Оцінка ситуації. Одинадцяте вересня 2001 року

Політологія
ГЕОПОЛІТИЧНИЙ ВИМІР СВІТУ

УКРАЇНА ТА СВІТ ПІСЛЯ ВЕРЕСНЕВИХ (2001 р.) ПОДІЙ У США. ВІЙНА В ПЕРСЬКІЙ ЗАТОЦІ: ПРИЧИНИ, ЦИВІЛІЗАЦІЙНІ НАСЛІДКИ

1. Оцінка ситуації. Одинадцяте вересня 2001 року
Рубіж XX і XXI століть означено терористичними актами в Нью-Йорку й Вашингтоні 11 вересня 2001 p., спрямованими на зруйнування базових символів американської, а в контексті подій – західної цивілізації: політичного – Білого Дому, військового – Пентагону, фінансового – Всесвітнього торговельного центру. Пізніше мерія Нью-Йорка підрахує,

що під уламками будинків загинуло близько трьох тисяч осіб. До речі, у Всесвітньому торговельному центрі був дитячий садок, вихованців якого також поховано під руїнами. Матеріальні втрати попередньо оцінені в 39 млрд. доларів. Такої трагедії Сполучені Штати Америки ще не знали. В одну мить “єдина світова наддержава” перетворилася просто на одну з “великих”. Норми й цінності захитались, і в усій своїй трагічності на сцені з’явився політичний реалізм.
Учені й далі аналізують причини, наслідки вересневої трагедії 2001 року в Сполучених Штатах Америки, кризи в Перській затоці. Ці події мають глибокі
соціальні, економічні, ідеологічні, геополітичні корені. Фахівцям іще належить дати обгрунтовані відповіді на надзвичайно складні питання, зокрема щодо природи сучасного міжнародного терору.
Терор у перекладі з латинської означає “страх, залякування”. Тероризм можна характеризувати як прагнення відповідних угруповань досягти політичної або будь-якої іншої мети за допомогою насильницьких методів: убивств, захоплення заручників, диверсійних актів. Аналітики виокремлюють ряд напрямів терористичного руху. Найвідоміші представники лівого тероризму діяли в Європі та Латинській Америці – це німецька “Фракція Червоної армії”, італійські “червоні бригади”, латиноамериканські “Сендеро Луміносо”; ультраправого тероризму – у ФРН, наприклад у 90-х pp. діяло до 75 праворадикальних (зокрема фашистських) груп, ку-клукс-клан у США, південноамериканські “ескадрони смерті”, на совісті яких тисячі жертв. Окремо стоїть націоналістичний тероризм, який ставить за мету створення власної моноетнічної держави за допомогою будь-яких методів, аж до силових. Це такі потужні організації, як Ірландська республіканська армія, шрі-ланкійські “Тигри звільнення Таміл Ілама”, палестинські групи “Чорний вересень” тощо.
На початку 90-х років виявилися нові тенденції розвитку терористичного руху: різко пішов на спад лівий тероризм, який після розпаду Радянського Союзу залишився без організаційної та фінансової підтримки. Зменшилася небезпека ультраправих і націоналістичних терористичних угруповань. Ірландська республіканська армія оголосила про відмову від збройної боротьби.
Проте останнім часом різко активізувався ісламський тероризм. Його ідеологія формувалася деякими релігійними організаціями Саудівської Аравії, Судану, Пакистану, Афганістану та грунтувалася на постулатах ісламського фундаменталізму. До останнього часу найвідомішими терористичними групами були: “Хезболлах”, “Брати – мусульмани”, група Рамаза Юсефа, що організувала вибух у Центрі міжнародної торгівлі в США. За останні 25 років ісламські терористи вчинили найбільше диверсійних актів і вбивств.
Міжнародний тероризм вважають наслідком поділу світу на багатих і бідних. Це є крайня форма протесту злиденного й знедоленого Півдня проти сильної та заможної Півночі. Один мільярд із населення Землі становлять переважно представники білої раси, мешканні демократичних і благополучних країн. Решта п’ять мільярдів – це третій світ, який відчуває ненависть і заздрість до “білої” цивілізації. І доки такий розрив є, доти тероризм, на переконання фахівців, існуватиме. Характерно, що міжнародний тероризм живить тільки одна частина третього світу – ісламські країни, Близький Схід (ісламський світ – це десятки країн, у яких частка прибічників цієї віри становить понад 1 млрд.), де багато хто справді живе в жалюгідній злиденності.
