Правові аспекти охорони інтелектуальної власності



ІННОВАЦІЙНИЙ МЕНЕДЖМЕНТ

Тема 6. Система державного регулювання і стимулювання інноваційної діяльності

6.5. Правові аспекти охорони інтелектуальної власності

Для успішного функціонування підприємству поряд з матеріальними, фінансово-кредитними та трудовими ресурсами потрібні ще й нематеріальні ресурси.

Нематеріальні ресурси підприємства – це складова частина потенціалу підприємства, яка забезпечує економічну користь протягом тривалого часу і має ту особливість, що в них відсутня матеріальна основа та невизначені майбутні

розміри прибутків від його використання.

Поняття “нематеріальні ресурси” використовується для характеристики об’єктів інтелектуальної власності.

Інтелектуальна власність у широкому розумінні – це юридична категорія, яка застосовується для:

– визначення результатів творчої праці людини ( творів науки, мистецтва та інших видів діяльності);

– позначення належності таких результатів творчої праці відповідним суб’єктам творчої діяльності;

– закріплення за цими суб’єктами особистих немайнових і майнових прав, пов’язаних із розробкою та використанням створених

ними інтелектуальних продуктів.

За походженням нематеріальні ресурси виникають або завдяки новим унікальним знанням або через рідкісність ресурсів.

Детальна схема класифікації нематеріальних ресурсів подана на рис 6.1.

Правові аспекти охорони інтелектуальної власності

Рис. 6.1 Нематеріальні ресурси підприємства

Згідно з Паризькою конвенцією з охорони промислової власності (1883 р.) до об’єктів промислової власності належать винаходи, корисні моделі, промислові зразки, товарні знаки, знаки обслуговування, фірмові найменування, зазначення походження товарів, а також способи захисту від недобросовісної конкуренції.

Стокгольмська конвенція (1967 р.) включає в поняття “інтелектуальна власність” права, що стосуються літературних, художніх і наукових творів, виконавчої діяльності артистів, звукозапису, радіо і телевізійних передач, винаходів у всіх галузях людської діяльності, наукових відкриттів, промислових зразків, товарних знаків, знаків обслуговування, фірмових найменувань та комерційних позначень, захисту проти недобросовісної конкуренції, а також всі інші права щодо інтелектуальної діяльності у виробничій, науковій, літературній і художній галузях.

Винахід – це вирішення технічного (технологічного ) завдання, яке відрізняється істотною новизною, передбачає наявність певної технічної ознаки і забезпечує одержання позитивного ефекту (практичну корисність).

Предметом винаходу можуть бути:

– конструкції виробів (пристрої, машини, механізми, прилади і т. і.);

– технології (способи або процеси) їх виготовлення;

– способи одержання нових матеріалів та створення нових продуктів;

– речовина (індивідуальні хімічні сполуки, суміші, розчини, продукти ядерного перетворення);

– штамп мікроорганізму, культура клітин рослин і тварин (бактерії, мікроскропічні гриби, дріжджі, віруси, тощо).

Промисловий зразок – це технічне і естетичне оформлення виробу, яке забезпечує його новизну, оригінальність та придатність до промислового виготовлення. Промисловий зразок може бути поданий у вигляді моделі (об’ємний), рисунка (плоский) та їх поєднання (комбінований).

Корисна модель – це модель, яка в своїй будові передбачає якісні та кількісні перетворення, пов’язані зі зміною форми, зовнішнього вигляду, розміщенням окремих вузлів і деталей (конструкції) виробу.

Знак для товарів та послуг ( іноді використовують поняття – товарні знаки та знаки обслуговування) – це оригінальні позначки, за допомогою яких товари та послуги одних осіб відрізняються від однорідних товарів та послуг інших осіб.

Об’єктом товарного знаку можуть бути словесні, зображувальні, об’ємні та інші позначення або їх комбінації, виконані у будь-якому кольорі або поєднанні кольорів. Товарні знаки подаються у вигляді рисунка, імені, терміну чи їх сполучення.

Вони використовуються для ідентифікації товару та його виробника на ринку. При цьому товарний знак виконує дві функції: рекламування товару та гарантування його якості. Знаки для товарів та послуг мають правовий захист, оскільки підлягають офіційній реєстрації.

Розміщується товарний знак на самому товарі чи його упаковці з метою реклами. Якщо під товарним знаком надаються послуги, то він має назву знака обслуговування.

Фірмові найменування – це стале позначення підприємства (фірми, компанії тощо) або особи, від імені якої здійснюється виробнича та інша діяльність.

Фірмове найменування використовується для розпізнавання підприємства і відокремлення його з-поміж інших. На відміну від знаків для товарів та послуг, фірмове найменування вказує на підприємство як таке, без будь-яких посилань на товари та послуги, які воно постачає на ринок, та характеризує репутацію і становище підприємства в цілому.

