РЕТРОСПЕКТИВНІ МЕТОДИ В СОЦІОЛОГІЇ



Соціологія короткий енциклопедичний словник

РЕТРОСПЕКТИВНІ МЕТОДИ В СОЦІОЛОГІЇ – сукупність наук, засобів пізнання, використовуваних для конкретизації чи реконструкції соціальних явищ і фактів минулого. Широко використовуються у ретроспективній соціології (див. Протосоціологія). Ретроспективні дослідження мають певну традицію і сьогодні характерні для такого досліди, напряму, як істор. соціологія (вивчає розвиток різних типів суспільств та ін-тів, розробляє методи аналізу істор. даних та ін.). У мікросоціології розроблялися засоби

ретроспективної соціометрії. Дослідження Ф. Тьонніса грунтувалися на аналізі історії розвитку європейської культури від общин до сучасного типу суспільства. “Ідеальні типи” М. Вебера з’ясували соціальні механізми групової та індивідуальної поведінки та спорідненості між протестантською мораллю і “духом капіталізму” (тобто залежністю між світосприйманням та професійною діяльністю людей). А. Вебер у своїй соціології історії аналізував істор. типи культур, кожна з яких розглядалась через процес взаємодії таких її складових елементів, як соціол., культурний і цивілізаційний чинники.

Система

Р. м. в с. охоплює принципи і методи соціального прогнозування, частину методів соціол. дослідження, деякі заг. наук. та спеціальні методи конкретних наук (лінгвістики, етнографи, демографи, статистики та ін.), відповідно трансформованих і адаптованих до пізнавальних об’єктів протосоціології.

Історико-порівняльний метод дає змогу вивчати соціальні об’єкти з урахуванням часу, простору, умов їх становлення, розвитку і взаємодії з іншими об’єктами. Це дає змогу порівнювати їх властивості і характеристики на різних етапах еволюції. Напр., розвиток традицій та їх місце в житті сучасного суспільства.

Важливим Р. м. в с. є системний аналіз, відповідно до якого об’єкт розглядається як соціальна система чи її структурний елемент (суспільство, його екон., політ., правові, соціально-структурні та ін. підсистеми чи їх елементи), їх вивчення чи реконструкція потребують аналізу закономірностей, функціональних зв’язків і причинно-наслідкових залежностей, породжених законами цих систем. Це забезпечують методи структурно-функціонального аналізу.

Структурно-функціональний аналіз дає змогу вивчати в досліджуваній соціальній системі її істотні, визначальні та похідні, другорядні структурні компоненти, їх зв’язки та взаємозалежності як у середині системи, так і з зовнішніми об’єктами. Напр., дослідження місця і ролі смердів у соціальній чи екон. структурі Київської Русі.

Ефективним засобом упорядкування масових емпіричних даних у ретроспективних дослідженнях є типологічний метод. Він забезпечує класифікацію соціальних явищ, їх структурних чи функціональних особливостей, а також розподіл цих явищ на основі спільних ознак, на певні групи (класи) – типи. Тип – узаг. ідеалізована модель істотних однопорядкових ознак, притаманних дослідженим об’єктам. Така модель дає змогу вивчати подібне та відмінне в явищах, передбачати їх тенденції розвитку в перспективі, припускати чи прогнозувати існування ще не відомих науці об’єктів і на основі вже існуючих типів гіпотетично визначати їх характеристики в минулому, а з їх відкриттям – передбачати їх тенденції розвитку чи якісь особливості в перспективі. Пізнавальне значення цього методу показав М. Вебер у своїй концепції “ідеальних типів”. Типол. метод забезпечує класифікацію та типологізацію соціальних явищ і дає змогу пізнати їх сутнісні характеристики і закономірності – як актуальні, так і минулі чи майбутні.

Одним з найважливіших джерел соціол. інформації про минуле є істор. документи. Документ – це конкретний текст, матеріалізований у мовно-знаковій системі, котра містить певні відомості чи дані (матеріали) і служить для фіксації, передачі чи збереження інформації про явища, процеси та їх характеристики.

