ПРОМИСЛОВІСТЬ. ПАЛИВНО-ЕНЕРГЕТИЧНИЙ КОМПЛЕКС



Розділ 1 Загальна економіко-географічна характеристика світу

ТЕМА 4 СВІТОВЕ ГОСПОДАРСТВО

§ 16. ПРОМИСЛОВІСТЬ. ПАЛИВНО-ЕНЕРГЕТИЧНИЙ КОМПЛЕКС

Загальна характеристика промисловості світу. Промисловість є провідною галуззю виробничої сфери. Хоча в ній нині працює тільки близько 20 % економічно активного населення, промисловість має високі темпи зростання і виробляє величезний асортимент продукції для господарства та споживання населення.

Розрізняють добувну промисловість, підприємства якої розробляють корисні копалини, і обробну,

що переробляє сировину на готову продукцію.

Нині більшу частину промислової продукції дають високорозвинені країни (близько 80 %). Частка добувної промисловості в їхньому господарстві незначна – становить лише 1-6 %. В обробній промисловості головними галузями є машинобудування, на яке припадає більш як третина промислового виробництва, хімічна промисловість, частка якої становить 20-25 %, електроенергетика, кольорова металургія.

Роль країн, що розвиваються, у промисловому виробництві світу поступово зростає. Сьогодні вони дають близько 15 % продукції цієї галузі. Але високі темпи індустріалізації мають

лише окремі з них, зокрема “нові індустріальні країни”. Для більшості країн, що розвиваються, головними галузями залишаються добувна (дає близько 30 % промислової продукції), легка і харчова. В останні десятиріччя спостерігається тенденція до зростання ролі чорної металургії. Загалом, рівень індустріалізації країн, що розвиваються, у 15 разів нижчий, ніж у розвинених державах. Навіть “нові індустріальні країни” поступаються їм за цим показником у 2-4 рази.

Провідними галузями світової промисловості є паливно-енергетична, металургійна, машинобудівна, хімічна, лісова, легка.

Паливно-енергетична промисловість та етапи її розвитку. Сучасний світ не можна навіть уявити без продукції цієї галузі: різних видів палива, теплової та електричної енергії. Протягом XX ст. споживання електроенергії зросло у 15 разів, а потреби в ній подвоюються кожних 12-14 років. Основним джерелом електроенергії і досі лишаються паливні мінеральні ресурси: нафта, природний газ, кам’яне та буре вугілля, горючі сланці, торф. Проте їхня енергетична цінність неоднакова.

І. Вугільний етап (XIX ст. – 40-ві рр. XX ст.)

ПРОМИСЛОВІСТЬ. ПАЛИВНО ЕНЕРГЕТИЧНИЙ КОМПЛЕКС

II. Нафтогазовий етап (40-70-ті рр. XX ст.)

ПРОМИСЛОВІСТЬ. ПАЛИВНО ЕНЕРГЕТИЧНИЙ КОМПЛЕКС

III. Перехідний етап (з 70-х pp. XX ст.)

ПРОМИСЛОВІСТЬ. ПАЛИВНО ЕНЕРГЕТИЧНИЙ КОМПЛЕКС

Діаграма 8. Етапи розвитку ПЕК

Паливно-енергетичний баланс обчислюється в одиницях умовного палива, яким вважають теплотворну здатність кам’яного вугілля. Калорійнішими за вугілля є нафта і природний газ, меншу теплотворну здатність мають буре вугілля, горючі сланці, торф.

За останні 1200 років паливно-енергетична промисловість, залежно від переважання того чи іншого виду сировини у паливно – енергетичному балансі, пройшла три етапи розвитку: вугільний, нафтогазовий та перехід ний (діаграма 8).

Вугільний етап охоплював усе XIX ст. і тривав до 40-х рр. XX ст. На кам’яне вугілля тоді припадало 75 % усіх спожитих енергоносіїв, ще 18 % – на торф і дрова. 90 % кам’яного вугілля добувалося у високорозвинених країнах, де воно й споживалося. Перевезення вугілля на знач ні відстані були нерентабельними. Тому на базі вугільних басейнів виникали не лише кущі електростанцій, а й великі промислові райони, наприклад: Рур (Німеччина), Лотарингія (Франція), Йоркшир (Велика Британія), Пенсільванія (США) та ін.