Зазначення походження товару – це будь-яке словесне чи зображальне (графічне) позначення, що прямо чи опосередковано вказує на географічне місце походження товару. При цьому під географічним місцем розуміють будь-який географічний об’єкт із офіційно визначеними межами : країна, регіон як частина країни, населений пункт, місцевість тощо.

Програмне забезпечення – це сукупність програм, які забезпечують спілкування користувача з комп’ютерною технікою (загальне програмне забезпечення) і орієнтованих на вирішення завдань певного класу (спеціальне програмне забезпечення). Оскільки на програмне забезпечення у вигляді прикладних програм чи програмних модулів поширюються авторські права, то воно підлягає правовому захисту.

Банк даних – це сукупність програмних, організаційних і технічних засобів, призначених для накопичення і використання систематизованої інформації, сконцентрованої у певному місці. Центральною ланкою банку даних є база даних, інформація якої може використовуватися для розв’язку різних задач.

База даних – це сукупність даних, матеріалів або творів у формі, яку читає машина ( ЕОМ ).

База знань – це сукупність систематизованої, грунтовної інформації з певної галузі знань, достатньої для вирішення теоретичних і практичних задач на основі здійснення логічних операцій.

Банк знань – це сховище знань, яке складається з інформації та засобів її накопичення, збереження, оновлення і використання.

До об’єктів інтелектуальної власності, пов’язаних з організацією розробки, виготовлення та експлуатації конкурентоспроможної продукції, належать “ноу-хау”, гудвіл, раціоналізаторські пропозиції, комерційна таємниця тощо.

Ноу-хау (англ. – знати як зробити) – це різноманітні знання чи досвід науково-технічного, виробничого або іншого характеру, які не є загальновідомими, не захищені правами промислової (інтелектуальної) власності і можуть бути практично використані.

Ноу-хау включає різні елементи: технічну документацію, зразки виробів, комерційні секрети, знання і досвід у галузі маркетингу, описи технологічних процесів. До ноу-хау належать також не запатентовані винаходи. Розповсюдження ноу-хау здійснюється на комерційній основі шляхом укладання ліцензійних угод, які передбачають передачу як відповідної документації, так і додаткової інформації (знання і досвід власника) з випуску продукції (організація навчання працівників, участь спеціалістів у налагодженні виробництва). Часом ноу-хау передається на основі договору про науково-технічне співробітництво чи договору про поставку обладнання.

Гудвіл (англ. – доброзичливість, добра воля) – це основний капітал фірми, який не має матеріального вигляду – репутація фірми, досвід ділових зв’язків, престиж торгових марок, маркетингові позиції фірми на ринку, відпрацьованість внутрішньої технології діяльності, стала клієнтура, які здатні приносити додатковий прибуток фірмі шляхом підвищення її конкурентоспроможності. У загальному розумінні гудвіл є різницею між ринковою і балансовою вартістю фірми.

Раціоналізаторська пропозиція – це нові технічні пропозиції щодо вдосконалення діючої техніки і технології виготовлення продукції, самої продукції, способів контролю, більш ефективного використання обладнання, матеріалів які сприяють підвищенню ефективності виробництва.

За своєю сутністю раціоналізаторські пропозиції, як і виноходи, є технічними рішеннями, але відрізняються від останніх мірою новизни. Новизна раціоналізаторської пропозиції має локальний характер, тобто, обмежується даним підприємством. Об’єктом раціоналізаторських пропозицій є модернізація діючого устаткування і вдосконалення технологічних процесів на окремому підприємстві, незалежно від того, чи відоме це технічне рішення ще деінде, чи ні.

Комерційна таємниця – це відомості, безпосередньо пов’язані з діяльністю підприємства, які не є державними таємницями і розголошення яких може завдати шкоди інтересам підприємства. У загальному розумінні комерційну таємницю становить сукупність виробничо-господарської, фінансово-економічної та науково-технічної інформації про діяльність підприємства, розголошення якої може призвести до економічних збитків.

Система захисту інновацій.

Інтелектуальні цінності як результат творчої діяльності людини є суспільним благом і ними можуть користуватись не лише один суб’єкт господарювання, а й решта. Виникає небезпека імітації, копіювання та використання цих знань безкоштовно. За таких обставин ніхто не наважиться вкладати кошти першим у створення нових знань. Тому й виникає необхідність захистити права власності автора.

Юридичний захист об’єктів промислової та інтелектуальної власності полягає в забороні використання нематеріальних активів без дозволу їхнього власника або їх підробка.

Виняткове право використання об’єктів промислової власності (винаходи, корисні моделі та промислові зразки) засвідчується патентами.

