків і є юридичною особою.

Пенсійний фонд України – юридична особа, центральний орган виконавчої влади. Він має самостійний баланс, рахунки в уповноваженому банку, печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням. Пенсійний фонд здійснює керівництво та управління солідарною системою загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, провадить збирання, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та готує документи для їх виплати, забезпечує фінансування і виплату пенсій та інших соціальних виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Пенсійного фонду України, здійснює контроль за цільовим використанням коштів, наданих Пенсійним фондом України.

Формування коштів Пенсійного фонду України здійснюється за рахунок: страхових внесків; коштів державного бюджету та цільових фондів; благодійних внесків юридичних та фізичних осіб; добровільних внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування; банківських кредитів та інших надходжень відповідно до законодавства.

Кошти Пенсійного фонду України спрямовуються на:

– фінансування виплати пенсій;

– оплату послуг з виплати та доставки пенсій;

– формування резерву коштів Пенсійного фонду України;

– погашення банківських кредитів та відсотків за їх використання;

– утримання центрального апарату та органів Пенсійного фонду України, розвиток їх матеріально-технічної бази;

– організацію роз’яснювальної роботи серед населення та здійснення інших заходів відповідно до завдань Пенсійного фонду.

Довірче товариство – товариство з додатковою відповідальністю, яке здійснює представницьку діяльність відповідно до договору, укладеного з довірителями майна щодо реалізації їх прав власників. Майном довірителя виступають кошти, цінні папери та документи, які засвідчують право власності довірителя.

Учасники довірчого товариства відповідають за його зобов’язаннями своїми внесками до статутного фонду, а при недостатності цих сум – додатково належним своїм майном у п’ятикратному розмірі відносно внеску кожного учасника.

Довірче товариство здійснює такі довірчі операції:

Для громадян – збереження та представницькі послуги щодо обслуговування майна довірителів;

Для юридичних осіб – розпорядження майном, агентські послуги, ведення рахунків для власників цінних паперів та управління голосуючими акціями, переданими довірчому товариству (шляхом участі в загальних зборах акціонерного товариства).

Довірчі товариства отримують за умовами укладеного договору право на участь в управлінні акціонерним товариством від імені його акціонерів або державних органів приватизації, які володіють акціями товариств, створених шляхом перетворення державних підприємств в акціонерні товариства. Може здійснювати операції, пов’язані з розміщенням приватизаційних паперів.

Джерелом прибутків довірчого товариства є плата, яку отримують довірені особи за здійснення довірчих операцій. Розмір плати, якщо інше не передбачено законодавством, встановлюється в договорі між довірителями майна та довіреною особою.

Лізингові компанії – компанії, діяльність яких спрямована на інвестування власних або притягнутих фінансових засобів і полягає в наданні лізингодавцем лізингоотримувачу у виняткове користування на певний строк майна, що є власністю лізингодавця, або перебуває в його власності за дорученням і узгодженням з лізингоотримувачем у відповідного продавця майна, за умови сплати лізингоотримувачем періодичних лізингових платежів.

Розрізняють два види лізингу:

– фінансовий;

– операційний.

Операційний лізинг характеризується більш коротким, ніж життєвий цикл виробу, терміном контракту, що передбачає неповну амортизацію устаткування за час оренди, після чого воно повертається лізингодавцю і може бути знову здано в оренду.

Комерційними банками і лізинговими компаніями застосовується, як правило, фінансовий лізинг. Це найбільш типова і розповсюджена форма лізингу, що характеризується середньо – і довгостроковим характером контрактів, повної (або на більшу частину його вартості) амортизацією майна, що надається в лізінг.

Фактично фінансовий лізинг є формою довгострокового кредитування, яка відрізняється від звичайної угоди купівлі – продажу моментом переходу до споживача права власності на об’єкт цієї угоди. Фінансовий лізинг також називають лізингом майна з повною окупністю або повною виплатою, тому що протягом терміну угоди (як правило, 3-7 років) лізингодавець повертає усю вартість майна і дістає прибуток від лізингової операції.

Розрізняють – прямий і зворотній лізінг. Прямому фінансовому лізингу віддається перевага, якщо підприємству необхідне технічне переоснащення. Лізингова фірма при такій угоді забезпечує придбання оснащення, коли на це не має 100% фінансування, такий лізинг – це форма матеріально-технічного забезпечення з одночасним кредитуванням і орендою. При зворотньому лізингу орендар виплачує не орендну плату, а повну вартість майна в кредит. У випадку виявлення дефектів у лізинговому товарі, лізингова фірма цілком звільняється від претензії, тобто такі претензії при тристоронніх угодах стосуються постачальника.

Факторингові компанії. Факторингові операції з’явилися у зв’язку з комерційним кредитом, що надається продавцями покупцям у вигляді відстрочки платежу за продані товари. Факторинг є різновидом торгово-комісійної операції, пов’язаної з кредитуванням оборотних коштів, що полягає в інкасації дебіторської заборгованості покупця і є специфічним різновидом короткострокового кредитування і посередницької діяльності.

Головною метою факторингу є забезпечення одержання коштів продавцем негайно або в термін, визначений угодою. Відповідно до Конвенції про міжнародний факторинг, розробленою в 1988 році Міжнародним інститутом уніфікації приватного права, операція вважається факторингом у тому випадку, якщо вона задовольняє як мінімум двом з наступних чотирьох вимог:

– наявність кредитування у формі передоплати боргових вимог;

– ведення бухгалтерського обліку постачальника, насамперед обліку реалізації;

– інкасація його заборгованості;

– страхування постачальника від кредитного ризику.

Ці операції виконують спеціальні фактор-фірми, що, як правило, тісно зв’язані з банками або є їх спеціалізованими філіями і дочірніми компаніями. Факторингові операції в нашій країні здійснюються комерційними банками з грудня і 989 року.

Теми рефератів:

1. Інституційні посередники на фондовому ринку.

2. Комерційні банки: види та операції, що вони здійснюють.

3. Діяльність кредитної спілки як посередника па фінансовому ринку.

4. Страхова компанія на фінансовому ринку.

5. Інститути спільного інвестування: ціль створення та характеристика їх діяльності.


1 Звезда2 Звезды3 Звезды4 Звезды5 Звезд (No Ratings Yet)
Loading...


Показники функціонування нирок.
Ви зараз читаєте: Небанківські фінансові інститути