Підприємницького доходу концепції

Підприємницького доходу концепції – сукупність ідей, поглядів, положень щодо джерел підприємницького доходу, його розміру та механізму його привласнення. Вперше джерела такого доходу та його розміри намагався з’ясувати Й. Тюнен (1783-1850). Він визначав підприємницький дохід як різницю між валовим прибутком від ділової операції та виплатами: а) відсотка на інвестований капітал; б) за управління; в) страхової премії за обчислювальні втрати через ризик. Загалом дохід підприємця він розглядав як дохід за прийняття на себе ризиків. А. Тюрго стверджував,

що прибуток на капітал (надлишок над витратами виробництва) розпадається на підприємницький дохід: оплату праці, ризику й уміння капіталіста, земельну ренту. Капіталісту як власнику капіталу належить, на його думку, рента (землевласнику – земельна рента), а також винагорода за безпомилковий вибір об’єкта вкладення капіталу, мистецьке управління підприємством та турботи інвестора. Ця частка відповідає позичковому відсотку. А. Сміт узалежнював винагороду управляючих від кількості, складності їхньої праці та нагляду й управління. Прибуток, на його думку, належить промисловому капіталу, який залишається
після сплати ренти землевласнику і позичкового відсотка банкіру. Прибуток, що залишається після цього, і є підприємницьким доходом. У даному разі А. Сміт виступав проти того, щоб називати прибуток іншим видом заробітної плати за управління підприємством (особливо це видно тоді, коли власник наймає управляючого, але сам привласнює прибуток). Д. Рікардо ввів поняття “підприємницький відсоток”, під яким розумів різницю між грошовим еквівалентом майбутньої кінцевої продукції й сумою виплаченої заробітної плати, причому такий відсоток є результатом “розриву у часі”, тобто очікувань підприємця. Дж. Мілль прибуток підприємця розглядав як: 1) плату за ризик; 2) винагороду за утримання від негайного витрачання свого капіталу; 3) плату за працю та мистецтво контролю над виробництвом. Згідно з теорією К. Маркса, підприємницький дохід є частиною прибутку, що залишається у власності функціонуючого капіталіста після сплати відсотка за взятий у позику капітал. Цей капітал витрачається на купівлю засобів виробництва і робочої сили, яка у процесі виробництва створює додаткову вартість (прибуток). Частину прибутку капіталіст віддає банкірові за користування кредитом. Так відбувається поділ капіталу на капітал-власність і капітал-функцію. Спочатку такий поділ стосується лише позичкового капіталу, але з розвитком кредитування та акціонерної власності поділ прибутку на відсоток і підприємницький дохід набуває загального характеру. Нині основними формами підприємницького доходу є дивіденд, засновницький прибуток, плата за участь у роботі керівних органів великих акціонерних компаній тощо. Найлогічніше підприємницький дохід розглядати як плату за підприємницьку діяльність, за виконання основних функцій підприємця. Кількісно він у функціонуючого капіталіста вимірюється як різниця між валовим прибутком підприємства і виплатою податків та інших платежів у бюджет, дивідендів акціонерам акціонерної компанії, відсотків за кредити та ін. Проте підприємницький дохід не може розглядатися як плата за ризик, за очікування, оскільки вони є витратами психічної, нервової енергії та входять складовими до управлінської праці. Крім того, вищі менеджери гігантських компаній самі частково стають їхніми власниками, виконуючи функції управління, беруть участь у формування новоствореної вартості (С + V), отримуючи плату за свою працю як із необхідного, так і з додаткового продукту. Якщо ця плата перевищує обсяги витраченої ними кількості та якості праці (управлінська праця надзвичайно складна), вони водночас виступають у ролі експлуататорів. У сучасній економічній літературі прибуток розглядають як дохід від використання факторів виробництва, а т. ч. як плату за ризик, невизначеність результатів підприємницької діяльності.


1 Звезда2 Звезды3 Звезды4 Звезды5 Звезд (1 votes, average: 5.00 out of 5)
Loading...


Ви зараз читаєте: Підприємницького доходу концепції