Патент – це виданий державним органом ( патентним відомством) документ про виняткове право на використання зазначеного в ньому технічного рішення.

Патент складається з двох частин: патентної грамоти та патентного опису.

1) Патентна грамота містить ім’я патентного власника та автора, найменування технічного вирішення, характер і обсяг виключного права і передається власникові патенту.

2) Патентний опис повинен містити достатній обсяг інформації, щоб забезпечити практичне використання об’єкта патенту і в ньому наводиться характеристика технічного вирішення).

Патент забезпечує його власнику:

– виключне право використовувати винахід (корисну модель, промисловий зразок) на свій розсуд;

– право забороняти іншим особам використовувати винахід (корисну модель, промисловий зразок) без дозволу власника;

– можливість передавати на підставі договору право власності на винахід (корисну модель, промисловий зразок) будь-якій особі, яка стає правонаступницею власника патенту;

– право дати будь-якій особі дозвіл (видати ліцензію) на використання винаходу корисної моделі, промислового зразку) на підставі ліцензійного договору.

У разі порушення прав патентовласника він може через суд примусово стягувати компенсацію збитків. Порушенням виключного права вважається несанкціоноване виготовлення, використання, пропозиція продажу, продаж або інше введення в господарський обіг товарів або їхніх компонентів, створених за технічним рішенням, на яке поширюється дія патенту.

Виключне право, яке випливає з патенту, існує лише на території тієї країни, що видала патент, і не може виходити за межі її кордонів.

Право власності на знак для товарів та послуг, зазначення походження товару та фірмового найменування засвідчується державним закладом за допомогою свідоцтва.

Свідоцтво на знак для товарів та послуг і на фірмове найменування забезпечує його власнику:

– виключне право користуватися і розпоряджатися знаком на свій розсуд;

– право забороняти іншим особам використовувати знак без дозволу власника;

– право дати будь-якій особі дозвіл (видати ліцензію) на використання знака на підставі ліцензійного договору.

Власник свідоцтва на зазначення походження товару не має виключного права на його використання і не може давати дозволу іншим особам на його використання. Такий дозвіл будь-якій іншій юридичній або фізичній особі надає патентне відомство.

Для сповіщення права власності на певний знак на товари та послуги і фірмові найменування використовується така позначка – латинська літера Я у колі, що поміщається після назви.

Наприклад: Легка хода ®.

Важливою ознакою ноу-хау, гудвілу та раціоналізаторських пропозицій є їх конфіденційний характер. Ці об’єкти інтелектуальної власності не підлягають правовому захисту і, як правило, належать до комерційної таємниці підприємства, власністю якого вони є.

Власникам об’єктів інтелектуальної власності в галузі інформаційних технологій та авторам наукових публікацій, літературних і художніх творів забезпечується виняткове право на використання продукту своєї інтелектуальної діяльності через авторське право.

Об’єкти, що охороняються авторським та суміжними правами – це твори науки, літератури і мистецтва незалежно від їх обсягу, жанру, призначення, мети створення, які можуть існувати в письмовій, усній, образотворчій і об’ємно-просторовій формах.

Авторським правом захищаються також комп’ютерні програми, бази даних, мікросхеми.

Авторське право не поширюється на офіційні документи, державні символи та знаки, твори народної творчості, повідомлення про новини дня, поточні події, що мають характер звичайної прес-інформації, об’єкти промислової власності, твори, для яких закінчився термін дії авторського права.

Особа, яка має авторське право, для сповіщення про свої права може використовувати знак охорони авторського права, який вміщується на кожному примірнику твору і складається з латинської літери С у колі, імені (найменування) особи, яка має авторське право, і року першої публікації твору.

Наприклад – © Сидоренко П. А., 2002.

Крім того особа, що має авторське право може зареєструвати авторське право в офіційних державних реєстрах. Про реєстрацію прав автора видається свідоцтво.

Суміжні права – це права, які примикають до авторського права і є похідним від нього. Суміжні права належать до нематеріальних об’єктів і поділяються на три види:

1) права виконавців;

2) права виробників фонограм;

3) права організацій мовлення.

Документом, що засвідчує авторське право на інтелектуальну власність, є авторське свідоцтво, яке видається фізичній чи юридичній особі, що зареєструвала даний продукт інтелектуальної діяльності.

Практичне використання права власності на нематеріальні ресурси підприємства може здійснюватися двома шляхами: через їх використання самим підприємством або іншим з наданням спеціального дозволу, що оформляється ліцензійною угодою.

Ліцензія – це дозвіл на використання нематеріальних ресурсів протягом певного терміну та за визначену плату.