Починаючи з 40-50-х pp. XX ст. роль кам’яного вугілля почала поступово зменшуватися. З цього часу і до 70-х pp. XX ст. тривав нафтогазовий етап. Повоєнне піднесенні! економіки розвинених країн значною мірою пояснюється початком використання нових, калорійніших видів палива: нафти і природного газу. Якщо до Другої світової війни 2/3 нафти і майже весь природний газ давали США, то в повоєнні часи 75 % їх видобутку припадало на країни, що розвиваються, та колонії, з яких ці енергоносії за безцінь вивозилися до розвинених держав. Спершу були відкриті родовища у Венесуелі, згодом – у країнах Перської затоки, а ще пізніше – у країнах Північної та Західної Африки. Тому частка кам’яного вугілля у паливно-енергетичному балансі скоротилася до 30 %, а нафти і природного газу зросла відповідно до 56 % і 21 %.

Із середини 70-х pp. XX ст. у розвитку паливно-енергетичної промисловості відбулися істотні зміни. Ера дешевої нафти завершилася. З одного боку, це було пов’язане з виснаженням ресурсів та погіршенням геологічних умов їх розробки. Нині близько 40 % нафти видобувають на шельфі, що робить її собівартість високою. З іншого боку, у 1960 р. багаті на нафту країни, що розвиваються, створили організацію ОПЕК, яка підняла ціни на цю сировину в 15-20 разів. Почалася енергетична криза. Спочатку розвинені країни вжили екстрених заходів: скоротили кількість сеансів у кінотеатрах, час телепередач, скасували багато авіарейсів, припинили автоперегони, закрили велику кількість автозаправних станцій, відмовилися від світлової реклами. Згодом було переглянуто енергетичну політику. Вона передовсім спрямовувалася на енергозбереження та економію енергоносіїв. Частка нафти у паливно-енергетичному балансі скоротилася до 30 %, зросла частка вугілля та гідроелектростанцій. Водночас зростає інтерес до нового виду енергії – атомної, а згодом і до альтернативних джерел: енергії сонця, вітру, припливів тощо. Ось чому цей період дістав назву перехідного від традиційних джерел енергії до нових.

Паливна промисловість світу. Паливна промисловість забезпечує виробництво енергоносіями, а електроенергетику сировиною. Головними її галузями є нафтова, газова та вугільна. Їх розвиток залежить від географії паливних природних ресурсів.

Нафтова промисловість розвивається від початку XX ст. і має дві галузі – нафтодобувну і нафтопереробну. Нафтодобувна промисловість дає сиру нафту, нафтопереробна – нафтопродукти: бензин, гас, мазут, реактивне паливо тощо. Близько 75 країн світу розробляють нафтові родовища, зокрема на шельфі – 45. Але більш як половина нафти споживається за межами місць її видобування. Тому нафта стала важливим товаром на світовому ринку. Головними засобами її транспортування є танкери та нафтопроводи. Країни чітко поділені на експортерів та імпортерів нафти. Основними постачальниками нафти на світовий ринок є країни, що розвиваються, а її споживачами – високорозвинені держави.

90 % покладів та 75 % видобутку нафти нині припадають на країни, що розвиваються, проте до першої “трійки” за цим показником увійшли Саудівська Аравія, Росія та США. Найбільшими експортерами нафти є країни Перської затоки (дають на світовий ринок 42 % нафти), Росія, країни Північної (Алжир і Лівія) та Західної (Нігерія і Габон) Африки, Латинської Америки (Венесуела, Мексика, Еквадор), Індонезія, Бруней. Великими імпортерами нафти є Японія, країни Європи, США.

ПРОМИСЛОВІСТЬ. ПАЛИВНО ЕНЕРГЕТИЧНИЙ КОМПЛЕКС

Нафтова свердловина на шельфі

У світі налічується близько 700 нафтопереробних заводів (НПЗ), розміщені вони переважно у високорозвинених державах. Майже 22 % нафтопродуктів виробляється у США, близько 20 % – у країнах Західної Європи. Проте відчутне поступове зрушення нафтопереробки в країнах, що розвиваються. Надпотужні НПЗ вже працюють у Сінгапурі, Саудівській Аравії, Венесуелі, на Багамських островах.

Газова промисловість набула важливого значення лише у середині XX ст. Родовища природного газу часто знаходяться поряд з нафтовими, переважно в країнах, що розвиваються. Якщо раніше газ вважали шкідливою домішкою до нафти і він безцільно згорав у факелах на нафтопромислах, то нині його видобуток неухильно зростає. Доведено, що це – найбільш екологічно чистий вид палива.

До першої “трійки” країн за видобутком газу належать Росія, США і Канада. Найбільшими його експортерами є Росія, Канада, Нідерланди, Норвегія. Основним способом транспортування газу в межах материків є газопроводи. Для транспортування морем створено флот спеціальних суден-метановозів, які перевозять природний газ у скрапленому стані.