Проблема тероризму в усьому світі визнається як одна з головних загроз національній і міжнародній безпеці. Наукові центри з проблем тероризму функціонують у США, Європі, Росії, Ізраїлі. Ще до вересневих подій 2001 р. Конгресом США ініціювалася програма боротьби з тероризмом, бюджет якої становить 20 млрд. доларів на рік.
Теракти І 1 вересня 2001 року у Нью-Йорку приголомшили світ. Ось як описує безпосередні враження від тих трагічних подій очевидець: “11 вересня 2001 р. зранку я сидів удома за комп’ютером. Дружина виїхала на роботу лише 15 хвилин тому. Але несподівано повернулася. Схвильовано сказала: “Вмикай телевізор. Місто атакували терористи”. Ми ввімкнули телевізор, була 9:20 ранку. На екрані стояли поряд задимлені вежі “твінсів”, і оператори кілька разів поспіль показали, як другий літак (згодом стало відомо, один із двох, захоплених у Бостоні терористами) врізається в Північну вежу. А ще за якийсь час потому на екрані з’явився Вашингтон і хмари диму над Пентагоном. Кілька хвилин тому третій літак із терористами – камікадзе цілеспрямовано атакував Америку. Між першою й третьою атакою минуло 55 хвилин. Диктор передав, що ще кілька захоплених терористами – смертниками літаків перебувають у повітрі. І тут ми побачили, як повільно провалилася, зникла з екрана Південна вежа. А ще через 29 хвилин – упала й Північна. Ми знали, що в кожній із 110-поверхових, майже півкілометра заввишки, споруд працює по 10-20 тисяч працівників. Це була катастрофа. Увесь світ був шокований тим, що сталося”. Додамо до цього: винищувачі ВПС збили четвертий літак, який летів на Білий Дім, і в ньому загинули й терористи, й пасажири.
Головне завдання таємної служби США тоді полягало в тому, щоб урятувати Президента. Адже ніхто не знав, звідки можуть завдати наступного удару і як цьому запобігти. Перша думка: Президента Джорджа Буша-молодшого обов’язково спробують убити, щоб країну охопив хаос. У цей момент Буш був у місті Сарасоті, в штаті Флорида, де зустрічався зі школярами. Після повідомлення про терористичні акти терміново відбув до аеропорту. Протягом кількох годин літак Президента в супроводі винищувачів тримали в повітрі, вважаючи, що не найбезпечніше місце. У Білий Дім Дж. Буш потрапив тільки ввечері, коли керівники спец служб дійшли висновку, що в цей день нових атак не буде. Ці кілька годин американці провели у надзвичайній тривозі, адже вони звикли звіряти своє теперішнє й майбутнє за виразом обличчя свого Президента.
У здійсненні терористичних актів II вересня 2001 р. спецслужби США звинуватили терористичну організацію “Аль-Каїда”, очолювану Усамою Бен Ладеном. Міжнародне розслідування, проведене американським журналом “Тайм”, підтверджує: “Аль-Каїда” має свою мережу в сорока країнах світу, її діяльність глобальніша за своїми масштабами й безжальніша за своєю ідеологією, ніж це могли уявити собі най прискіпливіші експерти.
Джерела виникнення “Аль-Каїди” треба шукати в тривалій війні моджахедів проти окупації радянськими військами Афганістану. Саме в цей час у пакистанському місті Пешаварі палестинський релігійний учений Абдалла Аззам заснував “Бюро послуг”, яке забезпечувало вояків зброєю та виховувало їх у релігійному дусі. Операція дістала назву “Аль-Каїда аль Сульба” (арабською “солідна база”). Значні кошти для цієї операції надавав Усама Бен Ладен – прихильник Аззама, один зі спадкоємців величезного стайку, джерелом якого був родинний будівельний бізнес.
Усама Бен Ладен народився 28 червня 1957 р. у Саудівському місті Джадді, був сімнадцятою дитиною у великій сім’ї. Його батько мав 20 жінок і п’ятдесят сім синів та дочок. Глава сім’ї пройшов шлях від бідного селянина, портового вантажника до керівника найуспішнішого будівельного концерну в Саудівській Аравії. Капітал сім’ї Бен Ладенів оцінюється в п’ять мільярдів доларів. Глава сім’ї загинув в авіаційній катастрофі, коли Усамі було лише одинадцять років. Від батьківської спадщини йому дісталося 300 мільйонів доларів. Гроші спочатку використовувались у бізнесі, а пізніше – на військові потреби моджахедів.