Ліцензійна угода – це договір, за яким власник (ліцензіар) передає іншій стороні (ліцензіату ) ліцензію на використання в певних межах своїх прав, ноу-хау тощо.

За використання об’єкта ліцензійної угоди сплачується одноразова (паушальна) виплата або періодичні відрахування (роялті), що здійснюються протягом усього терміну дії угоди.

Роялті – періодичні відрахування у вигляді певних ставок до обсягу чистих продаж, собівартості виробництва або одиниці ліцензійної продукції.

Пашуальний платіж – фактична ціна ліцензії, яка реалізується одноразово і не залежить від обсягу виробництва ліцензійної продукції.

Поняття та оцінка нематеріальних активів підприємства.

Нематеріальний актив – це немонетарний актив, який не має матеріальної форми, і може бути ідентифікований та утримується підприємством з метою використання протягом періоду більше одного року ( або одного операційного циклу, якщо він перевищує один рік) для виробництва, торгівлі, в адміністративних цілях чи надання в оренду іншим особам.

До складу нематеріальних активів включаються:

1) права на об’єкти промислової власності, тобто на ті що з’являються внаслідок володіння підприємством патентами на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, свідоцтвами на знаки на товари і послуги, фірмове найменування;

2) права, що виникають внаслідок володіння підприємством об’єктами авторського права та суміжних з ним прав;

3) права на використання на підприємстві нетрадиційних об’єктів інтелектуальної власності (ноу-хау, гудвіл, раціоналізаторські пропозиції);

4) права на користування природними ресурсами (право користування надрами, іншими ресурсами природного середовища, геологічною та іншою інформацією про природне середовище);

5) монопольні права на використання рідкісних ресурсів;

6) права, що з’являються внаслідок укладання з іншими суб’єктами господарської діяльності ліцензійних угод на використання об’єктів інтелектуальної власності.

Специфіка в оцінці нематеріальних активів полягає у тому, що власні нематеріальні активи оцінюються за їх собівартістю, а придбані підприємством у процесі господарської діяльності за покупною вартістю. Облік нематеріальних активів здійснюється на окремих субрахунках. Придбані та створені нематеріальні активи зараховуються на баланс підприємства за первісною вартістю.

Первісна вартість придбаного нематеріального активу складається з ціни (вартості) придбання (крім отриманих торгівельних знижок), мита, непрямих податків, що не підлягають відшкодуванню, та інших витрат, безпосередньо пов’язаних з його придбанням та доведенням до стану, у якому він придатний для використання за призначенням.

Первісна вартість нематеріального активу, створеного підприємством, включає прямі витрати на оплату праці, прямі матеріальні витрати, інші витрати безпосередньо пов’язані зі створенням цього нематеріального активу та приведенням його до стану придатності для використання за призначенням (оплата реєстрації юридичного права, амортизації патентів, ліцензій тощо).

Оскільки нематеріальні активи підлягають моральному зношенню, підприємства змушені нараховувати на них суму зносу. Метод амортизації нематеріального активу підприємство обирає самостійно, виходячи з умов отримання майбутніх економічних вигод. Якщо такі умови визначити неможливо, то амортизація нараховується із застосуванням прямолінійного методу. Розрахунок амортизації здійснюється згідно з Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 7 “Основні засоби”.

При цьому термін корисного використання активу встановлюється підприємством самостійно але не більше 20 років. При визначенні строку корисного використання об’єкта нематеріальних активів слід враховувати :

– строки корисного використання подібних активів, моральний знос, що передбачається,

– правові або інші обмеження щодо строків його використання, інші фактори.

При повному зношенні нематеріальних активів їх списання здійснюється на основі акту, а при достроковому списанні визначається сума не донарахованого зносу, яка погашається з прибутку підприємства.

Основні терміни і поняття: інноваційна політика держави, винахід, промисловий зразок, корисна модель, знак для товарів та послуг, фірмові найменування, зазначення походження товару, програмне забезпечення, банк даних, база даних, база знань, банк знань, ноу-хау, гудвіл, раціоналізаторська пропозиція, комерційна таємниця, патент, ліцензія, ліцензійна угода, роялті, пашуальний платіж, нематеріальний актив.

Питання до розділу 6:

1) Вкажіть причини необхідності державної підтримки інноваційних зусиль підприємств;

2) Назвіть мету і принципи державної інноваційної політики;

3) Охарактеризуйте інструменти державної підтримки інновацій;

4) Які є форми і методи стимулювання інноваційної діяльності на підприємстві;

5) Дайте характеристику матеріальним ресурсам підприємства.


1 Звезда2 Звезды3 Звезды4 Звезды5 Звезд (No Ratings Yet)
Loading...


Що таке модель.
Ви зараз читаєте: Правові аспекти охорони інтелектуальної власності