Обгрунтування необхідності визначення облікової політики



БУХГАЛТЕРСЬКИЙ ОБЛІК В УКРАЇНІ: ОСНОВИ ТА ПРАКТИКА В УКРАЇНІ

Розділ ХІІІ

ПОЛІТИКА БУХГАЛТЕРСЬКОГО ОБЛІКУ ТА ПОДАТКОВИХ

ВІДНОСИН

13.1. Обгрунтування необхідності визначення облікової політики

Згідно з МСФЗ 8 “Облікова політика, зміни облікових оцінок та помилки” облікова політика – це конкретні принципи, домовленості, правила та процедури, прийняті управлінським персоналом підприємства при складанні та поданні фінансових звітів.

У Російській федерації наказом Мінфіну від 24.07.94 № 100 затверджено положення з бухгалтерському

обліку “Облікова політика підприємства”, в якому наведено визначення облікової політики як сукупності способів ведення бухгалтерського обліку, а саме: первинного спостереження, вартісного вимірювання, поточного групування та підсумкового узагальнення фактів господарської (статутної та іншої) діяльності. Облікова політика має бути розкрита в складі публічної бухгалтерської звітності.

В Україні складові облікової політики визначаються Законом України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”, Національними стандартами (положеннями) бухгалтерського обліку, податковим

законодавством, внутрішніми нормативними документами підприємства. Згідно з Законом України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” підприємство самостійно:

– визначає облікову політику підприємства;

– обирає форму бухгалтерського обліку як певну систему регістрів обліку, порядку і способу реєстрації та узагальнення інформації в них з додержанням єдиних засад, встановлених цим Законом, та з урахуванням особливостей своєї діяльності та технології обробки облікових даних;

– розробляє систему і форми внутрішньогосподарського (управлінського) обліку, звітності та контролю господарських операцій, визначає права працівників на підписання бухгалтерських документів;

– затверджує правила документообігу і технологію обробки облікової інформації, додаткову систему рахунків і регістрів аналітичного обліку.

Згідно із Законом облікова політика – сукупність принципів, методів і процедур, що використовуються підприємством для складання та подання фінансової звітності. Визначення поняття “процедури бухгалтерського обліку” у законі чи Національних стандартах обліку не наведено. На практиці до процедур складання звітності відносять форми обліку, організацію документообігу, технологію обробки бухгалтерської інформації, систему застосовуваних рахунків, перелік осіб, що мають право підписувати документи тощо. Тобто, у загальному плані процедури обліку – це, насамперед, організація обліку на підприємстві.

Визначення облікової політики у законі наведене з урахуванням вимог лише таких зовнішніх користувачів інформації як: органи, до сфери управління яких належать підприємства, трудові колективи, власники (засновники) відповідно до установчих документів, якщо інше не передбачено Законом, органи виконавчої влади та інші користувачі відповідно до законодавства.

Водночас облікова політика є інструментом організації обліку на конкретному підприємстві, що включає сукупність принципів, методів і процедур, які були ним обрані, виходячи із встановлених вимог та особливостей діяльності підприємства. При розширеному підході до змісту облікової політики вона має розглядатись у сукупності її методичної, технічної та організаційної сторін.

Складові розпорядчого документа підприємства для підприємств недержавної форми власності визначаються підприємством самостійно, а для підприємств державного та комунального секторів економіки регламентуються наказом Міністерства фінансів України від 19.12.2006 № 1213. Зокрема, облікова політика підприємств державного, комунального секторів економіки визначається у розпорядчому документі, який приймається підприємством і погоджується органом, до сфери управління якого воно належить, або уповноваженим органом відповідно до установчих документів. У розпорядчому документі про облікову політику має бути встановлено методи оцінки, обліку і процедур, які має застосовувати підприємство, та щодо яких нормативно-правовими актами з бухгалтерського обліку передбачено більш ніж один їх варіант, та порядок організації бухгалтерського обліку. Облікова політика визначається на основі положень (стандартів) бухгалтерського обліку та інших нормативно-правових актів. Одноваріантні методи оцінки, обліку і процедур до такого розпорядчого документа не включаються.