Метод аналізу документів у протосоціол. дослідженнях є найбільш інформативним з т. з. кількісного і якісного забезпечення емпіричного соціол. матеріалу, безпосередньо пов’язаного зі своєю епохою та п суб’єктами. Такими істор. документами є історіографічні матеріали (держ. документи, праці істориків, мислителів, учасників чи свідків подій), різноманітні писемні джерела наук, характеру (філос., істор., літописні, геогр., літ.-худ., публіцистичні, генеалогічні та ін. твори), фольклорні матеріали (міфи, легенди, героїчний та побутовий епос, істор. пісні, думи, билини та ін.), архівні, статист., пресові дані, особисті документи тощо. Доповнити цю інформацію можна через аналіз предметів матеріальної культури та побуту, вивчення образотворчого та графічного матеріалу (скульптура, живопис, фрески, іконографія, карти, схеми та ін..). Адже кам’яна чи бронзова сокира дає можливість для розробки досить вірогідних гіпотез про систему соціальних відносин, вірувань, норми соціального життя їх творців.

За наявності певного масиву документів можна використовувати контент-аналіз, котрий дає не лише якісну, а й кількісну інформацію про соціальні явища певної доби (соціальні установки та орієнтації автора тексту, ставлення до певних цінностей та норм, виявлення їх змісту і т. д.).

Аналіз документів дає різнобічну інформацію про спільноти, соціальні норми, цінності, соціальну структуру, систему соціальних відносин у даному суспільстві чи його підсистемах і багато ін., що дає змогу розробити систему індикаторів та соціальних показників, через які можна виявити інші – латентні соціальні явища, не згадувані в документі, створювати масиви вторинної інформації. Водночас при роботі з документами слід враховувати рівень їх надійності, звести до мінімуму наявні елементи суб’єктивізму чи неточності через контроль і перевірку повідомлених даних і тим самим гарантувати об’єктивність і достовірність емпіричного матеріалу, на основі якого аналізуватимуться відповідні соціальні явища.

У реконструкції соцієтальних феноменів минулого істотне значення мають методи експертних опитувань, які допомагають доповнити брак емпіричного матеріалу та позбутися професійної однобічності при їх аналізі. Експертні опитування компетентних спеціалістів (істориків, археологів, культурологів, лінгвістів, етнографів, психологів, представників інших галузей науки і практики), що досліджують розвиток різноманітних сфер людської життєдіяльності, дають змогу поставити інакше досліди, проблеми, генерувати нові ідеї, гіпотези, напрями пошуків, знаходити нові засоби, принципи та шляхи їх вирішення.

Методи ретроспективного передбачення належать до найбільш ефективних засобів пізнання соціальних явищ минулого. По суті, це методи і техніка прогнозування майбутнього, розгорнута і адаптована відповідно на дослідження минулого. Знання закономірностей та істотних характеристик об’єктів дає змогу передбачати їх розвиток у майбутньому, а отже, методол. на цій підставі можливим є й “протилежний” варіант: використання цих методів для дослідження минулого, тобто як методів ретроспективного передбачення. Ці методики досить складні за своєю структурою й інтегрують методи і техніку досліджень багатьох наук. Напр., дослідження минулого шляхом екстраполяції (перенесення висновків чи характеристик з однієї частини явищ на іншу чи на всю їх систему) або моделювання (створення певного зразка соціального явища – моделі оригінала, його детальне дослідження), котре за певних умов може дати більш повні знання про конкретний соціальний об’єкт, що вивчався як модель. До Р. м. належить реконструктивний метод, коли на основі певних уривків, частин чи фрагментів дослідник уявно чи реально відтворює цілісний об’єкт (теорет. реконструкція системи соціальних відносин, соціальних норм, цінностей минулого тощо).

