Особливості шляхів історичного розвитку країн Прибалтики, Білорусі, Молдови, держав Закавказзя та Центральної Азії



ТЕМА 4. СРСР. НОВІ НЕЗАЛЕЖНІ ДЕРЖАВИ

§ 17. Росія та нові незалежні держави наприкінці XX – на початку XXI ст.

4. Особливості шляхів історичного розвитку країн Прибалтики, Білорусі, Молдови, держав Закавказзя та Центральної Азії.

У державах Прибалтики – Литві, Латвії, Естонії – головна проблема полягала в тому, щоб якнайшвидше та з якнайменшими втратами ввійти в європейський ринок. За останні роки вони зробили багато в цьому напрямі. їхні зусилля належно оцінені європейськими країнами: Литву, Латвію та Естонію в 2004 р. разом із деякими іншими країнами прийняли до Європейського Союзу.

Особливих успіхів на шляху впровадження ринкових реформ досягла Естонія. У 1990-х роках замість машинобудування, металооброблення та електроніки провідну роль в естонській промисловості почали відігравати переробка сільськогосподарської продукції, лісова та деревообробна галузі. Значна увага приділялася розвитку сфери послуг і туризму. З 1 січня 2011 р. національною валютою в Естонії запроваджено євро. Політична ситуація стабілізувалася.

Провідною політичною силою в Литві тривалий

час був народний рух “Саю – діс”. Його лідер Вітаутас Ландсбергіс перебував на посаді голови Верховної Ради Литви під час проголошення її незалежності. Велику роль у здобутті Литвою незалежності відіграв Альгірдас Бразаускас. Свого часу він був першим секретарем ЦК компартії республіки та домігся, щоб литовська компартія відокремилася від КПРС. Потім був обраний президентом держави. Його курс полягав у здійсненні реформ повільно та поетапно. Така програма гальмувала економічний розвиток.

Проте ситуація докорінно змінилася на початку 1998 р. На президентських виборах у січні 1998 р. переміг Вальдас Адамкус, який мав, окрім литовського, ще й американське громадянство. Після виборів він заявив, що Литва обрала західний шлях розвитку, чим і визначив свій головний зовнішньополітичний орієнтир. Литовські керівники виявили рішучість у справі завершення економічних реформ й інтеграції республіки до європейських інституцій.

У Латвії та Естонії набуло гостроти національне питання. За час існування СРСР частка російськомовного населення в обох республіках зросла настільки, що при всенародному обговоренні найважливіших проблем корінні мешканці не мали необхідної більшості голосів, а в деяких районах навіть опинилися в меншості.

Уряди Латвії та Естонії вирішили розв’язати цю проблему, обмеживши права тих іммігрантів, які приїхали до цих країн після 1940 р. У Латвії були закриті всі промислові підприємства, де працювало російськомовне населення, однак це лише поглибило економічну кризу. Новим кроком на шляху Латвії до Європейського Союзу стало обрання влітку 1999 р. президентом республіки професора Монреальского університету Вайри Віке-Фрайберге, яка заявила про зміцнення ринкової економіки та створення мультинаціональної демократичної держави. У наступні роки країна зробила значні кроки на цьому шляху.

Голова Верховної Ради Білорусі Станіслав Шушкевич і парламент від самого початку орієнтувалися на Росію. Керівництво країни не поспішало з упровадженням ринкових реформ, сподіваючись здійснити їх без застосування “шокової терапії”, яка спричинює закриття нерентабельних підприємств, масове безробіття та зниження життєвого рівня населення.

Труднощі перехідного періоду ще більшою мірою піднесли антиринкові настрої в Білорусі. На цій хвилі на перших президентських виборах у 1994 р. переміг Олександр Лукашенко, який виступив із програмою інтеграції з Росією та встановленням жорсткого державного контролю за економічною діяльністю. Його обирали на посаду президента ще тричі (останній раз у грудні 2010 p.). За час перебування при владі президент установив жорсткий авторитарний режим, який не визнає прав опозиції. Країни Європи і США презирливо ставляться до білоруської влади і не дозволяють О. Лукашенкові та іншим білоруським високопосадовцям в’їжджати на свою територію.

Проте значна частина населення країни до останнього часу підтримувала президента. У квітні-травні 2011 р. в країні розпочалася глибока фінансово-економічна криза, що призвела до девальвації білоруської грошової одиниці майже на 50 %. Життєвий рівень населення значно погіршився.