Але це – дорога технологія, оскільки потребує дуже низьких температур: -165 °С. Саме тому лише 15 % видобутого газу йде на експорт. Головними імпортерами його є Японія, країни Європи, США.

Вугільна промисловість є найстарішою. Сьогодні вона розвивається майже у 60 країнах світу. Вугілля, як правило, споживається на місці видобування. Лише 10 % його видобутку йде на експорт. Перевезення низькоякісного вугілля нерентабельне, тому об’єктом торгівлі є тільки високоякісне енергетичне та коксівне вугілля. Транспортують вугілля в основному морськими суднами та залізницями.

Найбільшу кількість вугілля видобуває “трійка” держав: Китай, США., Індія. Більшість старих вугільних басейнів Європи виснажена, деякі шахти зовсім закриті. Головними експортерами кам’яного вугілля на світовий ринок виступають Австралія, США, Південна Африка, а також Росія, Польща, Китай, Канада. Основними його імпортерами є Японія, країни Європи та Латинської Америки. Електроенергетика. В період НТР електроенергетика постає однією з галузей “авангардної трійки”, що розвивається найбільш динамічно. Хоча вона присутня у господарському комплексі всіх країн світу, проте 3/4 виробництва електроенергії припадають на десять держав: США, Китай, Японія, Росія, Канада, Німеччина, Індія, Франція, Бразилія та Велика Британія. Розрив за виробництвом електроенергії між високо – розвиненими країнами і тими, що розвиваються, дуже значний, як і за кількістю електроенергії, що припадає на душу населення. Найвищий цей показник у Норвегії – 28 660 кВт/год., Канаді – 19 600 кВт/год. та Швеції – 17 100 кВт/год.; а найнижчий – в африканській країні Малі – 13 кВт/год. Тобто співвідношення становить 2000 : 1.

Традиційні джерела енергії. Більшу частину електроенергії у світі – 75 % – виробляють т еплові електростанції (ТЕС). Вони працюють на вугіллі, мазуті або природному газі та розміщені в основному поблизу споживача або сировини. За допомогою ТЕС майже вся електроенергія виробляється у Лівії (100 %), Алжирі (99 %), Нідерландах (97 %), Південній Африці (91 %), Польщі (87 %), Румунії (83 %), Росії (82 %), Мексиці (82 %), Китаї (80 %), Австралії (79 %). Ці держави багаті на кам’яне вугілля, нафту та природний газ, на яких базується їхня електроенергетика. Досить високий показник виробництва електроенергії на ТЕС також мають США, більшість країн Європи, Індія.

Гідроелектростанції (ГЕС) виробляють 17,3 % електроенергії світу. Найбільше освоєний гідроенергопотенціал річок Європи (на 60 %) та Північної Америки (на 40 %), найменше – Африки (лише на 5 %). Дуже високою є частка ГЕС у виробництві електроенергії Парагваю (100 %), Норвегії (99,5 %), Бразилії та Перу (80 %), Австрії, Колумбії, Нової Зелан – , дії, Канади. Ці країни мають потужний гідроенергопотенціал та широко і у його використовують. На атомні електростанції (АЕС) припадає майже 7 % виробленої електроенергії світу. Ці станції використовують енергію розпаду радіоактивних ізотопів урану або плутонію. Як правило, їх будують у країнах, бідних на інші джерела енергії. Найбільше уранових руд видобувають Канада, Австралія та Казахстан. Проте найвищим відсотком виробленої електроенергії на АЕС вирізняються Франція (76 %) та Бельгія (61 %). Досить високий цей показник в Угорщині, Швеції, Україні, Республіці Корея.

Альтернативні джерела енергії. Вичерпність паливних мінеральних ресурсів, неекологічність ТЕС, небезпечність АЕС, обмеженість гідроенергопотенціалу річок змусили людство замислитися над можливою новою енергетичною кризою та спонукали до використання нетрадиційних (альтернативних) джерел енергії. Хоча поки що їх частка в енергетичному балансі дуже незначна (0,72 %), проте всі вони мають дві беззаперечні переваги: використовують невичерпні джерела енергії та є екологічно чистими.

