Основні поняття граматики
5.5. Основні поняття граматики
Місце граматики в шкільному курсі української мови
Граматика як мовознавча дисципліна складається з двох пов’язаних між собою розділів – морфології та синтаксису, що мають спільні поняття й правила. Морфологія вивчає слова як частини мови, а синтаксис – слова, об’єднані в словосполучення й речення.
У граматиці найбільш повно відбиваються своєрідні риси національної мови. Особливо яскраво це спостерігається під час зіставлення близьких мов, тих, що мають чисельний шар спільної лексики.
Так, перед опануванням систематичного курсу рідної (української) мови п’ятикласники повторюють вивчене про частини мови в початковій школі, паралельно закріплюючи знання, уміння й навички з орфографії
Надалі граматика представлена в змісті програм для шостого-сьомого класів у розділі “Морфологія. Орфографія”, для сьомого-дев’ятого (“Рідна мова”), восьмого-дев’ятого (“Українська мова”) – у розділі “Синтаксис і пунктуація”. Мовна змістова лінія чинних програм відводить граматиці 78,8% (“Рідна мова”) і 80,4% (“Українська мова”) навчального часу в середніх класах, а також передбачає поглиблення й систематизацію граматичних відомостей у старшій школі.
Лінгводидактичні принципи вивчення мови у структурній цілісності та міжрівневих зв’язках і активізації взаємовпливу навчання мови й розвитку мислення та мовлення зумовлюють увагу до граматики під час засвоєння інших розділів і особливо в процесі формування комунікативних умінь і навичок.
Пізнавальне і практичне значення граматики
Граматична будова української мови разом зі словниковим багатством складає її основу, своєрідність і неповторність. Граматичні закони й правила виводяться з конкретних мовних фактів, з мовленнєвої практики народу. Основні поняття граматики, вироблені багатьма поколіннями протягом тривалого часу, є узагальненням абстрагуючої мисленнєво-мовленнєвої діяльності. Саме граматика має властивість узагальнювати й типізувати мовні явища, є організаційною основою реалізації думки.
Словниковий склад мови сам по собі ще не складає мову, він є тільки необхідним будівельним матеріалом”. Граматика організує словниковий матеріал, надає словам потрібної форми, об’єднуючи в речення й тексти, робить мову гнучким, струнким засобом спілкування.
Без знань граматичних законів не можна вільно висловлювати свої думки й розуміти думки інших. І. Вихованець зазначає, що досконале засвоєння граматики – це насамперед творчість, творення мовлення, вияв свого “я”, принаймні мінімальна неповторність мовлення, гнучкість у висловленні думок, це і розвинена інтуїція, витончений мовний смак, і правильна оцінка нового і старого в мові, і, нарешті, загальна культура мовлення.
Отже, пізнавальне значення граматики полягає в тому, що вона подає систему знань про мову, її структуру й закономірності функціонування; сприяє розумовому розвиткові учнів, формуванню в них мовної картини світу. Практичне значення граматики зумовлене тим, що вона є основою для засвоєння орфографії, пунктуації, культури мовлення; від граматичної підготовки учнів залежить рівень формування мовленнєво-розумових, навчально-мовленнєвих, орфографічних, пунктуаційних умінь і навичок.
Пізнавальне й практичне значення граматики є підставою для визначення такого важливого завдання навчання граматики в школі, як формування в учнів основи знань, умінь і навичок з української мови.
Короткий огляд основних напрямів методики викладання граматики
Зміст і характер шкільного курсу граматики завжди був пов’язаний з науковим розробками в лінгвістиці. Учені-мовознавці й методисти докладали багато зусиль, щоб лінгвістична теорія в школі не відривалася від досягнень науки й викладання мовознавчих дисциплін у вищих закладах освіти. У різні часи вплив наукових знань на зміст шкільної граматики був різним. Зміст програм і підручників з граматики відбивав переваги тієї чи іншої лінгвістичної школи.
Так, у 19 й на початку 20 століття були сформовані такі лінгвістичні школи: логіко-граматична школа (Ф. Буслаєв та ін.) відрізнялася пріоритетом формальної логіки в процесі граматичних досліджень; психологічна школа (О. Потебня) заперечувала ототожнення логіки й граматики, наголошуючи на зв’язку мислення й мовлення, на єдності змісту й форми; формально-граматична школа (П. Фортунатов та ін.) віддавала перевагу формі слова й структурі речення. Шкільна методика цього періоду зазнавала впливу того чи іншого лінгвістичного напряму.
