ПРИСВІЙНО-ВІДНОСНІ ПРИКМЕТНИКИ – Категорія посесивності



ПРИКМЕТНИК

5. ЛЕКСИКО – СЕМАНТИЧНІ КАТЕГОРІЇ ВІДНОСНИХ ПРИКМЕТНИКІВ

Категорія посесивності

ПРИСВІЙНО-ВІДНОСНІ ПРИКМЕТНИКИ

Прикметники становлять окрему групу лексем, похіднії: від назв тварин, птахів, риб, зрідка осіб їх приміжне становище між присвійними і відносними прикметниками По лягає в тому, що подібно до присвійних прикметників вони Відтворюють посесивні відношення, тобто в структурі змісту у них помітна сема належності, напр.: ” … розмо чував глину на ластів’ячі гнізда” (В. Терен). Словосполучення ластів’яче

гніздо семантично зіставне з конструкції ю ластівка має гніздо, де ознака предмета характеризується за належністю: ластів’яче гніздо – гніздо ластівки+-гніздо належить ластівці (ластівка має гніздо). Аналогічно “Кравці лисицям хутра шиють, вітри на бурю грізно труб лять. О доле, стережи в завію і людські, і звірячі кубла” (Б.-І. Антонич); “Там, де в кущі воркотала голубка, Там жартувала колись моя думка. Стихла, замовкла туга голуб’яча – Геть прокотилась та думка хлоп’яча” (М. Костомаров); “Солов’їна арія старанна, осокори й тиха осока” (Л. Костенко); “Вона… у пісні у кожній,
у думі, в дитячій усмішці, в дівочих очах” (В. Сосюра). Однак належність тут не індивідуальна, як це буває у прикметниках, утворених від найменувань однієї особи, а послаблена. Втрата чіткості посесивного значення зумовлена впливом іншої ознаки – властивості предмета, тобто семантика присвійно-відносних прикметників ускладнена поєднанням в одній лексемі посесивної і відносної ознак.

Структура змісту твірних основ у присвійно-відносних прикметниках різна, частина з них позначає осіб і поєднується з формантами – ськ-, – ач-, – ий, інша група ад’єктивів становить похідні словоформи від назв тварин, риб, птахів, де словотворчу функцію передають афікси – ин – (-їн-), – ов – (-ев-), – ач-, – ий.

У кожній групі лексем наявність того чи іншого суфікса не вмотивована семантикою, будовою або граматичною формою твірного іменника: розрізняючись тільки частотою функціонування, усі словотворчі афікси виконують однакову роль – переводять слово з однієї категорії до іншої і формують ознаку за властивістю об’єкта, тобто утворюють відносний прикметник. Твірна основа під впливом суфікса зазнає трансформації змісту, у прикметниковій формі сема індивідуальної належності нівелюється – ад’єктив передає належність не одній, конкретній, особі, а одній з багатьох осіб, яким ця риса притаманна. Значення належності, закладене у зміст похідного прикметника, підсилюється певною мірою опорним іменником, що його супроводжує ад’єктив, який відтворює посесивно-відносну ознаку, напр.! “Я… звернув увагу на те, що…на стіні висіла проста учнівська полотняна сумка, так широко вживана по наших сільських школах” (Ю. Яновський); “М. В. Гоголь говорив, що народні пісні для України – все: і поезія, і історія, і батьківська могила…” (М. Рильський); “Пастуше господарство Полісся відрізняється від гірського тим, що випаси займали невеликі території” (журн.).

У присвійних прикметниках твірні основи – це іменники з конкретним значенням: імена, прізвища людей, назви осіб за спорідненістю тощо. Щодо назв тварин, птахів, риб, т;0: вони позначають представників класів або видів однорідних за властивостями істот і містять відтінок узагальнення, напр.: “…чуть як крила журавлині в вишині осяяній шумлять” (В. Сосюра).