Сонячна енергія – найдешевше, але маловикористовуване джерело енергії. Лише за півроку Сонце дає Землі енергію, що дорівнює всім покладам мінеральної сировини планети. Проте недоліком є те, що сонце не завжди світить. Виникає потреба акумулювати енергію. Тому найвигідніше споруджувати сонячні електричні станції (СЕС) в умовах жаркого та сухого (аридного) клімату. Геліоустановки мають різну форму: “сонячні” дахи на будинках та автомобілях, “сонячні” ферми, “сонячні” вежі з системою дзеркал та ін. У США в Каліфорнії вже працює потужна геліостанція, що не поступається ТЕС. У XXI ст. США планують вивести на орбіту 60 сонячних космічних електростанцій (СКЕС), що передаватимуть на Землю перетворену сонячну енергію у вигляді добре сфокусованого променя. На півдні України також споруджено кілька експериментальних сонячних електростанцій.

ПРОМИСЛОВІСТЬ. ПАЛИВНО ЕНЕРГЕТИЧНИЙ КОМПЛЕКС

Припливна електростанція

Енергія вітру використовується людиною з давніх-давен. Згадайте хоча б вітрильники та вітряки, що споживали тільки мізерну частку цієї енергії. Тим часом енергія вітру в 10 разів перевищує увесь гідроенергопотенціал планети. Але вітер дме не постійно, тому вітрові електростанції (ВЕС) доцільніше будувати на морських узбережжях або в передгір’ях. Крім того, енергія вітру дуже розсіяна. Тому для спорудження ВЕС потрібні великі площі. В Україні цей вид енергії вважається найперспективнішим. ВЕС уже працюють у Криму, Причорномор’ї та Приазов’ї.

Геотермальну енергію дає внутрішнє тепло Землі. Її залучали для роботи лазень Стародавнього Риму ще до нашої ери. Але перші геотермальні електростанції (ГеоЕС) були збудовані в Італії лише у 20-х pp. XX ст. На початок XXI ст. у світі працює понад 50 ГеоЕС. Найпотужніша з них – “Гейзере” у США. Геотермальні станції створені на сейсмічно активних територіях. Зокрема, вони діють у Японії, Ісландії, Італії, Росії, Мексиці, Новій Зеландії, на Філіппінах.

Енергію припливів людина здавна використовувала для роботи лісопилок та млинів. Але з появою парового двигуна про неї забули до середини 60-х років XX ст., коли з’явилися перші припливні електростанції (ПЕС) – “Ранс” у Франції та Кислогубська у Росії. ПЕС можна будувати лише у районах, де припливна хвиля досягає великої висоти. Такі умови є на окремих узбережжях Канади, Австралії, Росії, Великобританії. На Чорноморському та Азовському узбережжях України припливна хвиля дуже низька, тому перспектив для будівництва ПЕС немає.

Розпочався процес з пошуку та використання інших джерел енергії. У Норвегії споруджено прибійні електростанції. Завдяки енергії хвиль океану світяться маяки та постачається вода в акваріуми океанографічного музею в Монако. У майбутньому люди мають намір підкорити енергію морських течій. Перспективною є й біоенергетика, яку можна використати, спалюючи органічні рештки або переробляючи на паливо (біогаз та спирт). Так, Бразилія на 20 % задовольняє свої потреби в автомобільному паливі за рахунок метилового спирту, який дістає з відходів цукрової тростини та маніоки.

Через малу потужність і територіальну обмеженість альтернативні джерела, за прогнозами фахівців, навіть у середині XXI ст. даватимуть людству не більше 2 % електроенергії.

КОРОТКО ПРО ГОЛОВНЕ:

– У промисловості світу працює близько 20 % населення, вона є провідною галуззю виробничої сфери. Близько 80 % промислової продукції дають високорозвинені країни. У структурі промисловості цих держав переважає обробна, а її основними галузями є машинобудування, хімічна промисловість, електроенергетика, кольорова металургія. У країнах, що розвиваються, головними промисловими галузями лишаються добувна, легка та харчова. Загалом, їхній рівень індустріалізації у 15 разів нижчий за рівень розвинених держав.

– Паливно-енергетична промисловість у своєму розвитку пройшла три етапи: вугільний, нафтогазовий та перехідний. Головними галузями паливної промисловості є нафтова, газова та вугільна. Перші дві поширені у країнах, що розвиваються, остання – переважно у високорозвинених країнах. Найбільше електроенергії у світі виробляється на ТЕС – 75 %, менше на ГЕС – 17,3 % та АЕС – майже 7 %. Нетрадиційними джерелами енергії є сонячні, вітрові, геотермальні, припливні електростанції та біоенергетика.


1 Звезда2 Звезды3 Звезды4 Звезды5 Звезд (No Ratings Yet)
Loading...


Музика в кіно екрані.
Ви зараз читаєте: ПРОМИСЛОВІСТЬ. ПАЛИВНО-ЕНЕРГЕТИЧНИЙ КОМПЛЕКС