Головна ⇒ 📌Довідник з політології ⇒ Платон Афінський

Платон Афінський

Політологічний словник

Платон Афінський (427 – 347 до н. е.) – давньогрецький мислитель, учень Сократа. Походив зі знатного аристократичного афінського роду Кодридів, у молоді роки відвідав Кірену, Єгипет, Південну Італію і Сицилію, після смерті Сократа (399 p. до н. е.) переїхав до Мегари, а потім повернувся в Афіни, де заснував власну школу – Академію (387 р. до н. е.), яка проіснувала майже тисячу років і була закрита імператором Юстиніаном лише у 529 р. Із творів П. до нас дійшло 23 праці, з яких політологічний зміст мають “Держава”, “Крітій”,

“Політика”, “Закони” та ін. П. заклав основи політичної філософії, розробив концепцію ідеальної держави, яка може бути побудована за принципами його етичного вчення про уявлення душі. Душа складається з трьох елементів (розум, воля, чутливість), яким відповідають три чесноти – мудрість, мужність та стриманість. Ці етичні засади дали можливість П. сформулювати політичні принципи управління: солідарність, колективізм, рівність, які повинні спиратися на політичні знання, мистецтво володарювання, політичну ідеологію, державний устрій, політичну свободу та справедливі закони. Справедливість для

П. – найвища чеснота, яка об’єднує мудрість, мужність і стриманість. В ідеальній державі П. (“Держава”, “Закони”) ідея суспільного блага оцінюється найвище, а державне управління базується на справедливості, яка забезпечує щастя кожній людині й суспільству загалом. Саме суспільство складається з трьох станів: філософів, які покликані керувати державою; воїнів – захисників держави; деміургів – землеробів, ремісників та купців. Раби і чужеземці не мають громадянських прав. Філософи і воїни звільняються від будь-яких матеріальних турбот, живуть на державному забезпеченні, позбавлені права мати сім’ю і приватну власність, а їхніх дітей, які не знають своїх батьків, виховує держава. Деміурги можуть мати приватну власність і сім’ю, хоча спосіб їхнього життя регулюється державою, якій вони постачають матеріальні блага, але не беруть участі у політичному житті. За своєю економічною сутністю держава П. – селянська, а її розміри не перевищують території звичайного поліса (кількість повноправних громадян – 5040 осіб). За політичним устроєм це рабовласницька держава, яка нагадує досолонівські Афіни або лікургівську Спарту. Фактично проект ідеальної держави П. не виходить за межі полісного ладу, в якому є народні збори (всі повноправні громадяни), виборна рада (360 осіб), виборні правителі (37 осіб), “нічні збори” (10 осіб).

У своїх політичних діалогах П. визначив 8 форм державного правління. Половина з них відповідає його утопічній ідеї ідеальної держави. Це “істинне правління”; законна монархія (царська влада); аристократія (законна влада небагатьох); законна демократія. Найкращою державною формою у П. є аристократія. До неправильних, перекручених типів державного правління П. відносить: тимократію (панування ненажерливих воїнів – честолюбців); олігархію (панування купки багатіїв); демократію без законів (влада бідноти); тиранію (влада диктатора, який приходить на зміну незаконній демократії). Загалом П. визначає політику як “царське мистецтво”, що грунтується на знаннях і таланті правити людьми. У разі наявності того, хто володіє “царським мистецтвом”, закони не потрібні (істинне правління). В усіх інших випадках треба керуватися як природними, так і писаними законами. Він порівнює політичне мистецтво з мистецтвом ткацького верстата, мистецтвом плести політичну тканину, яка поєднувала б мужніх, щасливих, виважених і дружніх однодумців. Закони повинні встановлюватися для загального блага і не можуть мати корпоративного характеру. Вони повинні обмежувати як владу правлячих, так і свободу підлеглих на основі суворої регламентації.

Основні політичні ідеї П. можна узагальнити так: було розроблено концепцію поліса, чотирьох стадій його розвитку та занепаду; обгрунтовано положення про людину як суспільну істоту; створено вчення про природний та суспільний поділ праці як основу суспільної стратифікації; обгрунтовано концепцію ідеальної держави, основними характерними ознаками якої є мужність, мудрість, самодостатність, справедливість і рівність; запропоновано модель державного устрою, в якій регламентація життя громадян набуває загального, тотального характеру; стверджувалося, що основою державного ладу повинні бути детальні й суворі закони та всебічна законослухняність громадян. Погляди П. на політику, державу та інші суспільні справи, хоча й є дещо утопічними, мають також позитивні риси, зокрема розуміння тісних і глибоких зв’язків між вільною особою та державною організацією. У цьому далекоглядність і наукове новаторство найвидатнішої особистості давнини.

Асмус В. Платан. – М., 1975; Лосев А. Ф. Жизненный и творческий путь Платона // Сочинения: В 3 т. – М., 1968; Платон. Сочинения: В 3 т. – М., 1968; Політологічний енциклопедичний словник: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. – К., 1997; Політологія / За ред. проф. Ф. М. Кирилюка. – К., 2004.

А. Пахарев