На сучасну методику навчання граматики впливають наукові дослідження багатьох лінгвістичних дисциплін, як-от: етнолінгвістики, когнітивної, комунікативної лінгвістики, лінгвістики тексту, теорії мовленнєвої комунікації та ін.
Різні граматичні напрями в мовознавстві спричинили виділення таких основних напрямів у методиці граматики: логіко-граматичного, психологічного, елементарно-практичного, формально-граматичного, семантико-граматичного, структурно-семантичного.
Основні напрями у методиці навчання граматики
1 логіко-граматичний (Ф. Буслаєв, К. Ушинський, І. Срезневський, В. Шереметьєвський та ін.)
2 психологічний (О. Потебня, Д. Овсянико-Куликовський)
3 елементарно-практичний (М. Кульман)
4 формально-граматичний (П. Фортунатов, Д. Ушаков, О. Пєшковський)
5 семантико-граматичний (А. Загребський, С. Чавдаров, В. Масальський)
6 структурно-семантичний (О. Біляєв, І. Олійник, М. Пентилюк, С. Караман)
7 комунікативно-діяльнісний (М. Вашуленко, С. Караман, О. Караман, М. Пентилюк, О. Горошкіна)
Основоположником логіко-граматичного напряму був Ф. Буслаєв, який наполягав, щоб учень практичним шляхом дізнавався про всі форми мови в постійних органічних зв’язках з думкою, ним вираженою, тому радив під час знайомства з граматичними законами особливу увагу приділяти спостереженню за мовними явищами на матеріалі кращих літературних творів, зразках живої народної мови.
Представниками логіко-граматичного напряму були також і І. Срезневський, К. Ушинський, В. Шереметьєвський. Не можна не помітити, що залежність граматики від логіки в їхніх працях помітно послаблюється.
Основні принципи у підході до вивчення граматики, що склалися в працях К. Ушинського, – зв’язок теорії і практики (використання граматики в роботі над орфографією і розвитком мовлення учнів), свідоме, а не формальне засвоєння граматики, розвиток логічного мислення учнів у процесі засвоєння граматичного матеріалу – знайшли свій розвиток у дальшому становленні методики вивчення граматики.
Психологічний напрям у вивченні граматики знайшов своє відображення в працях О. Потебні і Д. Овсянико-Куликовського.
Наголошуючи на зв’язку мови і мислення, на єдності змісту і форми в мові, О. Потебня категорично заперечував ототожнення логіки і граматики. Мовні категорії у трактуванні вченого – це насамперед форма. Він цілком справедливо відзначав, що судження як одиниця логічна – вужче поняття, ніж речення – категорія граматична, що правила побудови думки і побудова речення – поняття не тотожні. О. Потебня, а за ним і Д. Овсянико-Куликовський правильно підкреслювали, що слово має два значення: матеріальне і формальне; правильно визначали завдання граматики – вивчення граматичного значення слова і речення.
На противагу логіко-граматичному і психологічному напрямам у 1903 р. на І з’їзді викладачів мови військових навчальних закладів офіційно оформився елементарно-практичний напрям вивчення граматики. У перших трьох класах відбувалося лише елементарно-практичне ознайомлення з граматичним матеріалом, потрібне для розвитку орфографічних і пунктуаційних навичок; вивчення ж теоретичного матеріалу з граматики відкидалося. Представником цього напряму був М. Кульман.
Під час практичного вивчення частин мови М. Кульман рекомендував звертати увагу на особливості словозміни. Ознайомлення з граматичним матеріалом проходило на зразках художньої літератури, народної поезії. Основним методом вивчення матеріалу визначався метод спостережень, коли учні самі під керівництвом учителя досліджують факти, групують їх, роблять самостійні висновки, якими керуються потім і під час розбору, і під час виконання письмових вправ.
Для старших класів вважалося доцільним запровадження історичного нарису розвитку мови.
Незважаючи на окремі прогресивні сторони, елементарно-практичний напрям у цілому був помилковим, оскільки заперечував вивчення основ науки про мову.