Розпорядчий документ про облікову політику підприємства визначає застосування, зокрема:

– методів оцінки вибуття запасів;

– періодичності визначення середньозваженої собівартості одиниці запасів;

– порядку обліку і розподілу транспортно-заготівельних витрат, ведення окремого субрахунку обліку транспортно-заготівельних витрат;

– методів амортизації основних засобів, інших необоротних матеріальних активів, довгострокових біологічних активів та нематеріальних активів;

– вартісних ознак предметів, що входять до складу малоцінних необоротних матеріальних активів;

– класу 8 та/або 9 Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємств і організацій, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 30.11.99 № 291;

– періодичності (періоду) зарахування сум дооцінки необоротних активів до нерозподіленого прибутку;

– методу обчислення резерву сумнівних боргів (у разі потреби – спосіб визначення коефіцієнта сумнівності);

– переліку створюваних забезпечень майбутніх витрат і платежів;

– методу створення забезпечень на виплати за невідпрацьований час (щорічні відпустки);

– порядку оцінки ступеня завершеності операцій з надання послуг;

– сегментів діяльності, пріоритетного виду сегмента, засад ціноутворення у внутрішньогосподарських розрахунках;

– переліку і складу змінних і постійних загально-виробничих витрат, бази їх розподілу;

– переліку і складу статей калькулювання виробничої собівартості продукції (робіт, послуг);

– порядку визначення ступеня завершеності робіт за будівельним контрактом;

– дати визначення придбаних в результаті систематичних операцій фінансових активів;

– бази розподілу витрат за операціями з інструментами власного капіталу;

– порогу суттєвості щодо окремих об’єктів обліку;

– переоцінки необоротних активів;

– періодичності відображення відстрочених податкових активів і відстрочених податкових зобов’язань;

– порядку відрахування прибутку до резервного капіталу;

– порядку виплат, які здійснюються за рахунок фонду споживання, створеного за рахунок прибутку (у тому числі визначається їх вичерпний склад);

– окремого балансу філіями, представництвами, відділеннями та іншими відокремленими підрозділами підприємства.

Окремими складовими розпорядчого документа про облікову політику підприємства є порядки:

– визначення ліквідаційної вартості основних засобів;

– установлення строків корисного використання (експлуатації) основних засобів та нематеріальних активів;

– організації аналітичного обліку надходження та використання коштів цільового фінансування.

У П(с)БО 1 “Загальні вимоги до фінансової звітності” передбачено обов’язковість подання підприємством у його звітності інформації про облікову політику підприємства та її зміни. Інформація про облікову політику підприємства подається у примітках до звітності у стислій, зрозумілій для користувачів звітності формі, що розкриває всі її суттєві складові. Цим же стандартом визначені принципи підготовки фінансової звітності.

Принцип бухгалтерського обліку – правило, яким слід керуватися при вимірюванні, оцінці та реєстрації господарських операцій і при відображенні їх результатів у фінансовій звітності.

Національними стандартами бухгалтерського обліку визначені наступні принципи бухгалтерського обліку:

– автономності підприємства, за яким кожне підприємство розглядається як юридична особа, що відокремлена від власників. Тому особисте майно і зобов’язання власників не повинні відображатись у фінансовій звітності підприємства;

– безперервності діяльності, що передбачає оцінку активів і зобов’язань підприємства, виходячи з припущення, що його діяльність триватиме далі;

– періодичності, що припускає розподіл діяльності підприємства на певні періоди часу з метою складання фінансової звітності;

– історичної (фактичної) собівартості, що визначає пріоритет оцінки активів, виходячи з витрат на їх виробництво та придбання;

– нарахування та відповідності доходів і витрат, за яким для визначення фінансового результату звітного періоду слід зіставити доходи звітного періоду з витратами, які були здійснені для отримання цих доходів. При цьому доходи і витрати відображаються в обліку і звітності в момент їх виникнення, незалежно від часу надходження і сплати грошей;

– повного висвітлення, згідно з яким фінансова звітність має містити всю інформацію про фактичні та потенційні наслідки операцій та подій, яка може вплинути на рішення, що приймаються на її основі;

– послідовності, який передбачає постійне (із року в рік) застосування підприємством обраної облікової політики. Зміна облікової політики має бути обгрунтована і розкрита у фінансовій звітності;

– обачності, згідно з яким методи оцінки, що застосовуються в бухгалтерському обліку, мають запобігати заниженню оцінки зобов’язань та витрат і завищенню оцінки активів і доходів підприємства;

– превалювання змісту над формою, за яким операції мають обліковуватись відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми;

– єдиного грошового вимірника, який передбачає вимірювання та узагальнення всіх операцій підприємства у його фінансовій звітності в єдиній грошовій одиниці.

