Періодизація історії епохи Просвітництва



Філософія посбіник

Тема 9. ФІЛОСОФІЯ ІСТОРІЇ

§ 2. Філософські проблеми періодизації історії

Періодизація історії епохи Просвітництва

Раціоналізм епохи Просвітництва підсилив у XVIII столітті ворожість інтелектуалів до церкви, релігійних забобонів, упертого неуцтва і до обмежень, що накладалися штучно на свободу особистості і здоровий глузд – усі вони вважалися характерними рисами тисячоріччя, що виникає за падінням Риму. Добре відоме упередження Вольтера проти так званих середніх століть поділяли й відомі британські філософи:

Девід Г’юм, Вільям Робертсон й Едвард Гібон (1737 – 1794). Семитомне дослідження останнього “Захід і Падіння Римської Імперії” (1776 – 1788) поєднало у собі переконливу критику середньовічного християнства, глибокий скептицизм у ставленні до людської природи й оптимістичне переконання, властиве епосі Просвітництва, що людина може внести порядок і погодженість у своє життя за допомогою розуму.

Для Гібона падіння Риму було “тріумфом варварства і релігії”. Це падіння, вважав він, було “найбільшою, а можливо, й найжахливішою сценою в історії людства”, згубним наслідком повільного розпаду давніх

цінностей.

За Гібоном, історія складається з двох приблизно рівних частин: історії Риму до 476 року і наступних десяти століть до падіння Константинополя у 1453 році. Це було цілком сумісне з потрійною періодизацією. Усі великі історики XVIII століття, у тім числі й Болінгброк, робили розділення між Античністю, Середньовіччям і Новим часом. Однак вони не були точні в датуванні цих епох.

Точність стала головною метою першої академічної групи істориків, створеної у Геттінгенському університеті у XVIII столітті. Історія не була основним предметом у європейських університетах, але Геттінген, заснований у 1737 році, став винятком.


1 Звезда2 Звезды3 Звезды4 Звезды5 Звезд (No Ratings Yet)
Loading...


Вади зору та їх виправлення.
Ви зараз читаєте: Періодизація історії епохи Просвітництва