Формально-граматичний напрям визнавав вивчення форми слова і словосполучення своїм основним об’єктом. Основні положення цього напряму знайшли відображення в працях П. Фортунатова, Д. Ушакова, О. Пєшковського. Відповідно до формально-граматичного напряму, щоб визначити приналежність слова до певної частини мови, треба брати до уваги тільки те, як воно змінюється: наявність форм відмінків була достатньою підставою, щоб вважати це слово іменником, змінюваність за родами – підставою для виділення прикметників. Ігноруючи значення слова, визначаючи єдиним критерієм характер словозміни, П. Фортунатов та його послідовники не визнавали окремими частинами мови числівник і займенник, оскільки вони змінюються так само, як іменники або прикметники. Синтаксисом визнавалася та частина граматики, що вивчала форми словосполучень, навіть речення розглядалося як вид словосполучення.
У 30-ті роки вивчення граматики стало розглядатися з погляду загальноосвітніх завдань, засвоєння граматичних фактів пов’язувалося з розвитком мислення учнів, з навичками аналізу мовного матеріалу. У методиці утверджується семантико-граматичний напрям. При вивченні граматичних явищ ураховувалась єдність змісту й форми, учні мали усвідомлювати, що за кожною граматичною формою слова неодмінно виступає певний зміст, певний відтінок значення. У вивченні граматичних категорій на основі їх семантичних і формальних ознак на перше місце висувалася семантична ознака. Вивчення граматики проводилося в єдності з іншими видами роботи над мовою. Знання з граматики стали основою для орфографічної і пунктуаційної грамотності учнів. Для формування практичних умінь і навичок вивчення теорії тісно поєднувалося з практикою.
При вивченні граматичного матеріалу застосовувалися різноманітні методи і прийоми з урахуванням того, що вивчається, ішла орієнтація на розвиток дедуктивного та індуктивного підходів до усвідомлення явищ, застосовувався аналіз і синтез, організовувалася самостійна робота учнів.
Семантико-граматичний напрям у вивченні граматики знайшов свій широкий вияв у шкільних програмах і підручниках (А. Загродського, В. Ващенка, И. Кудрицького, Б. Кулика, А. Медушевського), теоретично був обгрунтований у методичних працях С. Чавдарова, В. Масальського.
Структурно-семантичний напрям у вивченні граматики утверджується на початку 60-х рр. Його характерною властивістю є вивчення структури граматичних одиниць у нерозривній єдності з їхнім значенням, установлення взаємозалежності складових частин цілого (слова, словосполучення, речення).
Структурно-семантичний підхід до вивчення граматичних явищ дозволяє грунтовніше ознайомити учнів з граматичною будовою мови, посилити їхню увагу як до семантичної сторони граматичних явищ, так і до відношень, що вони виражають, до різноманітних способів вияву граматичних значень. Це дозволяє наблизити шкільне тлумачення граматичних понять до наукових, удосконалити шкільний курс граматики.
Комунікативно-діяльнісний підхід до вивчення граматичних явищ забезпечує формування мовної і мовленнєвої компетенції. Мовна компетенція визначається загальноприйнятими нормами: орфоепічними, лексичними, словотворчими, граматичними, стилістичними. Мовленнєва – чотирма видами компетенції: в аудіювання, говорінні, читанні, письмі.
Комунікативна діяльність має здійснюватися під час розв’язання учнями системи усних і письмових мовленнєвих завдань і закласти міцний грунт лінгвістичної підготовки; виробити в учнів уміння самостійно поповнювати і творчо застосовувати набуті знання в різних ситуаціях, пов’язаних із змістом предмета; розкрити невичерпні скарби рідного слова, сформувати особистість, яка відзначалася б свідомим ставленням до рідної мови.
Методи і прийоми навчання граматики
Сучасна шкільна граматика набула певного досвіду. У навчальній програмі з української мови визначено найголовніші вміння й навички, якими повинні володіти учні, опановуючи шкільний курс граматики.
Вивчення граматики визначається тими ж закономірностями і проводиться тими ж методами, що характерні для мови як предмета в цілому (зв’язний виклад учителя, бесіда, робота з підручником, спостереження й аналіз мовних явищ, програмоване навчання і метод вправ). Проте граматичний матеріал має свої особливості, чим і зумовлюються специфічні прийоми вивчення граматики, засвоєння граматичних понять, формування способів діяльності учня тощо. Основними прийомами навчання граматики є:
Граматичний розбір – прийом, що допомагає засвоїти і систематизувати основні ознаки морфологічних і синтаксичних понять. Суть його полягає в тому, що визначені для розбору морфеми, частини мови, граматичні категорії, члени речень, частини речень і цілі речення характеризуються за їхніми граматичними ознаками на грунті раніше засвоєних теоретичних відомостей.
