Регулювання використання земель



Регулювання використання земель – перерозподіл повноважень власності між приватним власником і державою, в процесі якого поступово обмежується сфера приватної власності, свобода земельного власника і розширюється державне втручання в цей процес, поширюється суспільне використання землі. Р. в. з. започатковане у США після завоювання незалежності; виражалося у ліквідації (1785 і 1787) інститутів феодального права: феодальних повинностей, привілеїв великих землевласників. Тому на початку XIX ст. Р. в. з. виражалося у переході від залишків феодальної

оренди до вільної приватної власності на землю. Це означало, що ядро права власності зміщувалося від повноважень володіння (найбільш використовуваних за феодалізму) до повноважень користування (найпоширеніших за капіталізму), а в середині XIX ст. – до “раціонального користування” (передбачало порушення одним землевласником прав та інтересів інших землевласників задля отримання прибутку і вважалося наслідком конкуренції – одного з інститутів економічного лібералізму). На початку XX ст. Р. в. з. спрямовувалося на обмеження висоти будинків і споруд, їх певне розміщення на ділянках, встановлення різних
норм (експлуатаційних, технічних та ін.), що згодом дістало назву “зонування” (так було закладено основи форми делегування відповідних повноважень місцевим органам самоуправління). В 60-х XX ст. Р. в. з. здійснювалося переданням повноважень земельного власника різним державним органам (федеральним, штатів та місцевим), а правове регулювання земель базувалося на плануванні (розробці основних напрямів використання землі) з урахуванням соціальних, політичних, історичних та інших обставин, зростання ролі федерального уряду, громадськості та урядів штатів у цих процесах. У наступні роки посилилися елементи плановості у використанні земель (вона стала обов’язковою), зросла роль економічних критеріїв (зокрема, екологічно безпечного землекористування), економічних важелів (за відповідного послаблення адміністративних). Найскладніша проблема у процесі Р. в. з. – допустимі межі державного втручання у відносини приватної власності на землю. Серед основних повноважень держави, що визнаються базою правового Р. в. з., є передусім право відчуження приватної власності. Так, право відчуження означає, що держава правомочна примусово відчужувати приватну власність (будь-яку земельну ділянку) у разі необхідності її використання для суспільних цілей – здійснювати примусову експропріацію всієї сукупності прав власності (титулу власності – прав володіння, користування, розпорядження) і окремих повноважень. Водночас власнику землі компенсують усі заподіяні збитки. Наприкінці XX ст. відчуження власності для суспільних цілей означало регулювання використання приватної земельної власності для забезпечення безпеки, охорони здоров’я, загального добробуту і моралі за умови виплати компенсації та дотримання правової процедури. Водночас розширювалося розуміння мети регулятивних повноважень держави, що передбачає, зокрема, забезпечення суспільного добробуту: до нього з 1945 стали включати збереження та поліпшення якості життя, а в наступний період відбувався перегляд та уточнення правових установок, від яких залежить забезпечення здоров’я, безпеки і добробуту суспільства у контексті економічного, соціального і політичного розвитку країни. Наприкінці XX ст. сфера регулятивних повноважень держави щодо приватної власності на землю стала практично необмеженою. Це виявляється у виокремленні різних елементів природних ресурсів (землі, води, надр, повітряного простору та ін.) як самостійних об’єктів суспільних відносин; у підпорядкуванні землі режиму функціонування збудованих на ній споруд та ефективного використання всіх основних фондів з урахуванням людського фактора, інших елементів продуктивних сил; в обмеженні прав власника та орендатора в інтересах держави і суспільства, що виражається у перегляді повноважень права власності, тобто прав володіння, розпоряджання, користування та інших прав власності; у викупі державою землі у приватних власників та ін. Так, у США держава з 1996 викупила понад 400 тис. га. Водночас відбувається розвиток і збагачення повноважень власності, зокрема, виникло право на розвиток (тобто можливість суб’єкта змінювати ознаки і характеристики землі), модифікується саме поняття землі (окремі функціональні ознаки землі стають окремими категоріями права та ін.). Це вимагає, на думку Дж. Сакса, визнання, поряд з приватними правами на землю, публічних прав. Традиційне тлумачення концепції права приватної власності, одноосібна власність, згідно з поглядами багатьох західних учених, є важливою перешкодою на шляху соціально-ефективної та планомірної організації процесу використання земельних ресурсів. В Україні з часу проголошення незалежності до 2005 Р. в. з. здійснювалося здебільшого в інтересах кланово-номенклатурної еліти.


1 Звезда2 Звезды3 Звезды4 Звезды5 Звезд (No Ratings Yet)
Loading...


Написання прислівників разом окремо і через дефіс.
Ви зараз читаєте: Регулювання використання земель