Орфоепічна правильність мовлення
Тема 8. Особливості усного професійного спілкування
4. Орфоепічна правильність мовлення
Висока культура усного мовлення неможлива без досконалого звукового його оформлення. Із звуковою стороною мови пов’язані насамперед фонетичні й орфоепічні норми. Фонетичні норми виявляються у додержанні правильного вживання звуків мови, зокрема у врахуванні правил чергування голосних i приголосних у словах, подовженням, уподібненням тощо: спокій – спокою; лебідь – лебедя (а не лебедя), село – сіл (а не сел); порох – порошина – у nopoci
Ознаки:
1. Ненаголошені [е] та [и] у вимові зближуються i вимовляються то як [еи], то як [ие]: [веисна], [жиеве], [виешневий].
2. Ненаголошений (о) здебільшого вимовляється чітко: [вода], [молоко], [голова], [додому]. Лише в деяких словах перед складом з наголошеним [у] наближається в вимові до (у): [зоузула], [лоупух], (коужух).
3. Дзвінкі приголосні перед глухими та вкінці слів вимовляються дзвінко: [книжка], [Казка, ніж]. Глухо вимовляеться лише приголосний [г]: вохко лехко.
4. Приголосний р вимовляється твердо в кінці складу і слова:
5. Шиплячі приголосні вимовляються твердо: [н’іч], [ніж], [ручки].
6. Приголосний ц у кінці слів вимовляється м’яко: [хлопеиц’]> [с’тілец’1; тверда [ц] буває лише в словах іншомовного походження та деяких вигуках: [шприц], [палац], [пайац], [бац], [клац].
7. Звуки (дж), (дз) вимовляються злито: [джеиреило], [ходжу], [дзеркало], [кукурудза].
8. У небагатьох словах, переважно іншомовного походження, вживається проривний звук Г: [ганок], [Гн’іт], [гудзиек], [Гедз’].
9. Перед голосним [е] всі приголосні вимовляються твердо: сту[де]нти, лі[те]ратура, ін[женер], [те]ма.
10. Приголосний [в] не оглушується і не переходить у ф.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)Спільнокореневі слова до слова шум.