Граматичний розбір виступає також і засобом розрізнення граматичних понять.
У шкільній практиці застосовуються різні види граматичного розбору: морфологічний і синтаксичний (за змістом), повний і частковий (за обсягом), усний і письмовий (за способом).
Прийом порівняння часто застосовують під час вивчення граматичного матеріалу: в граматичних явищах, які порівнюються, виділяються граматичні ознаки, встановлюється між ними подібність і відмінність.
Для визначення і розрізнення граматичних понять використовується прийом постановки граматичного запитання. Прийом використання запитань під час вивчення частин мови, відмінків, членів речення, типів підрядних речень не раз обговорювався в методичній літературі.
Прийоми порівняння за схожістю і відмінністю дуже потрібні для того, щоб не сплутувати таких понять, як прикметник і дієприкметник, прислівник і дієприслівник, не відокремлене і відокремлене означення тощо. Прийом порівняння допомагає глибше проникнути в суть граматичних явищ і попередити помилки, можливі при характеристиці так званих парних форм (доконаного і недоконаного виду дієслів, перехідних і неперехідних, особових і безособових дієслів). Порівняння допомагає краще засвоїти нові поняття на основі відомих (вивчення ознак безособових дієслів на основі особових). Під час вивчення граматичних явищ української мови проводиться порівняння з аналогічними чи відмінними явищами російської мови.
Прийом заміни полягає в тому, що певну граматичну форму, конструкцію заміняють синонімічною.
Прийом граматичного запитання, що в різних ситуаціях виконує неоднакову роль: то воно допомагає краще усвідомити характер словозміни, то виступає як практичний засіб розпізнавання й визначення відповідних граматичних форм.
Алгоритмізація у процесі вивчення граматики посідає важливе місце як засіб програмування розумових операцій, виконання яких приводить до правильного розв’язання певного завдання. У вивченні граматики використовуються в основному алгоритми розпізнавання граматичних форм, частин мови, членів речення тощо.
Вивчення основних граматичних положень у школах різного типу має певні особливості.
Для гуманітарних навчальних закладів важливим є формування поглибленого розуміння лінгвістичних понять, що стосуються граматики. Учні засвоюють такі поняття, як: “граматичне значення”, “граматична форма”, “граматична категорія”.
Виходимо з того, що слово як мовна одиниця вивчається лексикологією і граматикою. Лексикологію цікавить слово, що називає факти дійсності, граматику – видозміни форм слова та поєднання словоформ у реченні. Лексичне значення є індивідуальним, за допомогою якого розрізняють слова (верба, тополя, річка, хата), граматичне значення супроводить лексичне в конкретному випадку вживання слова. Граматичне значення належить не одному слову, а цілій групі слів, різних за своїм лексичним значенням. Наведені слова відрізняються лексичним значенням, але мають однакові граматичні значення (жіночий рід, однина, називний відмінок). На це вказує закінчення – а.
Граматичні значення виражаються за допомогою закінчень, службових слів, наголосу, суфіксів, префіксів, порядку слів. Мовний засіб, що виражає граматичне значення, називається граматичною формою.
Кілька однотипних граматичних значень і граматичних форм їх вираження становлять граматичну категорію.
Визначальні поняття граматики можуть бути представлені у вигляді таблиці.
Варто запропонувати учням, які поглиблено вивчають мову, такі завдання:
1. Розповісти про головні поняття граматики, використовуючи таблицю.
2. З тексту дібрати приклади для ілюстрації відповіді.
Надзвичайна мова наша є таємницею. У ній всі тони і відтінки, всі переходи звуків від твердих до найніжніших… Дивуєшся дорогоцінності мови нашої: у ній що не звук, то подарунок, все крупне, зернисте, як самі перла. І справді, інше слово часом дорогоцінніше самої речі.
Пригадаймо такі слова, як: “оксамит”, “намисто”, “рушник”, “хустка”, “знамено”… Кожне слово має свій сенс, свою красу. У мене особисто народжується велике почуття радості при згадці таких слів, як: “світанок”, “сонячний промінь”, “весняний струмок”, “голуба далечінь”, “блакитна високість”… А скільки таких слів існує, і за кожним – глибинна суть і краса!