Конструкція крила журавлині виражає посесивні відношення, але з повною втратою індивідуальної належності^ замість неї формується належність істоті, у даному випадку журавлю у ряду багатьох, подібних йому. Це послаблює у похідному прикметникові ознаку за належністю і посилює ознаку за відношенням до предмета, виникає проміжний тип посесивно-відносних ад’єктивів, напр.: риб’ячий, коров’ячий, вовчий, щучий. Суфікси – ин – (-ЇН-), – ов – (-еє-), які у похідних словоформах від назв осіб відтворюють сему індивідуальної належності, поєднуючись з іменниками узагальненого значення – назвами тварин, птахів, риб – набувають також функції послабленої належності, напр.: “На тротуарах не лілеї й не лебединий в небі крик,- дзвінка безодня над землею чолом задуманим горить” (В. Сосюра); “На човнику вечір веслує в долину, І сонно стихають джмелині гобої” (М. Стельмах). Зрідка, але у відповідному контексті можливі випадки власне посесивного значення у прикметниках, утворених від назв тварин, птахів, напр.: “Тигр був надзвичайно великий… уральці почали його білувати, і з тигрової шкури вийшов чудовий килим” (3. Тулуб).

Наявність у присвійно-відносних прикметниках спільної семи послабленої належності, сформованої однозначними суфіксами, зумовлює виникнення синонімічних відношень і появу прикметників – дублетів. Прикметники-синоміми, які відтворюють ознаку за належністю особі, передають різний ступінь словотворчої активності суфіксів – ськ-, – ач-, – ий. Найбільш кількісною є група ад’єктивів із суфіксом – ськ-, напр.: учительський стіл, учнівський зошит, директорський кабінет, асистентський куточок, тренерська кімната, козацька шабля, жіночі обнови, студентський матрикул, інститутська їдальня. Відтінок стилістичної маркованості передають лексеми із суфіксом – ач-, напр.: баб’ячий, дівчачий, хлоп’ячий. Практично граматична сполучуваність цього словотворчого засобу втрачена, оскільки нові деривати він не утворює. Аналогічна ситуація простежується в прикметниках із суфіксом – закінченням – ий, напр.: чернечий, удовий, божий, княжий, ворожий, пастуший.

Розшарування сполучуваності суфіксів відсутнє у прикметниках, базою для яких є назви тварин, птахів, риб, свідченням цього є наявність кожного з афіксів у назвах усіх біологічних видів, напр.: баранячий, черепашачий, гагарячий, риб’ячий, карасячий; козлиний, левиний, перепелиний, комариний; воловий, зубровий, тюленевий, страусовий, павичевий. Незакріплені за певним типом основ, суфікси утворюють похідні від назв усіх біологічних видів, через що в мові трапляються випадки перетину їх словотвірних значень і появи синонімічних присвійно-відносних прикметників, напр.: “…доноситься голос, як срібний дзвіночок,- тремтить, переливається, застигає в повітрі… Перериває йог о перепелячий крик, зірвавшись угору” (Панас Мирний); “Внизу у воді зорі одбилися… Вдалині на луках туман хвилями. І десь у траві – перепелиний крик” (А. Головко) ; “… Луна від вибуху прокотилася вулицями, міста страшним левиним ревом” (І. Цюпа); “Не мало воно пащі крокодила, левових пазурів, лисичої хитрості, голок їжакових” (Г. Хоткевич); “Вирізьблені дубові книжкові полиці, з крученими колонками й лев’ячими головками, займають усю задню стіну кімнати” (І. Кочерга); “…сонце дужче гріє, пташиний голос чути де-не-де” (В. Сосюра); “… і пташача пісня глухо бубонить у шибки зачинених вікон” (Панас Мирний). Суфікс-закінчення – їй поступово відходить на периферію в процесах словотворення і наявний в обмеженій кількості прикметників, напр.: овечий, щучий, вовчий. Витіснення суфікса-закінчення – їй підтверджується паралельними прикметниками-дублетами, напр.: бичий – бичачий, сорочий – сорочачий, свиний – свинячий. Пор.: “Над білим полем біле небо, В гнізді сорочім сніг сидить” (М. Вінграновський); “Лісова соня – маленька звірина, збентежено визирнула з покинутого сорочачого гнізда” (О. Донченко).


1 Звезда2 Звезды3 Звезды4 Звезды5 Звезд (No Ratings Yet)
Loading...


Динаміка руху тіла по колу.
Ви зараз читаєте: ПРИСВІЙНО-ВІДНОСНІ ПРИКМЕТНИКИ – Категорія посесивності