Рікардо Давид (Ricardo)



Рікардо Давид (Ricardo) (19.04.17/2-12.09. 1883) – видатний англійський економіст, представник класичної політичної економії. Народився в Лондоні, в родині багатого комерсанта. З 1788 почав працювати в торговельній конторі батька і на біржі, з 1793 займався самостійною комерційною діяльністю; з 1802 – член керівного комітету Лондонської біржі. Завдяки грі на біржі став мільйонером. У 1812 припинив комерційну діяльність, став багатим рантьє і землевласником, розпочав наукову діяльність. Захоплювався не лише політичною економією, а й фізикою, хімією, математикою

та іншими природничими науками. У 1819 Р. був обраний до парламенту. У 1817 побачила світ головна його праця – “Засади політичної економії та оподаткування”. У своїй теорії Р. дотримувався трудової теорії вартості, засад економічного лібералізму (що певною мірою було виправдано реаліями його часу), але предмет політекономії обмежував лише відносинами розподілу. Р. уперше в історії світової економічної думки доводив, що єдиним джерелом вартості є праця, тому критикував концепцію А. Сміта, згідно з якою вартість товарів визначається працею, яку можна обміняти на ці товари (що характерно для простого товарного
виробництва), а також доходами різних класів суспільства. Водночас, на його думку, існують деякі товари, вартість яких визначається лише їхньою рідкісністю (раритетні статуї та картини, монети, книжки, особливі вина, виготовлені в обмеженій кількості) і не залежить від кількості праці, необхідної на початку для їх виготовлення, тобто Р. необгрунтовано відмовився визнати залежність вартості рідкісних товарів від праці (як одного з факторів). Він критикував положення Сея, згідно з яким вартість товарів та її величина визначаються корисністю, що відповідало б дійсності, якби вартість товарів регулювалася лише покупцями. Третім вартіснотвірним, але опосередкованим джерелом є корисність товарів. Цей висновок випливає з таких основних положень теорії вартості Р.: по-перше, він доводив необгрунтованість визначення міри вартості ступенем корисності, зазначаючи при цьому, що “корисність – основа вартості, але ступінь корисності не може бути мірою вартості”. По-друге, Р. вважав корисність суттєвою для формування мінової вартості. По-третє, він заперечував тезу про корисність як регулятор вартості лише в разі, коли вартість товарів регулюється тільки покупцями. По-четверте, Р. наголошував на впливі на вартість товару якості праці. Якість праці – характеристика не абстрактної, а конкретної праці. Визначаючи вартість товарів, Р. встановив її залежність від продуктивності праці, вперше поставив і частково розв’язав проблему суспільно необхідної праці в її співвідношенні з індивідуальною працею (і відповідними витратами), розкрив вплив процесу перенесення вартості зношених засобів виробництва на вартість новоствореного продукту. Р. розрізняв “абсолютну” (уречевлену в товарі певну кількість робочого часу – як субстанцію вартості) і “відносну” (порівняльну) вартість, яка є синонімом мінової вартості. З позицій трудової теорії вартості він також розглядав сутність грошей, але відтак дотримувався кількісної концепції грошей. Водночас Р. помилково стверджував, що регулятором вартості товарів є індивідуальні витрати товаровиробників за найгірших умов (поширюючи цю особливість сільського господарства на всі галузі), не зміг розрізнити двох видів праці (абстрактної та конкретної), не розкрив механізму перенесення вартості, плутав поділ капіталу на основний та обіговий з поділом на постійний і змінний, вартість товару з його ціною тощо. Крім того, він включав до вартості товару й вартість зайнятого у виробництві капіталу (який ототожнював із засобами виробництва), які визначають ціну товару, а остання залежить ще й від попиту і пропозиції. Предметом політичної економії Р. називав передусім сферу розподілу, тому головною метою своєї праці вважав з’ясування законів, які нею управляють. За допомогою трудової теорії вартості Р. науково обгрунтовано розглянув проблему розподілу доходів між трьома основними класами. Це суперечить висновку Г. Мюрдаля про те, що Р. досяг наукових успіхів всупереч використанню трудової теорії вартості. Оскільки єдиним джерелом вартості сукупного суспільного продукту є праця, учений критикував погляди економістів, які таким джерелом називали засоби виробництва (в т. ч. землю). Прибуток він розглядав як привласнену капіталістами не оплачену працю найманих робітників, показав обернено пропорційну залежність між заробітною платою і прибутком, джерелом ренти вважав працю найманих робітників у сільському господарстві, впритул наблизився до правильного визначення розміру заробітної плати (виокремлюючи при цьому природну і ринкову ціну праці). Ціну праці він пов’язував з вартістю життєвих засобів робітників – стверджував (на противагу Сміту), що у процесі розвитку капіталізму заробітна плата знижуватиметься. Водночас Р., як і Сміт, не зміг розв’язати суперечностей між законом вартості та законом додаткової вартості (через відсутність обгрунтування категорії “робоча сила”), між законом вартості та законом середньої норми прибутку (зокрема, привласнення капіталістами рівновеликого прибутку на рівновеликий капітал без порушення закону вартості), заперечував існування абсолютної ренти (а тому дійшов висновку, що рента не спричиняє подорожчання сільськогосподарських товарів). Водночас природну ціну праці Р. обмежував фізичним прожитковим мінімумом (під впливом концепції народонаселення Т. Мальтуса). Крім того, за Р., оскільки діє “природний закон” заробітної плати, її розмір залежить від попиту і пропозиції на неї. Він стверджував, що за капіталізму норма прибутку має тенденцію до зниження через зростання вартості сільськогосподарської продукції у зв’язку з переходом до обробітку земель гіршої якості, а отже, і величини ренти. Протилежна тенденція властива руху прибутку, що послаблює внутрішній стимул розвитку капіталізму (основною метою цього ладу він справедливо називав привласнення прибутків), загострює суперечності між класами. Це означає, що він впритул підійшов до розкриття механізму міжгалузевої конкуренції. Однак Р. заперечував можливість виникнення загальних криз перевиробництва за капіталізму, дотримувався при цьому хибної концепції Сея, втіленої у “законі ринків”. Р. обгрунтовано стверджував, що єдиним джерелом земельної ренти є праця сільськогосподарських робітників (а не природа), а ренти – надлишок вартості над середнім прибутком. Однак некоректним був його висновок про постійне зростання ренти. Вагомий внесок зробив Р. у теорію зовнішньої торгівлі, зокрема в теорію “зрівняльних витрат виробництва”. Важливою умовою зростання багатства народів він небезпідставно вважав поділ праці, який сприяє підвищенню продуктивності праці. Антигуманну позицію займав Р. щодо прийняття в Англії Закону про бідних.


1 Звезда2 Звезды3 Звезды4 Звезды5 Звезд (No Ratings Yet)
Loading...


Формули кислот та їх назви.
Ви зараз читаєте: Рікардо Давид (Ricardo)