Неолібералізм



Неолібералізм – одна з течій сучасної економічної думки, яка відстоює обмежене втручання держави в економіку, приватну власність та вільну конкуренцію як рушійні сили соціального ринкового господарства. Н. виник на основі лібералізму (див. Лібералізм економічний). Остаточного краху економічний лібералізм зазнав під час кризи 1929-1933 рр., внаслідок чого на його основі виник Н., який намагається оновити ідеї лібералізму. Його родоначальниками були американські економісти Л. Мізес, Ф. Найт, англійський економіст Ф. Хаєк та ін. На відміну від лібералізму

Н. визнає, що ринковий механізм неспроможний забезпечити автоматичне саморегулювання економіки та економічну рівновагу, внаслідок чого необхідне державне втручання в економіку, яке повинно корегувати ринкові важелі. Так, американський учений В. Андерсен стверджував, що державне регулювання можна допустити лише за надзвичайних умов, зокрема, під час війн, що вільна конкуренція створює достатній “ефективний попит”, а виробництво і споживання розширюються у відповідній пропорції. Л. Мізес вважає, що втручання держави в економіку порушує природний перебіг економічного розвитку суспільства, відкидає
всі рекомендації щодо впровадження планування економіки і регулювання господарської діяльності. Саме планування він вважав нереальним внаслідок неможливості збирання та обробки великого обсягу інформації навіть за наявності наймогутніших комп’ютерів. Проте практика довела і необхідність, і можливість такого планування (суперкомп’ютери нині виконують понад 135 трлн операцій за секунду) та його практичне втілення. Некоректною є також його ідея про те, що державне втручання в економіку обмежує свободу людини. Насправді втручання розширює і забезпечує свободу для більшості населення за умови використання демократичних важелів такого втручання. Прихильники Н. В. Ойкен, В. Рьопке, А. Рюстов та ін. розглядають “соціально ринкове господарство” як суспільство, що повинно грунтуватись на вільному ціноутворенні, конкуренції без монополій, приватній власності, економічній самостійності і відповідальності підприємців, обмеженні економічної ролі держави та ін. засадах (див. Економіка соціально – ринкового типу). Зокрема, держава зобов’язана провадити активну антимонопольну політику з метою нейтралізації недоліків монополізму, вживати відповідних заходів на підтримку малого і середнього бізнесу (як основи конкуренції), не допускаючи при цьому прямого втручання. Важливою функцією держави є також недопущення надмірної майнової диференціації. Найважливішими методологічними вадами Н. є, по-перше, дотримання принципу індивідуалізму за умов, коли першорядну роль відіграє колективізм, комплексність і системність в економічних дослідженнях. По-друге, антиісторичний підхід до проблеми приватної власності, вільної конкуренції, обмеженого втручання держави в економіку та ін. фундаментальних ознак ринкової економіки. Стосовно приватної власності представники не тільки Н., а й деяких інших напрямів і течій необгрунтовано трактують її як найбільш адекватну для всіх етапів розвитку економічної системи капіталізму форму власності. При цьому до неї неправомірно зараховують колективні форми власності (акціонерну капіталістичну власність, трудову колективну власність), виділяючи лише державну (або суспільну, на їх думку, форму власності) і приватну форми. Насправді сучасна економічна система розвинених країн світу характеризується розмаїттям приватної, колективної, державної форм власності, їх переплетенням у межах національних держав, а також наявністю наддержавних форм власності. Проголошуючи доцільність існування вільної конкуренції без монополій, сучасні ідеологи Н. тим самим науково некоректно ігнорують реалії сьогодення. Критикуючи погляди Ф. Хаєка про необхідність підпорядкувати економіку принципам вільної конкуренції, відомий американський економіст В. Селігмен писав: “Для того, щоб здійснити це, ми повинні були б перекреслити історію останніх півтораста років і відтворити світ дрібних незалежних господарських одиниць без монополії і без великих утворень капіталу”. По-третє, догматичне та метафізичне тлумачення багатьох вузлових економічних категорій, в т. ч. понять “ринкове господарство”, “соціальне ринкове господарство” та ін. Догматизм, зокрема, полягає в тому, що, сповідуючи концепцію “соціального ринкового господарства”, її прихильники основою цього типу господарства називають майже ті самі принципи (приватну власність, вільну конкуренцію тощо), що й ринкового господарства. По-четверте, позаекономічний підхід до ролі держави в сучасному суспільстві, як і в попередні століття (коли державі приписувалася роль арбітра при дотриманні правил вільної конкуренції), прихильники сучасного економічного лібералізму (точніше Н.), зокрема Л. Ерхард, вважають, що роль держави повинна бути аналогічною ролі судді на футбольному полі. Проте, як свідчить сучасна практика, держава з елементу надбудови перетворилась у невід’ємний елемент економічної системи і поряд з суто адміністративними, законодавчими функціями (роль арбітра тощо) повинна виконувати важливі базисні функції. Без них сучасна економічна система неспроможна існувати і розвиватися. По-п’яте, дотримання постулатів мінової концепції, хибність яких усвідомлюють дедалі більше західних учених як стосовно їх втілення у розвинених країнах світу, так і як засобу трансформації існуючої в Україні та інших державах СНД економічної системи. На думку професора Нью-Йоркського університету Е. Уоллфа, “посилення механізму гри ринкових сил у США у 80-х призвело до перерозподілу 3/4 приросту доходів і 100% приросту багатств на користь 20% найбагатших сімей”. Тому цілком справедливим є твердження відомого латиноамериканського економіста Р. Пребиша про те, що “свобода законів у ринку є раціональним рішенням з точки зору забезпечених верств, але воно не є таким з точки зору інтересів суспільства”. Сама поява терміна “ринкова економіка” та його широке вживання в наші дні значною мірою зумовлені тим, що капіталізм залишається словом з негативним навантаженням у багатьох країнах. Проте, як визнає Дж. Гелбрейт, “поради, які роздає Захід у великих кількостях стосовно переходу до капіталізму, передбачають адаптацію цих країн до економіки, що тягне за собою такі страждання, які для нас самих були б неприйнятними”. На думку всесвітньо відомого американського історика і суспільного діяча А. Шлезінгера, “великою помилкою росіян було те, що вони повірили, що вільний ринок нібито е ліками, кращими за всі економічні неприємності. Ця ілюзія послужила в Росії сильним допінгом для розвитку грабіжницького, експлуататорського, жорстокого і безсердечного капіталізму взірця XIX ст.”. Ще більшою мірою це стосується України.


1 Звезда2 Звезды3 Звезды4 Звезды5 Звезд (No Ratings Yet)
Loading...


Тварини атлантичного океану.
Ви зараз читаєте: Неолібералізм