Уперше Усама Бен Ладен потрапив до Афганістану після окупації країни Радянським Союзом у 1979 р. Разом із душманами (моджахедами) брав безпосередню участь у боях проти радянських військ. Після виведення радянських військ із Афганістану Бен Ладен повернувся до Саудівської Аравії. Через конфлікт із владою з приводу присутності американських військ у пій країні від’їжджає до Судану, проте й звідти його виставляють. У 1996 р. разом із “Аль-Каїдою” перебирається до Афганістану, підтримує тісні зв’язки (надає значну фінансову підтримку) з лідером “Талібану” муллою Мухаммедом Омаром. Рух “Талібан” (“таліб” означає студент) з’явився в Афганістані в 1994 p., захопив владу в 1996 р. й утримував її за безпосередньої участі військової розвідки Пакистану. В основу ідеології руху “Талібан” покладено радикальне трактування ісламу його керівниками, яке, зокрема, виражалося в тому, що всі чоловіки зобов’язані носити бороди, а жінки – ходити в паранджі, не працювати й після 8 років не ходити до школи. Суворо заборонялося чоловікам і жінкам навіть спільне споживання їжі.
У 1996 р. Бен Ладен закликає всіх мусульман убивати американських військовослужбовців у Саудівській Аравії, а в 1998 р. – і цивільних американців. Того ж року він заявляє, що виділяє на війну проти США 300 млн. дол. Ненависть Бен Ладена до “агресії США та їхніх західних союзників” зробила його героєм в очах мусульманської молоді.
Штаб-квартира, яка фінансує й координує акції своїх груп, до останнього часу містилася в Афганістані. До вищого командування “Аль-Каїди” належали Усама Бен Ладен, єгипетський лікар Аль Завагірі, палестинець із Саудівської Аравії Абу Зубайда. Важливу роль відігравали тренувальні табори “Аль-Каїди”. Саме тут ті, хто проходить військову підготовку й ідеологічну обробку, отримують статус воїнів “священної війни”. З 1996 р. у дванадцяти таборах “Аль – Каїди” пройшли підготовку близько 20 тисяч осіб із 50 країн.
Перебіг подій 11 вересня. Група з 19 осіб провела кілька місяців у Сполучених Штатах Америки, готуючись до захоплення літаків. Двоє з них – Мохаммед Атта та його напарник Марван аль-Шеххі – п’ять місяців навчалися льотної справи па курсах у штаті Флорида, де триста безхмарних днів на рік, а навчання коштує майже вдвоє дешевше, ніж у великих містах. Вони заплатили по півтори тисячі доларів, щоб пройти практику у навчальних комплексах для пілотів “Боїнгів”, які на землі відпрацьовують навички дій в екстремальних ситуаціях. Доти їхній центр розміщувався в Гамбурзі (Німеччина), де 30-річний Мохаммед Атта жив 8 років, час від часу виїжджаючи звідти. Вважають, що саме він пілотував перший із тих літаків, що таранили вежу. Два інші підозрювані пілоти – Марван Аль-Шеххі та Зіад Амір Джарра – також мешкали в Гамбурзі. Гамбурзький центр, можливо, був оперативною ланкою розкиданої по всьому світу терористичної мережі “Аль-Каїди”. Гамбург – ідеальна база для тривалого перебування: кожний сьомий мешканець міста-іноземець, як і кожний п’ятий – студент коледжу, як і Атта (іноземні студенти не платять у Німеччині за навчання). Атта і його друзі могли залишатися тут будь – скільки: Німеччина винайшла поняття “вічного студента”. Вони жили тут на законних підставах, могли вільно подорожувати країнами Європейського Союзу або тимчасово виїжджати звідти, не викликаючи підозри.
Цікава деталь: Бостон, з аеропорту якого вилетіли два перші літаки з терористами на борту, – науковий центр США. Тут розміщується славнозвісний Гарвард, у якому мешкає ціле гроно інтелектуалів Америки й світу. Серед них – Семюель Хантінгтон, всесвітньо відомий фахівець із проблем конфлікту людських цивілізацій. Тут із комфортом влаштувалися брати, сестри та інші родичі з прізвищем бен Ладен – респектабельні араби, відомі своїм почуттям гідності, шляхетністю та щедрістю. Загалом їх тут близько тридцяти. Дехто з них має потужний бізнес у США – готелі, ресторани й навіть летовища. Щоправда, після трагічних подій вони зреклися свого брата Усами. Проте страх узяв гору: на початку другого тижня після катастрофи посольство Саудівської Аравії відправило всіх на історичну батьківщину.
Трагічні події вересня 2001 р. вразили не тільки Америку, а й увесь світ. Якщо з позиції історії порівняти дві події – розпад Радянського Союзу й терористичні акти в США, то остання видається не менш значущою. Аналітики оцінюють це по-різному, але не залишається жодних сумнівів, що 11 вересня 2001 р. увійде в світову історію як початок нової фази зіткнення західної та ісламської цивілізацій – фази початку збройних дій.