При веденні бухгалтерського обліку передбачається, що підприємство дотримується вказаних принципів, а тому перераховувати їх в обліковій політиці непотрібно. Якщо ж з якихось причин певні принципи не були застосовані, то необхідно розкрити цей факт разом з його причинами.

Метод бухгалтерського обліку – сукупність способів і прийомів, що дозволяють бухгалтерському обліку здійснювати свої функції. Серед таких способів і прийомів виділяють: баланс, звітність, рахунок, подвійний запис, документацію, інвентаризацію, оцінку і калькуляцію.

Необхідність визначення облікової політики виходить насамперед з того, що у національних стандартах обліку та в податковому законодавстві часто дозволяються два чи більше облікових підходів до подібних операцій та подій, які може самостійно обирати підприємство з урахуванням особливостей своєї діяльності та які найбільше підходять до належного відображення його фінансового стану та результатів діяльності. Застосування ж різних підходів призводить найчастіше до різних даних у звітності, а тому для вірного розуміння звітності розкриття облікової політики має бути невід’ємною частиною фінансових звітів. З викладеного випливає, що об’єктом облікової політики є об’єкти обліку, щодо яких нормативними документами передбачено декілька варіантів ведення і організації обліку, що визначаються підприємством залежно від конкретних умов, специфіки діяльності. Для зручності споживачів інформації, що міститься у фінансових звітах, облікова політика розкривається в одному місці – у примітках до звітності.

Елементи облікової політики – сукупність методів і принципів ведення обліку щодо конкретного об’єкту.

Облікова політика впливає на показники фінансової звітності й, насамперед, на показники Звіту про фінансові результати. У загальному плані вплив облікової політики на фінансові показники підприємства можна представити схемою наведеною на рис. 13.1.

Обгрунтування необхідності визначення облікової політики

Рис. 13.1. Вплив облікової політики на фінансові показники

У Законі немає суворих вимог щодо необхідності щорічного видання на підприємстві (установі, організації) наказів чи інших внутрішніх нормативних документів (постанов, рішень, розпоряджень) про бухгалтерський облік і облікову політику. Але відсутність такого документа може бути розцінена як порушення вимог ст. 8 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”. Видання внутрішніх нормативних документів з визначенням облікової політики забезпечує її дотримання внутрішнім відповідальним персоналом. До того ж, окремі положення політики розглядаються фіскальними органами і є основою для нарахування податків. Заголовок цього документу може бути, наприклад, таким: “Про організацію бухгалтерського обліку на підприємстві” чи “Про політику бухгалтерського обліку на підприємстві”. У цьому документі має бути оговорено, ким – керівником, окремими суб’єктом підприємницької діяльності чи власною бухгалтерією (бухгалтерською службою) – організоване ведення бухгалтерського обліку. Документом повинен бути затверджений графік (табель-графік) документообігу, встановлені права працівників на підписання бухгалтерських документів. Бажано навести в цьому документі також правові обгрунтування прийнятої на підприємстві політики бухгалтерського обліку, тобто забезпечити ведення обліку в межах існуючої нормативної бази. Нормативним документом про політику бухгалтерського обліку можуть бути також затверджені не встановлені нормативними актами форми документів, що, наприклад, підтверджують факт витрати запасів (акт витрати запасів при проведенні ремонту, акт установки устаткування тощо) чи здійснення конкретних господарських операцій. Примірна форма наказу наведена в додатку до розділу 13.

Впливає на облікову політику і багато інших різних факторів, класифікація яких наведена на рис. 13.2.


1 Звезда2 Звезды3 Звезды4 Звезды5 Звезд (No Ratings Yet)
Loading...


Слова з апострофом після префіксів орфографічний словник.
Ви зараз читаєте: Обгрунтування необхідності визначення облікової політики