У величезному мовному запасі вибрати потрібне слово – то велике вміння, якщо ви користуєтеся словом неточним, то це, власне, те саме, коли б замість відточеного олівця на уроці малювання ви користувалися б цвяхом.
Знання рідної мови визначає багатство, широчінь інтелектуальних і естетичних інтересів особистості. Той, хто не знає материнської мови або цурається її, сам засуджує себе на злиденність душі, стає безбатченком (В. Сухомлинський).
3. Який засіб вираження граматичного значення переважає в українській мові? Чому? У яких мовах цей засіб відсутній? Чому?
4. Чи можуть однією граматичною формою виражатися кілька граматичних значень і навпаки? Якщо так, то наведіть приклади.
5. Наведіть з тексту приклади, у яких засобом вираження граматичного значення є службові слова.
6. Якою частиною слова виражається лексичне значення, а якою – граматичне?
7. Визначте засіб вираження граматичного значення в слові тони. Якої помилки можна припуститися?
8. У реченні “А скільки таких слів існує, і за кожним – глибинна суть і краса!” знайдіть іменники.
9. Що в цих іменниках індивідуальне, а що спільне?
10. За допомогою тлумачного словника з’ясуйте лексичне значення слова сенс. Чи вживаєте ви його в своєму мовленні? У якій мовленнєвій ситуації було б доречним уживання цього слова? Яке смислове навантаження несе це слово в тексті з урахуванням його функції як однорідного члена речення?
11. Виберіть з тексту слово, яке вам сподобалось, і складіть про нього розповідь від імені Фонетики, Лексикології, Граматики (про серйозні речі – жартома).
Зразок: Я вибираю слово “світанок”. Фонетика:
– Розкажу про нього засобами звуків. Прислухайтеся: вони світяться, сяють, співають, переливаються різними тонами. Яскравість і дзвінкість – від сонорних ( , ), ніжність і лагідність – від глухих ( , , ), милозвучність і широта – від голосних ( , , ). Голосні й приголосні разом роблять слово світлим, ясним, щедрим, як сонечко.
Лексикологія:
– Хто як не я розкаже вам про те, що це слово означає. Учені люди про це добре написали в тлумачному словнику. А я зараз розкажу, з ким Світанок товаришує. Серед його друзів Світ, Світання, Досвіток, Досвітки, Досвіт. Якщо хочете ближче з ними познайомитися, зверніться до цікавої книги – словника.1 Є у нього і такий товариш, що ніколи з ним не погоджується, завжди сперечається. Це – Смеркання. Про характери антонімів прочитайте в іншому словнику.2
Граматика:
– Я завжди уважно слухаю Фонетику і Лексикологію. А розповісти хочу про родину нашого героя. Почну, як водиться, з батьків: мати – Морфологія називає його іменником, самостійним сином, у якого є рід, число, відмінок; батько Синтаксис доручає бути підметом, присудком, додатком (разом з молодшенькими На, Перед, До, Після), означенням (наприклад, коли Світанок захоче допомогти іншому іменнику щось точніше назвати).
Примітка: завдання №№ 5, 6, 8, 9,10 можна пропонувати учням негуманітарних навчальних закладів та загальноосвітніх шкіл.
На основі аналізу тексту можна з’ясувати єдність лексичного і граматичного значень, способи їх вираження, перевантаженість такого засобу вираження граматичного значення, як закінчення, його багатозначність.
Учні повинні дійти висновку, що слова виконують свої лексичні й граматичні функції тільки в реченні, точніше в тексті, де їх індивідуальні та спільні (абстрактні) значення виражають зміст відповідно до мети висловлювання.
Завдання розширити, уточнити таблицю допоможе учням зрозуміти узагальнюючий характер граматичних категорій, співвідносність їх з граматичними значеннями як загального з одиничним. Граматичні значення можуть мати кілька співвідношень.
Приклад доповнення таблиці:
Морфологічні категорії
_______________ рід__________ число___
Чоловічий однина
Жіночий множина
Середній
У загальноосвітній школі, негуманітарних навчальних закладах вивчення основних понять граматики відбувається практичним шляхом. Важливо, щоб учні збагнули: слова, крім лексичного, мають ще й граматичне значення, яке виражає відношення до інших членів речення, у словах виділяються ознаки, спільні для багатьох інших слів. Узагальнене поняття про граматику як науку та мовний рівень допомагає засвоїти комунікативно спрямовані положення морфології та синтаксису.
(1 votes, average: 5.00 out of 5)
Loading...