ОБРАЗОТВОРЧЕ МИСТЕЦТВО, ПОЧАТКУ ХХ ст



ІСТОРІЯ КУЛЬТУРИ УКРАЇНИ

Розділ V

Пробудження національної свідомості

Українського народу

ОБРАЗОТВОРЧЕ МИСТЕЦТВО ПОЧАТКУ ХХ ст.

На початку XX ст. продовжує розвиватись образотворче мистецтво. Особливий вплив мало Товариство пересувних художніх виставок, які своїм творчим кредо ставили правдиво показувати життя і побут різних верств трудового люду. Серед членів Товариства було багато відомих українських митців, які поділяли їх творчу платформу: М. Кузнецов, I. Похитонов, К. Костанді, О. Мурашко, И. Нілус, Т. Дворников, С. Світославський,

О. Розмаріцин, дійсні члени та члени-експоненти П. Мартинович, П. Левченко, С. Кишинівський, С. Костенко, С. Колесников та ін.

Українська тематика була популярною у творчості російських художників, вихідців з України, на них істотно вплинув творчий доробок Т. Шевченка як художника і поета.

Українське мистецтво представляли провідні митці реалістичного демократичного напрямку М. Пимоненко, О. Світославський, С. Васильківський, В. Костанді, П. Левченко, О. Сластіон, Ф. Красицький, О. Мурашко та ін.

Визначний майстер побутового жанру М. Пимоненко звертається до тем і сюжетів із життя і побуту українського

народу та висвітлення соціальних проблем того часу. Особливої популярності набули його твори “Весілля в Київській губернії”, “Ярмарок”, “Додому”, “Гопак”, “Збирання сіна” та тематичні картини соціального змісту “Жертва фанатизму”, “Конокрад”, “Проводи рекрутів”, “На Далекій Схід” та ін.

Під впливом відомого художника академічного спрямування академіка В. Орловського, який присвятив багато творів Україні, – “Сінокіс”, “Жнива”, “Перепочинок чумаків” та інші – розвивалася творчість С. Світославського, І. Похітонова, С. Васильківського та П. Левченка. Заслуговують на увагу наукові розвідки і збирацька діяльність С. Васильківського. Він був залюблений у декоративно-прикладне мистецтво Слобожанщини. Разом із М. Самокишем підготував і видав альбоми “Український орнамент” та “З української старовини”. В останньому оспівується героїка українського народу доби козаччини.

Початок сторіччя став періодом формування мистецтвознавчої науки, поштовх їй дали мистецько-критичні статті М. Мурашка та його книга “Спогади старого вчителя”. Помітну роль відіграли мистецькі виступи в пресі Є. Кузьміна. У зв’язку з реставраційними роботами в Кирилівській церкві, пам’ятці ХІІ ст., та розписами Володимирського собору професор А. Прахов проводить велику дослідницьку роботу. О. Овицький 1914 р. пише і видає першу монографію про Тараса Шевченка-художника. М. Біляшівський, М. Макаренко, Д. Яворницький присвячують свої наукові роботи проблемам розвитку народного мистецтва. Починаючи з 1907 р. у Києві побачили світ мистецтвознавчі видання “В мире искусства” (1907-1910), “Искусство и печатное дело” (1909-1910), “Искусство” (1911-1912), “Искусство Южной России” (1912-1914), а в Галичині виходили журнали “Часопис”, “Будучність”, які редагував І. Труш, а з 1905 р. під спільною редакцією С. Людкевича та І. Труша виходив “Артистичний вісник”.

Завдяки діяльності Товариства в Україні пожвавлюється виставочна робота, щороку влаштовується до 10-15 вернісажів, які об’єднують місцевих художників. Окрім морального задоволення митці одержували і матеріальне; велика частина експонованих творів продавалася, щоправда, це було як позитивним, так і негативним явищем – тематику почав диктувати споживач, і художники працювали на догоду невибагливим смакам.

Наприкінці першого десятиріччя ХХ ст. в українське мистецтво входять модерні течії європейського мистецтва – модерн, еклектика, декоративізм, а також формальні спрямування – експресіонізм, кубізм, абстракціонізм та конструктивізм. Проте якщо в стилі модерн реалістичні форми були домінуючими, то в модерністських напрямках іде деградування форми, а відповідно й змісту.

Революційна хвиля 1905-1907 рр. зумовила розвиток графічного мистецтва, зокрема сатири. Так, українські митці забезпечували сатиричними малюнками як російські, так і українські видання. Варто відзначити малюнки М. Фармаковського, И. Нілуса, В. Заузе, М. Соломонова, М. Липського та ін.

Особливо великий внесок зробив раціональний Г. Нарбут, який сформувався під впливом творчості I. Білібіна та художників “Мира искусств”. Червоною ниткою через його творчий шлях пройшла українська тематика, узагальнена і трансформована через кращі досягнення української геральдики та книжкового мистецтва. Повернувшись в Україну після 1917 р., він стає засновником, першим ректором і професором Української Академії мистецтв – першої вищої художньої школи України.

Прогресивним явищем у художньому житті України були спроби створити монументи національним героям, діячам культури і мистецтв.

Велику активність в організації і спорудженні пам’ятника Т. Шевченкові в Києві виявили прогресивні діячі I. Рєпін, Д. Яворницький, М. Коцюбинський, Б. Грінченко, М. Лисенко, В. Леонтович та ін. На конкурс було представлено 64 проекти, проте незважаючи на високозмістовні і високохудожні роботи М. Гаврилка, Ф. Балавенського, М. Паращука питання встановлення пам’ятника Кобзареві “узгоджувалося” до 1910 р. і залишилося відкритим аж до радянського часу.


1 Звезда2 Звезды3 Звезды4 Звезды5 Звезд (No Ratings Yet)
Loading...


Електричний резонанс.
Ви зараз читаєте: ОБРАЗОТВОРЧЕ МИСТЕЦТВО, ПОЧАТКУ ХХ ст