Пряма мова і розділові знаки при ній



Тема 7. Особливості української пунктуації у ділових паперах

5. Пряма мова і розділові знаки при ній

Чужа мова, передана дослівно від імені того, кому вона належить, називається прямою мовою. Слова, що вказують, кому належить пряма мова і як вона висловлена, називаються слова автора.

1. Пряма мова береться з обох боків у лапки. Причому в лапки беруться також знак питання, знак оклику і три крапки. Крапка і кома виносяться за лапки. Проте, якщо є вже знак питання, знак оклику чи три крапки, то ні крапка, ні кома після них не ставляться.

“Мамо,

– питаю, – то льони цвітуть?” А мати сміються: “То, – кажуть, – Дніпро”. – “А чого він такий синій?” – “Від неба”, – кажуть. (О. Гончар. “Прапороносці”.).

2. Якщо слова автора стоять перед прямою мовою, то після них ставиться двокрапка, а якщо в середині або після неї, то виділяються комою й тире і пишуться з малої букви.

А якщо Ушинського вималював на титулці червоним олівцем: “Якщо ви вдало виберете працю і вкладете в неї всю свою душу, то щастя само знайде вас”.

3. Якщо слова автора розривають пряму мову на межі двох речень, то після слів автора замість коми

ставиться крапка.

“Так, бачу, ти усім тут добре надоїв, – Кіт Вовкові сказав. – Чого ж ти, братику, сюди і забігав?”

4. Коли пряму мову передають у формі діалогу, тоді кожну репліку починають з нового рядка, перед нею ставлять тире і не вживають лапок. Інші розділові знаки ставлять, як звичайно при прямій мові.

– Може, в цьому і весь секрет, Маковею, – Сагайда задумався, звісивши обидві ноги на правий бік сідла. – Може, саме в цьому наша велика сила і наше велике щастя.

Передача прямої мови непрямою. Коли чужу мову (“Мої друзі – вбогі бідолахи”, – говорить Кармель. – Марко Вовчок.) передають від себе, тобто непрямою мовою, то слова автора роблять головним реченням (Кармель говорить, .), а пряму мову – підрядним (…що його друзі – вбогі бідолахи.)

1. При цьому в непрямій мові змінюють особу займенників і дієслів відповідно до особи, від імені якої тепер передається чужа мова.

“Яка ти розкішна, земле, – думала Маланка. – Весело засівати тебе хлібом, прикрашати зелом”. (М. Коцюбинський.)

2. У непрямій мові опускають вигуки, повторення, іноді – вставні слова, частки, а звертання або опускають, або роблять підметами чи додатками.

“Леоніде, – Адріана відірвала обличчя від долоні, – а ви читали “У пошуках утраченого часу” марселя Пруста?” (Р. Іваничук.)

3. Після непрямого запитання знак питання не ставиться.

Підвівши голову, боєць запитав: “Де сан пункт?” (О. Гончар.)

4. Іноді – але це допустиме тільки в художній літературі – елементи прямої мови можуть вкраплюватися в непряму, як, наприклад: Льотчик Сіробаба запевняє, що в той гарнізон, куди переведено Петра, потрапляє не кожен, сірих та мурих туди не беруть, і що “Петра ти, може, Тоню, ще побачиш у голубому скафандрі.” (О. Гончар.) Такі елементи прямої мови беруться в лапки.

Цитати. Цитата – це дослівно наведений уривок з якогось тексту для підтвердження або ілюстрації тієї чи іншої думки.

У цитаті не можна нічого змінювати (навіть розділових знаків). Якщо цитата наводиться не повністю, то пропуски в ній позначаються трьома крапками, наприклад: Максим Рильський, стверджуючи, що ніякій силі не здолати тої землі, яку “освятив Тарас своїми муками-ділами. окрилив Тарас громовозвукими словами”, запитує: “Хіба умерти можна їй. коли живе вона в міцній сім’ї, великій, вольній, новій?”

Цитування буває кількох видів.

1. Цитата може наводитися у вигляді прямої мови із словами автора. Тоді розділові знаки при ній ставляться так само, як і при прямій мові.

Говорячи про покликання людини на землі, Максим Рильський проголошує: “Яке глибоке щастя – жить, буть гідним імені людини, народу й людськості служить!”

2. Цитата може доповнювати авторське речення, бути його складовою частиною. Тоді до неї ставляться такі самі вимоги, як і до непрямої мови. Цитата береться в лапки і починається з малої букви.

Шевченко оспівував безсмертя Прометеєве, його розшматоване серце, що “знову оживає і сміється знову”. (О. Гончар.)

3. Віршова цитата, якщо вона записана у вигляді строфи, в лапки не береться.

Не можна уявити собі письменника, який не любив би своєї мови, не пишався б нею, не розумів би безмежної могутності мови.

…Возвеличу

Малих отих рабів німих!

Я на сторожі коло їх

Поставлю слово, –

Сказав у тяжких, нестерпних умовах царської кріпосницької Росії Шевченко. (М. Рильський)

4. Вказівку на джерело, яка стоїть безпосередньо після цитати, беремо і після другої дужки ставимо крапку.

5. Різновидом цитати є епіграф. Епіграф у лапки звичайно не береться. Вказівка на джерело пишеться під епіграфом справа без дужок, і крапка після неї не ставиться. Наприклад, епіграф до вірша Максима Рильського “Землі”:

Земле, моя всеплодющая мати. Іван Франко.


1 Звезда2 Звезды3 Звезды4 Звезды5 Звезд (No Ratings Yet)
Loading...


Рослини і тварини луків 2 клас.
Ви зараз читаєте: Пряма мова і розділові знаки при ній