За оцінками соціальних філософів (М. Данилевський, О. Шпенглер, А. Тойнбі), у світі існувало близько 30 цивілізацій. Нині залишилося 7-8. Зокрема С. Хантінгтон виокремлює такі цивілізації: західну, конфуціанську (китайську), японську, ісламську, індійську, слов’янсько-православну, латино – американську й, можливо, африканську. С. Хантінгтон першим на Заході на початку 90-х років звернув увагу на можливість зіткнення цивілізацій. Нагадаємо, що у своїй книзі “Зіткнення цивілізацій і перебудова світового ладу” (1996) С. Хантінгтон доходить висновку: “Захід унікальний, але не універсальний. Сама ідея про те, що незахідні народи повинні прийняти західні цінності, інституції й культуру по суті не є нормальною”. Заходові треба відмовитися від ілюзії стосовно своєї унікальності. Західна цивілізація вирвалась уперед зовсім недавно. Лише в XVI11 ст. вона почала набувати сучасних рис. При цьому слід враховувати, що домінування цієї цивілізації визначається лише з погляду одного чинника – матеріального. З позиції релігійно-духовної, культурної чи філософської західній цивілізації, як і раніше, дуже далеко до японської, китайської чи індійської.
Концепція, яка пропонується Західною Європою та яку уособлюють США, – що все у світі “обертається” навколо одного центру – європейської культури, викликала неоднозначну реакцію інших країн, носіїв інших соціокультурних цінностей: Японії, Китаю, Росії, Ірану, Іраку. Останнім часом до них приєдналась Індія. Кожна країна почала шукати свій шлях розвитку та протидію вестернізації. Так, у Росії обстоюють концепцію того, що православна цивілізація разом із західною є найімовірніше єдиною цивілізацією – християнською. Для підтвердження правомірності такого підходу посилаються на те, що в православних і західноєвропейських країн є спільні мовна сім’я – індоєвропейська і головна книга – Біблія. На Заході з цим не згодні.
Найзначніше не сприйняття вестернізації спостерігається з боку ісламської цивілізації. Порнографія, проституція, вживання алкоголю, масова культура, а останнім часом – агресивне проголошення терпимості до гомосексуалізму та одностатевих шлюбів викликає в ісламських країнах ставлення до західної цивілізації як до розплідника зла.
На думку Френсіса Фукуями, американського професора політології й міжнародної політекономії, автора книги “Кінець історії й остання людина”, С. Хантінгтон у своїй концепції зіткнення цивілізацій припускається двох помилок. Перша – твердження про те, що наявні п’ять чи шість цивілізацій можуть певний час співіснувати поряд, але ніколи не зможуть злитися в одне ціле через відсутність у них спільних культурних цінностей, що зрештою призведе їх до зіткнення. Друга – те, що західні цінності, зокрема права людини, не є універсальними, вони – лише продукт європейської культури, який не можна застосувати до тих, хто не поділяє споконвічні європейські традиції. Накидання цих традицій приховує в собі небезпеку цивілізаційного конфлікту. Універсальність може розумітися й ширше, бо головною рушійною силою в історії людства є не чисельність культур, а загальний прогрес модернізації, інституційними проявами якого є ліберальна демократія й орієнтована на ринок економіка. Сьогоднішній конфлікт – це не зіткнення цивілізацій, оскільки йдеться про не рівні у своїх можливостях культурні зони. Те, що відбувається, більше схоже на ар’єргардний бій тих, хто відчуває загрозу модернізації, і, відповідно, її моральної складової – поваги до прав людини. Може мати право на існування й така точка зору, хоча концепція зіткнення цивілізацій видається обгрунтованішою.
США зіткнулися з терором нового порядку – ідеологічним, а тому безкомпромісним. Події в США віддзеркалюють найгостріші суперечності сучасного світу. Про них уже багато сказано й написано: зіткнення цивілізацій, конфлікт ісламу й модернізації, Півночі й Півдня, багатих і бідних. Проте залишаються без уваги морально-етичні аспекти цієї проблеми, а саме: чи зможуть Сполучені Штати Америки узгоджувати свої інтереси з інтересами світу в такий спосіб, як вони роблять це щодо своїх громадян.


1 Звезда2 Звезды3 Звезды4 Звезды5 Звезд (1 votes, average: 5.00 out of 5)
Loading...


Ви зараз читаєте: Оцінка ситуації. Одинадцяте вересня 2001 року