Держави Середньої Азії – колишні республіки СРСР Казахстан, Киргизстан, Узбекистан, Туркменистан – мали між собою багато спільного. Переважно вони були постачальниками сировини для промисловості центральних регіонів. Народ тут, окрім партійної верхівки, жив надзвичайно бідно. Після розпаду Радянського Союзу до влади в цих державах прийшли колишні керівники республіканських компартій, які прагнули зберегти старі феодально-комуністичні порядки, залучаючи собі на допомогу мусульманське духівництво. Проте в наступні роки доля цих держав склалася по-різному. У Киргизії, яка є найбіднішою з усіх держав регіону, у березні 2005 р. невдоволення авторитарним режимом А. Акаєва спричинило масові виступи, що отримали назву “революція тюльпанів”. До влади прийшов новий уряд, який ініціював проведення реформ у сфері економіки та політики. В Узбекистані теж мали місце антиурядові виступи проти І. Карімова, але вони були придушені.

Важливі економічні реформи, проведені в Казахстані ще в 1990-х роках, і вдала приватизаційна політика сприяли стабілізації становища та викликали довіру населення до президента Н. Назарбаєва, якого обрали на цю посаду довічно. До останніх днів життя залишався Президентом Туркменистану Сапармурад Ніязов, який установив небачений у новітній історії культ своєї особи. На його честь були перейменовані навіть назви місяців у календарі, не кажучи вже про величезні скульптури, виготовлені з дорогоцінних металів, портрети та ін. Тільки після його смерті в грудні 2006 р. новий Президент Туркменистану Гурбашули Бердимухаммедов поступово почав робити спроби демократизації влади. Нині Туркменистан має хороші перспективи, оскільки володіє майже третиною світових запасів газу та великими покладами нафти.

Прибутки від продажу природних ресурсів дають змогу Туркменистану купувати сучасні машини й устаткування для промисловості, розвивати сільське господарство, покращувати життєвий рівень населення.

Має економічні перспективи й Азербайджан, майже 30 років очолюваний Гейдаром Алієвим. а нині його сином Ільхамом Алієвим. Країна багата на поклади нафти, які активно розробляються. Між Україною та Азербайджаном установлені дружні взаємовигідні відносини.

У набагато складнішому становищі перебувають Грузія та Вірменія, на території яких немає запасів природних корисних копалин. Ситуація в республіках погіршилась і через воєнні дії, що там відбувалися, особливо в Грузії.

Грузинсько-абхазьке протистояння (Абхазія була автономною республікою в складі Грузії) розпочалось у 1989 р. Конфлікт вступив у воєнну фазу в липні 1992 p., коли місцевий парламент проголосив незалежність Абхазії та відокремлення її від Грузії. У 1994 р. завдяки активній діяльності Президента Грузії Едуарда Шеварднадзе була підписана угода про припинення воєнних дій та розмежування збройних сил. Проте соціально-економічна ситуація в Грузії залишалася складною. Наприкінці 2003 р. в країні розпочалася “революція троянд”. Під тиском опозиції Е. Шеварднадзе пішов у відставку. На початку січня 2004 р. Президентом Грузії був обраний молодий лідер опозиції Михайло Саакашвілі (переобраний вдруге в січні 2008 p.). У наступні роки економічне становище країни значно покращилося, а рівень життя народу підвищився. У Грузії будуються нові підприємства, укладаються великі інвестиції в розвиток сучасних галузей економіки, активно впроваджуються європейські норми життя.

РОБОТА З ДЖЕРЕЛАМИ

З виступу екс-міністра закордонних справ України А. Зленка “Україна на світовій арені: стан і перспективи стратегічного партнерства”

Особливе місце в розвитку партнерських відносин стратегічного характеру належить нашому важливому партнеру – Російській Федерації. При цьому необхідно відзначити надзвичайно важливе значення та потенціал українсько-російського двостороннього співробітництва, насамперед у соціально-економічній сфері.

Українсько-російське стратегічне партнерство принципово обумовлюється значенням українсько-російських відносин як важливого елементу зміцнення загальноєвропейської стабільності та безпеки. У цьому зв’язку і для України, і для Російської Федерації завдання щодо вдосконалення механізмів реалізації положень двостороннього договору, досягнення реального прориву у відносинах пов’язані з необхідністю обопільного усвідомлення всієї відповідальності, що випливає з ролі двох держав у справі побудови єдиної та неподільної Європи.

Водночас Україна переконана, що ефективні гарантії зміцнення та динамічного розвитку українсько-російського партнерства забезпечуватимуться на основі виявленої взаємної підтримки соціально-економічних реформ, обопільного сприяння економічному зростанню та позитивній динаміці в торговельних відносинах. Ключове завдання розвитку стратегічного партнерства України та Російської Федерації полягає в необхідності переходу до нових, прагматичних форм співробітництва, з урахуванням життєво важливих інтересів партнера.

Запам’ятайте дату

– Березень 2000 р. – обрання В. Путіна Президентом Росії

– Травень 2008 р. – обрання Д. Медвєдєва Президентом Росії


1 Звезда2 Звезды3 Звезды4 Звезды5 Звезд (No Ratings Yet)


Будова слова словотвір тести з відповідями.
Ви зараз читаєте: Особливості шляхів історичного розвитку країн Прибалтики, Білорусі, Молдови, держав Закавказзя та Центральної Азії