Реверсивний метод полягає в тому, що на основі достовірного знання про стан та особливості певного соціального явища в даний час дослідник, враховуючи його відповідні параметри, переносить ці характеристики та тенденції з зафіксованого часу в минулий, більш ранній. Це дає змогу простежити розвиток даного явища в часі і просторі. Тобто гносеол. сутність принципу (і методу) реверсивності полягає у зворотному відтворенні генезису явища від сучасного до минулого. (В цьому контексті поняття “сучасне” слід розуміти щодо хронології епохи, в якій досліджується даний соціальний об’єкт).

Метод превентивного ретроспективного передбачення дає змогу досліднику соцієтальних процесів минулого перевіряти гіпотези щодо можливих чи вірогідних форм діяльності та поведінки соціальних суб’єктів за умов і обставин, що складались у межах визначеного істор. часу і простору в суспільстві, його підсистемах, конкретних спільнотах та ін.

Звичайно, розглянуті методи ретроспективної соціології не вичерпують всієї її методико-техн. системи, проте слід зазначити, що в нашій соціол. літературі вони практично не розробляються і залишаються поза увагою спеціалістів, що займаються проблемами методології, методики і техніки соціол. досліджень чи соціального прогнозування. А тим часом звернення до вивчення соціальних явищ минулого, в т. ч. і в історії укр. суспільства, конче потребує досконалих, надійних і ефективних методів ретроспективних соціол, досліджень.

Також плідними засобами пізнання соціальних процесів минулого є методи окремих наук, напр., лінгвістики – науки про мову. Мова як істотний елемент культури етносу теж містить у собі багатий інф. матеріал про численні соціальні явища і процеси, які відбувалися на різних етапах його розвитку: взаємовплив культур, відтворення у мові характерних для етносу форм практ. та духовної діяльності, соціально-психол. рис, менталітету, часових, просторових, соціальних, культурних та ін. чинників, котрі обумовлювали процес істор. формування та розвитку народу. Вже семантика слова (його первинний зміст та значення і їх зміна в часі) багато можуть розкрити досліднику – витоки, культурно-дифузійні процеси, контакти з іншими народами тощо в історії кожного етносу, а т. зв. історизми – слова, що вийшли з ужитку і означають процеси і явища вже не існуючі, допомагають відтворити (реконструювати) їх реальні аналоги (напр., “смерд” – селянин, “холоп” – невільник, “тіун” – збирач податків). При дослідженні рос. билин ми виявляємо слова часів Київської Русі, котрі засвідчують, що мовою повсякденного спілкування була давньоукр. мова (напр., “паробок”, “русские вершники”, “дружина хоробрая”, “оратай” та ін.).

Істотним джерелом для протосоціол. знання є етнографія та її окремі методи. Етнографія вивчає генезис етнічних спільнот, їх побут, особливості повсякденної культури та систему соціокультурних відносин, соціальних норм, цінностей, традицій, звичаїв, норовів тощо. У співпраці з іншими науками вона займається відтворенням етнічної історії і дає багатий матеріал для соціол. досліджень. Це стало однією з причин абсолютизації можливостей етнографії та її методів і сприяло появі етнометодології – теорет. і методол. напряму в амер. соціології, а її автор Г. Гарфінкель універеалізував методи етнографії та соціальної антропології і намагався протиставити їх соціол.

Ефективність вивчення соціальних проблем минулого залежить від комплексного використання різних методів ретроспективного аналізу. Це уможливлює розкриття генетичних ендогенних та екзогенних витоків досліджуваних соціальних об’єктів, їх унікальність чи зміну в результаті дифузійних процесів взаємодії культур, дає змогу простежити їх розвиток від первинних форм до утворення складних систем і т. д.


1 Звезда2 Звезды3 Звезды4 Звезды5 Звезд (No Ratings Yet)
Loading...


Славетні українці.
Ви зараз читаєте: РЕТРОСПЕКТИВНІ МЕТОДИ В СОЦІОЛОГІЇ